Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №160/31779/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 рокуСправа №160/31779/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2025р. (згідно штемпеля поштового зв`язку) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 та з урахуванням ухвали суду від 01.12.2025р. про роз`єднання позовних вимог згідно до ст.172 КАС України, просить:

- визнати протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачеві грошового забезпечення (із урахуванням раніше сплачених сум) за період з 05.05.2022 року по 31 грудня 2022 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року (2481 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

- визнати протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачеві грошового забезпечення (із урахуванням раніше сплачених сум) за період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року включно за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року (2684 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

- визнати протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачеві грошового забезпечення допомоги на оздоровлення за 2022 рік за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року (2481 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

- визнати протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачеві грошового забезпечення допомоги на оздоровлення за 2023 рік за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року (2684 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

- визнати протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачеві компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-111 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" в період з 05.05.2022 по 31 грудня 2022 року;

- визнати протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачеві компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-111 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" в період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачеві грошового забезпечення (із урахуванням раніше сплачених сум) за період з 05.05.2022 року по 31 грудня 2022 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року (2481 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачеві грошового забезпечення (із урахуванням раніше сплачених сум) за період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року включно за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року (2684 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачеві грошового забезпечення допомоги на оздоровлення за 2022 рік за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року (2481 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачеві грошового забезпечення допомоги на оздоровлення за 2023 рік за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року (2684 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

- зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачеві компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-111 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" в період з 05.05.2022 по 31 грудня 2022 року;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачеві компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-111 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" в період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у період з 05.05.2022р. по 05.06.2023р. він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , при цьому, вважає, що відповідач протиправно, починаючи з 05.05.2022р. по 19.05.2023р. розраховував його грошове забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762 грн.), що призвело до порушення його майнових прав та до зменшення розміру грошового забезпечення (у тому числі, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, премії, допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки), гарантованого йому ст.9 Закону №2011-ХІІ та постановою КМУ №704. Також позивач вказав на те, що про розмір грошового забезпечення, у тому числі, зазначених вище його складових, йому стало відомо тільки з листа відповідача №8-83 від 19.08.2025р., який він отримав 20.08.2025р. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, вчиненими всупереч вимогам чинного законодавства, посилаючись на те, що, починаючи з 29.01.2020р. з урахуванням висновків постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18, його грошове забезпечення та всі його складові мали бути відповідачем обчислені із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року згідно з п.4 постанови КМУ №704, у редакції, чинній з 29.01.2020р., оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб згідно із ст.7 Законів України «Про Державний бюджет України» станом на 01.01.2022 становив 2481,00 грн., станом на 01.01.2023р. становив 2684,00 грн., тобто, такий прожитковий мінімум збільшувався. Проте, позивач зазначив, що відповідно до листа відповідача №8-83 його було проінформовано про розміри його грошового забезпечення, яке розраховувалося з розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеній законом на 01.01.2018р. (1762,00грн.), що на думку позивача, є неправомірним та нижчим за прожитковий мінімум на 1 січня відповідного календарного року. Тому, на переконання позивача, з 05.05.2022р. він має право на отримання грошового забезпечення та всіх його складових, обчисленого із використанням показника розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р. (2481 грн.), на 01.01.2023р.(2684 грн.) встановленого Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік». Щодо нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення позивач вказав на те, що її виплата передбачена п.1, п.6 розділу ХХІІІ Порядку №260, під час проходження військової служби грошова допомога на оздоровлення за 2022 та 2023 рік йому була виплачена, однак вона також розраховувалась із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018р. неправомірно, як і грошове забезпечення, внаслідок чого була виплачена йому не у повному обсязі, що суперечить вимогам законодавства. Щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу, позивач зазначив, що така виплата встановлена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», ця компенсація нараховується та виплачується при виплаті доходу, тобто, позивач вважає, що право на компенсацію він набуває в момент отримання доходу, тому, на переконання позивача, у зв`язку з порушенням розміру та строків виплати йому грошового забезпечення у спірний період з 05.05.2022 по 19.05.2023р. включно, він має право на компенсацію втрати частини грошового забезпечення.

