Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №440/809/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 р.Справа № 440/809/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Фоміної Л.О.,

Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,

за участю секретаря судового засідання Реброва А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду та в режимі відеоконференції за участю представника позивача, адвоката Панченко Олени Олександрівни, адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/809/26

за позовом ОСОБА_1

до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України , Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

про визнання протиправними та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі – відповідач 1), Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі – відповідач 2), в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Ніколенка Станіслава Васильовича від 05.01.2026 року винесену у ВП № 56185729 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) на користь Держави у розмірі 3198,82 доларів США та 6531,59 грн;

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Ніколенка Станіслава Васильовича від 05.01.2026 року про відкриття виконавчого провадження № 79913362 на підставі постанови про стягнення виконавчого збору № 56185729 виданої 05.01.2026 року;

- стягнути з Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 43316700, місцезнаходження: 40003, Сумська обл., місто Суми, Зарічний район, вулиця Герасима Кондратьєва, будинок 28) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір у сумі 2129,92 грн, витрати на правничу допомогу у сумі 12000,00 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 позов ОСОБА_1 у справі № 440/809/26 залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 у справі № 440/809/26 та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити повністю, а також вирішити питання роздподілу судових витрат, понесених позивачем під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, в тому числі відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених позивачем.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 20.11.2017, залишеним без змін постановою апеляційного суду Полтавської області від 06.03.2018, позов ПАТ «Марфін банк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Марфін банк» заборгованість за кредитним договором від 14 травня 2008 року, а саме: заборгованість за кредитом у сумі 29 077,13 доларів США, заборгованість за відсотками у сумі 2911,04 доларів США, заборгованість за пенею в сумі 67 073,60 грн, а також судового збору у розмірі 3654 грн по 1827 гривень з кожного. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним відмовлено.

ОСОБА_2 провів погашення заборгованості ПАТ «МТБ БАНК» в сумі 18940,16 доларів США на виконання рішення суду. Таким чином, у виконавчому провадженні № 56185729 відповідач фактично міг проводити стягнення з ОСОБА_1 лише заборгованості в сумі 12 977,19 доларів США, пені в сумі 67073,60 грн та судового збору в сумі 1827,00 грн (це залишок не погашеної заборгованості по рішенню суду ОСОБА_2 ).

На думку апелянта, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що Виконавець намагається отримати 10 % і з ОСОБА_2 , і з ОСОБА_1 за одне й те саме зобов`язання.

Також апелянт посилається на те, що згідно з ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII збір стягується у розмірі 10% від суми, фактично стягнутої виконавцем. Водночас фактичного стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 на користь ПАТ «МТБ БАНК» під час примусового виконання виконавчого листа, виданого 26.03.2018 Октябрським районним судом м. Полтави у справі № 554/4712/15-ц, не відбувалося, оскільки позивач самостійно погасив частину заборгованості у розмірі 10000,00 доларів США, а частину заборгованості в сумі 2963,88 доларів США банк анулював.

Відповідачі правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались, що відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні представник позивача просив рішення суду першої інстанції скасувати з підстав наведених в апеляційній скарзі та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідачів у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 20.11.2017 у справі № 554/4712/15-ц, залишеним без змін постановою апеляційного суду Полтавської області від 06.03.2018, позов ПАТ «Марфін банк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Марфін банк» заборгованість за кредитним договором від 14.05.2008, а саме: заборгованість за кредитом у сумі 29 077,13 доларів США, заборгованість за відсотками у сумі 2911,04 доларів США, заборгованість за пенею в сумі 67 073,60 грн, а також судового збору у розмірі 3654 грн по 1827 гривень з кожного. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним відмовлено. ПАТ «Марфін Банк» (наразі - ПАТ «МТБ БАНК») звернулося із заявами про примусове виконання рішення суду до Шевченківського ВДВС у м. Полтаві СМРУ Мін`юсту.

