Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №400/13377/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/13377/25

Перша інстанція: суддя Біоносенко В. В.,

повний текст судового рішення

складено 13.05.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Казанчук Г.П.,

суддів – Градовського Ю.М., Єщенка О.В.

розглянувши можливість призначення до розгляду справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії; визнання протиправним та скасування рішення, оформленого листом від 07.12.2025 року № 642/28732, -

ВИКЛАД ОБСТАВИН :

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.01.2026 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 11.11.2025 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26, п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а саме у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_2 , оформлену листом від 07.12.2025 №642/28732;

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 11.11.2025 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26, п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а саме у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, та прийняти рішення, з урахування висновків суду по цій справі.

На виконання вказаного рішення 31.03.2026 судом видано виконавчі листи.

20.04.2026 від позивача надійшла заява про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 , вчинені на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.01.2026 у справі № 400/13377/25, які полягають у повторній відмові у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 11.11.2025 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26, п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а саме у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року призначено до розгляду заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дії, бездіяльність та рішення Військової частини НОМЕР_1 , вчинених на виконання рішення суду від 23.01.2026 по справі №400/13377/25, у судовому засіданні на 13 травня 2026 року - 14:00 год.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року у задоволенні заяви позивача про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 , вчинені на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.01.2026 у справі № 400/13377/25, які полягають у повторній відмові у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 11.11.2025 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26 п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а саме у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи; зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 вжити заходів щодо усунення причин та умов порушення законодавства при виконанні судового рішення по справі №400/13377/25, відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що питання, яке стало підставою для відмови у задоволенні рапорту позивача, не було предметом розгляду під час винесення рішення від 23.01.2026, а за таких обставин суд позбавлений можливості під час здійснення повноважень, передбачених ст.ст.382, 383 КАС України дату оцінку достатності, обґрунтованості та правомірності відмови у задоволенні рапорту позивача саме з цих підстав.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Мовмигу Олега Вадимовича, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржувану ухвалу, прийняти нову ухвалу, якою задовольнити заяву ОСОБА_1 , подану в порядку ст.383 КАС України; визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не виконання рішення суду та постановити окрему ухвалу в порядку статті 249 КАС України; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повідомити суд про вжиті заходи щодо виконання судового рішення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідач у межах первинного спору не заперечував ані існування документів щодо сестри позивача, ані факт їх розгляду. Позиція відповідача зводилася виключно до твердження про неналежність висновку ЛКК як виду доказу. Суд у рішенні від 23.01.2026 надав правову оцінку належності висновку лікарсько консультативної комісії та дійшов висновку, що висновок ЛКК є належним документом для підтвердження необхідності постійного стороннього догляду. Вказана правова оцінка стосувалася не лише матері позивача як особи, за якою має здійснюватися догляд, а й способу підтвердження потреби будь-якої особи у постійному сторонньому догляді в межах застосування п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”. За таких обставин повторне посилання відповідача після ухвалення рішення суду на нібито відсутність документального підтвердження щодо сестри позивача не може вважатися новою самостійною підставою відмови. Це є повторною оцінкою тих самих документів та тих самих обставин після того, як суд уже визнав протиправним підхід відповідача до оцінки висновку ЛКК.

Рух справи в апеляційній інстанції:

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2026 року відкрито апеляційне провадження і призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -

УСТАНОВИВ:

Як було встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження в суді апеляційної інстанції, 11.11.2025 ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовій обов`язок та військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи, а саме матері ОСОБА_2

07.12.2025 командування військової частини НОМЕР_1 розглянуло рапорт ОСОБА_1 та повідомлено про відмову в його задоволенні, з тих підстав, що необхідність постійного догляду за ОСОБА_3 не підтверджена належними документами, а саме висновком медико-соціальної експертизи.

У зв`язку із відмовою у задоволенні рапорту, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 з вимогами про:

визнання протиправним рішення військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом № 642/28732 від 07.12.2025, щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 11.11.2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26, п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме: у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я;

визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у не звільненні ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26, п.п. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме: у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я";

зобов`язання військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26, п.п. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, а саме: у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував тим, що він проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 , і у нього є мати інвалід ІІ групи, яка потребує постійного догляду, у зв`язку з чим він звернувся з рапортом про звільнення з військової служби на підставі п. 3. ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу". За результатом розгляду вищевказаного рапорту позивачу відмовлено у звільненні з військової служби на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26, п.п. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", оскільки надані позивачем довідки ЛКК не можуть підтверджувати необхідність здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , оскільки відповідно до Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413, стосовно осіб, які є старшими 18 років, відповідні обставини мають бути підтверджені лише медичним висновком медико-соціальної експертної комісії.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.01.2026 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 11.11.2025 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26, п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а саме у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_2 , оформлену листом від 07.12.2025 №642/28732;

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 11.11.2025 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26, п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а саме у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, та прийняти рішення, з урахування висновків суду по цій справі.

