Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №440/10310/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 р. Справа № 440/10310/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Р.І. Молодецький, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/10310/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі – ГУ ПФУ в Полтавській області, відповідач, апелянт), в якій просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Полтавській області щодо не зарахування до страхового стажу позивача у подвійному розмірі періоду роботи з 01.11.2006 по 30.06.2025;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Полтавській області зарахувати до страхового стажу позивача у подвійному розмірі на підставі ст. 60 «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 01.11.2006 по 30.06.2025 у Комунальному підприємстві “Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради”;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити з 25.01.2025 перерахунок і виплату позивачу пенсії з урахуванням періоду з 01.11.2006 по 30.06.2025, зарахованого до стажу відповідно до вимог ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням проведених виплат.

07.08.2025 представник позивача подала до суду заяву про встановлення судового контролю під час ухвалення рішення по справі та зобов`язати ГУ ПФУ в Полтавській області подати звіт про виконання судового рішення у справі №440/10310/25 у 10-денний строк з дня набрання чинності рішенням суду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року у справі № 440/10310/25 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Полтавській області, що полягають у відмові ОСОБА_1 в зарахуванні до стажу роботи у подвійному розмірі періоду роботи з 01.11.2006 по 30.06.2025 у Комунальному підприємстві "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради" .

Зобов`язано ГУ ПФУ в Полтавській області зарахувати в подвійному розмірі до загального стажу позивача період роботи з01.11.2006 по 30.06.2025 в Комунальному підприємстві "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради", а також провести перерахунок та виплату пенсії позивача з 01.06.2025 з урахуванням проведених виплат.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн.

Заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду - задоволено частково.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Полтавській області подати звіт про виконання рішення суду у строк протягом трьох місяців з дня набрання законної сили цим рішенням суду.

В задоволенні іншої частини заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду - відмовлено.

Відповідач не погодився з вказаним рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин у справі, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 по справі №440/10310/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на помилковість висновку суду першої інстанції щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду. Зазначає, що положення статті 382 КАС України передбачають право суду встановити обов`язок подання звіту про виконання судового рішення лише у випадках, коли таке рішення набрало законної сили та існують підстави вважати, що воно не буде виконане добровільно. Посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 09.12.2021 у справі №9901/235/20, апелянт вказує, що звернення до механізмів судового контролю є крайнім заходом захисту та можливе лише після використання усіх передбачених законом засобів примусового виконання судового рішення. Оскільки на момент ухвалення рішення справа ще перебувала на розгляді, а рішення суду першої інстанції не набрало законної сили, апелянт вважає заяву про встановлення судового контролю передчасною та такою, що не підлягала задоволенню.

Також зазначає, що пенсійне забезпечення позивачки здійснюється відповідно до Закону України №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), а органи Пенсійного фонду зобов`язані діяти виключно в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Посилаючись на частину 4 статті 24 Закону №1058-IV, апелянт вказує, що пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, яке діяло до 01.01.2004, після цієї дати застосовується лише для визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах або за вислугу років, але не для обчислення страхового стажу у подвійному розмірі при подальших перерахунках пенсії.

Апелянт зазначає, що періоди роботи позивачки у психіатричному закладі з 14.07.1995 по 05.04.2001 вже були враховані у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», тоді як періоди роботи після 01.01.2004 правомірно обчислені в одинарному розмірі згідно з положеннями Закону №1058-IV. Також відповідач наголошує, що ОСОБА_1 отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 29.07.2009, а її страховий стаж та подальші перерахунки пенсії здійснювались відповідно до статті 42 Закону №1058-IV. На думку апелянта, суд першої інстанції помилково застосував норми матеріального права та безпідставно дійшов висновку про наявність підстав для зарахування спірного періоду роботи після 01.01.2004 до страхового стажу у подвійному розмірі.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області та з 29.07.2009 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV.

03.06.2025 ОСОБА_2 звернулася до ГУ ПФУ в Полтавській області із заявою, в якій просила зарахувати до її стажу роботи в подвійному розмірі період роботи з 01.01.2004 по 31.05.2025 у Комунальному підприємстві «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради»; здійснити перерахунок і виплату її пенсії з урахуванням вказаних періодів, зарахованих до стажу відповідно до вимог ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з моменту призначення пенсії з урахуванням проведених виплат.