На виконання зазначеного рішення суду Октябрським районним судом м. Полтави було видано виконавчий лист № 554/4712/15-ц від 26.03.2018 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь на користь ПАТ «МТБ Банк» заборгованості за кредитним договором № 00546/RP від 14.05.2008, яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 29 077,13 дол. США, заборгованості за відсотками у сумі 2911,04 дол. США, заборгованості за пенею в сумі 67073,60 грн, а також повернення судового збору в сумі 1827,00 грн з кожного.

16.04.2018 державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтава (далі - Шевченківський ВДВС) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 56185729 з виконання вищевказаного виконавчого листа про стягнення солідарно боргу. Стягнуто з боржника ОСОБА_1 виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 3 198,81 дол. США, 6 890,00 грн та 200 грн витрат виконавчого провадження.

З метою виконання рішення суду державним виконавцем Шевченківського ВДВС відповідно до вимог статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» 16.04.2018 винесено постанову про арешт майна боржника, а постановою від 22.06.2018 оголошено в розшук майно боржника: транспортний засіб марки Volkswagen Golf 2 1.6, тип кузова Легковий комбі-В, ДНЗ НОМЕР_2 .

На підставі ухвали Верховного Суду від 08.08.2018 у справі № 554/4712/15-ц про зупинення виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20.11.2017 до закінчення касаційного провадження державним виконавцем 28.08.2018 винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій.

Постановою Верховного Суду від 14.03.2019 у справі № 554/4712/15-ц касаційну скаргу солідарного боржника ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20.11.2017 та постанову апеляційного суду Полтавської області від 06.03.2018 залишено без змін.

24.06.2019 державним виконавцем Шевченківського ВДВС винесено постанову про поновлення вчинення виконавчих дій.

07.08.2019 на виконання постанови заступника начальника ГТУЮ з питань ДВС - начальника УДВС ГТУЮ у Полтавській області виконавче провадження № 56185729 передано для подальшого виконання з Шевченківського ВДВС м. Полтави до Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Полтавській області.

В ході проведення виконавчих дій від стягувача надійшла інформація про те, що у боржника, ОСОБА_1 , відкрита спадкова справа щодо успадкування нерухомого майна у вигляді квартири АДРЕСА_2 .

Згідно з відповіддю Четвертої полтавської державної нотаріальної контори від 08.10.2019, 14.11.2013 заведено спадкову справу № 370/2013 до майна померлого ОСОБА_3 . Заяву про прийняття спадщини подав син померлого, ОСОБА_1 .

19.11.2019 державний виконавець звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави з поданням ВП № 56185729 про надання дозволу на звернення стягнення на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яка не зареєстрована в установленому законом порядку.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 22.11.2019 у справі № 554/4712/15-ц у задоволенні подання державного виконавця відмовлено.

На вимогу державного виконавця листом від 13.03.2020 № 261/02-14 Четверта полтавська державна нотаріальна контора Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) повідомила, що у спадковій справі № 370/2013 від 14.11.2013, заведеній відносно майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , наявна заява від 14.11.2013 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про прийняття спадщини. Зазначено, що свідоцтво на право на спадщину не видавалося.

14.04.2020 державний виконавець повторно звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави з поданням № 56185729, в якому просив надати дозвіл на звернення стягнення на майно боржника - квартиру АДРЕСА_2 .

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 29.04.2020 у задоволені подання державного виконавця відмовлено.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 29.10.2020 у справі № 554/4712/15-ц апеляційну скаргу ПАТ «МТБ БАНК» задоволено.

Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 29.04.2020 скасовано.

Подання державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Гизили Дмитра Андрійовича про звернення стягнення на квартиру, яка не зареєстрована в установленому законом порядку задоволено.

Звернуто стягнення на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яка не зареєстрована в установленому законом порядку.

25.11.2020 державним виконавцем було складено постанову про опис та арешт квартири АДРЕСА_2 .

Постановою Верховного Суду від 11.05.2021 у справі № 554/4712/15-ц касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Полтавського апеляційного суду від 29.10.2020 без змін та поновлено її виконання.

