Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №711/9481/25 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 711/9481/25

Провадження № 22-ц/821/917/26

Категорія: 304090300

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Карпенко О.В.

суддів: Василенко Л.І., Новікова О.М.

за участю секретаря: Руденко А.О.

учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум»,

представник позивача: Вишневська Олена Ігорівна,

відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум» - Вишневської Олени Ігорівни на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 лютого 2026 року (ухваленого під головуванням судді Демчика Р.В. в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум» (далі по тексту ТОВ «ФК «Суперіум», Товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 06.04.2017 ОСОБА_1 уклав з Акціонерним товариством «Ідея Банк» кредитний договір № Z70.225.73256, за умовами якого Банк надає позичальнику кредит на поточні потреби в сумі 199 900,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності, а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його з процентними платежами, які на день укладання договору становлять 15,5000 % і комісіями згідно умов Договору кредиту та Додатками до даного договору).

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, натомість позичальник свої зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість станом на 15.11.2023 у розмірі 348 289,78 грн., яка складається із: заборгованість за основним боргом 128 176,76 грн., заборгованість за відсотками 50 712,95 грн., заборгованість за комісією 169 400,07 грн.

Згідно із Договором факторингу № 15/11/23 від 15.11.2023, Акціонерне товариство «Ідея Банк» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Суперіум», право вимоги до боржників, в тому числі за кредитним договором №Z70.225.73256 в якому відповідач виступає позичальником. Таким чином, ТОВ «ФК «Суперіум» набуло право вимоги до відповідача та стало новим кредитором за вищевказаним Договором.

Враховуючи наведене, Товариство просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № Z70.225.73256 від 06.04.2017 у розмірі 348 289,78 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 4 179, 48 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18.02.2026 у задоволенні позову ТОВ «ФК «Суперіум» відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено ті обставини, на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема, щодо виникнення кредитних договірних правовідносин між сторонами на підставі кредитного договору та невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов`язань, суми боргу.

Крім того, розрахунок заборгованості у матеріалах справи відсутній, що позбавляє суд можливості дослідити період, за який нараховано заборгованість, а також дані щодо руху коштів на рахунку, сум, що фактично були отримані відповідачем а, отже, встановити дійсний розмір заборгованості ОСОБА_1 за цим кредитним договором неможливо.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

12.03.2026 представник ТОВ «ФК «Суперіум» - Вишневська О.І. подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18.02.2026 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача понесені витрати, у зв`язку зі сплатою судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 10448,70 грн.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що з рішенням суду першої інстанції ТОВ «ФК «Суперіум» не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування.

Вважає, що суд першої інстанції підійшов до розгляду справи формально, відмовивши у витребуванні доказів, які за своєю природою становлять банківську таємницю та є ключовим інструментом для встановлення істини, та мотивуючи в подальшому відмову у позові саме відсутністю цих документів.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, не скористався своїм правом та не надав жодних заперечень проти позову. Позивач, у свою чергу, діяв добросовісно та надав суду вичерпний перелік доказів, що були в його розпорядженні, а саме: кредитний договір з додатками, що підтверджує зміст зобов`язань сторін, договір факторингу про відступлення права вимоги разом із реєстром боржників, згідно з яким позивач є належним кредитором, досудову вимогу разом з описом вкладення, що підтверджує належне повідомлення відповідача щодо заборгованості.

Відмова у витребуванні ключових доказів з подальшою відмовою у позові через їх відсутність, призвела до того, що право позивача на судовий захист стало ілюзорним, а не реальним. Позивач був штучно позбавлений будь-якої процесуальної можливості довести обґрунтованість своїх вимог у спосіб, передбачений законом, що прямо суперечить засадам змагальності сторін та принципу справедливого судового розгляду.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що 06.04.2017 між ОСОБА_1 та ПАТ «Ідея Банк» було укладено кредитний договір № Z70.225.73256.

Відповідно до п.1.1. Договору Банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 199900,00 грн, включаючи витрати на страховий платіж, а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом із процентними платежами згідно умовами договору.

Згідно п.1.2. Договору строк надання кредиту 24 місяців.

За користування кредитом позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінювана частина ставки, збільшена на 5.50%. Станом на день укладання договору змінна частина ставки визначена за Рішенням правління банку, становить 9.50%, що разом складає змінювану процентну ставку в розмірі 15.0000%. (п.п.1.3,1.4. Договору) .

На підставі ордерів розпоряджень ОСОБА_1 перераховано кошти на загальну суму 199900,00 грн.

Відповідно до копії письмової згоди, ОСОБА_1 надав згоду на доступ до своєї кредитної історії.

Згідно копії довідки-повідомлення, підписаної ОСОБА_1 , позичальник підтвердив, що Банк надав йому в письмовій формі інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, з графіком погашення щомісячних платежів за кредитним договором.

06.04.2017 між сторонам підписана заява № Z70.225.73256 на приєднання до договору добровільного страхування життя №ДСЖ001 від 25.05.2016.

15.11.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Суперіум» укладено договір факторингу №15/11/23, відповідно до якого АТ «Ідея Банк» відступило ТОВ «ФК «Суперіум», право вимоги до боржників, в тому числі і за кредитним договором № Z70.225.73256 від 06.04.2017.

Відповідно до витягу з Реєстру прав вимог, ТОВ «ФК «Суперіум» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 348289,78 грн, з яких: 128176,76 грн заборгованість по тілу кредиту; 50712,95 грн загальна заборгованість по відсоткам, 169400,07 грн заборгованість за комісією.

Заборгованість розрахована станом на дату укладення договору факторингу №15/11/23 від 15.11.2023 та зафіксована у реєстрі.

19.09.2024 ТОВ «ФК «Суперіум» направило ОСОБА_1 досудову вимогу про необхідність погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 348289,78 грн.

Внаслідок неналежного виконання, згідно копії довідки за заборгованістю вбачається, що борг ОСОБА_1 становить 348 289, 78 грн.

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Позивач в судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідач в судове засідання не з`явився, повістка повернулася з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається належним повідомленням.

Колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників процесу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено ті обставини, на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема, щодо виникнення кредитних договірних правовідносин між сторонами на підставі кредитного договору та невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов`язань, суму боргу.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Ідея Банк»).

Оскільки, умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Встановлено, що 06.04.2017 між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №Z70.225.73256, за умовами якого ПАТ «Ідея Банк» надало ОСОБА_1 кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 199 900,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язався одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами договору, строком на 24 місяці (а.с. 7-8).

Вказаний кредитний договір підписаний ОСОБА_1 особисто.

На підтвердження позовних вимог ТОВ «ФК «Суперіум» надало суду копію заяви-анкети, копію довідки-повідомлення, копію згоди фізичної особи-суб`єкта кредитної історії, копію кредитного договору №Z70.225.73256 від 06.04.2017.

Кредитний договір містить графік платежів із зазначенням сум щомісячного платежу за тілом кредиту, відсотками та комісією.

На виконання вимог договору, ПАТ «Ідея Банк» 06.04.2017 видало ОСОБА_1 кредит в розмірі 199 900,00 грн., з яких позичальник сплатив страховий платіж в розмірі 26073,91 грн., що підтверджується ордером-розпорядженням №1 про видачу кредиту (а.с. 9 на звороті).

Відповідно до довідки-повідомлення ОСОБА_1 підтвердив, що ПАТ «Ідея Банк» 06.04.2017 до підписання кредитного договору надало йому в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту (а.с. 11).

Відтак, з урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів приходить до висновку про укладеність вказаного кредитного договору між відповідачем та ПАТ «Ідея Банк».

За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору. Зазначений договір недійсним не визнано.

При цьому, встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному ст. 204 ЦК України.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

15.11.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Суперіум» укладено договір факторингу №15/11/23, відповідно до якого АТ «Ідея Банк» відступило ТОВ «ФК «Суперіум», право вимоги до боржників, в тому числі і за кредитним договором № Z70.225.73256 від 06.04.2017.

Відповідно до витягу з Реєстру прав вимог, ТОВ «ФК «Суперіум» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 348289,78 грн, з яких: 128176,76 грн заборгованість по тілу кредиту; 50712,95 грн загальна заборгованість по відсоткам, 169400,07 грн заборгованість за комісією.

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною 2 ст. 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.

Перевіривши та з`ясувавши всі необхідні обставини справи та оцінюючи всі наявні докази по справі, досліджені в ході судового засідання в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що позивач довів за допомогою належних та допустимих доказів факт передачі первісним кредитором АТ «Ідея Банк» права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 .

У справі, що переглядається спір виник щодо розміру заборгованості за тілом кредиту, відсотками за користування кредитом та комісією.

Так, звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ «ФК Суперіум» просило стягнути заборгованість у розмірі 348289,78 грн, з яких: 128176,76 грн заборгованість за основним боргом, 50712,95 грн заборгованість за відсотками, 169400,07 грн заборгованість за комісіями.

З метою встановлення дійсних обставин справи, колегією суддів було витребувано від АТ «Ідея Банк» деталізований розрахунок заборгованості та виписку по банківському рахунку за кредитним договором № Z70.225.73256 від 06.04.2017.

З наданого АТ «Ідея Банк» розрахунку заборгованості встановлено наступне.

06.04.2017 ОСОБА_1 надано кредит у сумі 199900,00 грн.

Позичальник ОСОБА_1 в період з 06.04.2017 по 02.05.2018 погашав кредитну заборгованість за договором №Z70.225.73256 від 06.04.2017, а саме: 06.05.2017 позичальник сплатив - 12042,00 грн, 06.06.2017 – 14391,00 грн, 07.07.2017 – 14388,55 грн, 06.08.2017 – 14411,45 грн, 07.09.2017 – 10403,75 грн, 18.09.2017 – 3967,87 грн, 06.10.2017 – 14556,66 грн, 15.11.2017 – 14242,76 грн, 27.11.2017 – 457,24 грн, 29.12.2017 – 12732,28 грн, 09.01.2018 – 1766,50 грн, 02.02.2018 – 1001,26 грн, 01.03.2018 – 14000,00 грн, 03.04.2018 - 6000,00 грн, 02.05.2018 – 6590,00 грн, загальна сума сплачених коштів на погашення кредиту склала 139950,06 грн. (а.с. 123).

Отже, на виконання умов кредитного договору №Z70.225.73256 від 06.04.2017 ОСОБА_1 сплачено 139 950,06 грн., з яких: на погашення відсотків сплачено 21487,38 грн., на погашення комісії сплачено 49040,66 грн та на погашення тіла кредиту сплачено 69422,02 грн.

Відповідно до п. 1.2 кредитного договору, Банк надає кредит у день підписання даного договору строком на 24 місяці. Тобто строк дії кредитного договору розпочинається з 06.04.2017 та закінчується 06.04.2019.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, позивач нараховував відсотки по кредитному договору до 01.03.2021 включно.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28.03.2018.

Отже, первісний кредитор АТ «Ідея Банк» мало право на стягнення процентів за користування кредитом за вказаним договором за 24 місяці, тобто до 06.04.2019.

Матеріали справи не містять доказів зміни умов вказаного кредитного договору в частині строку надання кредиту. Позовна заява також не містить посилань на такі обставини.

Нарахування та стягнення із ОСОБА_1 процентів за користування кредитом поза визначеними строками суперечить вищевказаним вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду. Вимоги про стягнення відсотків згідно ст. 625 ЦК України позивачем не заявлялися.

Колегія суддів вважає, що вимога позивача про стягнення нарахованих відсотків за користування кредитними коштами підлягає до часткового задоволення в розмірі 14314,23 грн в межах строку кредитування.

Таким чином, заборгованість по тілу кредиту складає 128176,76 грн та заборгованість за відсотками становить 14314,23 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Суперіум».

Щодо вимоги позивача про стягнення комісії за кредитним договором від 06.04.2017 в розмірі 169400,07 грн, колегія суддів зазначає наступне.

За положеннями ч. 2 ст. 215 ЦК України, правочин є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом. Визнання у такому випадку правочину недійсним в окремому порядку не вимагається.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч.1 ст. 236 ЦК України).

Зазначені положення законодавства поширюються як на договори як вид правочинів загалом, так і на окремі положення певних видів договорів, зокрема договорів кредиту.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в ред., що діяла на час виникнення спірних відносин), встановлено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві.

Згідно з абз. 2, 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

В розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (п. 17 ст. 1 Закону).

Положеннями ч.1, 2, ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів» забороняється продавцю (виконавцю, виробнику) включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами, у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які діяли на час укладення кредитного договору, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Отже, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту та обслуговування кредитної заборгованості, Банком має бути конкретизовано, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику. При цьому, нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позичальника, є незаконним.

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 16.11.2016 року № 6-1746цс16 та від 06.09.2017 року у справі № 6-2071цс16.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункти 29-31).

Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв`язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.

Такі висновки викладені Верховним Судом в постанові від 07.06.2023 у справі № 686/14530/15 (провадження № 61-13299св22).

Як вбачається із умов кредитного договору №Z70.225.73256 від 06.04.2017 встановлених у п. 1.11, позичальник зобов`язаний сплачувати плату за обслуговування кредиту банком, та за обслуговування кредитної заборгованості, щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором.

Водночас, в матеріалах справи відсутній та позивачем не надано доказів переліку банківських послуг, які пов`язані з обслуговуванням кредиту та кредитної заборгованості, які надавались позичальнику Банком.

Суд звертає увагу на те, що комісія за обслуговування кредиту може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць.

Враховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг, то положення договору про встановлення плати за обслуговування кредиту та кредитної заборгованості визначеної у графіку щомісячних платежів за кредитним договором є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 у справі № 727/5461/23.

При цьому, встановлений в договорі АТ «Ідея банк» розмір комісійної винагороди, з огляду на обставини справи (зокрема, розмір кредиту та процентів), вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що умови кредитного договору є несправедливими.

Отже, виходячи із принципів справедливості та добросовісності, суд вважає, що на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які Банком фактично не надавались.

В зв`язку з вище наведеним, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за комісією в розмірі 169400,07 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13.

Колегія суддів зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, рішення суду першої інстанції, як ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, до скасування та ухвалення нового про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь позивач заборгованості за кредитним договором № Z70.225.73256 від 06.04.2017 в розмірі 142 490,99 грн, який складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 128 176,76 грн та заборгованість за відсотками – 14 314,23 грн. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Згідно з частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ «ФК «Суперіум» при зверненні до суду із даним позовом сплатило судовий збір у розмірі 4179,48 грн.

Колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та часткове задоволення позовних вимог, тому сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (40,91%), а саме у розмірі 1709,82 грн (4179,48 грн*40,91%).

При зверненні із апеляційної скаргою, позивач сплатив судовий збір у розмірі 6269,20 грн. Враховуючи, що апеляційна скарга задоволена частково на (40,91%), тому сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволеної частини апеляційної скарги, що становить 2564,73 грн (6269,20 грн х 40,91%).

Отже, зважаючи на вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений за позовну заяву та за апеляційну скаргу пропорційно розміру задоволених вимог, що становить 4274,55 грн (1709,82 грн +2564,73 грн).

Керуючись ст. ст. 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум» - Вишневської Олени Ігорівни – задовольнити частково.

Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 лютого 2026 року - скасувати та ухвалити нову постанову.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум» (ЄДРПОУ 42024152) заборгованість за кредитним договором № Z70.225.73256 від 06 квітня 2017 року в розмірі 142 490,99 грн, який складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 128 176,76 грн та заборгованість за відсотками – 14 314,23 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум» (ЄДРПОУ 42024152) понесені судові витрати в розмірі 4274,55 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді Л.І. Василенко

О.М. Новіков