17.04.2026 командування військової частини НОМЕР_1 на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.01.2026 у цій справі, повторно розглянуло рапорт позивача про його звільнення від 11.11.2025, то відмовило в його задоволенні з підстав, що у матері позивача є інші родичі першого рівня споріднення, які можуть здійснювати догляд за нею, а саме донька ОСОБА_3 .

Вважаючи, що відповідач не виконав рішення суду, позивач звернувся до суду із заявою, в порядку статті 383 КАС України.

Отже, наявність протиправних дій при виконанні рішення суду у даній справі є предмет розгляду в даному провадженні.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до приписів частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення спричиняє відповідальність, установлену законом.

Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Згідно із частиною третьою цієї статті на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом.

Частиною шостою статті 383 КАС України визначено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

Суд першої інстанції, досліджуючи при розгляді заяви наявність у вчинених на виконання рішення суду діях відповідача ознак протиправності, встановив, що 17.04.2026 командування військової частини НОМЕР_1 на виконання рішення суду від 23.01.2026 у цій справі, повторно розглянуло рапорт позивача про його звільнення від 11.11.2025, то відмовило в його задоволенні з підстав, що у матері позивача є інші родичі першого рівня споріднення, які можуть здійснювати догляд за нею, а саме донька ОСОБА_3 .

Оцінюючи зазначену відповідь на відповідність вимогам рішення суду від 23.01.2026 у цій справі, колегія суддів наголошує, що на військову частину покладався обов`язок саме повторно розглянути рапорт позивача та прийняти відповідальне рішення з врахуванням висновків суду. Висновки суду стосувалися виключно питання можливості підтвердження необхідності постійного догляду за особою з інвалідністю висновком лікарської-консультаційної комісії.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відмова у задоволенні рапорту з інших підстав, не виключається рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.01.2026.

Аналізуючи зміст суду першої інстанції у цій справі, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що перша відмова у рапорті від 11.11.2025 року була обґрунтована саме відсутністю висновку МСЕК, з огляду на відхилення військової частиною НОМЕР_1 висновку ЛКК. Натомість друга відмова у рапорті про звільнення з військової служби мотивована наявністю доньки у матері позивача ОСОБА_3 , яка за позицією відповідача може здійснювати догляд за матір`ю позивача.

Доводи апелянта про те, що усі належні документи, і щодо неможливості здійснювати догляд за матір`ю позивача сестрою ОСОБА_3 , надавалися разом з рапортом від 11.11.2025, а тому за його позицією мали б бути враховані під час прийняття рішення суду в даній справі, відхиляються судом за їх безпідставністю. Колегія суддів вдруге зазначає, що рішення суду першої інстанції не містить правового аналізу щодо можливості здійснювати догляд за матір`ю, сестрою позивача, тобто це питання не було предметом розгляду під час винесення рішення від 23.01.2026.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що у разі відсутності правового аналізу на усі доводи наведені у позовній заяві, сторона мала правову можливість на оскарження такого рішення, проте таких дій вчинено не було.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції позбавлений можливості під час здійснення повноважень, передбачених ст.ст.382, 383 КАС України дату оцінку достатності, обґрунтованості та правомірності відмови у задоволенні рапорту позивача саме з цих підстав.

У цьому випадку, захист прав позивача може бути здійснений лише шляхом оскарження вже саме цієї відмови від 17.04.2026.

Таким чином, з огляду на встановлені в цій справі фактичні обставини, зокрема повторний розгляд рапорту позивача на виконання рішення суду відповідно до 17.04.2026 командування військової частини НОМЕР_1 , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати протиправними дії (бездіяльність) військової частини НОМЕР_1 щодо невиконання рішення суду.

Міркування і твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на це колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив правильне процесуальне рішення, тому підстав для втручання й скасування ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 травня 2026 року немає.

Підстав для перерозподілу судових витрат не має.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 322, 325, 383 КАС України, апеляційний суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуюча суддя Г.П. Казанчук

Суддя Ю.М. Градовський

Суддя О.В. Єщенко