Ухвалою суду від 03.12.2025р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та, зокрема, зобов`язано відповідача протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначена ухвала суду разом із адміністративним позовом була отримана, зокрема, відповідачем у його електронному кабінеті 06.11.2025р. (адміністративний позов з додатками), 04.12.2025р. (ухвалу суду), що є належним повідомленням відповідача про час та місце судового розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст.18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними у справі.

На виконання вимог зазначеної ухвали суду, 17.12.2025р. через систему «Електронний суд» відповідачем до суду було подано відзив на позов, у якому останній просив залишити позовну заяву без розгляду у зв`язку із пропуском позивачем процесуальних строків звернення до суду, а також у задоволенні позову позивачеві відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що відповідно до п.4 Постанови КМУ №704 розміри посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовців розраховуються виходячи з розміру 1762 грн., вказаний пункт у редакції до 20.05.2023р. передбачав, що такою розрахунковою величиною був розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018р., чим і керувалося командування військової частини під час встановлення окладу за військовим званням та посадового окладу позивачу. Представник відповідача у відзиві на позов послався і на те, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 було скасовано п.6 постанови КМУ 3103, однак у пункт 4 постанови КМУ №704 відповідні зміни внесені не були до 20 травня 2023р., на сьогодні постанова КМУ №704 чинна в редакції постанови КМУ №481 від 12.05.2023р., за змістом якої розміру посадових окладів на окладів за військовим званням розраховуються виходячи з розміру 1762 грн. та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно до додатками 1,12.13 і 14 у зв`язку із чим нарахування позивачу грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2022 рік (2481 грн.), на 2023 рік (2684 грн.) на відповідні тарифні коефіцієнти відповідно до постанови КМУ №704 з урахуванням раніше виплачених сум буде суперечити Порядку №260 та постанові КМУ №704, тому представник відповідача вважає позовні вимоги позивача про перерахунок грошового забезпечення є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають. Щодо пропуску процесуальних строків звернення до суду, представник відповідача зазначив, що, звертаючись до суду з даним позовом 04.11.2025р., позивач пропустив 3-х місячний строк звернення до суду, встановлений ст.233 КЗпП України, у редакції, чинній з 19.07.2022р. в частині періоду з 19.07.2022 до 19.05.2023р., оскільки отримуючи грошове забезпечення щомісяця, позивач мав реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові його грошового забезпечення, однак проявив байдужість, жодних належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до суду, поважності обставин, які не залежали від його волевиявлення, що перешкоджали звернутися до суду у межах встановленого строку не навів, відтак, на переконання відповідача, суд повинен визнати причини пропуску цього строку не поважними, а заяву про поновлення процесуальних строків слід залишити без задоволення. Щодо вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого розміру грошового забезпечення за період з 05.05.2022 по 19.05.2023р., представник відповідача вказав на те, що перерахунок та виплата грошового забезпечення на час розгляду справи ще не відбулася, тому підстави для нарахування спірної компенсації відсутні, оскільки задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам. За викладеного, відповідач вважає, що оскільки перерахунок та виплата грошового забезпечення позивачеві ще не здійснено, то у наведеній частині позовні вимоги позивача є передчасними, тому не підлягають задоволенню.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 01.06.2026р. у зв`язку із перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, велику завантаженість справами та, як наслідок, об`єктивну неможливість прийняття у цей період рішень у справах, на підставі ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд даної справи було продовжено до 01.06.2026р.

Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 01.06.2026р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Громадянин України ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 05.05.2022 року по 05.06.2023 року, про що свідчать копія паспорту позивача НОМЕР_2 від 17.06.1999р., відомості, які містяться у копії військового квитка позивача серії НОМЕР_3 від 01.11.1990р. та у копіях наказів від 05.05.2022р. №4, від 05.06.2023р. №162, наявних у справі.

Згідно змісту копії наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.06.2023р. №162, у зв`язку із вибуттям до нового місця служби (призначенням на посаду водія-санітара евакуаційного відділення медичної роти в/ч НОМЕР_4 ) позивача було виключено зі списків особового складу військової частини з 05.06.2023 року.

