Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №520/2872/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Ніколаєва О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 р. Справа № 520/2872/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Мінаєвої К.В.,

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/2872/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відсутності нарахування та виплати пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ за період з 01.07.2025 по 22.07.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області нарахувати та виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ за період з 01.07.2025 по 22.07.2025.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що оскільки інвалідність йому була встановлена з 01.04.2024, тобто до набрання чинності Постановою №1338 (26.11.2024) та строк повторного огляду припав на період воєнного стану, тому він мав пройти медогляд до 01.11.2025 року, відтак твердження відповідача про те, що у період з 01.07.2025 по 22.07.2025 були відсутні підстави для нарахування та виплати пенсії по інвалідності є необґрунтованими.

ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відсутності нарахування та виплати пенсії по інвалідності ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ за період з 01.07.2025 по 22.07.2025.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області нарахувати та виплати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ за період з 01.07.2025 по 22.07.2025.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 1331,20 грн.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що Урядом автоматично продовжено виплату всіх пенсій і соціальних допомог по інвалідності, а також термін дії індивідуальної програми реабілітації для зазначених осіб.

Це означає, що люди з інвалідністю, строк повторного огляду яких припав на період воєнного стану, можуть без проходження чергової ЛКК чи МСЕК отримувати пенсії та соціальні допомоги, реабілітаційні заходи, користуватися пільгами та гарантіями, передбаченими для осіб з інвалідністю законодавством.

Оскільки виплата пенсії позивачу з 01.07.2025 по 22.07.2025 припинена з підстав закінченням строку інвалідності, тому наявні підстави для визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відсутності нарахування та виплати пенсії по інвалідності ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ за період з 01.07.2025 по 22.07.2025.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що згідно з довідкою медико-соціальної експертної комісії з 01.04.2024 позивача визнано особою з інвалідністю 2 групи (строк по 30.04.2025 включно), у зв`язку з чим пенсія виплачувалася як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок захворювання, пов`язаного з проходження військової служби. Після повторного огляду позивача визнано особою з інвалідністю 3 групи внаслідок захворювання, пов`язаного з проходження військової служби з 23.07.2025 та надано витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Отже, з цієї дати пенсія виплачується у розмірі, передбаченому Законом № 2262-ХІІ для осіб з інвалідністю 3 групи.

З 25.07.2025 на підставі особистої заяви позивача згідно із Законом № 2262-ХІІ призначено пенсію за вислугу років.

Щодо періоду з 01.07.2025 по 22.07.2025 повідомляє, що правових підстав для виплати пенсії по інвалідності не було, оскільки строк дії попереднього висновку медико-соціальної експертної комісії закінчився, а нове рішення було видано з 23.07.2025. У цей час виплата пенсії не проводилась.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти її задоволення, просив залишити рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 року без змін .

Позивач повідомлений про перегляд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом направлення копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду рекомендованим листом, які відповідно до повідомлень про вручення поштового відправлення ним отримано. Відповідач повідомлений шляхом направлення копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в електронній формі до електронного кабінету.

Згідно зі статтею 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

V. Обставини, встановлені судом.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області як отримувач пенсії відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.

Згідно довідки медико-соціальної експертної комісії з 01.04.2024 року позивача було визнано особою з інвалідністю 2 групи (строком до 30.04.2025 включно), у зв`язку з чим пенсія виплачувалася як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби.

Після повторного огляду позивача визнано особою з інвалідністю 3 групи внаслідок захворювання, пов`язаного з захистом Батьківщини з 23.07.2025 та надано витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №35/25/1 176/Р.

З 23.07.2025 позивачу виплачувалась пенсія у розмірі, передбаченому Законом № 2262-ХІІ для осіб з інвалідністю 3 групи. З 25.07.2025 року на підставі заяви позивача йому призначено пенсію за вислугу років.

У період з 01.07.2025 по 22.07.2025 позивачу не було нараховано і виплачено пенсію, як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, що підтверджується довідкою про доходи пенсіонера №151 від 27.01.2026 р.. в якій відсутня інформація щодо виплаченої пенсії за липень 2025 року.

На звернення позивача 30.11.2025 року отримано відповідь від Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якій зазначалося, що підстави для нарахування та виплати пенсії по інвалідності за період з 01.07.2025 по 22.07.2025 відсутні.

Не погодившись з такою бездіяльність, позивач звернувся до суду з цим позовом.

VІ. Позиція суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-ІV.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначено Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII (далі по тексту – Закон № 2262-XII).

Абзацом 1 та 2 статті 1 Закону № 2262-XII визначено, що особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали особами з інвалідністю за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності.

Умови призначення пенсій по інвалідності визначені статтею 18 Закону № 2262-XII, відповідно до якої Пенсії по інвалідності особам, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються в разі, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби або не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше тримісячного терміну після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва тощо), яке виникло в період проходження військової служби чи під час перебування в полоні або заручником, якщо полонення чи захоплення заручником не було добровільним і особа, яка має право на пенсію за цим Законом, перебуваючи в полоні або заручником, не вчинила злочину проти миру і людства.

Відповідно до статті 19 Закону № 2262-XII групи і причини інвалідності, а також час її настання встановлюються медико-соціальними експертними комісіями, які діють на підставі положення про них, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Залежно від ступеня втрати працездатності особи з інвалідністю поділяються на три групи.

Згідно зі статтею 26 Закону № 2262-XII пенсії по інвалідності військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються на весь час інвалідності, встановленої медико-соціальною експертною комісією, а особам з інвалідністю, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" - довічно. Повторний огляд цих осіб з інвалідністю провадиться лише за їх заявою.

В разі визнання пенсіонера, який не досяг пенсійного віку, працездатним пенсія виплачується йому до кінця місяця, в якому його визнано працездатним, але не довше ніж до дня, по який встановлено інвалідність.

Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначено Законом України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" № 2961-IV від 06.10.2005 (далі по тексту – Закон № 2961-IV).

Відповідно до статті 1 Закону № 2961-IV медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.

У розумінні частини 8 статті 7 Закону № 2961-IV (в редакції на час встановлення позивачу групи інвалідності) медико-соціальні експертні комісії визначають групу інвалідності, її причину і час настання.

Судовим розглядом встановлено, що позивачу виплачувалась пенсія як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії з 01.04.2024, якою позивача було визнано особою з інвалідністю 2 групи (строком до 30.04.2025 включно).

З 23.07.2025 позивач повторно визнаний особою з інвалідністю 3 групи внаслідок захворювання, пов`язаного з захистом Батьківщини відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №35/25/1 176/Р.

У період з 01.07.2025 по 22.07.2025 позивачу не було нараховано і виплачено пенсію, як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби.

За позицією відповідача відсутні підстави для нарахування та виплати пенсії по інвалідності за період з 01.07.2025 по 22.07.2025 відсутні, оскільки строк дії попереднього висновку медико-соціальної експертної комісії закінчився, а нове рішення було видано лише 23.07.2025.

Колегія суддів враховує, що пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 р. № 1338 "Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи" установлено, що в разі коли особі інвалідність (із зазначенням строку повторного огляду) була встановлена до набрання чинності цією постановою відповідно до Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317 “Питання медико-соціальної експертизи” (Офіційний вісник України, 2009 р., № 95, ст. 3265), і строк повторного огляду припав на період воєнного стану на території України, але яка відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 8 березня 2022 р. № 225 “Деякі питання порядку проведення медико-соціальної експертизи на період воєнного стану на території України” (Офіційний вісник України, 2022 р., № 25, ст. 1310) не проходила такий повторний огляд в медико-соціальних експертних комісіях:

чоловіки віком від 25 до 60 років, яким була встановлена друга або третя група інвалідності із зазначенням строку повторного огляду, зобов`язані у період з 1 квітня 2025 р. до 1 листопада 2025 р. пройти оцінювання повсякденного функціонування відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою;

інші особи, за винятком тих, кого неможливо направити на проведення оцінювання повсякденного функціонування, проходять оцінювання повсякденного функціонування до 1 квітня 2026 року.

Аналізуючи наведене правове регулювання колегія суддів зазначає, що оскільки інвалідність позивачу була встановлена з 01.04.2024 по 30.04.2025, що встановлено матеріалами справи та визнається сторонами, тобто до набрання чинності Постановою № 1338 (26.11.2024), та строк повторного огляду припав на період воєнного стану на території України, у зв`язку з чим позивачу продовжувалася виплата пенсії до 30.06.2025 включно, тому в даному випадку позивач зобов`язаний був пройти медичний огляд для оцінювання повсякденного функціонування з 30 квітня 2025 року до 01 листопада 2025 року.

Відтак, колегія суддів вважає, що до 01 листопада 2025 року інвалідність позивача у межах спірних правовідносин вважалася продовженою.

Як наслідок, відповідачем безпідставно припинено позивачу виплату пенсію та страхових виплат з 01.07.2025 по 22.07.2025, тобто у період, коли інвалідність позивача ще вважалася продовженою. Інших підстав для припинення виплати позивачу пенсії по інвалідності з 01.07.2025 по 22.07.2025 матеріли справи не містять.

За встановлених обставин, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області протиправно припинило виплату позивачу пенсії по інвалідності ІІ групи з 01.07.2025 по 22.07.2025.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відсутності нарахування та виплати пенсії по інвалідності ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ за період з 01.07.2025 по 22.07.2025 є протиправною, тому слід зобов`язати відповідача нарахувати та виплати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ за період з 01.07.2025 по 22.07.2025.

Колегія суддів зазначає, що з урахуванням наведеного, вказані в апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки ґрунтуються на помилковому та довільному тлумаченні скаржником норм процесуального права.

В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28.01.2011 (остаточне) у справі «Трофимчук проти України», заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, але орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 по справі № 520/2872/26 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач К.В. Мінаєва

Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко