Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №697/3380/25 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року

м.Черкаси

Справа № 697/3380/25

Провадження №22-ц/821/1124,1125/26

Категорія: 305010000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Карпенко О.В.? ?

суддів: Василенко Л.І., Фетісової Т.Л.

секретаря: Руденко А.О.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

представник позивача: адвокат Хорошун Оксана Володимирівна

відповідачі: Держава Україна в особі Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Вінницької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу прокурора Вінницької обласної прокуратури Колівошко Світлани Миколаївни на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06 березня 2026 року (ухваленого під головуванням судді Сивухіна Г.С. у приміщенні Канівського міськрайонного суду Черкаської області, повний текст рішення виготовлений 06 березня 2026 року) та додаткове рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 24 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Вінницької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями органів досудового слідства, прокуратури,-

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

27 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Хорошун О.В. через систему «Електронний суд» звернулась до суду з позовом до Держави України в особі Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Вінницької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 січня 2018 року старшим слідчим СУ ГУНП у Вінницькій області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12018020000000031 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, п.12 ч.2 ст.115 КК України та складено цього ж дня повідомлення про початок досудового розслідування в рамках даного кримінального провадження.

З матеріалів кримінального провадження №12018020000000031 було виділено матеріали досудового розслідування кримінального провадження №12018020000000105 щодо вчинення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, п.12 ч.2 ст. 115 КК України.

З матеріалів кримінального провадження №12018020000000105 згодом було виділено матеріали досудового розслідування №1209020000000079 щодо вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, п.12 ч.2 ст. 115 КК України.

04 жовтня 2022 року ОСОБА_1 був затриманий в порядку ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, та в цей же день позивачу було повторно повідомлено про підозру.

05 жовтня 2022 року слідчим суддею Вінницького міського суду Вінницької області відносно ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення застави.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року позивачу залишено запобіжний захід у виді тримання під вартою.

24 листопада 2018 року ОСОБА_1 вручено повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 4 ст. 189 КК України.

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 26 грудня 2023 року ОСОБА_1 виправдано за обвинуваченням по ч. 4 ст. 189 КК України у зв`язку із недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 січня 2025 року вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 26 грудня 2023 року відносно ОСОБА_1 залишено без змін.

Таким чином, представник позивача стверджує, що ОСОБА_1 перебував під незаконним слідством та судом по звинуваченню у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення в період з 04 жовтня 2022 року по 23 січня 2025 року, тобто протягом 27 місяців 19 днів.

Вказує, що ОСОБА_1 незаконним слідством була нанесена моральна шкода, що виражалась в приниженні його честі, гідності, ділової репутації як військовослужбовця, постійних сварках зі своїм оточенням, втраті друзів, роботи, колишнього соціального статусу, відчуття повної несправедливості щодо незаконного переслідування, він був змушений постійно виправдовуватись перед рідними та колегами, знайомими та друзями, дітьми. У зв`язку з переживанням щодо переслідування позивач став закритим по характеру, відлюдкуватим, погано спав, втратив апетит, втратив сенс до свого життя, перебував в постійному стресі, очікуючи, що його незаконно засудять за надуманий злочин, який він не вчиняв та мав постійний страх бути позбавлений волі. У його сім`ї почались сварки, він не міг повноцінно приймати участь у вихованні своїх дітей, не міг повністю забезпечувати сім`ю фінансово у зв`язку з втратою колишнього статусу, не міг бути на захисті країни в період агресії рф, що призвело до того, що він тривалий час проживав окремо, оскільки перебував під незаконним слідством та судом.

За наведених обставин адвокат просив суд стягнути з Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Вінницької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України завдану йому моральну шкоду в розмірі 221 066,73 грн. та судові витрати по справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06 березня 2026 року позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Вінницької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України моральну шкоду у розмірі 238 945,37 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду є абсолютним.

Проаналізувавши надані суду докази у їх сукупності, враховуючи обставини, викладені у вироку суду, яким позивача виправдано і визнано невинуватим в інкримінованому йому злочині, який набрав законної сили, суд дійшов висновку про доведеність факту понесення позивачем моральних страждань та переживань з приводу порушеного кримінального провадження та його розгляду, що призвело до негативних змін звичного укладу життя, порушення нормальних життєвих зв`язків позивача та необхідності прикладення ним додаткових зусиль для відновлення попереднього стану.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд встановив, що період перебування ОСОБА_1 під слідством і судом складає 27 місяців 19 днів (04.10.2022 - 23.01.2025), розмір морального відшкодування не може бути меншим за 238 945,43 грн (8647,00 грн х 27 місяців = 233469,00 грн) + (8647,00 грн / 30 календарних днів = 288,23 грн*19 днів=5476,37 грн.) = 238945,37 грн). На думку суду, цей розмір моральної шкоди буде достатнім для сатисфакції перенесених позивачем моральних страждань.

Ухвалюючи додаткове рішення по справі від 24 березня 2026 року щодо питання витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з рівня складності справи, співмірності, обсягу наданої адвокатом правової допомоги і дійшов висновку про стягнення з Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 понесених судових витрат на правничу допомогу у розмірі 17 500,00 грн. з кожного.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі, поданій 06 квітня 2026 року через систему «Електронний суд», прокурор Вінницької обласної прокуратури Колівошко С.М., вважаючи рішення суду першої інстанції таким, що не відповідає критеріям законності і обгрунтованості, просила рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову повністю. Також просила скасувати додаткове рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 24 березня 2026 року про стягнення витрат на правничу допомогу з відповідачів.

Апеляційна скарга мотивована тим, що законодавством надається право на відшкодування шкоди, завданої лише та саме незаконними процесуальними рішеннями та діями органу, що здійснює оперативно-розшукові заходи, органу досудового розслідування, прокуратури та суду. Натомість, рішення суду першої інстанції не містить посилань на встановлення незаконності дій органів досудового розслідування та прокуратури. У кримінальній справі № 127/27580/22 незаконність дій посадових осіб Вінницької обласної прокуратури судовими рішеннями не встановлювалася.

Крім того, скаржник посилається на те, що позивачем не доведено, а судом не було встановлено фактів фізичного чи психічного впливу на позивача з боку органів досудового розслідування під час кримінального провадження. Також позивачем не наведено доказів порушення його конституційних прав і свобод під час досудового розслідування при вчиненні щодо нього процесуальних дій. Позивач не подавав скарг про порушення прав у кримінальному провадженні. Наявні у справі висновки навпаки спростовують твердження позивача про переживання, перебування у постійному стресі, відлюдькуватості та закритості, втраті сенсу до свого життя.

Також вважає, що суд першої інстанції порушив законодавство, визнавши встановленими обставини моральних страждань позивача, які не були доведені належними, допустимими та достатніми доказами. Суд залишив без уваги та не надав оцінку доводам Вінницької обласної прокуратури щодо обставин кримінального провадження та поданих позивачем доказів, які прямо впливають на оцінку спірних правовідносин. Зокрема, судом не враховано, що важливою обставиною для встановлення законності дій органу досудового розслідування та прокурора є врахування факту, що частина процесуальних рішень та дій, які пов`язані з обмеженням прав позивача, вчинені на підставі ухвал слідчих суддів.

Звертає увагу, що скасуванню підлягає також додаткове рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 24 березня 2026 року що стягнення витрат на надання правничої допомоги, оскільки вважає, що позовні вимоги задоволені безпідставно, тому заявлений розмір витрат на правничу допомогу не підлягає стягненню з відповідачів.

Короткий зміст відзивів на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до Черкаського апеляційного суду 21 квітня 2026 року через систему «Електронний суд», представник Головного управління Національної поліції у Вінницькій області - Костенко Ю.О., погоджуючись із доводами апеляційної скарги прокурора Вінницької обласної прокуратури Колівошко С.М., просить рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06 березня 2026 року та додаткове рішення від 24 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю з мотивів невідповідності ухвалених рішень критеріям законності та обґрунтованості з огляду на те, що суд при вирішенні справи неправильно застосував норми матеріального і порушив норми процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до Черкаського апеляційного суду 22 квітня 2026 року через систему «Електронний суд», представник ОСОБА_1 – адвокат Хорошун О.В. просила у задоволенні апеляційної скарги прокурора Вінницької обласної прокуратури Колівошко С.М. відмовити, а рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06 березня 2026 року та додаткове рішення від 24 березня 2026 року залишити без змін з огляду на те, що доводи апеляційної скарги про неповне дослідження судом обставин, що мають значення для справи фактично зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції по суті вирішення спору, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду та обґрунтовано ним спростовані.

Просила додатково стягнути з відповідачів по справі суму понесених судових витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 18 168,00 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до Черкаського апеляційного суду 23 квітня 2026 року через систему «Електронний суд», представник Державної казначейської служби України – Ярош С.В., погоджуючись із доводами апеляційної скарги прокурора Вінницької обласної прокуратури Колівошко С.М., просив апеляційну скаргу задовольнити з огляду на те, що судові рішення судом першої інстанції ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки позивачем не було надано жодних доказів наявності завдання йому моральної шкоди, не надано доказів та підтвердження наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням відповідачів. Просив змінити рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06 березня 2026 року, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди до 221 066,73 грн, а також змінити додаткове рішення від 24 березня 2026 року, зменшивши присуджений розмір судових витрат на правничу допомогу.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 27.01.2018 старшим слідчим СУ ГУНП у Вінницькій області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12018020000000031 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, п.12 ч.2 ст.115 КК України та складено цього ж дня повідомлення про початок досудового розслідування в рамках даного кримінального провадження.

З матеріалів кримінального провадження № 12018020000000031 було виділено матеріали досудового розслідування кримінального провадження № 12018020000000105 щодо вчинення ОСОБА_1 та іншими особами кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.15, п. 12 ч.2 ст. 115 КК України.

В подальшому, з кримінального провадження № 12018020000000105 було виділено матеріали досудового розслідування №1209020000000079 щодо вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, п. 12 ч.2 ст. 115 КК України.

24 листопада 2018 року ОСОБА_1 вручено повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 4 ст. 189 КК України.

ОСОБА_1 було затримано 04 жовтня 2022 року в порядку ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, та в цей же день повторно повідомлено про підозру.

Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 05 жовтня 2022 року застосовано до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави. Упродовж застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 утримувався у ДУ «Вінницька УВП №1».

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року вище вказану ухвалу залишено без змін.

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 26 грудня 2023 року ОСОБА_1 виправдано за ч.4 ст.189 КК України у зв`язку з недоведеністю його винуватості у скоєнні кримінального правопорушення. Запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили скасовано, звільнено його з-під варти негайно після проголошення вироку.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 січня 2025 року вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 26 грудня 2023 року щодо ОСОБА_1 за ч.4 ст.189 КК України залишено без змін.

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В повній мірі зазначеним вимогам закону оскаржуване основне рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на наступне.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням особи до кримінальної відповідальності

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що на базі положень статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод створено самостійне право потерпілого від арешту або затримання на відшкодування шкоди.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п`ятої статті 5 Конвенції кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України зазначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

- постановлення виправдувального вироку суду;

- встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

- закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

- закриття справи про адміністративне правопорушення.

Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є вичерпним.

Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на її відшкодування.

Тобто право на відшкодування виникає лише у разі повної реабілітації особи, про що зазначається у пункті 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі – Положення № 6/5/3/41).

У справі «Мироненко і Мартенко проти України» Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) вказав, що право на відшкодування, закріплене в пункті 5 статті 5 Конвенції, виникає після того, як національний орган або суд виявив порушення одного з попередніх пунктів цієї статті.

Оскільки вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 26 грудня 2023 року, залишеним без змін ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 січня 2025 року, ОСОБА_1 виправдано за ч. 4 ст. 189 КК України у зв`язку з недоведеністю його винуватості у скоєнні кримінального правопорушення, позивач має право на відшкодування спричиненої йому моральної шкоди.

Судом першої інстанції було правильно визначено зміст спірних правовідносин і норми законодавства, що підлягали застосуванню для вирішення спору.

При цьому, апеляційний суд акцентує увагу, що під час вирішення питання щодо обрахунку розміру моральної шкоди обов`язковому врахуванню підлягає правильно визначений період перебування особи під слідством та судом, передбачений у ч.3 ст.13 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).

Як встановлено з матеріалів справи, представник ОСОБА_1 - адвокат Хорошун О.В. 27.12.2025 через систему «Електронний суд» звернулась до суду з позовом до Держави України в особі Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Вінницької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури. Просила суд стягнути з Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Вінницької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України завдану йому моральну шкоду в розмірі 221 066,73 грн, а також судові витрати по даній справі.

Вирішуючи питання про встановлення розміру відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що згідно матеріалів кримінального провадження ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 04.10.2022 (день затримання) по 23.01.2025 (день винесення виправдувального вироку), тобто 27 місяців 19 днів. Розмір присудженого відшкодування моральної шкоди відповідно до рішення суду першої інстанції складав 238 945,37 грн.

Проте, проаналізувавши матеріали і дослідивши фактичні обставини та докази у справі, оцінивши доводи апеляційної скарги і аргументи відзивів, колегія суддів апеляційного суду не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.

З ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 05 жовтня 2022 року у справі №127/22341/22 вбачається, що в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018020000000031 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, п.12 ч.2 ст.115 КК України, відносно ОСОБА_1 20.02.2018 складено повідомлення про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15,п.12, ч.2 ст.115 КК України, яке направлено поштою за місцем проживання та вручено особі.

В послідуючому, 20.02.2018 підозрюваного ОСОБА_1 оголошено в розшук, у зв`язку з не встановленням місця знаходження останнього.

Згодом, 19.03.2018 винесено постанову про виділення матеріалів досудового розслідування щодо підозрюваного ОСОБА_1 в окреме провадження, а щодо інших осіб обвинувальний акт у кримінальному провадженні було скеровано до суду.

Під час досудового розслідування, в ході проведення оперативно-розшукових заходів, 04.10.2022 підозрюваного ОСОБА_1 затримано на підставі ухвали слідчого судді про дозвіл на затримання з метою його приводу для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, якому вручено повідомлення про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, п.12 ч.2 ст.115 КК України. В подальшому, ОСОБА_1 вручено повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 4 ст. 189 КК України.

05.10.2022 слідчим суддею Вінницького міського суду Вінницької області, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13.10.2022, відносно ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення застави.

Упродовж строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 утримувався у ДУ «Вінницька УВП №1».

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 26 грудня 2023 року, залишеним без змін ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 січня 2025 року, ОСОБА_1 виправдано за ч. 4 ст. 189 КК України у зв`язку з недоведеністю його винуватості у скоєнні кримінального правопорушення. Запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили, скасовано, звільнено його з –під варти негайно після проголошення вироку.

Згідно з ч.1. ст. 219 КПК України строк досудового розслідування обчислюється з моменту повідомлення особі про підозру до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотанням про закриття кримінального провадження або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження.

Тобто, з урахуванням ч.3 ст.111, ч.1 ст.219 КПК України днем повідомлення про підозру ОСОБА_1 слід вважати 20.02.2018, що є початком перебування ОСОБА_1 під слідством.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23271/15-ц, право на відшкодування моральної шкоди визначається, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили.

За таких умов, колегія суддів апеляційного суду вважає, що періодом перебування ОСОБА_1 під слідством та судом слід вважати саме період з 20.02.2018 (дата повідомлення про підозру вперше) по 23.01.2025 (дата постановлення ухвали Вінницьким апеляційним судом, якою вирок Вінницького міського суду від 26.12.2023 залишено без змін) і загальний строк перебування під слідством та судом ОСОБА_1 складає 6 років 11 місяців 4 дні або 83 місяці 4 дні.

Частиною другою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» визначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено з 01 січня 2026 року мінімальну заробітну плату, зокрема, у місячному розмірі – 8 647 гривень.

Колегія суддів, враховуючи строк перебування позивача під слідством та судом і мінімальний місячний розмір заробітної плати на момент розгляду справи відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» (8 647,00 грн), встановила, що розмір моральної шкоди становить 721 061,00 грн. (8 674,00 грн х83 міс) + (8 674,00 грн/31х4).

Водночас, пред`являючи позов, представник позивача – адвокат Хорошун О.В. просила стягнути суму відшкодування у розмірі 221 066,73 грн, зазначивши, що на переконання позивача такий розмір відшкодування є достатнім для розумного задоволення потреб позивача і не призведе до його безпідставного збагачення.

Суд першої інстанції не врахував вищевикладене та дійшов помилкового висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача моральної шкоди у розмірі 238 945,37 грн, що перевищує визначений позивачем розмір, тому рішення суду підлягає до зміни із урахуванням вимог частини 1 статті 13 ЦПК України, що передбачає розгляд справи в межах заявлених вимог, у зв`язку із чим колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для зменшення розміру моральної шкоди, який підлягає стягненню з Держави України на користь позивача ОСОБА_1 з 238 945,37 грн. до 221 066,73 грн.

Колегія суддів вважає, що визначений позивачем розмір моральної шкоди 221 066,73 грн є достатнім для розумного задоволення потреб та співмірним зі ступенем немайнових втрат позивача, як особи, яка має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону № 266/94-ВР, та не призводить до його безпідставного збагачення.

Доводи апеляційної скарги, що всі процесуальні дії слідчим і прокурором в межах кримінального провадження здійснювались відповідно до вимог КПК України і на підставі ухвал слідчого судді, які не були визнані в судовому порядку такими, що не відповідають закону, то такі дії не є незаконними, і моральна шкода, передбачена ст.ст. 1167, 1176 ЦК України не підлягає відшкодуванню, відхиляються колегією суддів, оскільки відповідно до положень Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Частиною другою статті 1 вказаного Закону встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до п.1 ч.1 ст. 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у разі постановлення виправдувального вироку суду.

Тобто право на відшкодування шкоди виникає незалежно від наявності вини окремих посадових осіб органів досудового розслідування і ступеню законності прийнятих ними процесуальних рішень, а саме з підстав постановлення виправдувального вироку суду, зокрема через недоведеність винуватості особи у скоєнні кримінального правопорушення.

Доводи скаржника в частині визнання судом першої інстанції встановленими обставин моральних страждань позивача, які не були доведені належними, допустимими та достатніми доказами, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен хоча б наближено бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжито термін «інші обставини, які мають істотне значення», саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не з виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (61-18013сво18).

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (ч.1 ст.1176 ЦК України).

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (ч.2 ст.1176 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 зазначено, що «у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому, визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування».

Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), де зазначено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір, у будь-якому випадку, не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_1 виправдано за ч. 4 ст. 189 КК України через недоведеність вчинення ним кримінального правопорушення, тому він має право на відшкодування шкоди в порядку, передбаченому Законом № 266/94-ВР.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 306/701/20 (провадження № 61-3676св22) вказано, що Закон № 266/94-ВР пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, який включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умови виникнення права на його відшкодування. Тобто право на відшкодування виникає лише у разі повної реабілітації особи, про що зазначається у пункті 3 Положення про застосування Закону № 266/94-ВР,затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41. Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21). Реабілітуючі, на відміну від нереабілітуючих підстав, для застосування наведеного вище Закону України, пов`язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочину.

До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.

Отже, право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР виникає в особи у випадку повної реабілітації.

У даній справі, кримінальне переслідування позивача припинено з реабілітуючих підстав, оскільки його вина у вчиненні кримінального правопорушення не була доведена у встановленому законом порядку, про що свідчить постановлений щодо нього виправдувальний вирок суду.

Інші доводи апеляційної скарги прокурора зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлених обставин по справі, що були предметом дослідження й оцінки судом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За наведених підстав, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимоги про стягнення моральної шкоди слід змінити, шляхом зменшення розміру моральної шкоди, який підлягає стягненню з Держави України на користь позивача, з 238 945,37 грн. до 221 066,73 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині скасування додаткового рішення.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції, виходив із рівня складності справи, співмірності, обсягу наданої адвокатом правової допомоги і дійшов висновку про стягнення з Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 понесених судових витрат на правничу допомогу у розмірі 17 500,00 грн. з кожного.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

У частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід`ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права; вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п`ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009).

Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, визначених законом, держава забезпечує надання професійної правничої допомоги безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу. Для надання професійної правничої допомоги діє адвокатура. Забезпечення права на захист від кримінального обвинувачення та представництво в суді здійснюються адвокатом, за винятком випадків, установлених законом. Витрати учасників судового процесу на професійну правничу допомогу відшкодовуються в порядку, визначеному законом (стаття 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року).

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Статтею 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Отже, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачу ОСОБА_1 правничу допомогу у даній справі надавала адвокат Хорошун О.В., що підтверджується договором від 04.10.2022 № 58 про надання правничої допомоги, укладеного між адвокатом Хорошун О.В. та ОСОБА_1 , в якому визначено предмет договору, права та обов`язки сторін, термін дії договору, гонорар адвоката, відповідальність сторін, інші умови.

Відповідно до Додаткової угоди №1 від 01.12.2025 до договору про надання правничої допомоги від 04.10.2022 № 58, сторони узгодили вартість послуг на правничу допомогу та порядок сплати гонорару, предмет договору та обсяг надання послуг.

Відповідно до акту прийому-передачі наданої правової допомоги від 09.03.2026, сторони погодили, які послуги були надані та вартість яких становить 43 906,00 грн.

Надані стороною позивача документи відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України є належними доказами понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у даній справі.

Відповідачі у відзивах в частині стягнення витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції просили відмовити.

Отже, відповідачі були повідомлені про заявлений позивачем розмір витрат, які він поніс в суді першої інстанції і які просив стягнути, та скористалися своїм правом на надання заперечення щодо вимоги про стягнення витрат на оплату правничої допомоги.

Вирішуючи вимоги в цій частині, суд першої інстанції виходив із урахуванням положень ст. 141 ЦПК України, згідно якої судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позовних вимог покладаються на відповідача (відповідачів).

Таким чином, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, врахувавши складність справи, співмірність, обсяг наданої адвокатом правової допомоги, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що стягненню підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 35000,00 грн., тобто по 17500,00 грн. з кожного із відповідачів.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі додаткове рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами, не вбачає.

Щодо витрат на правничу допомогу, понесену позивачем в суді апеляційної інстанції

Частина 1 ст. 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 вказаної статті Кодексу).

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просила стягнути з відповідачів 18 168,00 грн на надання правничої допомоги у суді апеляційної інстанції.

На підтвердження понесених судових витрат суду надано:

- договір № 58 про надання правової допомоги від 04 жовтня 2022, укладений між адвокатом Хорошун О.В та ОСОБА_1 ;

- додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги № 58 від 04.10.2022 від 01 грудня 2025 року, згідно п.1. визначено порядок оплати юридичних послуг (гонорару) Адвокатом за надання правової допомоги у вигляді представлення прав і законних інтересів Клієнта в суді першої і апеляційної інстанції та інших органах та установах, здійснювати професійну діяльність Адвоката згідно з умовами цього Договору з усіма правами представника, які передбачені ЦК України і ЦПК України, КАС України, ГПК України; п. 2 сторони визначили вартість послуг проводиться з розрахунку 50% від прожиткового мінімуму на одну особу, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» : 1 514,00 грн за 1 годину роботи адвоката; п. 3 сторони узгодили порядок оплати гонорару;

- ордер про надання правничої (правової) допомоги;

- акт прийому-передачі наданої правової допомоги від 22 квітня 2026 року, згідно якого адвокат надала клієнту правову допомогу , вартість якої становить 18 168,00 грн.

У Акті сторони підтвердили надання правової допомоги належним чином та відсутність будь-яких взаємних претензій з приводу її надання.

Відповідачами заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу наданих позивачу у суді апеляційної інстанції не надано.

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22).

У вказаних постановах Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 рок у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), а також у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Правнича допомога, надана адвокатом Хорошун О.В. в суді апеляційної інстанції, полягала в ознайомленні з апеляційною скаргою Вінницької обласної прокуратури, погодження правової позиції, на що адвокатом було витрачено 2 год, вартість яких становила 3 028 ( 1514*2 ) та підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу Вінницької обласної прокуратури в справі № 697/3380/25 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06.03.2026, на що адвокатом було витрачено відповідно 10 год, вартість яких становила15 140,00 (1514*10).

Отже, дослідивши заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Хорошун О.В. про розподіл судових витрат, додані до неї документи, відсутність заперечень відповідачів щодо розміру витрат на правничу допомогу, з урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги прокурора, а також враховуючи принципи співмірності та критерії розумності розміру витрат, виходячи з конкретних обставин даної справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, зокрема, необхідності погодження правової позиції, підготовка і написання відзиву на апеляційну скаргу протягом 10 год, професійним адвокатом у категорії справи, яка не є складною, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зменшення розміру таких витрат та стягнення з Головного управління Національної поліції у Вінницькій області та Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції в розмірі по 2 500,00 грн. із кожного.

Таким чином, заява сторони позивача про стягнення з відповідачів судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 264, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу прокурора Вінницької обласної прокуратури Колівошко Світлани Миколаївни- задовольнити частково.

Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Вінницької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями органів досудового слідства, прокуратури - змінити.

Зменшити суму моральної шкоди, яка підлягає стягненню за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 із 238 945,37 грн. до 221 066,73 грн.

Додаткове рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 24 березня 2026 року - залишити без змін.

Стягнути з Головного управління Національної поліції у Вінницькій області та Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі по 2 500,00 грн. з кожного.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча: ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? О.В. Карпенко

Судді:? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? Л.І. Василенко

? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ?Т.Л. Фетісова

/повний текст постанови суду виготовлено 04 червня 2026 року/