У подальшому, у відповідь на заяву позивача від 18.08.2025р. щодо перерахунку грошового забезпечення, відповідачем 19.08.2025р. згідно листа №8-83 було повідомлено, що нарахування всіх видів грошового забезпечення позивача у період з 05.05.2022р. по 19.05.2023р. здійснювалося у відповідності до пункту 4 Постанови КМУ №704 з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01.01.2018р., що становив 1762 грн.

Тобто, із наведених обставин слідує, що відповідачем у спірний період фактично здійснювалося нарахування та виплата позивачеві грошового забезпечення (у тому числі, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, премії, допомоги на оздоровлення за 2023 рік), із застосуванням розрахункової величини – розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018р., що становив 1762,00 грн., що підтверджено відповідачем у його листі від 19.08.2025р. №8-83, копія якого наявна у справі.

Разом з тим, позивач у позові зазначив, що обчислення його грошового забезпечення (у тому числі, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, премії, допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки), за періоди з 05.05.2022р. по 19.05.2023р. мало бути проведене відповідачем із величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а саме: станом на 01.01.2022р.(2481 грн.) та на 01.01.2023р.(2684 грн.) відповідно до пункту 4 Постанови №704 у редакції, яка діяла з 29.01.2020р., та Законів України «Про Державний бюджет України на 2022 та 2023 роки».

З огляду на викладене, позивач вважає, що він має право на перерахунок та виплату йому такого грошового забезпечення (у тому числі, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, премії, допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки), за згаданий вище період із використанням показника - розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідними Законами України про Державний бюджет України на 01.01.2022р. (2481 грн.) та станом на 01.01.2023р.(2684 грн.), у зв`язку із чим просив суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення перерахунку йому грошового забезпечення (у тому числі, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, премії, допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки), з 05.05.2022р. по 19.05.2023р. на підставі пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України» станом на 01.01.2022р.(2481 грн.) та станом 01.01.2023р.(2684 грн.) та зобов`язати відповідача вчинити певні дії щодо відповідного перерахунку та виплати йому грошового забезпечення у наведеному розмірі з урахуванням раніше виплачених сум, а також і зобов`язати нарахувати та виплатити йому компенсаційні втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону №2050-ІІІ за згаданий період.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог позивача частково, виходячи з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон 2011-XII).

Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно частин першої - третьої статті 9 Закону 2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

За приписами частини четвертої статті 9 Закону 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року (надалі - Постанова КМУ №704).

Зазначеною Постановою КМУ №704 було збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців з 01.03.2018р.

Відповідно до пункту 4 Постанови КМУ №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.

Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі – Постанова КМУ № 103), якою внесено зміни до Постанови КМУ № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (пункт 6 Постанови КМУ № 103).

Постанова КМУ №103 набула чинності 24 лютого 2018 року.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови КМУ №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

З огляду на вказане, слід дійти висновку про необхідність застосування з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) положень пункту 4 Постанови КМУ №704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою КМУ № 103.

Тож, з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на нарахування та виплату грошового забезпечення, яке визначається шляхом застосування пункту 4 Постанови КМУ № 704 у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постанови КМУ №103 (тобто, до 24.02.2018р.) із використанням для його визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Таким чином з 29.01.2020р., тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18, діяв п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на тарифний коефіцієнт згідно до додатками 1,12,13,14.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, у постанові від 28.02.2023р. у справі №380/18850/21 та у постанові від 15.03.2023р. у справі №420/6572/22.

При цьому, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2018р. – 1762 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2020р. – 2102 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2021р. – 2270 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2021р. – 2481 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2023р. – 2684 грн.

Отже, із аналізу наведених норм слідує, що протягом спірного періоду з 29.01.2020р. по 19.05.2023р. прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня календарного року збільшувався.

При цьому, слід зазначити, що різниця між розміром прожиткового мінімуму на 2018 рік та 2020,2021,2022, 2023 роки впливає на визначення розміру посадового окладу та з 29.01.2020р., тобто, з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справ №826/6453/18, наявні правові підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року (2020,2021,2022, 2023 роках), на відповідний тарифний коефіцієнт.

А відтак, із наведеного слід дійти висновку, що у спірний період з 05.05.2022р. по 19.05.2023р. позивач мав право на отримання грошового забезпечення (у тому числі, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, премії, допомоги на оздоровлення за 2023 рік), обчисленого виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р. (2481 грн.) та на 01.01.2023р. (2684грн.) згідно до вимог пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704, у редакції, яка діяла з 29.01.2020р. та із застосуванням наведених вище розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня відповідного календарного року згідно Законів України «Про Державний бюджет України» на 2022р. та 2023р.

Наведена правова позиція висловлена і у постанові Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а, у постанові від 28.02.2023р. у справі №380/18850/21 та у постанові від 15.03.2023р. у справі №420/6572/22, яка є обов`язковою для врахуванням адміністративним судом у відповідності до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у спірний період з 05.05.2022р. по 19.05.2023р. грошове забезпечення позивача з усіма його складовими (у тому числі, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, премії, допомоги на оздоровлення за 2023 рік), мало б обчислюватися відповідачем із використанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р. (2481 грн.) та станом на 01.01.2023р. (2684грн.), помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт.

Так, судом вище було встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у спірний період з 05.05.2022 по 05.06.2023р., що підтверджується вище дослідженими судом відомостями, які містяться у копії військового квитка позивача серії НОМЕР_3 від 01.11.1990р. та у копіях наказів від 05.05.2022р. №4, від 05.06.2023р. №162.

Разом з тим, доказів застосування відповідачем величини – розміру прожиткового мінімуму, для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік станом на 2022 та 2023 роки при обчисленні у спірний період з 05.05.2022р. по 19.05.2023р. грошового забезпечення позивача (у тому числі, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, премії, допомоги на оздоровлення за 2023 рік), згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, яка діяла в редакції з 29.01.2020р. та була чинною у спірний наведений період, матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати грошового забезпечення (у тому числі, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, премії, допомоги на оздоровлення за 2023 рік), позивачеві за період з 05.05.2022р. по 19.05.2023р. включно з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, згідно до ст.7 Законів України Про Державний бюджет України станом на 01.01.2022р. та станом на 01.01.2023р., слід визнати протиправною.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем у відзиві на позов не наведено жодних обґрунтованих підстав, як і не було надано належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність бездіяльності відповідача щодо не застосування при нарахуванні та виплаті позивачеві грошового забезпечення (у тому числі, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, премії, допомоги на оздоровлення за 2023 рік), розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, згідно до ст.7 Закону України Про Державний бюджет України станом 01.01.2022р. (2481 грн.), за період з 05.05.2022р. по 19.05.2023р.включно всупереч пункту 4 постанови КМУ №704 (в редакції, чинній з 29.01.2020) з урахуванням встановлених судом вище обставин та аналізу чинного законодавства, які не спростовані.

Є безпідставними та необґрунтованими доводи представника відповідача, викладені у відзиві на позов, з приводу того, що згідно з постановою КМУ №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018р. (1762 грн.), бо ця постанова є чинною, незважаючи на прийняття Шостим апеляційним адміністративним судом постанови від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, оскільки вказані доводи відповідача спростовуються правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а, від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 та від 28.02.2023р. у справі №380/18850/21, від 05.06.2024р. у справі №420/18318/23, які є сталими, послідовними упродовж 2020-2024 років, проте, ігноруються відповідачем, незважаючи на те, що такі правові висновки є обов`язковими для врахуванням не тільки адміністративним судом в силу ч.5 ст.242 КАС України, а й посадовими особами відповідача у відповідності до вимог ст.129-1 Конституції України.

Суд зазначає, що ігнорування відповідачем вищенаведених правових висновків Верховного Суду, без оскарження їх у встановленому законодавством порядку, є проявом підриву довіри до судової гілки влади в очах суспільства, у тому числі, військовослужбовців, що з боку відповідача, як суб`єкта владних повноважень, є неприпустимим.

Щодо аргументів відповідача про необхідність залишення позову без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог ч.1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк – ч.5 ст.122 згаданого Кодексу.

Водночас, у вказаних положеннях КАС України норми, які б регулювали строки звернення до суду з позовами у справах щодо стягнення належної працівникам заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, відсутні.

А відповідно, за загальним правилом, у разі відсутності у спеціальному законі відповідних норм, які врегульовують спірні відносини, підлягають застосуванню приписи загального законодавства про працю, якими, у даному випадку, є положення КЗпП України.

Так, за приписами ст.233 КЗпП України, у редакції, чинній до 19.07.2022р., було передбачено, що строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Водночас, у відповідності до ст.233 КЗпП України, у редакції, чинній з 19.07.2022р. та яка діяла і на момент подання даного позову до суду (01.11.2025р.), встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні - встановлено тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні.

А відповідно, до правовідносин, які мали місце у даній справі (з 05.05.2022 по 18.07.2022 року), підлягають застосування приписи ст.233 КЗпП України, у редакції, чинній до 19.07.2022р., за змістом яких звернення до суду з позовом про стягнення працівникові належної заробітної плати (грошового забезпечення), у разі порушення законодавства про оплату праці, будь-яким строком не обмежувався, що відповідає вимогам ст.58 Конституції України.

Відтак, суд приходить до висновку, що строк звернення до суду за період 05.05.2022 по 18.07.2022р. будь-яким строком звернення до суду не обмежено, тому, звертаючись до суду з цим позовом 01.11.2025р.(згідно штемпеля поштового зв`язку), позивач строк звернення до суду з цим позовом не пропустив.

В той же час, період з 19.07.2022 по 19.05.2023р. було обмежено 3-місячним строком звернення до суду про стягнення належної працівникові заробітної плати з дня одержання останнім письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні.

Разом з тим, відповідного письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені позивачеві при його виключенні із особового складу в/ч НОМЕР_1 (05.06.2023р.) в частині проведення розрахунку його грошового забезпечення з величини – розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018р., за спірний період, відповідачем позивачеві не вручалось (таких доказів суду не надано).

Копія грошового атестата №06-3/ФЕС від 05.06.2023р., виданого позивачеві в/ч НОМЕР_1 , інформації про розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з якого обчислювалось грошове забезпечення позивача також не містить.

І лише у відповідь на заяву позивача щодо перерахунку його грошового забезпечення, листом від 19.08.2025р. №8-83 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про те, що його грошове забезпечення за період з 05.05.2022 по 19.05.2023р. було обчислено з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 1 січня 2018 року, що складає 1762 грн.

Як зазначив позивач у позові, вказаний лист ним було отримано 20.08.2025р. (інших доказів на спростування цього твердження відповідачем не надано).

Відтак, суд приходить до висновку, що саме з 20.08.2025р. позивач набув достовірної інформації про розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1762 грн.) з якого позивачеві обчислювалося грошове забезпечення у спірний період та саме з цієї дати слід обчислювати початок перебігу 3-місячного строку звернення до суду з даних позовом, встановлений ч.2 ст.233 КЗпП України, у редакції, чинній з 19.07.2022р.

Аналогічні правові висновки були викладені у постанові Верховного Суду від 21.03.2025р. у справі №460/21394/23, які є застосовними і у даній справі згідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що по періоду з 19.07.2022 по 19.05.2023р., звертаючись до суду з даним позовом 01.11.2025р., позивач 3-х місячний строк звернення до суду з даним позовом, встановлений ч.2 ст.233 КЗпП України, у редакції, чинній з 19.07.2022р., не пропустив.

Окрім того, судом враховується, що предметом у даному спорі є бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачеві грошового забезпечення у період з 05.05.2022р. по 19.05.2023р., обчисленої без урахування величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року у відповідності до вимог п.4 постанови КМУ №704 у редакції, яка діяла з 29.01.2020р, є триваючим порушенням (носить триваючий характер) і продовжується на момент подання цього адміністративного позову до суду.

Згідно зі сталою судовою практикою триваючим порушенням (бездіяльністю суб`єкта владних повноважень) – є триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити.

Зазначене формулювання бездіяльності закріплено і у постановах Верховного Суду від 04.03.2021р. у постанові ВП ВС у справі №9901/203/20, від 06.07.2023р. у справі №500/63/20.

Також і у постанові Верховного Суду від 06.07.2023р. у справі №500/63/20 Колегія Суддів зазначила, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду, слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

З огляду на вимоги позову, які стосуються протиправної бездіяльності відповідача – в/ч НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачеві грошового забезпечення (у тому числі, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, премії, допомоги на оздоровлення за 2023 рік), за період з 05.05.2022р. по 19.05.2023р. без урахування, при його обчисленні, величини – розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року у відповідності до вимог п.4 постанови КМУ №704 у редакції чинній з 29.01.2020р., тобто, ці правовідносини позивач пов`язує з порушенням свого права, яке є триваючим (носить триваючий характер) і продовжується на момент подання цього адміністративного позову до суду, а відповідно, суд вважає, що позивачем дотримано строки звернення до суду з цим позовом.

Також суд звертає увагу відповідача на те, що питання дотримання позивачем строків розгляду справи судом вирішувалося, відповідна заява позивача про поновлення строків звернення до суду з цим позовом було розглянуто під час відкриття провадження у даній справі, про що зазначено в ухвалі суду від 03.12.2025р., яка є одною із форм судового рішення, та висновки якого (при складанні відзиву на позов в частині пропуску строку звернення позивача строку звернення до суду з цим позовом) відповідачем були проігноровані знову, (як і правові висновки Верховного Суду, наведені судом вище) всупереч вимогам ст.14 КАС України та ст.129-1 Конституції України.

До того ж, суд зазначає, що у вказаній ухвалі суду від 03.12.2025р., обґрунтовуючи відмову у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, суд послався на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21.03.2025р. у справі №460/21394/23, які відповідачем знову були проігноровані.

Відтак, посилання відповідача у відзиві на позов на пропуск строку звернення позивача до суду з цим позовом, з урахуванням того, що це питання було вирішено судом під час відкриття провадження в цій адміністративній справі, про що зазначено в рішенні суду (ухвалі) від 03.12.2025р., суд визнає наведене у відзиві клопотання після вирішення питання строків звернення до суду зловживаннями процесуальними правами з боку відповідача в силу п.1 ч.2 ст.45 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на наведене, всі інші аргументи представника відповідача уважно вивчені судом, однак не спростовують висновків суду та правових висновків Верховного Суду, які наведені вище, тому не заслуговують на увагу.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві грошового забезпечення (у тому числі, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, премії, допомоги на оздоровлення за 2023 рік), з розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року за період з 05.05.2022р. по 19.05.2023р. включно, суд приходить до висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено, що, вказаною вище бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення (у тому числі, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, премії, допомоги на оздоровлення за 2023 рік), з розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року за період з 05.05.2022р. по 19.05.2023р.включно всупереч вимогам пункту 4 постанови КМУ № 704 (в редакції, чинній з 29.01.2020р., яка діяла у спірний період), відповідач, допустив порушення прав та інтересів позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання таких такою бездіяльності відповідача протиправною, виходячи з повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача здійснити позивачеві перерахунок та виплату за період з 05.05.2022р. по 19.05.2023р. включно грошового забезпечення (у тому числі, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, премії, допомоги на оздоровлення за 2023 рік), визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідної календарного року, а саме: встановленого Законом України “Про Державний бюджет на 2022 рік” станом на 01.01.2022р. (2481 грн.), встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»(2684 грн.), з урахуванням раніше виплачених сум, виходячи з того, що судом встановлено протиправну бездіяльність відповідача у наведеній частині позову, а тому належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom), п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції – гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі – провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача в частині зобов`язання відповідача здійснити позивачеві перерахунок грошового забезпечення (у тому числі, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, премії, допомоги на оздоровлення за 2023 рік), за період з 05.05.2022р. по 19.05.2023р. включно, виходячи із розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року згідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, у редакції, чинній з 29.01.2020р. та у спірний наведений період (з 29.01.2020р. по 19.05.2023р.), а також і здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

В той же час, що стосується позовних вимог позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, обчисленої з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2022 року (2481 грн.), то у цій частині позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Пунктом 1 розділу ХХІІІ Порядку №260 передбачено, що військовослужбовцям, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги – пункт 2 Порядку №260.

Так, позивач у позові зазначив про те, що вказана грошова допомога на оздоровлення йому виплачувалась у 2022 році, однак, жодних доказів на підтвердження цих обставин, зокрема, копії рапорту, копії наказу командира в/ч із зазначенням у ньому суми грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, до позову не надав.

З метою з`ясування наведених у позові обставин щодо отримання грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, ухвалою суду від 03.12.2025р. позивачеві також було запропоновано надати суду докази виплати позивачеві грошової допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки, виходячи з вимог ч.1 ст.9, ч.1 ст.77 КАС України.

Вказана ухвала суду була отримана позивачем на його електронну адресу, зазначену у позові, 04.12.2025р., що підтверджено відповідною довідкою.

Однак, позивачем вимоги ухвали суду у наведеній частині були проігноровані, відповідних копій рапортів з відмітками про їх отримання відповідачем, наказу командира в/ч із зазначенням сум грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, суду станом на момент розгляду даної справи не надано.

При цьому, судом враховується і те, що позивач був призначений на посаду у Військовій частині НОМЕР_1 (наказ від 05.05.2022р. №4) 05.05.2022р., що свідчить про те, що станом на 31.12.2025р. позивач не набув права на отримання грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік у розумінні пункту 1 розділу ХХІІІ Порядку №260.

Враховуючи наведене та те, що судом встановлено, а позивачем жодними іншими доказами не спростовано, факт того, що грошова допомога для оздоровлення за 2022 рік позивачеві не нараховувалась та не виплачувалась у спірний період – 05.05.2022 по 19.05.2023р., таких доказів позивачем суду не надано, а відтак, суд приходить до висновку, що і будь-які правові підстави для її перерахунку та виплати позивачеві у відповідача відсутні, тому у наведеній частині позовних вимог позивачеві слід відмовити.

Також і позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону №2050-ІІІ за період з 05.05.2022 по 19.05.2023р., та спонукання у цій частині нарахувати та виплатити позивачеві таку компенсацію, задоволенню не підлягають, з огляду на таке.

Верховний Суд у своїх постановах від 05.03.2020р. у справі №140/1547/19 та від 15.05.2024р. у справі №200/5032/20-а зазначив, що «Згідно з положеннями ст.4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону №2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.»

Такий же висновок зроблено Верховним Судом і у його більш пізнішій постанові від 15.05.2024р. у справі №200/5032/20-а.

Висновки щодо застосування наведених норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для врахування адміністративними судами при застосуванні згаданих норм права згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, із наведеного вище аналізу приписів законодавства та судової практики слідує, що суми компенсації втрати частини доходів, у разі порушення підприємствами, організаціями, установами (роботодавцями) строків (термінів) виплати грошових доходів, виплачуються громадянам у тому місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості (виплата основної суми).

Оскільки у даних правовідносинах заборгованість грошових доходів за цим судовим рішенням не нараховувалась та не виплачувалась, тобто, відсутня така умова як виплата нарахованих доходів, то позовні вимоги позивача в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору за подання даного позову до суду, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки жодних доказів, які б підтверджували понесення саме судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору за подання цього позову до суду першої інстанції, позивачем не надано з урахуванням того, що він звільнений від сплати судового збору за подання позову, предметом якого є невиплата заробітної плати (грошового забезпечення) у повному обсязі згідно п.1 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (у тому числі, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, премії, допомоги на оздоровлення за 2023 рік), згідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, у редакції, чинній з 29.01.2020р., помноженого на відповідні тарифні коефіцієнти, виходячи з розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, згідно Законів України Про Державний бюджет України» станом на 01.01.2022р. (2481 грн.) та станом на 01.01.2023р. (2684 грн.) за період з 05.05.2022 року по 19.05.2023 року – протиправною.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) - грошового забезпечення (у тому числі, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, премії, допомоги на оздоровлення за 2023 рік), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 (2481 грн.), встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 (2684 грн.), згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (у редакції, чинній з 29.01.2020р.), помноженого на відповідні тарифні коефіцієнти, за період з 05.05.2022р. по 19.05.2023р. включно, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позову – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва