Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №528/1313/24 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 528/1313/24 Номер провадження 22-ц/814/2260/26Головуючий у 1-й інстанції Татіщева Я. В. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого – судді – доповідача Дорош А. І.

Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.

при секретарі Коротун І. В.

переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Барташа Миколи Миколайовича

на заочне рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 26 травня 2025 року, ухвалене суддею Татіщевою Я. В., повний текст рішення складено – 30 травня 2025 року

у справі за позовом представника ОСОБА_2 – адвоката Чумарного Анатолія Івановича до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, -

В С Т А Н О В И В:

11.11.2024 представник ОСОБА_2 – адвокат Чумарний А.І. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, в якому просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди – 100 000 грн; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати понесені на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 12.05.2024 близько 18 год 45 хв в сільському магазині «Продукти» за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 зустрів ОСОБА_1 та в ході розмови він умисно наніс їй один удар правою кистю руки, стиснутою в кулак, в ділянку лівої сторони обличчя, від даного удару вона впала на підлогу. Після цього ОСОБА_1 , продовжуючи свої протиправні дії, направлені на спричинення тілесних ушкоджень, умисно наніс їй кулаками правої та лівої руки в ділянку правої та лівої сторони обличчя, а також, коли вона прикривалася руками, наніс їй один удар предметом, затиснутим в кисті руки, в ділянку лівого передпліччя, спричинивши таким чином тілесні ушкодження у вигляді колото-різаної рани внутрішньої поверхні нижньої третини лівого передпліччя та синця навколо вушної ділянки справа, які відносяться до легких тілесних ушкоджень. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України. Вироком Гребінківського районного суду Полтавської області від 06.08.2024 у справі №528/770/24 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. 06.09.2024 вказаний вирок суду набрав законної сили. Внаслідок протиправних дій відповідача здоров`ю позивача була заподіяна шкода, яка полягала у понесених витратах на лікування, проте, оригінали квитанцій щодо придбання медикаментів до цього часу не збереглися. Окрім матеріальної шкоди, відповідачем ОСОБА_1 позивачу було завдано моральних страждань, які супроводжувались тривалою фізичною біллю, безсонням, розпачем, порушенням її нормальних життєвих зв`язків і стосунків, на відновлення яких необхідно докласти чимало зусиль.

Заочним рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 26 травня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням – задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди – 100 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, понесені на правничу допомогу, в розмірі 10 000 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що аналізуючи норми чинного законодавства, з огляду на встановлені обставини справи, приймаючи до уваги принципи, що повинні враховуватись при стягненні моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог, а саме стягнення моральної шкоди у розмірі 100 000 грн. З відповідача на користь позивача також належить стягнути 10 000,00 грн сплачених судових витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Гребінківського районного суду від 02 лютого 2026 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Барташа Миколи Миколайовича про перегляд заочного рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 26.05.2025 у цивільній справі №528/1313/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням – залишено без задоволення (а.с. 91-93).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Барташ М.М., посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач не з`явився у судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних на це причин. Про наявність судового процесу ОСОБА_1 не був обізнаний, а тому фізично був позбавлений можливості бути присутнім у суді та захищати свої інтереси. Судом першої інстанції не було вжито усіх законних заходів для повідомлення відповідача про розгляд даної цивільної справи. Жодної судової повістки відповідач не отримував, але суд першої інстанції при прийнятті судового рішення зазначив, що відповідач, нібито, належним чином повідомлений про розгляд справи шляхом надсилання судових повісток. Відповідач не отримував судові повістки, оскільки через службу у Збройних Силах України можливість особистого та своєчасного отримання ним будь-якої поштової кореспонденції виключена. Більше того, відповідач не давав нікому з членів своєї сім`ї, а ні усного, а ні письмового доручення на отримання поштової кореспонденції на його ім`я. Особа, яка нібито відмовилася від отримання судової повістки 03.12.2024, відповідачу не відома, особисто сам він таку відмову не підписував у поштаря. Повідомлення про виклик в судове засідання ОСОБА_1 через пресу та відповідні сайти, суд першої інстанції не здійснював. Конверти з заочним рішенням також не були вручені. Таким чином, у даному випадку відповідач був позбавлений права на доступ до суду, оскільки йому не була забезпечена можливість перегляду заочного рішення та йому чиняться правові перешкоди у здійсненні цього права. У відповідача наявні докази та відомості, які мають істотне значення для справи. Судом першої інстанції безпідставно була прийнята до розгляду позовна заява, яка не відповідає вимогам ст.ст. 175-177 ЦПК України, оскільки до заяви не долучено жодного доказу. Зазначене рішення було винесено на підставі вироку від 06.08.2024. ОСОБА_1 надав свою згоду на розгляд обвинувального акту за його відсутності, так як він є солдатом та виконував обов`язки по захисту країни у військовий час. Зазначається, що під час досудового розслідування позивач не заявляла до нього ніяких ні матеріальних, ні моральних претензій та погодилася також на розгляд справи у спрощеному провадженні, ніяких доказів про нанесену моральну шкоду кримінальним правопорушенням не надавала органам досудового слідства, наміру заявити до нього позов про відшкодування такої шкоди не висловлювала. Такі дані в кримінальному провадженні на час закінчення провадження у справі та направлення до суду відсутні. Суд першої інстанції під час розгляду справи в порядку спрощеного провадження грубо порушив вимоги КПК України та не звернув увагу на те, що розмір завданої шкоди органами досудового слідства не було встановлено, зазначивши тільки у вироку, що цивільний позов не заявлено. З завданою шкодою ОСОБА_1 не був ознайомлений у кримінальному провадженні, цивільний позов йому ніхто не надавав, оскільки досудовим слідством така шкода встановлена не була. Потерпілий цивільного позову під час досудового слідства та його закінчення не заявляла, а заявила позов майже через рік, посилаючись на вирок, який був винесений в порядку спрощеного провадження. Судом першої інстанції безпідставно і незаконно стягнув з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, які позивач поніс під час розгляду кримінального провадження, ототожнюючи процесуальні витрати зі шкодою у кримінальному провадженні.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У судове засідання апеляційного суду 03.06.2026 не з`явилися учасники справи, вони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 29.04.2026 судових повісток про виклик до суду у цивільній справі на електронну адресу у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України та засобами поштового зв`язку (а.с. 130-132), які були доставлені до електронних кабінетів та засобами поштового зв`зку. При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 09.04.2026 (про призначення справи до апеляційного розгляду на 03.06.2026 о 10-00 год) розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено. Згідно реокмендованого повідомлення позивач ОСОБА_2 судову повістку отримала 13.05.2026. Згідно рекомендованого повідомлення судова повістка на ім`я ОСОБА_1 повернулася до апеляційного суду без вручення з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до вимог ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням про дату, час і місце судового засідання. 08.05.2026 представником ОСОБА_1 – адвокатом Барташом М.М. в системі «Електронний суд» сформовано заяву про розгляд справи без участі апелянта та його представника. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що вироком Гребінківського районного суду Полтавської області від 06.08.2024 у справі №528/770/24 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. Також з вироку вбачається, що потерпілою внаслідок вчинення ОСОБА_1 кримінального проступку є ОСОБА_2 06.09.2024 вказаний вирок суду набрав законної сили (а.с. 8-10).

Відповідно до виписки з медичної документації за 12.05.2024, ОСОБА_2 встановлено діагноз: різано-колота рана н/з лівого передпліччя та забій навколовушної ділянки справа (а.с. 27-31).

Відеозаписом на диску Axent DVD+R 4,7 GB підтверджено обставини, викладені у позові (а.с. 12).

Суд першої інстанції вважав доведеним, що дії відповідача ОСОБА_1 12.05.2024 були неправомірними і цими неправомірними діями позивачу ОСОБА_2 було завдано моральну шкоду. Між діями відповідача, що призвели до порушення законних прав позивача, та наслідками у вигляді завдання моральної шкоди, є причинно-наслідковий зв`язок.

Судом першої інстанції встановлено, що умисними діями відповідача ОСОБА_1 позивачу ОСОБА_2 завдані тілесні ушкодження, внаслідок чого останній було завдано моральних страждань, які супроводжувались тривалою фізичною біллю, безсонням, розпачем, порушенням її нормальних життєвих зв`язків і стосунків.

При визначенні розміру моральної шкоди суд першої інстанції виходив зі ступеня завданих ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, ступеня та характеру перенесених позивачем моральних страждань, що були викликані перенесенням нею фізичного болю та вимушеними змінами у її житті.

Позивач ОСОБА_2 оцінює компенсацію за нанесену їй моральну шкоду відповідачем у розмірі 100 000 грн.

Правнича допомога позивачу надавалася на підставі договору про надання правничої допомоги №67 від 14.05.2024, укладеного з адвокатом Чумарним А.І., загальна вартість наданих послуг складає 10 000 гривень (а.с. 13-14).

Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другої цієї статті (частина 1 статті 1167 ЦК України).

Тобто частина перша статті 1167 ЦК України визначає: по-перше, особу, відповідальну за моральну шкоду, а саме, особу, яка її завдала; та по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди, зокрема наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Зобов`язання з відшкодування шкоди як майнової, так і моральної є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин.

Складовими для настання відповідальності за завдання шкоди є: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача; вина. Перераховані підстави для деліктних зобов`язань є обов`язковими. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №197/1330/14 (провадження №61-21956св19) вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин.

Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказуванню не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди, є сам по собі факт порушення права (справи «Войтенко проти України», «Науменко проти України»).

Разом з тим, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, деякі форми нематеріальної шкоди, включаючи моральні страждання, за самою їхньою природою не завжди можна підтвердити конкретними доказами (рішення у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства» від 28.05.1985), але це не заважає суду присуджувати грошову компенсацію, якщо у нього є розумні підстави вважати, що заявник зазнав моральної травми, яка потребує такого відшкодування.

Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві. Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Крім того, згідно з пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України врегульовано порядок розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно із частинами 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові від 13.03.2025 у справі №275/150/22 Верховний Суд зауважив, що суд не має права вирішувати питання про зменшення суми витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи.

Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Предметом позову є стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди – 100 000 грн.

За результатами перегляду справи в апеляційному порядку колегія суддів вважає, що, ухвалюючи рішення про задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, у зв`язку з чим прийшов до помилкового висновку про їх задоволення у повному обсязі.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди - вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства.

Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У деліктних правовідносинах юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать протиправна поведінка завдавача шкоди, настання шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою завдавача шкоди, вина останнього.

При цьому, на потерпілого (позивача) покладається обов`язок довести факт неправомірної поведінки відповідача, заподіяння ним шкоди та її розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою завдавача шкоди та негативними наслідками. У свою чергу, відповідач має довести відсутність своєї вини у спричиненні шкоди потерпілому (позивачу).

Право на відшкодування моральної шкоди виникає у особи, у тому числі внаслідок неправомірних дій щодо неї або членів її сім`ї, якщо це призвело до фізичних і душевних страждань потерпілого.

У разі вирішення спору судом, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, враховуються моральні втрати особи, що призвели до порушення її нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Також враховуються обставини, що призвели до погіршення або позбавлення можливості реалізації особою своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральна шкода відшкодовується потерпілому (позивачеві) одноразовим платежем, а також іншим майном або в інший спосіб.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №487/6970/20 (провадження №61-1132св22).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01.09.2020 у справі №216/3521/16-ц виснувала, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Європейський суд з прав людини зазначив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, №68490/01, §62, ЄСПЛ, 12.07.2007).

Також Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти російської федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13 сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 у справі №686/13212/19.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 у справі №214/7462/20 зазначила, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Також зазначено, що відбувається такий розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне.

Проте, з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №487/6970/20 (провадження №61-1132св22), постанова Верховного Суду від 05.12.2022 у справі №214/7462/20 (провадження №61-21130сво21).

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові №5 від 25.05.2001 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» рекомендував судам при визначенні розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди враховувати характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), інші обставини, як стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо.

З огляду на вказане, суд зобов`язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов`язків.

Згідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 , як на підставу виникнення у відповідача обов`язку з відшкодування моральної шкоди, посилається на вирок Гребінківського районного суду Полтавської області від 06.08.2024, яким ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (проступну) передбаченого ч.1 ст. 125 КК України.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, вироком Гребінківського районного суду Полтавської області від 06.08.2024 у справі №528/770/24 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. Також з вироку вбачається, що потерпілою внаслідок вчинення ОСОБА_1 кримінального проступку є ОСОБА_2 , 06.09.2024 вказаний вирок суду набрав законної сили (а.с. 8-10).

Відповідно до виписки з медичної документації за 12.05.2024 ОСОБА_2 встановлено діагноз: різано-колота рана н/з лівого передпліччя та забій навколовушної ділянки справа (а.с. 27-31).

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів, якого розміру була отримана різано-колота рана н/з лівого передпліччя, відсутня медична документація, в якій би містився опис рани, її розмір, призначене медичне лікування, проходження цього лікування потерпілою.

Разом з цим, колегія суддів не може погодитися з розміром моральної шкоди, який визначений судом першої інстанції, та підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 , виходячи з наступного.

Згідно із роз`ясненнями, наданими у пунктах 5,9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, а тому принцип еквівалентного відшкодування, що властивий цивільному праву, при відшкодуванні моральної шкоди неможливий, оскільки вона не має вартісного еквівалента.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.09.2018 у справі №686/23731/15-ц виснувала, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.12.2020 у справі 752/17832/14-ц виснувала, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Тобто, суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

За результатами перегляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що умисними діями відповідача ОСОБА_1 позивачу ОСОБА_2 завдані легкі тілесні ушкодження, внаслідок чого останній було завдано моральних страждань, які супроводжувались тривалою фізичною біллю, безсонням, розпачем, порушенням її нормальних життєвих зв`язків і стосунків.

Проте, колегія суддів апеляційного суду не може погодиться з розміром заподіяної моральної шкоди, визначеним судом першої інстанції, 100 000 грн, оскільки з матеріалів справи не вбачається, який термін лікування проходила потерпіла ОСОБА_2 після отримання тілесних ушкоджень, які за ступенем тяжкості віднесені до легких. У справі відсутні докази щодо дійсного проходження нею лікування: у медичному закладі чи за місцем помешкання. Як вбачається із записів у журналі реєстрації амбулаторних пацієнтів за березень-червень 2024 приймального відділення КНП «Гребінківська МЛ», під №739 12.05.2024 19-43 год значиться ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка достаалена ЕМД, Дз. Колота-різана рана лівого передпліччя. Забій ушної ділянки справа. Огляд хірургом ОСОБА_3 . Категорично відмовилась від проходження тесту на «Алкофорі». Взято розписку. ПХО рани. Консультація хірурга 13.05.2024 (а.с. 30).

Інших медичних документів щодо проходження ОСОБА_2 лікування, матеріали цивільної справи не містять. Вищенаведені записи у журналі приймального відділення лікарні не є належними та допустимими доказами щодо тривалості проходження нею лікування після отриманих легких тілесних ушкоджень, що позбавляє можливості оцінити дійсний стан на предмет завдання їй моральних страждань, які, як зазначив суд першої інстанції, супроводжувались тривалим фізичним болем, безсонням, розпачем, порушенням її нормальних життєвих зв`язків і стосунків. Матеріали справи не містять відомостей, чи зверталася 13.05.2024 ОСОБА_2 за консультацією до хірурга, як це було їй рекомендовано 12.05.2024, та яке лікування було ним призначено. У позові позивач посилається на те, що у період проходження лікування нею придбавалися медичні та знеболюючі засоби для відновлення здоров`я, але оригінали квитанцій не збереглися, були втрачені. Отже, у позивача відсутні докази щодо придбання медичних припаратів для проходження лікування після отримання 12.05.2024 легких тілесних ушкоджень від дій ОСОБА_1 .

Таким чином, виходячи зі ступеня завданих ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, відсутність доказів щодо терміну проходження лікування та відновлення здоров`я, що впливає на ступінь та характер перенесених позивачем моральних страждань, які, як вказує позивач, були викликані перенесенням нею тривалого фізичного болю та вимушеними змінами у її житті, тобто належних та допустимих доказів спричинення моральної шкоди у заявленому обсязі позивачем суду не надано, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність задоволення судом першої інстанції позову у повному розмірі.

З врахуванням вказаних обставин, колегія суддів, беручи до уваги відсутність доказів щодо характеру і тривалості фізичних та моральних страждань позивача, істотності вимушених змін у її життєвих стосунках, внаслідок отриманих травм, тривалості лікування, неможливості відновлення попереднього фізичного стану, що потягло за собою незворотність змін у буденному житті позивача, приходить до висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди 100 000 грн є завищеним та не відповідає принципам розумності, виваженості і справедливості, тому цей розмір моральної шкоди підлягає зменшенню з 100 000 грн до розміру 5 000 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в межах кримінального провадження, колегія суддів зазначає наступне.

Частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Цивільно-процесуальне законодавство встановлює критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм.

Таким чином, при вирішенні питання визначення суми відшкодування витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з фінансового стану обох сторін, поведінки сторін під час судового процесу тощо.

Верховний Суд у постановах від 07.11.2019 у справі №905/1795/18, від 08.04.2020 у справі №922/2685/19, додатковій постанові від 14.04.2022 у справі №755/18750/20 сформував висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Дослідивши матеріали справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом Чумарним А.І. документів, їх значення для спору, колегія суддів приходить до висновку про те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу 10 000 грн, який стягнутий судом першої інстанції, є неспівмірним із складністю справи; виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Як вбачається із орієнтованого розрахунку кількості та вартості послуг, наданих адвокатом Чумарним А.І., вивчення документів та усна консультація – 1 год – 1514,00 грн; складання та оформлення адвокатського запиту до лікарні, подання запиту – 1 год – 1514,00 грн.; формування доказіа, запис DVD диску – 35 хв – 883, 00 грн; витрати на папір, копіювання матеріалів справи – 40,00 грн; складання, подання до суду позовної заяви – 6 год 37 хв – 6 056,00 грн, а всього 10 007,00 грн (а.с. 15). У справі судом першої інстанції ухвалене заочне рішення у відсутність сторони позивача, 26.05.2025 адвокатом Чумарним А.І. подана суду заява про відсутність справи у його відсутність та відсутність позивача (а.с. 49).

Оцінюючи співмірність визначеного розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, апеляційний суд, перш за все, виходить з того, що спір у цій справі не належить до категорій справ значної складності, обсяг матеріалів справи не є значним.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду кримінального провадження позивач надала: договір про надання правничої допомоги від 14.05.2024, укладений між ОСОБА_2 та адвокатом Чумарним А.І.; квитанцію №67/1 від 14.01.2024; попередній, орієнтовний розрахунок, детальний опис кількості та вартості послуг наданих адвокатом від 01.11.2024 (а.с. 13-15).

З огляду на типовість спору та сформовану сталу судову позицію щодо вирішення заявлених позовних вимог ОСОБА_2 , колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги, що ухвалений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу 10 000 грн є надмірним, а отже підлягає зменшенню до 3 000 грн, що відповідатиме принципу пропорційності, критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід змінити, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, ухвалених до стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , з розміру 10 000 грн до розміру 5000 грн.

Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п. 4, 381 – 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Барташа Миколи Миколайовича – задовольнити частково.

Заочне рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 26 травня 2025 року – змінити в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 100 000 грн та витрат, понесених на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди – 5 000 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, понесені на правничу допомогу, у розмірі 3 000 грн.

В іншій частині заочне рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 26 травня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи здійснювався у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 03 червня 2026 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов