Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №620/12435/25 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2026 року Чернігів Справа № 620/12435/25

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ткаченко О.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:

визнати протиправними та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 12.11.2025 №90, по оформленню військовозобов`язаному відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, в частині щодо відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

зобов`язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути матеріали, подані ОСОБА_1 щодо надання відстрочки від призову під час мобілізації та винести рішення, яким надати ОСОБА_1 у відповідності до п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відстрочку від призову на військову службу та видати відповідну довідку.

Позов мотивовано тим, що позивач є батьком трьох неповнолітніх дітей та утримує їх, тому має право на відстрочку від мобілізації, у зв`язку з чим звернувся до відповідача із заявою про відстрочку від призову на військову службу, надавши документи, що підтверджують його прав на відстрочку, проте відповідач протиправно відмовив йому.

Ухвалою судді від 27.11.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для надання відзиву на позов.

Представник відповідача подав до суду відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, зазначив, що позивач не надав усіх документів, перелік яких визначений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», п.3 ч.1 ст.23 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а саме письмовий договір між батьками про те, з ким буде проживати дитина та участь другого з батьків у її вихованні (стосовно сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) або рішення суду про встановлення факту перебуванні дитини на утриманні військовозобов`язаного. Таким чином, йому правомірно відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив таке.

ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується військово-обліковим документом, сформованим 06.11.2025 в застосунку «Резерв+» (а.с. 11).

07 листопада 2025 року позивач подав через Центр надання адміністративних послуг Чернігівської міської ради пакет документів на отримання відстрочки на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.

Разом з заявою від 07.11.2025 позивач подав копії: паспорта громадянина України, ідентифікаційного коду, військово-облікового документа, свідоцтва про шлюб, свідоцтв про народження 3 (трьох) дітей, дві довідки про сплату аліментів від 06.11.2025, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 29.01.2013, судовий наказ від 27.12.2019, копію скрін інформації з Єдиного реєстру боржників про відсутність в Реєстрі відомостей про військовозобов`язаного за категорією стягнення (характером зобов`язання) “стягнення аліментів” з датою формування такої інформації не пізніше ніж за п`ять днів до дня подання заяви про надання відстрочки.

4 листопада 2025 року позивач дізнався в ЦНАПі про рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у наданні відстрочки, оформлене протоколом від 12.11.2025 № 90.

Рішенням комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 12.11.2025 № 90, розглянуті подані позивачем документи та ухвалено відмову у надані позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 3 ч. 1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» по причині відсутності одного з документів, що підтверджують право на відстрочку визначений у додатку 5 постанови КМУ від 16.05.2024 № 560, п.3 ч.1 ст.23 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію": письмовий договір між батьками про те, з ким буде проживати дитина та участь другого з батьків у її вихованні (стосовно сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) або рішення суду про встановлення факту перебуванні дитини на утриманні військовозобов`язаного.

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами статті 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов`язком громадянина України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дія якого в подальшому була неодноразово продовжена та триває на момент розгляду даної справи.

Воєнний стан в розумінні положень статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Окрім того, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №2232-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Частиною 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ встановлено, що військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов`язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.

Статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII) передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 23 Закону № 3543-ХІІ (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Згідно із частинами 7, 8 статті 23 Закону України № 3543-XII перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до абзацу 9 пункту 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у п. 9 цього Положення: оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

Процедуру надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначає Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок №560 в редакції на час подання зави позивачем від 07.11.2025).

Відповідно до пунктів 56, 57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Пунктом 58 Порядку №560 передбачено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7.

Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Так, згідно із пунктом 3 додатку 5 Порядку №560 Переліку додатків, що подаються військовозобов`язаними для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», документами, що підтверджують право на відстрочку згідно пункту 3 частини 1 статті 23 Закону є: свідоцтво про народження кожної дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та (або) рішення суду про встановлення факту перебування дитини (дітей) на утриманні військовозобов`язаного (за наявності), інші документи, на підставі яких у військовозобов`язаного виник обов`язок утримувати падчерку, пасинка до досягнення ними 18 років відповідно до статті 268 Сімейного кодексу України (за наявності), та один з таких документів:

свідоцтво про шлюб з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше);

рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовозобов`язаним;

рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовозобов`язаним; письмовий договір між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні;

свідоцтво про шлюб з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) та документи, які свідчать про відсутність у малолітніх, неповнолітніх падчерки, пасинка матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або про те, що такі особи не можуть з поважних причин надавати їм належне утримання (свідоцтво про смерть; витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин;

рішення суду про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим;

вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі;

висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я чи витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, якщо зазначені мати, батько, дід, баба, повнолітні брати та сестри самі потребують постійного догляду;

рішення суду про позбавлення батьківських прав матері, батька);

інформація з Єдиного реєстру боржників про відсутність в Реєстрі відомостей про військовозобов`язаного за категорією стягнення (характером зобов`язання) "стягнення аліментів" з датою формування такої інформації не пізніше ніж за п`ять днів до дня подання заяви про надання відстрочки.

Отже, наведеними нормами чинного законодавства України визначено, що військовозобов`язаний має право на особисте подання на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку, а комісії, утворені при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зобов`язані вивчити отриману заяву та додані до неї документи, оцінити законність підстав для надання відстрочки й фактично розглянути такі документи протягом семи днів з дати їх надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. Така комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, що оформляються протоколом. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за встановленою формою.

Судом встановлено, що 07.11.2025 ОСОБА_1 подав через Центр надання адміністративних послуг Чернігівської міської ради пакет документів на отримання відстрочки на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”. Разом з заявою від 07.11.2025 позивач подав копії: паспорта громадянина України, ідентифікаційного коду, військово-облікового документа, свідоцтва про шлюб, свідоцтв про народження 3 (трьох) дітей, дві довідки про сплату аліментів від 06.11.2025, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 29.01.2013, судовий наказ від 27.12.2019, копію скрін інформації з Єдиного реєстру боржників про відсутність в Реєстрі відомостей про військовозобов`язаного за категорією стягнення (характером зобов`язання) “стягнення аліментів” з датою формування такої інформації не пізніше ніж за п`ять днів до дня подання заяви про надання відстрочки.

Рішенням комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 12.11.2025 № 90, розглянуті подані позивачем документи та ухвалено відмову у надані позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 3 ч. 1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» по причині відсутності одного з документів, що підтверджують право на відстрочку визначений у додатку 5 постанови КМУ від 16.05.2024 № 560, п.3 ч.1 ст.23 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію": письмовий договір між батьками про те, з ким буде проживати дитина та участь другого з батьків у її вихованні (стосовно сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) або рішення суду про встановлення факту перебуванні дитини на утриманні військовозобов`язаного.

Суд зазначає, що для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» військовозобов`язаний повинен подати документи, передбачені пунктом 3 додатку 5 Порядку №560.

Усі документи мають підтверджувати фактичне утримання трьох і більше дітей військовозобов`язаним на момент подання заяви.

Позивач є батьком трьох неповнолітніх дітей від двох шлюбів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвами про народження дітей (а.с.8, 9, 10).

З матір`ю неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 розірвано шлюб у 2011 році.

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 29.01.2013 у справі 2506/10184/2012, яке набрало законної сили 11.02.2013, стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженця м. Чернігова на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання дітей: сина – ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 частини всіх видів доходу щомісяця, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08.11.2012 року та до досягнення повноліття ОСОБА_7 - до 03.06.2018 року, а з 03.06.2018 року в розмірі 1/4 частини всіх видів доходу щомісяця, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення повноліття ОСОБА_3 (а.с. 20).

Пізніше між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 19.09.2019 (актовий запис № 1624) зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с. 22).

Від шлюбу народились донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 (а.с. 8, 9).

Згідно довідки про сплату аліментів від 06.11.2025 № ВП 52257228 головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові позивач сплачує аліменти на утримання дитини: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з виконавчим листом № 2/750/165/2013 від 01.02.2013, який виданий Деснянським районним судом м. Чернігова, самостійно. Станом на 06.11.2025 заборгованість відсутня (а.с.14).

Також згідно довідки про сплату аліментів від 06.11.2025 № ВП 62439561 головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові позивач сплачує аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , згідно з виконавчим листом № 2-н/751/1599/2019 від 27.12.2019, який видано Новозаводським районним судом м. Чернігова, самостійно. Станом на 06.11.2025 заборгованість відсутня (а.с.13).

Відсутність заборгованості зі сплати аліментів у ОСОБА_1 підтверджується інформацією з Єдиного реєстру боржників від 17.11.2025 (а.с. 12).

Суд зазначає, що Порядок №560 (Додаток 5) містить перелік документів, а саме свідоцтво про народження кожної дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та (або) рішення суду про встановлення факту перебування дитини (дітей) на утриманні військовозобов`язаного (за наявності), інші документи, на підставі яких у військовозобов`язаного виник обов`язок утримувати падчерку, пасинка до досягнення ними 18 років відповідно до статті 268 Сімейного кодексу України (за наявності), та один з таких документів:

свідоцтво про шлюб з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше);

рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовозобов`язаним;

рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовозобов`язаним; письмовий договір між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні;

свідоцтво про шлюб з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) та документи, які свідчать про відсутність у малолітніх, неповнолітніх падчерки, пасинка матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або про те, що такі особи не можуть з поважних причин надавати їм належне утримання (свідоцтво про смерть; витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин;

рішення суду про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим;

вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі;

висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я чи витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, якщо зазначені мати, батько, дід, баба, повнолітні брати та сестри самі потребують постійного догляду;

рішення суду про позбавлення батьківських прав матері, батька);

інформація з Єдиного реєстру боржників про відсутність в Реєстрі відомостей про військовозобов`язаного за категорією стягнення (характером зобов`язання) "стягнення аліментів" з датою формування такої інформації не пізніше ніж за п`ять днів до дня подання заяви про надання відстрочки.

Формулювання «та один з таких документів» вказує на альтернативність переліку документів, що підтверджують факт утримання.

Проте, комісією ухвалено рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оскільки відсутній один з документів, що підтверджує право на відстрочку визначений у додатку 5 постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 до пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»: письмовий договір між батьками про те, з ким буде проживати дитина та участь другого з батьків у її вихованні (стосовно сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) або рішення суду про встановлення факту перебуванні дитини на утриманні військовозобов`язаного.

Отже, ухвалюючи спірне рішення Комісією не було надано належної правової оцінки заяві позивача від 07.11.2025 з додатками, наданими на підтвердження права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, визначеного пунктом 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зокрема інформації з Єдиного реєстру боржників.

Відповідно до частин 2 та 4 статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

В силу вимог частини 1 статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із частиною 1-2 статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Разом з тим, згідно із частиною 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

В матеріалах справи наявні довідки про сплату аліментів від 06.11.2025 № ВП 52257228 та від 06.11.2025 № ВП 62439561 головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові, з яких вбачається відсутність заборгованості зі сплати аліментів на утримання дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Отже, наявні в матеріалах справи докази є достатніми для встановлення факту утримання позивачем своєї неповнолітньої дитини від першого шлюбу.

Крім того, суд враховує на користь позивача ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.11.2025, яка набрала законної сили 25.11.2025, у справі № 620/3710/25 про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, якою встановлено, що право ОСОБА_1 на відстрочку задоволено ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджено витягом з протоколу №37 від 07.05.2025 засідання комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до якого прийнято рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу по мобілізації терміном до 07.08.2025.

Посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 не надано письмовий договір між батьками про те, з ким буде проживати дитина та участь другого з батьків у її вихованні (стосовно сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) або рішення суду про встановлення факту перебуванні дитини на утриманні військовозобов`язаного, суд вважає необґрунтованими, оскільки законодавством не передбачено встановлення судом факту перебування дітей на утриманні, так як такий обов`язок виникає відповідно до СК України.

Приписами частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Таким чином, встановивши порушення прав позивача, суд має обрати такий захисту, який з урахуванням конкретних обставин справи буде ефективним з точки зору частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 13 Конвенції та виключатиме можливі подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах.

Таким чином, з урахуванням встановлених в ході розгляду фактичних обставини справи та зважаючи на наведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог повністю.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 968,96 грн (а.с. 25).

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача належить стягнути сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 968,96грн.

Керуючись статтями 77, 139, 241–246, 250, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо надання відстрочки ОСОБА_1 від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, оформлену протоколом від 12.11.2025 №90.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_8 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.11.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України від 21.10.1993 №3543-ХІІ ''Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію'' та прийняти рішення про надання відстрочки, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення виготовлено 04 червня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_8 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Суддя Ольга ТКАЧЕНКО