Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №711/1633/26 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року

м.Черкаси

Справа № 711/1633/26

Провадження № 22-ц/821/1089/26

Категорія: скарга на ухвалу

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Карпенко О.В.

суддів: Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.

за участю секретаря: Руденко А.О.

учасники справи:

заявник : ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Дворічанська селищна військова адміністрація Куп`янського району Харківської області, Виконавчий комітет Білозірської сільської ради,

розглянувши в судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Придніпровського районного суду м.Черкаси від 25 лютого 2026 року (постановлену під головуванням судді Булгакової Г.В. в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси) про відмову у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дворічанська селищна військова адміністрація Куп`янського району Харківської області, Виконавчий комітет Білозірської сільської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, -

в с т а н о в и в :

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Дворічанська селищна військова адміністрація Куп`янського району Харківської області, Виконавчий комітет Білозірської сільської ради.

Заява мотивована тим, що він 29.07.1987 на підставі договору купівлі-продажу набув право власності на недобудований жилий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

У період з 1987 по 1991 роки, у ході проведеної реконструкції було добудовано житловий будинок з прибудовами А-1, а, а1,а2 загальною площею 103,3 кв.м., житловою площею 584,6 кв.м., сарай з прибудовою Б, б, літню кухню з прибудовою В,в, гараж Г, погріб Д, вбиральню Е, душ Ж, огорожі № 1,2, свердловину №3, мощення І, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Державну реєстрацію даного будинку було оформлено в 1997 році, про що здійснено запис в реєстрову книгу №8 за №1148 від 03.04.1997.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Дворічанської селищної ради Дворічанського району Харківської області про упорядкування вулиць і провулків в смт. Дворічна, змінений номер житлового будинку по АДРЕСА_1 на номер 4.

Вказує, що з 25.07.1990 місце його проживання було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Внаслідок збройної агресії рф 24.02.2022 та здійснення постійних обстрілів, він із сім`єю змушений покинути місце проживання. На даний час будинок з господарськими будівлями та спорудами пошкоджено. Для отримання компенсації для відновлення будинку, зруйнованого внаслідок обістрілів та бойових дій, йому необхідно надати документи, що підтверджують право власності на об`єкт нерухомого майна.

Оскільки право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами набувалося заявником до введення в дію Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тому відсутні відомості про державну реєстрацію права власності за ним на це майно, окрім земельної ділянки, набутої у власність у 2017 році.

ОСОБА_1 вказує, що в січні 2026 року він звернувся до державного реєстратора виконавчого комітету Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області з метою державної реєстрації набутого ним права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, і державний реєстратор скерувала запит до Дворічанської селищної військової адміністрації Куп`янського району Харківської області про надання характеристики на житловий будинок , на який надійшло повідомлення, що вказана інформація знаходиться в КП «Дворічанське БТІ», прміщення якого пошкоджено, архівні документи залишилися в приміщенні. Підприємство не проводить діяльності, так як території Дворічанської селищної громади деокупована частково, інша – в зоні активних бойових дій.

В зв`язку з відсутністю доступу до архівних даних КП «Дворічанське БТІ» державним реєстратором відмовлено у проведенні реєстраційних дій.

Вказує, що він позбавлений можливості підтвердити набуте ним право у державному реєстрі речових прав у зв`язку з неможливістю державним реєстратором отримати інформацію від компетентних органів щодо державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до січня 2013 року.

На підставі наведеного, просив суд встановити факт державної реєстрації КП «ДБТІ» об`єкту нерухомого майна - житлового будинку з прибудовами А-1, а, a1, a2 загальною площею 103,3 кв. м., житловою площею 54,6 кв. м., сараю з прибудовою Б, б, літньої кухні з прибудовою В, в, гаража Г, погріба Д, вбиральні Е. душу Ж, погріба 3, огорожі № 1, 2, свердловини № 3, мощення 1, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , про що 03.04.1997 здійснено запис в реєстрову книгу № 8 за № 1148, станом на 01.01.2013.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 лютого 2026 року відмовлено у відкритті провадженні у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дворічанська селищна військова адміністрація Куп`янського району Харківської області, Виконавчий комітет Білозірської сільської ради про встановлення факту, що має юридичне значення.

Ухвала суду першої інстанції, зокрема, мотивована тим, що факт, який заявник просить встановити суд, не може встановлюватись в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства, оскільки законодавством передбачено інший порядок його встановлення.

Водночас, судом роз`яснено заявнику, що він вправі оскаржити в порядку адміністративного судочинства дії державного реєстратора про відмову внести відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або звернутися до суду з позовом про визнання права власності.

В апеляційній скарзі, поданій 01 квітня 2026 року через засоби поштового зв`язку, ОСОБА_1 , вважаючи ухвалу суду необгрунтованою, прийнятою з порушенням норм процесуального права та при неправильному застосуванні норм матеріального права, при невідповідності висновків суду обставинам справи, просить ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 лютого 2026 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що його право власності ніким не оспорюється, відсутній цивільно-правовий спір про право власності на нерухоме майно, тому відсутні підстави для вирішення питання в порядку позовного провадження. Встановлення факту про державну реєстрацію прав на домоволодіння до 01.01.2013 не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Відсутність доступу до архіву БТІ створює перешкоди у підтвердженні набутого ним права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у зв`язку з неможливістю державним реєстратором отримати інформацію від компетентних органів щодо реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013.

Ввважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми ст. 392 ЦК України, ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» , ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права – п.1ч.1ст. 186 . ч. 4 ст. 315 ЦПК України.

Судом не враховано, що оскарження рішення державного реєстратора в порядку адімністративного судочинства не позбавить його необхідності на звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення в порядку окремого провадження. З викладених у заяві обставин та доданих документів не вбачається спір про право і чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення такого юридичного факту.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).

Відповідно до статті 318 ЦПК України у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення обов`язково зазначається мета встановлення такого факту та причина неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт.

Частиною 4 статті 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження по справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду.

Спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.

Отже, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.

Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Враховуючи норми процесуального права, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Отже, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов`язується з наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Постановою Пленуму Верховного суду України за №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що суд вправі розглядати справи про встановлення юридичних фактів, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Так, у порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення, і мати безспірний характер, оскільки якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд повинен залишити заяву без розгляду і роз`яснити заявнику право подачі позову на загальних підставах.

Із матеріалів справи вбачається, що у лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту державної реєстрації КП «ДБТІ» об`єкту нерухомого майна - житлового будинку з прибудовами А-1, а, a1, a2 загальною площею 103,3 кв. м., житловою площею 54,6 кв. м., сараю з прибудовою Б, б, літньої кухні з прибудовою В, в, гаража Г, погріба Д, вбиральні Е. душу Ж, погріба 3, огорожі № 1, 2, свердловини № 3, мощення 1, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , про що 03.04.1997 здійснено запис в реєстрову книгу № 8 за № 1148, станом на 01.01.2013.

12 січня 2026 року Рішенням №82802078 державний реєстратор прав на нерухоме майно ОСОБА_2 відмовив ОСОБА_1 в проведенні реєстраційних дій за його заявою, у зв`язку з відсутністю доступу до архівних даних КП «Дворічанське БТІ».

Судом встановлено, що правовстановлюючі документи на будинок у заявника не втрачені, натомість фактично відсутня можливість отримати документи, які зберігаються у КП «Дворічанське БТІ» та посвідчують державну реєстрацію права власності заявника на нерухоме майно, тому йому відмовлено у державній реєстрації його права власності на будинок.

Встановивши, що факт, який заявник просить встановити суд, не може встановлюватись в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства, оскільки законодавством передбачено інший порядок його встановлення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження.

Крім того, судом першої інстнації вірно зазначено, що ОСОБА_1 має звернутися до суду з позовом про визнання за ним цього права або оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення державного реєстратора.

Є необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що право власності ОСОБА_1 ніким не оспорюється, відсутній цивільно-правовий спір про право власності на нерухоме майно, тому відсутні підстави для вирішення питання в порядку позовного провадження, а встановлення факту про державну реєстрацію прав на домоволодіння до 01.01.2013 не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право і лише відсутність доступу до архіву БТІ створює перешкоди у підтвердженні набутого ним права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у зв`язку з неможливістю державним реєстратором отримати інформацію від компетентних органів щодо реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, по наступних підставах.

Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту статті 392 ЦК України випливає, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності

Результат аналізу наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка є власником/володільцем рухомого майна, набутого раніше на законних підставах, оригінали правовстановлювальних документів на яке було втрачено, має право на захист свого порушеного права в порядку позовного провадження відповідно до статті 392 ЦК України,яка є спеціальною нормою, що регулює спірні правовідносини.

Таким чином, факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки є порядок захисту порушеного права, а саме: звернення до суду в порядку позовного провадження шляхом подання позовної заяви (стаття 392 ЦК України), а не заяви про встановлення юридичного факту в порядку окремого провадження.

Аналогічний висновок у подібних правовідносинах зробив Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 201/9106/24 та ухвалі Верховного Суду від 18 лютого 2026 року у справі № 755/5387/24.

Також є необґрунтованими посилання в апеляційній скарзі, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми ст. 392 ЦК України, ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права – п.1ч.1ст. 186 . ч. 4 ст. 315 ЦПК України, оскільки ВП Верховного Суду вже виснувала, що за змістом статті 392 ЦК України судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його (див. постанови від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 та від 23 червня 2020 року у справі № 909/337/19).

Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для скасування ухвали немає, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, Черкаський апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Придніпровського районного суду м.Черкаси від 25 лютого 2026 року про відмову у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дворічанська селищна військова адміністрація Куп`янського району Харківської області, Виконавчий комітет Білозірської сільської ради про встановлення факту, що має юридичне значення- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді Ю.В. Сіренко

Т.Л. Фетісова