Постановою державного виконавця від 31.05.2021 призначено суб`єкта оціночної діяльності – суб`єкта господарювання для визначення вартості арештованого майна, залучено ПП «Центр незалежної оцінки та експертизи».

12.07.2021 на адресу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) надійшов звіт про незалежну оцінку майна № 615 від ПП «Центр незалежної оцінки та експертизи», згідно з яким вартість арештованої квартири АДРЕСА_2 склала 378 000,00 грн.

20.07.2021 державним виконавцем до Державного підприємства «Сетам» направлено заявку на реалізацію арештованого майна ВП № 56185729, а саме квартири АДРЕСА_2 .

06.10.2021 на других електронних торгах квартира була реалізована за ціною продажу 302 400,00 грн без ПДВ.

22.10.2021 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) від ДП «Сетам» надійшов протокол проведення електронних торгів № 555758 від 06.10.2021, згідно з яким проведено реалізацію іпотечної квартири 06.10.2021. Переможцем торгів визнано ОСОБА_4 . Переможцем торгів за придбаний лот № 493485 на депозитний рахунок Відділу сплачено кошти в сумі 287 280,00 грн.

05.11.2021 складено акт державного виконавця про проведені електронні торги, який у відповідності до вимог Порядку реалізації арештованого майна направлено організатору.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 26.08.2021 частково задоволено скаргу адвоката Панченко О.О. в інтересах ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Ніколенка С.В., заінтересована особа: ПАТ «МТБ БАНК».

Визнано такою, що не підлягає застосуванню оцінку у формі письмового звіту про незалежну оцінку майна № 615 від 08.07.2021 про вартість майна у вигляді житлового приміщення (квартири загальною площею 45,8 м2), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

В іншій частині скарги відмовлено.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 08.12.2021 апеляційну скаргу ПАТ «МТБ БАНК» залишено без задоволення, а ухвалу Октябрського районного суду м. Полтава від 26.08.2021 без змін.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17.06.2022 у справі № 554/154/22 позов ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування результатів електронних торгів, акта державного виконавця, визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено в повному обсязі.

Визнано незаконними та скасовано результати електронних торгів від 06.10.2021 з продажу майна, а саме: квартири АДРЕСА_2 , що належала на праві власності ОСОБА_1 , оформлені протоколом проведення електронних торгів № 555758 від 06.10.2021.

Визнано незаконним та скасовано акт державного виконавця про проведені електронні торги від 05.11.2021, затверджений 05.11.2021 в.о. начальника відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Миколою Миколайовичем Лукмасло.

Визнано недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 18.11.2021, серія та номер 959, видане приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дробітько Вікторією Вікторівною.

Скасовано державну реєстрацію права власності, номер запису 45124458, дата державної реєстрації права власності 18.11.2021, з одночасним припиненням права власності за ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 23027958.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 23027958.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 28.02.2023 у справі № 554/154/22 рішення Октябрського районного суду від 17.06.2022 залишено без змін.

11.01.2024 державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, оскільки згідно з повідомленням ДПС України виявлено факт отримання боржником ОСОБА_3 доходу від ТОВ «Полтавська бурова компанія».

Згідно з відповіддю ТОВ «Полтавська бурова компанія» від 19.01.2024 № 27/1, з громадянина ОСОБА_1 неможливо провести стягнення з доходів боржника згідно з постановою ВП № 56185729 від 11.01.2024, оскільки ОСОБА_1 було звільнено 16.01.2024 (наказ на звільнення №35-к від 16.01.2024). Постанову ВП № 56185729 від 11.01.2024 повернуто без виконання.

01.02.2024 державним виконавцем здійснено запит до державних органів, підприємств, установ з метою пошуку майна боржника.

Згідно з відповідями, наданими на запит від 01.02.2024, будь-яке майно за ОСОБА_1 не значиться.

У подальшому постановами від 01.02.2024, від 15.05.2024 у ВП № 56185729 державним виконавцем накладався арешт на кошти боржника.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 26.06.2024 у справі № 554/8051/23 позов ОСОБА_4 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа публічне акціонерне товариство «МТБ Банк», про стягнення грошових коштів задоволено.

Стягнуто з Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 287 280,00 грн, сплачені ОСОБА_4 за придбану на електронних торгах квартиру АДРЕСА_2 , а також 8096,55 грн - три відсотки річних та 14 175,04 грн інфляційних втрат.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 16.04.2025 у справі № 554/8051/23 апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції залишено без задоволення, а рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26.06.2024 залишено без змін.

На виконання рішення суду Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції 04.07.2025 платіжною інструкцією № 541 повернуто ОСОБА_4 сплачені кошти в сумі 287 280,00 грн.

02.12.2025 між ОСОБА_1 та ПАТ «МТБ БАНК» було підписано додаткову угоду до кредитного договору № 00546/RP від 14.05.2008, відповідно до якої сторони домовилися, що за умови сплати ОСОБА_1 заборгованості в сумі 10000,00 доларів США, частина заборгованості в сумі 2963,88 доларів США банк анулює.

03.12.2025 ОСОБА_1 провів погашення заборгованості в сумі 10000,00 доларів США, а решту боргу банк анулював, що підтверджується довідкою про відсутність заборгованості від 03.12.2025 № 07/67-07/07-Д.

15.12.2025 на адресу Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надійшла заява від представника ПАТ «МТБ БАНК», в якій останній просив закінчити виконавче провадження № 56185729 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з погашенням ОСОБА_1 заборгованості за виконавчим документом у повному обсязі.

05.01.2026 державний виконавець керуючись п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № 56185729.

Керуючись статтями 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у ВП № 56185729 05.01.2026 виніс постанову про стягнення виконавчого збору, відповідно до якої з ОСОБА_1 стягується до державного бюджету виконавчий збір в сумі 3 198,82 дол. США та 6 531,59 грн.

Постанова про стягнення виконавчого збору зареєстрована в Автоматизованій системі виконавчого провадження та того ж дня 05.01.2026 відкрито виконавче провадження № 79913362 щодо її виконання.

Вважаючи протиправними постанову від 05.01.2026 про стягнення виконавчого збору та постанову від 05.01.2026 про відкриття провадження № 79913362, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Залишаючи без задоволення позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що виконавчий збір на момент відкриття виконавчого провадження № 79913362 за нормами чинного Закону № 1404-VІІІ передбачає обов`язковість стягнення саме з боржника виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Оскільки боржник ОСОБА_1 виконавчий збір так і не сплатив, державний виконавець своєю постановою від 05.01.2026, тобто не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження, правомірно та цілком обґрунтовано відкрив виконавче провадження № 79913362 з примусового виконання постанови від 05.01.2016 № 56185729 про стягнення виконавчого збору з єдиного боржника, статус якого носить лише позивач.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі – Закон № 1404-VIII) (у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження про стягнення основного боргу) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом частини 1 статті 5 Закону № 1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Положеннями статті 10 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

За змістом частини 5 статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно з частинами 1, 2 статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За змістом частини 5 статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини 9 статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Положеннями частини 3 статті 40 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною 4 статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

З аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ вбачається, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми. Тобто за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

03.07.2018 було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» № 2475-VIII (далі – Закон № 2475-VIII), який набрав чинності 28.08.2018, і яким у частині 2 статті 27 Закону № 1404-VІІІ слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінено словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».

Отже, з 28.08.2018 частина 2 статті 27 Закону № 1404-VІІІ передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається, зокрема, на те, що згідно з частиною 2 статті 27 Закону № 1404-VIII збір стягується у розмірі 10% від суми, фактично стягнутої виконавцем, однак фактичного стягнення грошових коштів з позивача не відбулось, оскільки 03.12.2025 ОСОБА_1 самостійно провів погашення заборгованості в сумі 10000,00 доларів США безпосережньо банку, а решту боргу банк анулював.

Колегія суддів вважає такі доводи апелянта обгрунтованими з огляду на таке.

З матеріалів справи встановлено, що виконавче провадження № 56185729 було відкрито 16.04.2018, а постанова про стягнення виконавчого збору у цьому виконавчому провадженні була винесена 05.01.2026, тобто з моменту відкриття виконавчого провадження № 56185729 (16.04.2018) та до прийняття оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору (05.01.2026) редакція частини 2 статті 27 Закону № 1404-VIII, що визначає базу обрахунку виконавчого збору, змінилась, а саме: в період до 28.08.2018 розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої з боржника суми, а у період після 28.08.2018 - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Верховний Суд у постановах від 17.03.2026 у справі № 580/11979/23, від 14.03.2024 у справі № 280/7418/23, від 22.12.2023 у справі № 640/38220/21, від 06.09.2023 у справі № 160/11725/22, від 15.06.2023 у справі № 420/2013/22, від 06.04.2023 у справі № 640/20994/21 дійшов висновку, що положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28.08.2018, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ, у редакції, яка була чинна після 28.08.2018, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

Посилаючись на те, що внесені Законом № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ погіршують становище боржників, виконавче провадження стосовно яких розпочато під час дії попередньої редакції статті 27 Закону № 1404-VІІІ, Верховний Суд сформулював позицію про відсутність у таких випадках підстав для застосування статті 27 Закону №1404-VІІІ, у редакції Закону № 2475-VIII та стягнення з них виконавчого збору.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у державного виконавця не було підстав для стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі, який визначений у постанові від 05.01.2026, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону № 1404-VIII.

Зазначене дає підстави для висновку, що державний виконавець, приймаючи спірну постанову, не врахував принципу пропорційності, спрямованого на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20.05.2020 у справі № 640/32814/20, від 12.08.2020 у справі № 1340/5053/18, від 28.10.2020 у справі № 400/878/20, від 22.01.2021 у справі № 400/4023/19, від 21.01.2021 у справі № 640/3430/19, від 28.01.2021 у справі № 420/769/19.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання протиправною та скасування постанови від 05.01.2026 у виконавчому провадженні № 56185729 про стягнення виконавчого збору.

З огляду на те, що постанова державного виконавця від 05.01.2026 про стягнення з позивача виконавчого збору є такою, що прийнята з порушенням норм матеріального права, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, то постанова про відкриття виконавчого провадження № 79913362 від 05.01.2026 щодо стягнення з позивача виконавчого збору також підлягає скасуванню.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).

Враховуючи вищезазначене, дослідивши фактичні обставини та питання права, які лежать в основі цієї справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.

Щодо розподілу судових витрат колегія суддів зазначає таке.

Згідно з частиною 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частин 1, 2 пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями частини 1 статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За змістом частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з частиною 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 при поданні позову до Полтавського окружного адміністративного суду сплатив судовий збір у розмірі 2129,92 грн, що підтверджується квитанцією № 3018-7381-9074-7125 від 26.01.2026. За подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 3194,88 грн, що підтверджується квитанцією № 4573-6299-9994-4664 від 12.05.2026.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню суми сплаченого ОСОБА_1 судового збору за подання позову у розмірі 2129,92 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 3194,88 грн, а всього 5324,80 грн.

Також апелянт просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 12000,00 грн та в суді апеляційної інстанції в сумі 8000,00 грн.

Положеннями частини 1-5 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Із вищезазначеного вбачається, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд перевіряє їх на предмет відповідності таким критеріям, як дійсність, обґрунтованість, розумність та співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 КАС України).

З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.

Положення статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, згідно з пунктом 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пунктом 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пунктом 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Також, положеннями пункту 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) передбачено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Отже, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Відповідно до частини 1 статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правничої допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом пункту 9 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI представництво є видом адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI до інших видів адвокатської діяльності, крім захисту та представництва, відносяться види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Види адвокатської діяльності визначені в статті 19 Закону № 5076-VI.

За змістом статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 27.01.2022 у справі № 813/2241/18.

З матеріалів справи встановлено, що на підтвердження складу та розміру понесених ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу було надано копії таких документів:

1) в суді першої інстанції:

- договору про надання правничої допомоги № 01-26/01/26 від 26.01.2026;

- акта виконаних робіт № 1 від 27.01.2026 надання правничої допомоги згідно Договору про надання правничої допомоги № 01-26/01/26 від 26.01.2026;

- квитанції до прибуткового касового ордера № 2 від 26.01.2026;

2) в суді апеляційної інстанції:

- договору про надання правничої допомоги № 01-17/04/26 від 17.04.2026;

- акта виконаних робіт № 1 від 22.04.2026 надання правничої допомоги згідно Договору про надання правничої допомоги № 01-17/04/26 від 17.04.2026;

- квитанції до прибуткового касового ордера № 38 від 17.04.2026.

Вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача колегія суддів враховує критерії дійсності, обґрунтованості та розумності, з урахуванням складності та значення справи для сторін, а також практику Верховного Суду з аналогічних питань.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

Проаналізувавши надані заявником докази понесення витрат на професійну правничу допомогу з урахування визначених процесуальних законом критеріїв колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до пункту 1.1 Договору про надання правничої допомоги № 01-26/01/26 від 26.01.2026 клієнт доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе обов`язки щодо: 1) попереднього опрацювання матеріалів наданих Клієнтом, підготовки правової позиції у справі; 2) підготовки та подання до суду позовної заяви про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Ніколенко Станіслава Васильовича від 05.01.2026 року винесену у ВП № 56185729 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) на користь Держави у розмірі 3198,82 долара США та 6531,59 грн; визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Ніколенко Станіслава Васильовича від 05.01.2026 року про відкриття виконавчого провадження № 79913362 на підставі постанови про стягнення виконавчого збору № 56185729 видана 05.01.2026 року; 3) пошук та вивчення законодавчих та нормативних правових актів, якими врегульовані спірні правовідносини, пошук та вивчення судової практики по аналогічній категорії справ, в т.ч. останніх правових позицій Верховного Суду; 4) надання усних консультацій, роз`яснення, узгодження позиції по справі, обговорення ходу ведення справи з Клієнтом в суді касаційної інстанції; 5) підготовка інших заяв по суті у даній справі та клопотань процесуального характеру, збір доказів необхідних для розгляду справи; 6) за потреби, у разі розгляду справи з викликом сторін, участь у судових засіданнях у даній справі.

Згідно з пунктом 2.1 Договору про надання правничої допомоги № 01-26/01/26 від 26.01.2026 розмір гонорару, який Клієнт сплачує Адвокатському бюро за надану в межах цього Договору правову допомогу становить 12000,00 грн.

За змістом пункту 3.1 Договору про надання правничої допомоги № 01-26/01/26 від 26.01.2026 правова допомога вважається наданою після підписання детального опису робіт (надання послуг) виконаних Адвокатським бюро (адвокатом) на виконання умов даного договору та/або акту приймання-передачі наданої правової допомоги, який підписується Сторонами та скріплюється печатками (за наявності).

Відповідно до акта виконаних робіт № 1 від 27.01.2026 надання правничої допомоги згідно Договору про надання правничої допомоги № 01-26/01/26 від 26.01.2026 сторони підписали акт про те, що Адвокатське бюро належним чином виконало прийняті на себе обов`язки, а саме: попередньо опрацьовано матеріали надані Клієнтом, підготовки правової позиції у справі, підготовлено правову позицію по справі - витрачено 2 години; підготовлено до Полтавського окружного адміністративного суду позовну заяву про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Ніколенко Станіслава Васильовича від 05.01.2026 року винесену у ВП № 56185729 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) на користь Держави у розмірі 3198,82 долара США та 6531,59 грн; визнання протиправною та скасулания постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Ніколенко Станіслава Васильовича від 05.01.2026 року про відкриття виконавчого провадження № 79913362 на підставі постанови про стягнення виконавчого збору № 56185729 видана 05.01.2026 року - витрачено 8 годин; здійснено пошук та вивчення законодавчих та нормативних правової актів, якими врегульовані спірні правовідносини, пошук та вивчення судової практики по аналогічній категорії справ, в т.ч. останніх правових позицій ВП ВС - витрачено 1 годину; усні консультацій, роз`яснення, узгодження позиції по справі, обговорення ходу ведення справи з Клієнтом, збирання доказів - витрачено 1 годину. Всього витрачено часу на надання правничої допомоги протягом 12 годин 00 хв.

На підтвердження сплати за надану вище правову допомогу надано копію квитанції до прибуткового касового ордера № 2 від 26.01.2026, з якого вбачається, що ОСОБА_1 сплатив 12000,00 грн за договором № 01-26/01/26 від 26.01.2026.

Відповідно до пункту 1.1 Договору про надання правничої допомоги № 01-17/04/26 від 17.04.2026 Клієнт доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе обов`язки щодо: 1) попереднього опрацювання рішення ПОАС від 14.04.2026 року у справі № 440/809/26, підготовки правової позиції у справі; 2) підготовки та подання до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги на постанову ПОАС від 14.04.2026 року № 440/809/26; 3) пошук та вивчення законодавчих та нормативних правових актів, якими врегульовані спірні правовідносини, пошук та вивчення судової практики по аналогічній категорії справ, в т.ч. останніх правових позицій Верховного Суду; 4) надання усних консультацій, роз`яснення, узгодження позиції по справі, обговорення ходу ведення справи з Клієнтом в суді апеляційної інстанції; 5) підготовка інших заяв по суті у даній справі та клопотань процесуального характеру, збір доказів необхідних для розгляду справи; 6) за потреби, у разі розгляду справи з викликом сторін, участь у судових засіданнях у даній справі.

Пунктом 2.1 Договору про надання правничої допомоги № 01-17/04/26 від 17.04.2026 передбачено, що розмір гонорару, який Клієнт сплачує Адвокатському бюро за надану в межах цього Договору правову допомогу становить 8000,00 грн.

Згідно з пунктом 3.1 Договору про надання правничої допомоги № 01-17/04/26 від 17.04.2026 правова допомога вважається наданою після підписання детального опису робіт (надання послуг) виконаних Адвокатським бюро (адвокатом) на виконання умов даного договору та/або акту приймання-передачі наданої правової допомоги, який підписується Сторонами та скріплюється печатками (за наявності).

Відповідно до акта виконаних робіт № 1 від 22.04.2026 надання правничої допомоги згідно Договору про надання правничої допомоги № 01-17/04/26 від 17.04.2026 Адвокатське бюро належним чином виконало прийняті на себе обов`язки, а саме: попередньо опрацьовано рішення ПОАС від 14.04.2026 року - витрачено 1 годину; підготовлено апеляційну скаргу до Другого апеляційного адміністративного суду у справі № 440/809/26 - витрачено 4 годин; здійснено пошук та вивчення законодавчих та нормативних-правової актів, якими врегульовані спірні правовідносини, пошук та вивчення судової практики по аналогічній категорії справ, в т.ч. останніх правових позицій ВП ВС - витрачено 1 годину; усні консультацій, роз`яснення, узгодження позиції по справі, обговорення ходу ведення справи з Клієнтом, збирання доказів - витрачено 1 годину. Всього витрачено часу на надання правничої допомоги протягом 07 годин 00 хв.

На підтвердження сплати за надану вище правову допомогу надано копію квитанції до прибуткового касового ордера № 38 від 17.04.2026, з якого вбачається, що ОСОБА_1 сплатив 8000,00 грн за договором № 01-17/04/26 від 17.04.2026.

За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку, як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та їх пропорційності складності правового супроводу справи, колегія суддів зазначає таке.

В акті виконаних робіт № 1 від 27.01.2026 зазначено, що ОСОБА_1 в суді першої інстанції було надано таку правову допомогу: попередньо опрацьовано матеріали надані Клієнтом, підготовлено правову позицію по справі - витрачено 2 години; підготовлено до Полтавського окружного адміністративного суду позовну заяву про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Ніколенко Станіслава Васильовича від 05.01.2026 року винесену у ВП № 56185729 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) на користь Держави у розмірі 3198,82 долара США та 6531,59 грн; визнання протиправною та скасулания постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Ніколенко Станіслава Васильовича від 05.01.2026 року про відкриття виконавчого провадження № 79913362 на підставі постанови про стягнення виконавчого збору № 56185729 видана 05.01.2026 року - витрачено 8 годин; здійснено пошук та вивчення законодавчих та нормативних правових актів, якими врегульовані спірні правовідносини, пошук та вивчення судової практики по аналогічній категорії справ, в т.ч. останніх правових позицій ВП ВС - витрачено 1 годину; усні консультацій, роз`яснення, узгодження позиції по справі, обговорення ходу ведення справи з Клієнтом, збирання доказів - витрачено 1 годину.

Надаючи оцінку обґрунтованості витрат, пов`язаних з попереднім опрацюванням матеріалів, наданих позивачем, підготовкою правової позиції по справі, пошуком та вивченням нормативно-правових актів, які регулюють спірні правовідносини, судової практики по аналогічній категорії справ, узгодженням позиції по справі, збиранням доказів колегія суддів зазначає, що такі послуги є складовими послуги з підготовки позовної заяви, а тому витрати в цій частині не підлягають окремому відшкодуванню.

Витрати, пов`язані з підготовкою позовної заяви колегія суддів вважає документально підтвердженими, такими, що відповідають умовам договору, а отже такими, що підлягають відшкодуванням.

Водночас суд зауважує, що за своїм змістом подана позовна заява в переважній частині являє собою виклад обставин справи та посилання на низку статей Закону України «Про виконавче провадження» і Цивільного кодексу України, безпосереднє ж обгрунтування заявлених позовних вимог обмежене обсягом в одну сторінку, тому колегія суддів вважає, що витрачений адвокатом час на складення цієї позовної заяви (8 годин) є необґрунтованим та не відповідає реально витраченому часу.

Крім того, відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

З огляду на вищевикладене, колегія судів вважає, що розумно обґрунтованими є витрати на професійну правничу допомогу в суд першої інстанції, які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, у розмірі 4000,00 грн.

Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції колегія суддів зазначає, що послуга з підготовки апеляційної скарги охоплює собою послугу з попереднього опрацювання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.04.2026, а тому витрати в цій частині не підлягають окремому відшкодуванню.

Послуги з пошуку на вивчення нормативно-правових актів, судової практики та узгодження позиції по справі також не підлягають повторному відшкодуванню, оскільки такі послуги були надані при підготовці позовної заяви і охоплюються цією послугою. Крім того, колегія суддів зауважує, що будь-яких посилань на практику Верховного Суду апеляційна скарга не містить.

Не підлягають також відшкодуванню і послуги зі збирання доказів, оскільки жодних нових доказів до суду апеляційної інстанції апелянтом надано не було.

У зв`язку із зазначеним, колегія суддів вважає, що розумно обґрунтованими є витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, у розмірі 2000,00 грн.

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За змістом частини 2 статті 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 229, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року по справі №440/809/26 скасувати.

Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Ніколенка Станіслава Васильовича від 05.01.2026 року винесену у ВП № 56185729 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 на користь Держави у розмірі 3198,82 доларів США та 6531,59 грн.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Ніколенка Станіслава Васильовича від 05.01.2026 року про відкриття виконавчого провадження № 79913362 на підставі постанови про стягнення виконавчого збору № 56185729 виданої 05.01.2026 року.

Стягнути з Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 43316700, місцезнаходження: 40014, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 28) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір у сумі 5324,80 (п`ять тисяч триста двадцять чотири гривні) 80 копійок та витрати на правничу допомогу в сумі 6000 (шість тисяч гривень) 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.О. Фоміна

Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц

Повний текст постанови складено 04.06.2026.