Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №320/50691/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2026 року м. Київ №320/50691/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

В провадженні Київського окружного адміністративного суду перебуває справа №320/50691/25 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

10.03.2026 позивачем подано до суду заяву про відвід судді Лиска І.Г..

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.03.2026 визнано необґрунтованим відвід судді Київського окружного адміністративного суду Лиска І.Г. у справі №320/50691/25, матеріали адміністративної справи №320/50691/25 передано до відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду у відповідності до вимог частини першої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 у задоволенні заяви про відвід судді Київського окружного адміністративного суду Лиски І.Г. в адміністративній справі №320/50691/25 - відмовлено.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 заяву про самовідвід судді Лиска І.Г., - задоволено, матеріали адміністративної справи №320/50691/25, - передано для визначення іншого складу суду Київського окружного адміністративного суду згідно з вимогами статей 31 та 18 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 справу №320/50691/25 передано на розгляд судді Лисенко В.І.

Ухвалою суду від 24.03.2026 справу прийнято до провадження судді Лисенко В.І. та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що будучи особою з інвалідністю II групи внаслідок війни, він має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, як це було передбачено ст. 13 Закону України № 3551-XII у редакції, що діяла до внесення змін. Позивач наголошує на протиправності дій відповідача, який виплатив допомогу за 2025 у заниженому розмірі 2900 грн на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 486, оскільки механізм делегування уряду повноважень визначати розмір таких виплат був визнаний неконституційним рішенням КСУ № 3-р/2020.

Відповідач, Міністерство соціальної політики, сім`ї та єдності України, надіслав відзив на позовну заяву, у якому зазначив про те, що дане Міністерство діяло в межах наданих законом повноважень. Відповідач вказував, що після набрання чинності Законом України № 2983-ІХ від 20.03.2023 частину п`яту статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено у новій редакції, відповідно до якої щорічна разова грошова виплата до Дня Незалежності України здійснюється у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень. Відповідач зазначав, що на виконання зазначених законодавчих приписів Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 29.04.2025 №486, якою для осіб з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи встановлено розмір разової грошової виплати до Дня Незалежності України у 2025 році в сумі 2900 грн. Позивачу виплату проведено саме у визначеному законодавством розмірі, тому його право на отримання такої допомоги не порушено. Крім того, відповідач посилався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 14.05.2025 у справі №440/14216/23, відповідно до якої після внесення змін Законом №2983-ІХ порядок та розмір щорічної разової грошової виплати визначаються Кабінетом Міністрів України, а тому застосуванню підлягають положення статті 13 Закону №3551-ХІІ у редакції Закону №2983-ІХ. Також відповідач вважав себе неналежним відповідачем у справі, оскільки безпосереднє нарахування та виплату разової грошової допомоги до Дня Незалежності України здійснюють органи Пенсійного фонду України як розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня. У зв`язку з цим відповідач просив замінити його належним відповідачем. Окрім цього, відповідач зазначав про відсутність порушення прав позивача та неналежність обраного способу захисту, оскільки позивач фактично отримав разову грошову виплату до Дня Незалежності України у розмірі, встановленому чинним законодавством, а тому відсутній предмет судового захисту.

Позивач, не погоджуючись з доводами відповідача, надіслав відповідь на відзив, у якому навів доводи аналогічні тим, що викладені в обґрунтування позовних вимог.

Відповідач, ГУ ПФУ в м.Києві, не скористався правом подачі відзиву на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 04.10.2022, є особою з інвалідністю II групи внаслідок війни та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві виплатило позивачу разову грошову виплату до Дня Незалежності України за 2025 у розмірі 2900 грн.

Позивач звернувся до Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України із заявою від 06.08.2025 про виплату недоплаченої частини щорічної разової грошової допомоги за 2025 відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Листом від 02.09.2025 Міністерство соціальної політики, сім`ї та єдності України повідомило про те, що виплата здійснена у повному обсязі відповідно до розмірів, передбачених чинним законодавством, і підстав для доплати немає.

Вважаючи бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом.

Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Закон № 3551-ХII визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до статті 2 Закону № 3551-XII законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни (стаття 4 Закону № 3551-XII).

Перелік пільг особам з інвалідністю внаслідок війни передбачений статтею 13 Закону № 3551-XII, зокрема, щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

З метою здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань, Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань, у 2025 році» №486 (далі Постанова №486).

Грошова допомога виплачується до 24 серпня 2025 року в такому розмірі: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаних особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: II групи - 2900 гривень.

Така грошова виплата була запроваджена з 01.01.1999 шляхом внесення змін до Закону № 3551-XII Законом від 25.12.1998 № 367-XIV Про внесення змін до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту: статтю 13 доповнено частиною четвертою такого змісту: Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Надалі означена норма зазнавала неодноразових змін та була предметом конституційного контролю в Конституційному Суді України.

Статтею 29 Закону України від 19.12.2006 № 489-V Про Державний бюджет України на 2007 рік (далі по тексту також - Закон № 489-V), зокрема, установлено, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до законів України № 3551- XII та від 23 березня 2000 року № 1584-III Про жертви нацистських переслідувань (далі - Закон № 1584-III) здійснюється у таких розмірах: інвалідам I групи - 450 гривень, інвалідам II групи - 360 гривень, інвалідам III групи - 300 гривень; учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 280 гривень; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 450 гривень; членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни і жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами, - 150 гривень; учасникам війни та колишнім в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 55 гривень.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007, зокрема, статтю 29 розділу IV Закону № 489-V визнано такою, що не відповідає Конституції України з тих мотивів, що Верховна Рада України не є повноважною під час прийняття закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або у будь-який спосіб змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин та не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

Законом України від 28.12.2007 № 107-VI Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України (далі по тексту також - Закон № 107-VI) положення статті 13 Закону № 3551-ХІІ щодо грошової допомоги інвалідам війни викладено в такій редакції: Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 означені положення Закону № 107-VI щодо внесення змін до статті 13 Закону №3551-ХІІ визнані неконституційними з тих мотивів, що внесення до законодавчих актів змін і доповнень та визнання законів такими, що втратили чинність, призвело до фактичного скасування чи звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина.

Законом України від 28.12.2014 № 79-VIII Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин розділ VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі Закону № 3551-ХІІ, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, з огляду на наявні фінансові ресурси державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Внаслідок таких змін протягом 2014-2022 років Кабінет Міністрів України ухвалював постанови, якими визначались фіксовані розміри щорічної разової допомоги до 5 травня, яка підлягала виплаті, зокрема, особам з інвалідністю внаслідок війни.

Окремі з таких постанов були предметом судового оскарження і рішеннями судів у справах №640/9677/20 та № 440/4157/21 були визнані протиправними та нечинними.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 (справа № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачала, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Законом України № 2983-IX, який набрав чинності 15.04.2023, частину п`яту статті 13 Закону № 3551-XII, попередня редакція якої була такою: Щорічно до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України, викладено в новій редакції такого змісту:

Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

З урахуванням наведеного та в контексті фактичних обставин, що зумовили цей публічно-правовий спір, варто зазначити, що аналіз положень пункту 2 частини першої Закону №2983-IX, яким частину п`яту статті 13 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції, був предметом розгляду у зразковій справі № 440/14216/23, у якій Велика Палата Верховного Суду постановою від 14.05.2025 скасувала рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.03.2024 та ухвалила нове рішення, яким відмовила у задоволенні позовних вимог позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

За результатом розгляду апеляційної скарги органу пенсійного фонду на рішення Верховного Суду від 05.03.2024 у зразковій справі № 440/14216/23 Велика Палата Верховного Суду, відповідаючи на питання щодо можливості Держави України в умовах воєнного стану вносити зміни до спеціального законодавства про соціальний захист та гарантії ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян, зокрема, шляхом визначення (зменшення) розміру щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України, дійшла, серед іншого, таких висновків:

...за правовою природою грошову виплату до Дня Незалежності України не можна вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни, оскільки вона, хоча і відрізняється за назвою, порядком визначення розміру виплати, втім по суті є щорічною разовою грошовою допомогою певним суб`єктам - особам з інвалідністю внаслідок війни, а приурочення її виплати до іншої дати і зміна порядку визначення її розміру не змінюють її природи саме як одного з видів соціальної допомоги - періодичної, одноразової виплати (допомоги) за рахунок бюджетних коштів певному колу осіб.

Тимчасове обмеження окремих соціальних пільг (допомог) особам, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність та набули статусу ветеранів війни, а також членам їх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону № 389-VIII, може відбуватися за умови внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць.

Передбачена частиною п`ятою статті 13 Закону № 3551-XII щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб.

Тобто зазначена разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у пунктах 1- 4 частини першої статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.

З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що передбачена частиною п`ятою статті 13 Закону № 3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни є видом державної допомоги в загальній системі соціального захисту населення. Така виплата має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки нарахування разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни встановлено законом і конкретно не визначено в Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її статтею 46, тому Верховна Рада України має певну свободу дій щодо законодавчого регулювання порядку надання цього виду державної допомоги.

Верховна Рада України у встановленому законом порядку та в межах її власних повноважень внесла зміни до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правила частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ як спеціального закону, який прийнятий в умовах запровадження в Україні воєнного стану з метою реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів, недопущення втрат Державного бюджету України, забезпечення соціальної підтримки громадян з огляду на фінансові можливості держави.

Отже, з 15 квітня 2023 року по-іншому врегульована процедура здійснення виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, передбаченої статтею 13 Закону № 3551-ХІІ, шляхом внесення змін до спеціального законодавства, яке регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій.

При цьому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету.

За таких обставин зменшення розміру одноразової грошової виплати, передбаченої частиною п`ятою статті 13 Закону № 3551-XII, викликане об`єктивними причинами, а саме прагненням збалансувати державний бюджет з метою належного фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, здійснивши позивачу грошову виплату в розмірі 2900 грн, ГУ ПФУ застосувало правила частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ, яка є чинною як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час вирішення справи, неконституційною не визнавалася, що підтверджує те, що ГУ ПФУ діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених законом. Суд же першої інстанції допустив порушення процесуальної норми частини четвертої статті 7 КАС України, помилково застосувавши до спірних правовідносин частину п`яту статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-XIV, яка не є чинною .

Враховуючи наведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, слід констатувати стосовно необхідності здійснення виплати особам з інвалідністю внаслідок війни щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2025 рік у розмірі, встановленому Постановою № 486 відповідають означеному правовому підходу й доводи позивача не спростовують відсутність підстав для нарахування і виплати разової грошової допомоги до Дня Незалежності у 2025 році в означеному розмірі.

Крім того, суд зазначає, що така виплата є формою державної соціальної підтримки, яка реалізується в межах соціальної політики держави з урахуванням її фінансових можливостей, внутрішніх і зовнішніх викликів, а також умов воєнного стану.

Законодавець, діючи в межах наданих йому повноважень, має право змінювати умови надання цієї виплати, її розмір та строки, за умови дотримання засад верховенства права, принципів пропорційності, соціальної справедливості та недопущення свавільного звуження прав.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.09.2025 у справі №420/1919/25, 30.09.2025 у справі № 420/2773/25, від 25.11.2025 у справі №420/34771/24, від 21.04.2026 у справі № 420/574/25.

Окрім наведеного, суд звертає увагу, що позовні вимоги заявлено саме до Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України як до суб`єкта, який, на думку позивача, допустив протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2025 рік.

Разом з тим, як встановлено судом, Міністерство соціальної політики, сім`ї та єдності України є головним розпорядником бюджетних коштів за відповідною бюджетною програмою та здійснює формування державної політики у сфері соціального захисту населення, однак не здійснює безпосереднього нарахування та виплати щорічної разової грошової виплати конкретним особам.

Відповідно до Порядку використання коштів державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2023 №1396, безпосереднє нарахування та виплату разової грошової виплати до Дня Незалежності України пенсіонерам здійснюють органи Пенсійного фонду України. При цьому матеріалами справи підтверджується, що позивач отримав разову грошову виплату до Дня Незалежності України за 2025 рік у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2025 №486 для осіб з інвалідністю внаслідок війни II групи.

Таким чином, Міністерство соціальної політики, сім`ї та єдності України не є суб`єктом, який здійснює нарахування та виплату спірної допомоги позивачу, а відтак не могло допустити оскаржуваної позивачем бездіяльності щодо її нарахування чи виплати.

Крім того, судом не встановлено факт невиплати позивачу відповідної грошової допомоги, оскільки така виплата була проведена органом Пенсійного фонду України у розмірі, визначеному чинним законодавством.

За таких обставин відсутні підстави для висновку про допущення Міністерством соціальної політики, сім`ї та єдності України протиправної бездіяльності, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивачки є необґрунтованими, а вимоги такими, у задоволенні яких належить відмовити.

Відповідно до положень статті 139 КАС України, судові витрати з відповідача стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.