Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №260/5868/25 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

04 червня 2026 рокум. Ужгород№ 260/5868/25

Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулися до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, яким просить суд Зобов`язати Відділ державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт і заборону відчуження з всього майна ОСОБА_1 накладені в ході виконання виконавчого листа №2п-6038 від 29.12.2010 року, виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області щодо стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВТБ Банк» суми боргу 177866,34 грн., у межах виконавчих проваджень № 23734172, № 30084948, № 34640892.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08.12.2010 року у справі №2п-6038/10 стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВТБ Банк» суму боргу 177866,34 грн. (борг виник за кредитним договором №90 МКК від 01.07.2008 року).

17.01.2011 року головним державним виконавцем міського відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції відкрито виконавче провадження №23734172 на підставі виконавчого листа №2п-6038 від 29.12.2010 року виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області у справі №2п-6038/10 від 08.12.2010 року щодо стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВТБ Банк» суми боргу 177866,34 грн.

ОСОБА_1 (прізвище до укладення шлюбу ОСОБА_4 , яке змінено згідно свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 від 27.05.2021 року) отримала постанову МВ ДВС Ужгородського МРУЮ від 22.09.2011 року (ВП №23734172) про повернення виконавчого документа стягувачові, якою виконавчий лист №2п-6038 від 29.12.2010 року було повернуто ПАТ «ВТБ Банк».

В зазначеній Постанові також йдеться про те, що майно, яке підлягало реалізації в рахунок погашення боргу після повторної переоцінки не було продане, після чого було запропоновано стягувачові залишити за собою непродане майно, але таке бажання стягувач не виявив.

Представник зазначає. що враховуючи норми статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV, виконавче провадження, відкрите на підставі виконавчого листа №2п-6038 від 29.12.2010 року було закінчено.

Звернувшись до нотаріуса з метою вчинення правочину відчуження належного їй нерухомого майна ОСОБА_1 дізналася, що існує заборона на відчуження її майна, оскільки на все її майно накладено арешт на підставі постанови МВ ДВС Ужгородського МРУЮ.

На адресу відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції направлено адвокатський запит від 02.06.2025 року, зокрема щодо підстав для накладення арешту на все майно ОСОБА_1 .

Листом від 09.06.2025 року № 61469/25 відповідачем на вказаний запит повідомлено, що на виконанні у відділі перебували виконавчі провадження з примусового виконання виконавчого листа №2п-6038 від 29.12.2010 року виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області у справі №2п-6038/10 від 08.12.2010 року щодо стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВТБ Банк» суми боргу 177866,34 грн.

Враховуючи відсутність будь-якого виконавчого провадження станом на 26 червня 2025 року, позивач через представника звернулася до начальника відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про зняття (скасування) арешту з майна ОСОБА_1 , накладеного в ході виконання виконавчого листа №2п-6038 від 29.12.2010 року, в рамках виконавчого провадження №23734172, в рамках виконавчого провадження №30084948 та в рамках виконавчого провадження №34640892.

У листі-відповіді від 10.07.2025 року за №72699 відділ державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повідомив про відсутність підстав для зняття арешту з майна ОСОБА_5 , визначених статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Також працівниками відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, представнику ОСОБА_1 усно було повідомлено, що матеріали виконавчого провадження знищені, тому надати копії запитуваних постанов та матеріали виконавчого провадження для ознайомлення - немає можливості.

Слід зазначити, що у листі відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 10.07.2025 року за №72699 міститься також інформація про те, що після повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» 26.12.2012 року (виконавче провадження №34640892) виконавчий лист №2п-6038 від 29.12.2010 року виданий Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області на виконання повторно не пред`являвся.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі, надано відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву та повідомлено, що згідно з вимогами ч.6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Зазначену ухвалу відповідачем було отримано в підсистемі «Електронний суд», що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Таким чином, суд вважає, що відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, правом на подачу відзиву не скористався, про наслідки не подання відзиву був попереджений.

Частиною 4 ст.159 КАС України встановлено, що неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Зважаючи на вимоги ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що розгляд справи може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Згідно ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на праві власності ОСОБА_1 (прізвище до укладення шлюбу ОСОБА_4 , прізвище змінено згідно свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 від 27.05.2021 року) належить квартира загальної площі 55,7 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

17 січня 2011 року державним виконавцем міського відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції було відкрито виконавче провадження №23734172 на підставі виконавчого листа №2п-6038 від 29.12.2010 року виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області у справі №2п-6038/10 від 08.12.2010 року щодо стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВТБ Банк» суми боргу 177866,34 грн.

Вказаною постановою, одночасно з відкриттям виконавчого провадження, було накладено арешт на все майно що належить ОСОБА_6 .

Листом №61469/25 від 09.06.2025 року відділ державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повідомив, що 22 вересня 2011 року державним виконавцем було повернуто виконавчий документ стягувачу.

28.11.2011 року головним державним виконавцем повторно винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №30084948 по виконанню виконавчого листа №2п-6038 виданого 29.12.2010 року Ужгородським міськрайонним судом про стягнути солідарно з ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 на користь «ВТБ Банк» суму боргу в розмірі 177866,34 грн.

22.06.2012 року головним державним виконавцем керуючись п.4 ч.1, ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Із інформаційної довідки вбачається, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наявний запис про обтяження №8610713 від 15.12.2011 року про арешт нерухомого майна, який було внесено державним реєстратором Коцан М.М., на підставі постанови головного державного виконавця про відкриття виконавчого провадження №30084948 від 28.11.2011 року. (а.с.30)

Представником позивача, на адресу відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції направлено заявою про зняття (скасування) арешту з майна ОСОБА_1 (прізвище до реєстрації шлюбу – ОСОБА_4 ), накладеного в ході виконання виконавчого листа №2п-6038 від 29.12.2010 року, виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області щодо стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВТБ Банк» суми боргу.

У листі-відповіді від 10.07.2025 року за № 72699 відділ державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повідомив про відсутність підстав для зняття арешту з майна ОСОБА_5 , визначених статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження». Також працівниками відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, представнику ОСОБА_1 усно було повідомлено, що матеріали виконавчого провадження знищені, тому надати копії запитуваних постанов та матеріали виконавчого провадження для ознайомлення - немає можливості.

У листі відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 10.07.2025 року за №72699 міститься також інформація про те, що опісля повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» 26.12.2012 року (виконавче провадження №34640892) виконавчий лист №2п-6038 від 29.12.2010 року виданий Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області на виконання повторно не пред`являвся.

Листом від 24.06.2025 року (вих. №03-39/79/2025) Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області повідомив, що дублікат виконавчого листа №2п-6038 від 29.12.2010 року не видавав, заяви про видачу дублікатів виконавчих листів до суду не надходили. В матеріалах справи Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області №2п-6038/10 відсутня інформація щодо надходження заяв про заміну сторони виконавчого провадження правонаступником.

Суд встановив, що станом на дату звернення до суду відсутні будь-які відкриті виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 .

Не погодившись з вказаними діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Проаналізувавши положення чинного законодавства, обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать задоволенню, з огляду на таке.

Спірні правовідносини врегульовано законодавством (чинним та у редакції станом на момент виникнення відповідних правовідносин): законами України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV) та «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII). На час вирішення справи Закон № 606-XIV втратив чинність на підставі Закону України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі -Закон № 1404-VIII).

Згідно зі ст.1 Закону № 606-XIV, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст.6 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно зі статтею 11 Закону №606-ХІV, державний виконавець зобов`язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом.

Пунктом 5 частини 3 статті 11 Закону України Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, передбачено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно з ст. 50, 55 Закону України "Про виконавче провадження" №606-ХІV, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до ч.2 ст.57 Закону № 606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Відповідно до частини 3 ст.57 Закону № 606-XIV постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Відповідно до ст.50 Закону №606-ХІV, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Аналогічні положення містяться в ст.40 чинного Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VІІІ.

Згідно з ч.1 ст.57 Закону №606-ХІV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

З вищенаведених норм вбачається, що закінчення виконавчого провадження, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження.

Наслідки завершення виконавчого провадження визначені ст. 50 Закону №606-ХІV.

Так, за приписами ч.1 ст.50 Закону №606-ХІV, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що після закінчення виконавчого провадження виконавчі дії державним виконавцем не здійснюються.

Відповідно до п. 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 грудня 2008 року № 2274/5 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік. Обчислення строків зберігання документів проводиться з 1 січня року, який іде за роком завершення їх діловодством.

Відповідно до п. 9.10 вищевказаного Порядку, завершені виконавчі провадження включаються в акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення, якщо передбачений для них строк зберігання закінчився до 1 січня року, в якому складений акт.

Виконавчі провадження, строки зберігання яких закінчилися, підлягають знищенню після затвердження акта про вилучення виконавчих проваджень для знищення керівником органу державної виконавчої служби, підпис якого скріплюється печаткою.

Наведене свідчить, що знищенню підлягають завершені виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився.

У зв`язку з тим, що на момент розгляду даної справи, відсутні будь-які відкриті виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 , суд доходить висновку, що відсутні підстави для існування запису про обтяження №8610713 щодо арешту нерухомого майна, який було внесено державним реєстратором Коцан М.М., на підставі постанови головного державного виконавця про відкриття виконавчого провадження №30084948 від 28.11.2011 року.

Суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон №1404) (в редакції чинній на момент звернення до суду та на момент вирішення справи) у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини 1 статті 34 цього Закону.

Відповідно до ч.3 ст.59 Закону №1404 у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Згідно з ч.4 ст.59 Закону №1404 підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

Відповідно до ч.5 ст.59 Закону №1404 у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Таким чином, рішення про зняття арешту на майно, накладеного державним виконавцем, приймається державним виконавцем або начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, шляхом винесення відповідної постанови.

Суд зазначає, що доказів винесення державним виконавцем або його начальником постанови про зняття арешту на нерухоме майно позивача, відповідачем суду не надано, як і не надано доказів існування інших незавершених виконавчих проваджень щодо позивача, зокрема щодо стягнення з нього виконавчого збору чи витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, які б обумовлювали необхідність існування накладеного на його майно арешту та заборони його відчуження.

Отже, ніким не оспорюється, що позивач є власником майна, на яке накладено арешт виконавчою службою, на виконанні у відповідача не перебуває виконавчого провадження, за яким позивач є боржником.

Відповідачем підтверджено факт, що виконавче провадження, в межах якого було винесено постанову №30084948 від 28.11.2011 року, було завершено, що додатково підтверджується відсутністю будь-яких відомостей про останнє в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Спору про право не вбачається. Позивач звернувся до відповідача для вирішення питання, щодо зняття арешту на нерухоме майно. Проте відповідач не вчинив дій для вирішення вказаного спору, що і змусило позивача звернутись до суду з даним позовом.

Відтак, підстави для арешту нерухомого майна позивача відсутні, а бездіяльність відповідача щодо не зняття такого арешту з майна позивача не відповідає критеріям правомірності, які встановлені ч.2 ст.2 КАС України.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обтяження це заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших осіб, яких законом уповноважено накладати відповідну заборону (обмеження), або такі, що виникли з правочину.

Згідно ст.4 цього ж закону державній реєстрації прав підлягають також і обтяження речових прав на нерухоме майно, а саме: заборона відчуження та/або користування; арешт; іпотека; тощо.

Відповідно до частини 2 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі:

1) судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, що набрало законної сили, у тому числі постанови господарського суду у справі про банкрутство (неплатоспроможність) про визнання боржника банкрутом - щодо припинення всіх обтяжень прав на майно боржника (крім тих, які застосовано у кримінальному провадженні);

2) рішення державного виконавця, приватного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості;

3) визначеного законодавством документа, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості;

4) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об`єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду;

5) договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, чи його дубліката;

51) договору купівлі-продажу неподільного об`єкта незавершеного будівництва/майбутнього об`єкта нерухомості (перший продаж), договору про участь у фонді фінансування будівництва, на виконання яких сплачено частково ціну майбутнього об`єкта нерухомості;

52) заяви про первинну державну реєстрацію спеціального майнового права на всі майбутні об`єкти нерухомості, що є складовими частинами подільного об`єкта незавершеного будівництва, та обтяження речових прав на майбутні об`єкти нерухомості, включені до гарантійної частки;

53) заяви про зміну гарантійної частки (у тому числі у зв`язку із зміною проектної документації на будівництво);

6) закону, яким встановлено заборону користування та/або розпорядження нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості;

7) інших актів органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.

Суд зазначає, що в рамках даного спору не встановлено існування на час звернення позивача до суду будь-яких обставин або чинних рішень, які б могли бути підставою для відкриття відносно позивача виконавчого провадження та/або проведення державної реєстрації обтяжень його речових прав на нерухоме майно.

Наявний запис про обтяження №8610713 про арешт нерухомого майна, який було внесено державним реєстратором Коцан М.М., на підставі постанови головного державного виконавця про відкриття виконавчого провадження №30084948 від 28.11.2011 року.

Таким чином, на час розгляду судом даного спору відсутні правові підстави для існування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційного запису за №8610713 від 15.12.2011 року про обтяження реєстратором Ужгородського міськрайонного управління юстиції у вигляді арешту нерухомого майна, а саме квартира загальної площі 55,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі постанови головного державного виконавця Міського відділу ДВС Ужгородського міськрайонного управління юстиції №30084948 від 28.11.2011 року.

Вирішуючи питання про те, хто саме і в який спосіб має припинити дію спірного арешту належної позивачу частини квартири, суд виходить з наступного.

Стаття 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначає механізм та підстави зняття арешту з мана в рамках виконавчого провадження, і містить наступні положення:

1. Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

2. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини 1 статті 34 цього Закону.

3. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

4. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині 6 статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону;

10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною 1 статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності»".

5. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Оскільки арешт нерухомого майна боржника є обтяженням, яке підлягає державній реєстрації згідно вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», то слід також враховувати і положення статті 10 цього закону, відповідно до якої державний, приватний виконавець є державним реєстратором виключно у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

Отже, з урахуванням наведених законодавчих положень, можна дійти висновку, що ні державний виконавець Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ні начальник цього відділу ДВС не мають процесуальної можливості прийняти рішення (винести постанову) про зняття арешту з належного позивачу майна, оскільки на виконанні Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не перебувають та не перебували будь-які винесені щодо позивача рішення, які передбачені ст.3 чинного Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, неможливо відновити матеріали виконавчого провадження, в рамках якого головним державним виконавцем Міського відділу ДВС Ужгородського міськрайонного управління юстиції була винесена постанова №30084948 від 28.11.2011 року, оскільки таке виконавче провадження не обліковується в автоматизованій системі виконавчого провадження, так як перебувало на виконанні до введення в дію Електронної системи, і на даний час відсутні будь-які паперові документи такого виконавчого провадження для його відновлення.

Відповідно до пункту 16 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень (в редакції від 01 листопада 2022 року) у разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення, знищено у зв`язку із закінченням строку його зберігання, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження.

Отже, відновлення відповідачем матеріалів виконавчого провадження, буде можливим лише в тому випадку, якщо матеріали такого виконавчого провадження зберігаються в автоматизованій системі виконавчого провадження, або є в наявності у сторін такого провадження.

Таких обставин судом не встановлено і сторони на їх існування не посилаються.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що в діях відповідача відсутня протиправна бездіяльність у не знятті арешту та заборони відчуження з належного позивачу нерухомого майна, та відсутні правові підстави для покладання судом на відповідача обов`язку по зняттю арешту з належної позивачу квартири.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд вважає, що за результатами розгляду даного спору є підстави для виходу судом за межі позовних вимог з метою захисту прав позивача вільно розпоряджатися своєю власністю (квартирою), щодо якої в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на даний час міститься реєстраційний запис за №8610713 від 15.12.2011 року про обтяження у вигляді арешту нерухомого майна без належних на то правових підстав.

Як вже зазначено вище, відповідно до ч.5 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» у всіх інших випадках, які не передбачені частиною 4 цієї статті, арешт може бути знятий за рішенням суду, а згідно пункту 1 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, оскільки в ході розгляду даної справи судом не встановлені правові підстави для існування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційного запису за №8610713 від 15.12.2011 року про обтяження державним реєстратором ОСОБА_7 у вигляді арешту нерухомого майна, квартира загальної площі 55,7 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 , то суд має право прийняти рішення за результатами розгляду даного спору шляхом припинення такого обтяження.

Прийняття судом такого рішення, незважаючи на помилковість обрання представником позивача в рамках даної справи способів захисту свого права вільно розпоряджатися власністю позивача, буде відповідатиме закріпленому в ст.6 КАС України принципу верховенства права та направлено на досягнення завдань адміністративного судочинства, яким є ефективний захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, адже в рамках даного спору судом не встановлено наявність будь-яких цивільних зобов`язань позивача, виконання яких забезпечувалось би спірним обтяженням (арештом) належної позивачу нерухомості, а тому питання припинення такого обтяження знаходиться в суто публічно-правовій сфері, та має бути вирішено шляхом прийняття відповідного рішення адміністративним судом.

Статтею 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначені особливості проведення реєстраційних дій на підставі судових рішень, частиною 3 якої передбачено, що державний реєстратор, що перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, за місцезнаходженням відповідного майна у день надходження відповідного судового рішення формує та реєструє необхідну заяву або реєструє судове рішення про заборону вчинення дій, пов`язаних з державною реєстрацією прав, чи судове рішення про скасування відповідного судового рішення.

Отже, виконання рішення суду про припинення обтяження у вигляді арешту належної позивачу часини квартири може бути здійснено будь-яким державним реєстратором за місцезнаходженням такого нерухомого майна без справляння адміністративного збору на підставі статті 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст.77 КАС України закріплено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справи про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч.1 ст.245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Підсумовуючи все вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з виходом за межі позовних вимог.

На підставі вказаного та керуючись статтями 9, 14, 90, 139, 242-246, 265, 271, 287 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Припинити обтяження нерухомого майна у вигляді арешту квартира загальної площі 55,7 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ., накладений постановою державного виконавця Міського відділу ДВС Ужгородського міськрайонного управління юстиції №30084948 від 28.11.2011 року, реєстраційний номер обтяження №8610713, зареєстроване 15.12.2011 державним реєстратором Ужгородського міськрайонного управління юстиції.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 та 287 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяП.П.Микуляк