За результатами розгляду заяви позивача ГУ ПФУ в Полтавській області листом від 09.07.2025 № 11329-9728/Р-02/8-1600/25 повідомлено ОСОБА_1 про відсутність підстав для перерахунку пенсії із врахуванням стажу роботи після з 01.01.2004 по 31.10.2023 у подвійному розмірі. Вказано, що страховий стаж позивача складає 52 роки 08 місяців 22 дні (враховано по 31.10.2023). Періоди роботи санітаркою, молодшою медичною сестрою палатною приймального відділення, психосоматичного та відділення інтенсивної терапії в Полтавській обласній клінічній психіатричній лікарні імені О.Ф. Мальцева з 14.07.1995 по 05.04.2001 обчислено у подвійному розмірі. Страховий стаж з 01.01.2004 по 31.10.2023 обчислено в одинарному розмірі, оскільки чинним законодавством не передбачено пільг щодо зарахування до страхового стажу для обчислення розміру пенсії періоду роботи починаючи з 01.01.2004. Зазначено, що відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Вважаючи протиправною відмову ГУ ПФУ в Полтавській області у зарахуванні періодів роботи з 01.11.2006 по 30.06.2025 роки у подвійному розмірі до страхового стажу для обчислення пенсії, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 у спірний період з 01.11.2006 по 30.06.2025 працювала у закладі з надання психіатричної допомоги на посадах молодшої медичної сестри, виконувала обслуговування психічно хворих та до інших робіт не залучалась, що підтверджується записами трудової книжки та довідкою КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради». З урахуванням положень статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суд дійшов висновку, що робота позивачки у такому закладі підлягає зарахуванню до стажу роботи у подвійному розмірі.

Суд першої інстанції зазначив, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» в частині пільгового обчислення стажу роботи окремих категорій працівників охорони здоров`я, передбаченого статтею 60 цього Закону, залишаються чинними, а тому відповідач протиправно відмовив позивачці у зарахуванні спірного періоду роботи до стажу у подвійному розмірі. Обираючи належний спосіб захисту, суд визнав протиправними дії ГУ ПФУ в Полтавській області, зобов`язав відповідача зарахувати в подвійному розмірі до загального стажу позивачки період роботи з 01.11.2006 по 30.06.2025 та провести перерахунок і виплату пенсії з 01.06.2025, оскільки із заявою про перерахунок пенсії позивачка звернулась 03.06.2025.

Крім того, суд першої інстанції частково задовольнив заяву представника позивача про встановлення судового контролю, виходячи з того, що спір стосується перерахунку пенсійних виплат, а тому відповідно до статті 382 КАС України наявні підстави для зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене рішення, подати звіт про його виконання. Врахувавши характер покладених на відповідача обов`язків, суд визначив строк для подання такого звіту протягом трьох місяців з дня набрання рішенням законної сили.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на належне отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-ІV.

Згідно з положеннями статті 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно із частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За приписами частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Крім того, за правилами пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Закон України № 1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цієї дати пенсійні відносини було врегульовано Законом № 1788-ХІІ.

Відповідно до статті 60 Закону № 1788-ХІІ робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Колегія суддів наголошує, що вказане пільгове обчислення стажу роботи у відповідних медичних закладах, є діючим і на теперішній час.

Слід зауважити, що положеннями статті 24 Закону № 1058-IV, на які посилається відповідач, дію статті 60 Закону № 1788-ХІІ не зупинено та не скасовано.

При цьому, нормами статті 16 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV передбачено, що положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугою років.

А відтак, робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я, яка виконувалася особою і після 1 січня 2004 року, зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Аналогічна правова позиція щодо застосування положень статті 24 Закону № 1058-IV та статті 60 Закону № 1788-ХІІ викладена у постановах Верхового Суду від 04.12.2019, у справі № 689/872/17 та від 27.02.2020, у справі № 462/1713/17, які, в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України, є обов`язковими для врахування.

Суд апеляційної інстанції враховує положення статті 22 Конституції України, згідно з якими, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Наведене узгоджується також із практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 22.12.2021 року у справі № 688/2916/17, від 27.02.2020 року у справі № 462/1713/17, від 23.01.2019 у справі № 485/103/17 та від 04.12.2019 року у справі № 689/872/17.

У постанові від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом № 1058-IV та Законом № 1788-ХІІ вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон № 1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон №1058-IV.

Також, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону 1788-ХІІ, то він мав би виключити із останнього усі інші положення, чого, в свою чергу, зроблено не було.

Колегією суддів встановлено, що відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 /а.с. 17-19/:

- 01.11.2006 ОСОБА_3 прийнята на посаду на посаду молодшої медичної сестри палатної до КЗОЗ «Полтавська обласна клінічна психіатрична лікарня ім. О. Ф. Мальцева»;

- 10.10.2008 – переведена у відділення інтенсивної терапії на посаду молодшої медсестри де, як вказує позивач та не заперечує відповідач, працювала станом на час подання позову по даній справі.

26.12.2018 КЗОЗ «Полтавська обласна клінічна психіатрична лікарня ім. О. Ф. Мальцева» реорганізована шляхом перетворення в Комунальне підприємство «Полтавська обласна клінічна психіатрична лікарня ім. О. Ф. Мальцева Полтавської обласної ради»; з 22.05.2020 перейменовано на КП "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради".

Наведене підтверджується довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 16.07.2025 № 161, виданою КП "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради", в якій, зокрема, вказано, що ОСОБА_1 працювала повний робочий день, виконувала обслуговування психічних хворих, за професією, посадою молодша медсестра палатна 13 (психосоматичного) відділення, до інших робіт не залучалась; з 10.10.2008 по теперішній час (дату видачі довідки) виконувала обслуговування психічно - хворих за професією, посадою молодша медсестра палатна відділення реанімації та інтенсивної терапії, відділення інтенсивної терапії, до інших робіт не залучалась.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що робота у психіатричній лікарні на посаді медичної сестри дає право на зарахування стажу роботи у цих закладах у подвійному розмірі, що в свою чергу, свідчить про наявність підстав для зарахування відповідачем під час обчислення розміру пенсії позивачу періоду роботи з 01.11.2006 по 30.06.2025 у подвійному розмірі на підставі статті 60 Закону № 1788-ХІІ та не обмежено наявним стажем роботи до 01.01.2004 у зв`язку із набранням чинності Закону № 1058-IV.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем безпідставно не враховано спірний період роботи позивача у закладі з надання психіатричної допомоги до страхового стажу у подвійному розмірі, а доводи апеляційної скарги ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень статті 24 Закону №1058-IV та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності у ОСОБА_1 права на відповідний перерахунок пенсії із застосуванням положень статті 60 Закону №1788-ХІІ.

Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ради 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів погоджується із обраним судом першої інстанції способом захисту та вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати в подвійному розмірі до загального стажу позивача період роботи з 01.11.2006 по 30.06.2025 в Комунальному підприємстві "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради", а також провести перерахунок та виплату пенсії позивача з 01.06.2025 з урахуванням проведених виплат.

Стосовно доводів апелянта про неправомірність встановлення судового контролю, колегія суддів зазначає наступне.

Питання судового контролю за виконанням судових рішень врегульовано статтями 382, 382-3 КАС України.

За приписами ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 382 КАС України, за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання.

Перебіг строку для подання звіту починається з дня набрання законної сили рішенням суду.

Заява, передбачена абзацом першим цієї частини, може бути подана не пізніше завершення судових дебатів, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.

За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

Частиною 4 статті 382-1 КАС України передбачено, що суд може зобов`язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення особисто керівника суб`єкта владних повноважень.

У постанові Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 640/13988/19 висловлено позицію, відповідно до якої адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Водночас суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження. При цьому встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду.

Колегія суддів звертає увагу, що саме на державу покладається обов`язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані.

У зв`язку з викладеним, враховуючи, що позивачем подано клопотання про встановлення судового контролю виконання рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, а також предмет спору у цій справі та відповідні процесуальні дії є диспозитивним правом суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність покладення на відповідача обов`язку подати звіт про виконання судового рішення у строк протягом трьох місяців з дня набрання законної сили рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 440/10310/25.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України”) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України”, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За визначенням, наведеним у статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги наведених вище висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року по справі № 440/10310/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк