Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №520/6870/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

04 червня 2026 року № 520/6870/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олексія Котеньова, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (вул. В`ячеслава Чорновола, буд. 21, м. Краматорськ, Краматорський р-н, Донецька обл., 84333, код ЄДРПОУ 39969443) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону по непроведенню індексації нарахованого грошового забезпечення (додаткової грошової винагороди) ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону провести (розрахувати) індексацію нарахованої додаткової грошової винагороди за період з лютого 2015 року по квітень 2024 року включно і стягнути нараховану суму на користь ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2021 у справі № 520/1625/21 відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити йому щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010. На виконання зазначеного судового рішення у квітні 2024 року відповідачем проведено нарахування та виплату відповідної винагороди. Позивач вважає, що така виплата є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, має постійний характер, а тому підлягає індексації відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 30.03.2026 прийнято справу до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову. Зазначив, що виплата позивачу в квітні 2024 року додаткової грошової винагороди була здійснена на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2021 у справі №520/1625/21 та є виплатою заборгованості за минулі періоди, а не поточним грошовим доходом, який підлягає індексації. На думку відповідача, чинним законодавством не передбачено проведення індексації сум грошового забезпечення, нарахованих і виплачених на виконання судового рішення, у зв`язку з чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Інші заяви по суті спору учасники не подавали.

Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Щодо вимоги відповідача розглядати справу у порядку загального позовного провадження, суд зазначає, що така вимога міститься в прохальній частині відзиву на позовну заяву та не носить характеру процесуального документу, оскільки чинний КАС України визначає, що є заявою, клопотанням та запереченням.

Так, статті 166 та 167 КАС України містять чіткі вимоги до форми та змісту заяви, клопотання і заперечення. Проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд прийшов до висновку, що вимога, яка міститься у відзиві за правовою природою не є ані клопотанням, ані заявою, ані запереченням.

Відповідно до ч. 2 ст. 167 КАС України якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.

Суд наголошує, що оскільки зазначена вимога, заявлена представником відповідача у відзиві на позов, не відповідає вимогам ч. 1 ст. 167 КАС України, то вона залишається без розгляду.

Повернення в даному випадку виконати фактично неможливо, оскільки зазначена вимога міститься в процесуальному документі - відзиві на позов.

Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

Судом установлено, що позивач проходив службу в органах військової прокуратури та був звільнений з військової служби і органів прокуратури 28.01.2020.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2021 у справі №520/1625/21 визнано протиправною бездіяльність органів прокуратури щодо невиплати позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди та зобов`язано провести її нарахування і виплату за період з 24.02.2015 по 28.02.2018.

З матеріалів справи вбачається, що зазначене рішення виконане відповідачем у квітні 2024 року, що визнається сторонами та підтверджується, зокрема, ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2024 про затвердження звіту щодо виконання судового рішення у справі № 520/1625/21, в якій судом установлено, що на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2021 по справі № 520/1625/21 Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Східного регіону позивачу нарахована щомісячна грошова винагорода за період з 24.02.2015 по 28.02.2018, виходячи із розрахунку 0,1 % місячного грошового забезпечення позивача, що становить 12,05 грн на місяць, а усього 463,99 грн.

За доводами позивача, відповідач має провести (розрахувати) йому індексацію нарахованої додаткової грошової винагороди за період з лютого 2015 року по квітень 2024 року включно та виплатити відповідну суму індексації.

По суті спірних правовідносин суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі за текстом - Закон України № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі за текстом - Закон України № 2011-XII).

Приписами ч.ч. 1-3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з Преамбулою до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 3 липня 1991 року №1282-XII (далі за текстом - Закон №1282-XII) цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до ст.1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону №1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Отже, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ст.4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка згідно змінам, внесених згідно із Законом № 911-VIII від 24.12.2015).

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення, у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

З метою реалізації цих положень Закону Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року № 1078 затвердив «Порядок проведення індексації грошових доходів населення».

Відповідно до п.2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького посадових осіб митної служби.

Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

З аналізу норм вищезазначеного Закону №1282-XII та Порядку № 1078 вбачається, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема: оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.

Суд зазначає, що предметом спору в даній справі є не індексація грошового забезпечення, яке систематично нараховувалося позивачу під час проходження служби, а індексація суми щомісячної додаткової грошової винагороди, яка була донарахована та виплачена у 2024 році на виконання судового рішення.

Разом із тим, суд звертає увагу, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2021 у справі №520/1625/21 відповідача зобов`язано не до стягнення конкретної визначеної суми, а до здійснення нарахування та виплати щомісячної додаткової грошової винагороди за відповідний період.

Так, виплата, здійснена у квітні 2024 року, за своєю правовою природою є наслідком виконання судового рішення та фактично становить погашення заборгованості за минулі періоди, у яких позивач проходив службу, отримував дохід та додатково набував право на відповідні виплати з додаткової винагороди.

Суд зазначає, що Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-XII та Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1078, не містять положень, які б прямо передбачали проведення індексації сум заборгованості з грошового забезпечення, виплачених за рішенням суду після завершення відповідних правовідносин.

При цьому індексація є самостійною державною гарантією щодо підтримання реальної вартості поточних грошових доходів населення та не може ототожнюватися із механізмом компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення або його складових.

Суд ураховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 15.11.2018 у справі №820/828/16, відповідно до якої саме по собі збільшення доходу особи внаслідок ухвалення судового рішення не є підставою для його індексації, якщо відповідний дохід не мав характеру поточного нарахування у спірному періоді.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що позивач фактично просить проіндексувати суму недоотриманого грошового забезпечення у вигляді додаткової грошової винагороди за період проходження служби, яка була нарахована та виплачена лише у 2024 році на виконання судового рішення. При цьому у відповідні періоди проходження служби позивач отримував грошове забезпечення, а тому подальше коригування такої виплати шляхом індексації після її донарахування за рішенням суду не відповідає правовій природі індексації як механізму підтримання реальної вартості поточних грошових доходів.

Окрім того, суд враховує, що з 28.01.2020 позивача звільнено з посади та з органів прокуратури, а відтак із вказаної дати останній вже не проходив службу у відповідача та відсутні підстави для нарахування індексації після цієї дати.

Крім того, звертаємо увагу суду, що позивачем з аналогічних правовідносин (щодо питання індексації донарахованого грошового забезпечення за минулі періоди) вже подавалася позовна заява, яка була предметом розгляду у справі № 520/29849/24 та за результатами розгляду такої справи судами першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Так, суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті рішень у зазначеній справі дійшли висновку про відсутність правових підстав для індексації сум грошового забезпечення, які були донараховані за минулі періоди, виходячи з того, що такі виплати є фактично погашенням заборгованості за період проходження служби, протягом якого позивач отримував відповідний дохід.

Зокрема, судами зазначено, що у випадку, коли грошове забезпечення за відповідний період підлягало донарахуванню та фактично виплачувалося як різниця, яка не була виплачена своєчасно, таке збільшення доходу за рішенням суду не змінює правової природи відповідних сум як доходу за минулі періоди та не створює самостійних підстав для його індексації.

Також, суд критично оцінює посилання позивача на судову практику Верховного Суду, оскільки наведені позивачем рішення стосуються правовідносин щодо індексації грошового забезпечення, яке нараховувалося та виплачувалося у період проходження служби, або щодо безпосередньо невиплаченої індексації як складової грошового забезпечення, тоді як у даній справі йдеться про суму, виплачену за рішенням суду після значного проміжку часу та фактичного припинення проходження служби.

Таким чином, суд доходить висновку, що відсутні правові підстави вважати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення індексації суми додаткової грошової винагороди, виплаченої на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2021 у справі №520/1625/21.

Оскільки вимога про визнання бездіяльності протиправною не підлягає задоволенню, похідна вимога про зобов`язання провести розрахунок та виплату індексації також задоволенню не підлягає.

Оцінивши наведені сторонами доводи, а також дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності передбачених законом підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення індексації щомісячної додаткової грошової винагороди, виплаченої на виконання судового рішення, а також для зобов`язання відповідача здійснити її розрахунок та виплату, у зв`язку з чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.4-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 236 293, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (вул. В`ячеслава Чорновола, буд. 21, м. Краматорськ, Краматорський р-н, Донецька обл., 84333, код ЄДРПОУ 39969443) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 04 червня 2026 року.

Суддя Олексій КОТЕНЬОВ