Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №183/1879/26 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/1879/26

№ 2/183/921/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2026 року місто Самар Дніпропетровської області

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Дубовенко І.Г., розглянувши у письмовому спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,-

у с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом у якому просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку, а також на її утримання до досягнення дитиною трирічного віку у розмірі 1/6 частини з усіх видів його заробітку, тобто до 12 травня 2026 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивач повідомила, що 28 серпня 2021 року між сторонами був укладений шлюб. У шлюбі у сторін народилася дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На момент звернення до суду відповідач проживає окремо від сім`ї, допомоги а ні по утриманню дитини, а ні позивачу не надає. При цьому, позивач не працює, інших виплат не отримує. Оскільки відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини та дружини у добровільному порядку не надає, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Відповідачем відзиву на позов не подано.

Ухвалою від 06 березня 2026 року позовну заяву прийнято до провадження Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області та відкрите спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін. Визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву; позивачу п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив; а також відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечень.

06 травня 2026 року ухвалою суду строк розгляду справи продовжений.

Суд, дослідивши письмові матеріали цивільної справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі з 28 серпня 2021 року, який зареєстрований Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), актовий запис № 539, що підтверджується відповідним свідоцтвом про шлюб, наданим суду у засвідченій позивачем копії.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради 17 травня 2023 року складений відповідний актовий запис № 205, що підтверджується відповідним свідоцтвом про його народження, наданим суду у засвідченій позивачем копії.

Позивач разом з малолітньою дитиною зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідним витягом з реєстру територіальної громади, наданим суду у засвідченій позивачем копії.

Відповідно до наказу № ГЯ000000003 про надання відпустки від 04.07.2023 ФОП ОСОБА_4 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) – кухар ОСОБА_1 надана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Позивач звернулася до суду з позовом про стягнення аліментів на дитину та на її утримання, як особи з якою проживає малолітня дитина, та яка потребує утримання від чоловіка, який не надає будь-якої фінансової допомоги.

На час звернення до суду з позовом про стягнення аліментів, та розгляду справи по суті позивач проживає та повністю опікується малолітною дитиною. Інших відомостей суду не надано, як і не надано відомостей щодо перебування на утриманні відповідача інших осіб.

Таким чином, між сторонами виникли сімейні правовідносини, які детально врегульовані Сімейним кодексом України. І на момент звернення до суду з позовом про стягнення аліментів між сторонами існує спір щодо утримання неповнолітньої дитини та дружини.

Зокрема, за змістом ст.7 Кодексу сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Частинами першою та другою статті 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу).

Згідно з частиною другою статті 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

У відповідності до ст.180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Положеннями ст.181 Кодексу визначено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

З урахуванням наведеного суд вважає, що в даному випадку аліменти повинні бути визначені у частці від доходу батька.

Згідно ст. 184 Сімейного кодексу України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовились про інше.

Відповідно до ч.1 ст.182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 157, ч. 1 ст. 160 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. За ч. 2 ст. 151, ч. 5 ст. 150 СК України батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відповідно частиною другою статті 182 СК України встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку платника аліментів.

Статтею 2 Конвенції Організація Об`єднаних Націй про права дитини від 20.11.1989 року, яка була підписана Україною 21 лютого 1990 р, та ратифікована Постановою Верховної Гади Української РСР від 27 лютого 1991 року № 7К9-Х1І «Про ратифікацію Конвенції про права дитини» передбачено, що держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації, вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини.

У статті 3 Конвенції Організація Об`єднаних Націй визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини, а держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя.

Положеннями ст. 27 Конвенції про права дитини визначено, що батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Стаття 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Відповідно до принципу № 4 Декларації прав дитини - дитині мають належати права: на здорове зростання і розвиток, на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.

Аналогічні положення закріплені частиною першою ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», згідно якої батьки мають право та зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний, моральний розвиток.

Суд також враховує ту обставину, що відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, обов`язок по утриманню дитини є рівною мірою як для батька так і для матері і, відповідно до цієї норми, на позивачці також лежить обов`язок по утриманню дитини.

З огляду на зазначене, а також враховуючи принципи захисту та піклування про дітей, обов`язок позивача по утриманню дитини, стан здоров`я, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини в розмірі 1/4 частини щомісячно підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 8, 9 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 75 СК України, дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Вагітній дружині мають бути створені у сім`ї умови для збереження її здоров`я та народження здорової дитини (ч. 4 ст. 49 СК України). Згідно з ч. ч. 1, 2, 4, 5 ст. 84 СК України, дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності. Дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка-батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Аліменти, присуджені дружині під час вагітності, сплачуються після народження дитини без додаткового рішення суду.

Приписами ч. 6 ст. 84 СК України визначено, що право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.

Статтею 85 СК України урегульовані правовідносини з припинення права дружини на утримання.

Аналіз даних положень дає підстави вважати, що сімейним законодавством України передбачено право дружини на утримання чоловіком протягом усього терміну її вагітності та до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того, чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Подання суду доказів того, що дружина, яка перебуває в стані вагітності, а також дружина з якою проживає дитина до трьох років, потребує матеріальної допомоги, не є обов`язковим, оскільки право на аліменти належить дружині – матері незалежно від цієї обставини.

При цьому, головною умовою присудження аліментів, згідно приписів ст. 84 СК України, є наявність у чоловіка можливості надавати матеріальну допомогу вагітній дружині, або дружині яка проживає із дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Виходячи з положень, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», при вирішенні питання щодо стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, суд бере до уваги стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; стан здоров`я та матеріальне становище отримувача аліментів, відсутність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, повнолітніх дітей; сімейний стан платника аліментів, наявність у платника аліментів зобов`язань зі сплати аліментів на дитину за рішенням суду, наявність нерегулярного, мінливого, невизначеного доходу.

Аналіз вищенаведеного переконує суд в тому, що відповідач повинен забезпечувати свою дружину до досягнення дитиною трьох років у розмірі 1/6 частини, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 1 ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

У відповідності до ч. 1 ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями частини першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Витрати на правову допомогу у справах наказного провадження повинні стягуватись з боржника, у випадку їх включення в заяву про видачу судового наказу, за умови достатньої обґрунтованості їх розміру, на підставі загальних положень Цивільного процесуального законодавства.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач додав до матеріалів заяви копію договору № 04/12-25 від 12 грудня 2025 року про надання правової допомоги, додаткову угоду № 2 від 22 січня 2026 року та орієнтовний розрахунок судових витрат по Договору про надання правової допомоги від 22 січня 2026 року, довідка від 06 лютого 2026 року про отримання готівкових коштів адвокатом від позивача у сумі 7000 грн..

За змістом статті 134 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом із тим, суд звертає увагу, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічні позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 01.09.2022 по справі № 640/16093/21.

Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на те, що правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються незначною кількістю нормативно-правових актів, стосовно них існує судова практика, складнощів щодо процесу доказування чи витребування доказів не виникало, суд вважає, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним, а тому, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України, слід зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

За наведених обставин за рахунок відповідача на користь позивача мають бути стягнуті витрати на правничу допомогу в сумі 5000 грн.

Крім того, у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 137, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274 ЦПК України, суд –

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів – задовольнити.

Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи 09 лютого 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини його заробітку (доходу) щомісяця, з 09 лютого 2026 року та до досягнення дитиною трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу у розмірі 5000 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , електронна пошта: відсутній).

Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , електронна пошта: відсутній).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 04 червня 2026 року.

Суддя І.Г.Дубовенко