Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №160/4486/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 рокуСправа №160/4486/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему “Електронний суд” надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якій позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у взятті ОСОБА_1 повторно на військовий облік військовозобов`язаних;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести відомості про ОСОБА_2 з військового обліку військовозобов`язаних в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 за допомогою Електронного кабінету призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Резерв+» виявив, що щодо нього в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів з`явився напис: «Не стали на військовий облік за новою адресою», категорія обліку: «Військовозобов`язаний». ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , досяг сорокарічного віку ІНФОРМАЦІЯ_5 . Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби унормовані, зокрема, Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII (надалі - Закон № 2232-ХІІ, в редакції станом на 10.02.2010р.). Згідно до ч.1. та ч. 2 статті 28 зазначеного Закону, запас військовозобов`язаних поділяється на два розряди, що встановлюються залежно від віку військовозобов`язаних. Військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд - до 40 років. Частиною 4 ст. 28 передбачено, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві. Відповідно до ст. 32 Закону України №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби у воєнний час, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку. Однак, 01.04.2014 року до Закону України №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» було внесено зміни, якими передбачено, що граничний вік перебування в запасі другого розряду рядового складу було збільшено до 50 років. В подальшому, редакцією Закону України №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» від 22.07.2014р. граничний вік перебування в запасі другого розряду рядового складу було збільшено ще раз до 60 років. Згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Позивач повинен бути виключений з військового обліку, військовозобов`язаним не являється, тому ТЦК і СП не має права примушувати до поновлення його на військовому обліку. Рішення про взяття позивача на військовий облік не надано, тобто його поставили на військовий облік безпідставно. Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо взяття його повторно на військовий облік військовозобов`язаних і просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 09.04.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

В ухвалі суду від 09.04.2026 року відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Відповідно до ч. 5 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їх офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до п. 37 підрозділу 2 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

Відповідно до п. 17 підрозділу 1 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач зареєстрований в Електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи".

Ухвала суду від 09.04.2026 року, якою відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 09.04.2026 року 19:44, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Копія позовної заяви та додатками була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 26.02.2026 року 11:50, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Копія заяви на усунення недоліків з уточненою редакцією позовної заяви була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 08.04.2026 року 22:28, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Станом на 04.06.2026 року (з урахуванням строку на поштове відправлення), відзив від відповідача до суду не надходив.

Частиною 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до положень ч.ч. 2, 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 за допомогою Електронного кабінету призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Резерв+» виявив, що щодо нього в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів з`явився напис: «Не стали на військовий облік за новою адресою», категорія обліку: « ОСОБА_3 ».

Вважаючи протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у взятті ОСОБА_1 повторно на військовий облік військовозобов`язаних, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 за № 64/2022 "Про введення воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації" в Україні введений воєнний стан.

В подальшому воєнний стан було продовжено. На час розгляду справи воєнний стан триває.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно з ч. 3 ст. 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до ч.1 ста.33 Закону № 2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно ч.ч.3-5 статті 33 Закону № 2232-ХІІ військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Військовий облік військовозобов`язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний.

Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина 1 статті 34 Закону № 2232-ХІІ).

Відповідно до п. 2 частини 1 статті 37 Закону № 2232-ХІІ взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України, зокрема, зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, служби зовнішньої розвідки України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України.

За нормами частини третьої-четвертої статті 37 Закону № 2232-ХІІ призовники, військовозобов`язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов`язані в семиденний строк стати на військовий облік.

У разі декларування місця проживання особи за декларацією про місце проживання, поданою в електронній формі засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, взяття на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів здійснюється відповідними районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки на підставі відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів в електронній формі, надісланих органами реєстрації через Єдину інформаційну систему Міністерства внутрішніх справ України до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

У період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії воєнного стану призовники, військовозобов`язані та резервісти, які залишили або покинули своє місце проживання, зобов`язані в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи стати на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, а військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - у зазначений строк повідомити про зміну місця проживання відповідному підрозділу розвідувальних органів України).

Відповідно до частини 6 статті 37 Закону № 2232-ХІІ виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі;

5) були кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону, але не були прийняті на військову службу за контрактом;

6) звільнені з військової служби за контрактом відповідно до підпунктів "й" або "к" пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначений Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі - Порядок № 1487).

Відповідно до п. 22 Порядку № 1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов`язані та резервісти) визначено Законом України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" від 16.03.2017 № 1951-VIII (далі - Закон № 1951-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1951-VIII Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Згідно зі статтею 3 Закону № 1951-VIII, основними засадами ведення Реєстру є: обов`язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів; повнота та актуалізація відомостей Реєстру про призовників, військовозобов`язаних та резервістів; захищеність Реєстру та внесених до нього відомостей - держава гарантує захист бази даних Реєстру від несанкціонованого доступу та зловживання доступом, незаконного використання відомостей Реєстру, порушення цілісності бази даних Реєстру та його апаратного чи програмного забезпечення, а також гарантує дотримання законодавства щодо захисту персональних даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів, наявних у Реєстрі.

Згідно з частиною 8, 9 статті 5 Закону № 1951-VIII органами ведення Реєстру є Міністерство оборони України, районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, центри рекрутингу Збройних Сил України, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Відповідно до ст.6 Закону № 1951-VIII до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

До службових даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать: 1) відомості про виконання військового обов`язку; 2) відомості про результати проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи); 3) відомості про проходження альтернативної (невійськової) служби відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу"; 4) відомості про участь у бойових діях (ст.8 Закону № 1951-VIII).

Відповідно до статті 9 Закону № 1951-VIII, призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право: отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста; звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру. Призовник, військовозобов`язаний та резервіст зобов`язаний подавати до органу ведення Реєстру достовірну інформацію про свої персональні дані, що вносяться до Реєстру.

Згідно з частиною 1 статті 14 Закону № 1951-VIII ведення Реєстру включає: 1) внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів існуючим обліковим даним; 2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами; 3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.

Згідно з ч. 1 ст. 34 Закону № 2232-ХІІ персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 28 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" в редакції, яка діяла станом на 05.02.2011, військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком:1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років. 4. Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 зазначеного закону, військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.

Позивач наголошує, що він був виключений з військового обліку у 2011 році в зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі, що не спростовано відповідачем в суді.

Отже позивач набув статусу особи, яка вже не є військовозобов`язаною.

Натомість з відомостей сформованого у мобільному застосунку «Резерв+» військово-облікового документа в електронній формі, що містить QR-код (номер в реєстрі Оберіг 270520251458450702450) позивач встановив, що його категорія обліку військовозобов`язаний; ТЦК та СП, де перебуває на військовому обліку.

Однак, будь-які докази щодо підстав внесення в реєстр «Оберіг» даних щодо постановки на облік позивача та порушення ним правил військового обліку відповідачем не надані.

Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;

призовники - особи, які взяті на військовий облік;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Позивач не входить до жодної з категорій, передбачених частиною дев`ятою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Він не має статусу військовозобов`язаного та не перебуває в запасі, оскільки був виключений з військового обліку ще у 2011 році через досягнення граничного віку перебування в запасі. Будь-які документи, що підтверджують його повторне зарахування на облік, відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", в редакції чинній на момент досягнення граничного строку перебування в запасі позивача, існувало лише дві категорії військового обліку - облік призовників і облік військовозобов`язаних.

Після досягнення граничного віку перебування в запасі позивач автоматично втратив належність до відповідних категорій та, відповідно, був знятий з військового обліку. Таким чином, після виключення з обліку особа втрачає статус військовозобов`язаного, а на неї більше не поширюються положення законодавства, що регулюють військовий обов`язок і військову службу. Зокрема, така особа не підлягає мобілізації, не повинна проходити військово-лікарську комісію, оновлювати свої облікові дані чи отримувати повістки.

Рішення про зняття з обліку є остаточним, і повторне взяття на військовий облік можливе лише за власним бажанням громадянина. Позивач не звертався до територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою про поновлення на обліку. Чинні нормативно-правові акти не передбачають обов`язку осіб, виключених із військового обліку, самостійно оновлювати свої персональні дані. Крім того, внесення чи уточнення інформації в застосунку «Резерв+» не є фактом повторної постановки на військовий облік.

Суд наголошує, що приписи ч. 1 ст. 37 Закону №2232-XII не передбачають можливості повторного взяття на військовий облік осіб, які з нього виключені.

Оскільки позивач був саме виключений з військового обліку, то повторному взяттю на такий облік він не підлягає.

Відповідно до п. 79 Порядку № 1487, районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, серед іншого: здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством.

Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою КМУ від 23.02.2022 № 154, передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (п.1).

Завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів із взяття громадян України на військовий облік призовників, направлення громадян України для проходження базової військової служби, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил , ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства. (п.8 Положення)

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань: крім іншого: ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань зокрема із застосуванням системи електронної черги (у порядку, визначеному Міноборони), видають необхідні довідки та інші документи (п. 9).

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, крім виконання функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення в т.ч. здійснюють аналітичну обробку даних Реєстру; забезпечують взаємодію щодо ведення Реєстру, контролюють повноту та відповідність інформації, поданої державними органами, контролюють виконання рішень володільця та розпорядника Реєстру, мають доступ до статистичних відомостей Реєстру (п. 10).

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення серед іншого: здійснюють взяття громадян України на військовий облік призовників; оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних; забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних відповідно до законодавства та в порядку, визначеному Міноборони; надають громадянам України інформацію відповідно до статті 9 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів” шляхом взаємодії (обміну інформацією) через інформаційні (інформаційно-телекомунікаційні) системи Мінцифри в порядку, визначеному спільним наказом Мінцифри з Міноборони (п. 11).

В Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів має відображатись повна та дійсна інформація щодо призовників, військовозобов`язаних і резервістів, для забезпечення ведення військового обліку громадян України. Органи адміністрування Реєстру, зокрема, відповідач, зобов`язані вносити до Реєстру інформацію щодо призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також проводити актуалізацію цієї інформації у разі її зміни.

Військовозобов`язані та резервісти, які досягли граничного віку перебування в запасі, виключаються з військового обліку засобами Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів в день досягнення ними граничного віку (п. 35 Порядку №1487).

Відповідно до ч. 2 п. 81 Порядку, особиста присутність призовників, військовозобов`язаних та резервістів для зняття або виключення з військового обліку у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів не обов`язкова.

Європейський суд з прав людини зазначає, що принцип унеможливлення зворотної дії закону в часі не застосовується, коли нове законодавство ставить особу в сприятливіший стан (Scoppola v. Italy, заява № 126/05, п. 102-111).

Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп).

В позовній заяві позивач також наполягав на неприпустимості зворотної дії нормативно-правових актів в часі.

Надаючи оцінку таким доводам позивача суд зазначає, що зміни до статті 28 Закону № 2232-XII, якими змінено граничний вік перебування в запасі не можуть застосовуватися до правовідносин, що виникли до набрання ними чинності. Це прямо заборонено статтею 58 Конституції України, яка гарантує незворотність дії в часі законів, що погіршують становище особи. Конституційний Суд України (рішення №1-зп/1997, №5-р/2018) наголосив, що нові обов`язки не можуть покладатися на особу заднім числом, а стабільність правовідносин є складовою верховенства права.

Отже, поновлення позивача на військовому обліку відповідно до нових законодавчих положень є неможливим, оскільки він був остаточно виключений з обліку ще у 2011 році. Така дія погіршувала б його правове становище та становила б обмеження його конституційних прав і свобод.

Відповідно до Постанови КМУ від 30.12. 2022 № 1487 "Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів", а саме:

п. 38 в окремій справі зберігаються копії військово-облікових документів у паперовій формі або військово-облікових документів в електронній формі (у тому числі роздрукованих) громадян, які були виключені (зняті) з військового обліку районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, органами СБУ, відповідними підрозділами розвідувальних органів, крім тих, які досягли граничного віку перебування в запасі.

п. 29 - у разі виключення призовників, військовозобов`язаних та резервістів з персонально-первинного військового обліку виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у картках первинного обліку ставляться відповідні відмітки.

Суд наголошує, що повторне взяття на військовий облік особи, яка була з нього виключена, або внесення її персональних даних до реєстрів військовозобов`язаних без її згоди, суперечать чинному законодавству та є такими, що обмежують конституційні права громадянина.

Суд зазначає, що тягар настання несприятливих наслідків через невиконання (неналежне виконання) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки своїх обов`язків, у тому числі й щодо своєчасного внесення даних про військовозобов`язаного до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, не може покладатися на позивача та створювати для нього додаткових обов`язків щодо повторного постановлення на військовий облік військовозобов`язаного за відсутності законодавчо визначених для цього підстав.

Обов`язок дотримання процедури виключення особи з військового обліку, як вже зазначалось вище, покладено на посадових осіб районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Відтак, недотримання відповідним ТЦК певних вимог щодо реалізації процедури виключення позивача з військового обліку, може створювати негативні наслідки для позивача у майбутньому.

Враховуючи зазначене, встановлені обставини підтверджують те, що позивач виключений з військового обліку військовозобов`язаних та не може вважатися військовозобов`язаним громадянином України у розумінні Закону України № 2232-XII, тобто не має статусу військовозобов`язаного.

Крім того, частиною 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до положень ч.ч. 2, 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Суд звертає увагу, що за приписами частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.04.2026 року зобов`язано відповідача надати до суду разом із відзивом на позов:

-документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи (позивачу).

- надати належним чином завірені копії: усіх матеріалів, на підставі та відповідно до яких позивача було повторно взято на військовий облік.

- інші докази та документи, які на думку відповідача мають значення для вирішення цієї справи.

Однак вимоги наведеної ухвали суду відповідачем не виконані, оскільки ним не надано суду жодного доказу правомірності оскаржуваних дій.

Таким чином, суд дійшов висновку, що дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у взятті ОСОБА_1 повторно на військовий облік військовозобов`язаних, є протиправними.

Щодо зобов`язання відповідача внести відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов`язаних в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

За висновками Європейського Суду з прав людини, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява №38722/02).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Положення Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, що були прийняті 11.03.1980 Комітетом Міністрів, передбачають, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Крім того, щодо дискреційних повноважень, Верховний Суд зазначав, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду, зокрема, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17.

Згідно частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, враховуючи встановлений факт протиправних дій відповідача, з метою повного захисту прав позивача, суд вважає достатніми підстави для покладення обов`язку на відповідача внести відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов`язаних в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Інші доводи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень дії якого оскаржуються, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності таких дій та не спростовано доводи позивача викладені в позовній заяві.

З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 2, 5,72, 77,241, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,- задовольнити.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у взятті ОСОБА_1 повторно на військовий облік військовозобов`язаних.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов`язаних в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 04.06.2026 року.

Суддя О.М. Неклеса