Вирок від 02 червня 2026 р. у справі №295/10361/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/10361/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1

Номер провадження №11-кп/4805/489/26

Категорія ч.3 ст.332 КК України Доповідач ОСОБА_2

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду у складі:

головуючого – судді: ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря: ОСОБА_5 ,

прокурора: ОСОБА_6 ,

обвинуваченого: ОСОБА_7 ,

захисника: ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу прокурора Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Богунського районного суду м. Житомира від 04 березня 2026 року у кримінальному провадженні №12025060000000755, внесеному до ЄРДР 29.04.2025, за обвинуваченням:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Житомир, громадянина України, з фаховою передвищою освітою, одруженого, працює автомийником у ФОП ОСОБА_9 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України,

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 04 березня 2026 року ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.332 КК України та призначено йому покарання на підставі ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, органах державної влади та місцевого самоврядування на 3 (три) роки з конфіскацію належного йому майна.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 3 (три) роки, покладено на нього обов`язки відповідно до п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань з пробації про зміну місця проживання.

Строк відбування додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням функцій держави та місцевого самоврядування обчислено з моменту набрання вироком законної сили.

Стягнуто з ОСОБА_7 процесуальні витрати на залучення експертів для проведення біологічної експертизи № СЕ-19/106-25/12832-БД від 31.12.2025 р. в розмірі 2006 (дві тисячі шість) гривень 40 копійок на користь держави.

На підставі ч. 7 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк перебування останнього під цілодобовим домашнім арештом з 04.06.2025 по 03.07.2025 р. із розрахунку три дні цілодобового арешту дорівнюють одному дню позбавлення волі.

Вирішено долю речових доказів.

Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді.

За обставин встановлених судом та зазначених у вироку, особа, матеріали стосовно якої виділені в окреме кримінальне провадження, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, достовірно знаючи про порядок та умови перетину державного кордону України, в порушення вимог ст. ст. 9, 12, 35 Закону України «Про державний кордон України» від 04.11.1991, ст. ст. 6, 7 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009, ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України» від 26.03.1994, п. 26 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ від 27.01.1995 № 57, ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993, маючи умисел на незаконне переправлення осіб через державний кордон України шляхом надання порад, вказівок, усунення перешкод, з корисливих мотивів, користуючись тим, що на території України введено воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, у період з 17.04.2025 по 22.04.2025 р. під час особистого листування та телефонних розмов із використанням багатоплатфорного месенджеру «Telegram» з іменем користувача " ОСОБА_10 », повідомів особі, залученій до конфіденційного співробітництва ОСОБА_11 про можливість перетину ним державного кордону України поза пунктом пропуску за грошову винагороду в сумі 10000 доларів США, а також роз`яснив механізм вчинення зазначених протиправних дій.

Поряд з тим, особа, матеріали стосовно якої виділені в окреме кримінальне провадження не пізніше 22.04.2025, вступив у попередню змову з обвинуваченим ОСОБА_7 , розуміючи, що одноосібно швидко та в повній мірі реалізувати свій злочинний умисел не зможе, таким чином залучивши останнього до злочинної діяльності.

Обвинувачений ОСОБА_7 27.04.2025 р. з метою реалізації спільного злочинного умислу, з метою збагачення за рахунок здійснення кримінально-протиправних дій, усвідомлюючи їх суспільно небезпечний характер, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи за попередньою змовою групою осіб з особою, матеріали стосовно якої виділені в окреме кримінальне провадження, під час особистого листування із використанням багатоплатфорного месенджеру «Telegram» з іменем користувача « ОСОБА_12 », повідомив ОСОБА_13 , що він виступає гарантом збереження грошової винагороди за сприяння у незаконному перетині ним державного кордону України, а також роз`яснив механізм вчинення зазначених протиправних дій, і надав поради щодо одягу, продуктів харчування та суми грошових коштів, які останньому необхідно взяти з собою під час перетину кордону.

Далі, обвинувачений ОСОБА_7 , 02.05.2025 р. близько 19:30 годин, діючи за попередньою змовою з особою, матеріали стосовно якої виділені в окреме кримінальне провадження, з метою реалізації злочинного умислу, направленого на збагачення за рахунок здійснення кримінально-протиправних дій, усвідомлюючи їх суспільно небезпечний характер, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в ході особистої зустрічі з ОСОБА_11 в парку поблизу будинку, розташованого за адресою: м. Житомир, проспект Миру, 9, повідомив останньому про можливість перетину ним державного кордону України, як громадянином України, на період воєнного стану тимчасово обмеженим у праві на виїзд за кордон, шляхом незаконного переправлення його через державний кордон України поза пунктами пропуску за грошову винагороду в сумі еквівалентній 10000 доларам США.

Продовжуючи реалізовувати спільний злочинний умисел, обвинувачений ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою з особою, матеріали стосовно якої виділені в окреме кримінальне провадження, у період з 02.05.2025 по 02.06.2025 під час особистого листування і телефонних розмов із використанням багатоплатфорного месенджеру «Telegram» повторно неодноразово повідомили ОСОБА_11 про сприяння ними у незаконному переправленні останнього через державний кордон України, чим у черговий раз підтвердили серйозність своїх злочинних намірів, а також домовились з ОСОБА_11 про його зустріч 02.06.2025 р. близько 17:00 годин з обвинуваченим ОСОБА_7 поблизу зупинки громадського транспорту «Гідропарк» в м. Житомирі з метою отримання від ОСОБА_11 частини грошової винагороди за сприяння у незаконному переправленні через державний кордон України в сумі 6000 доларів США. Далі, 02.06.2025 р. близько 18:00 годин, ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою з особою, матеріали стосовно якої виділені в окреме кримінальне провадження, на автомобілі марки «Citroen» марки « Jumpi», з реєстраційним номером НОМЕР_1 , прибув до кінцевої зупинки громадського транспорту «Гідропарк», що розташована по вул. Чуднівській у м. Житомирі, де згідно попередньої домовленості зустрівся із ОСОБА_14 . У цей час та цьому місці, в ході відео-зв`язку особа, матеріали стосовно якої виділені в окреме кримінальне провадження, розповіла механізм незаконного переправлення ОСОБА_14 через державний кордон України та надала вказівку ОСОБА_14 передати ОСОБА_7 у якості винагороди частину грошових коштів в сумі 6000 доларів США. Після цього, ОСОБА_14 та ОСОБА_7 присіли до автомобілю марки «Citroen» марки « Jumpi», з реєстраційним номером НОМЕР_1 , де ОСОБА_14 , на виконання вказівки особи, матеріали стосовно якої виділені в окреме кримінальне провадження, передав обвинуваченому ОСОБА_7 імітаційні грошові кошти в сумі, еквівалентній 6000 доларам США, які останній перерахував та поклав між передніми сидіннями салону автомобілю, та о 18:20 годин злочинна діяльність особи, матеріали стосовно якої виділені в окреме кримінальне провадження, та обвинуваченого ОСОБА_7 була припинена шляхом затримання останнього в порядку ст. 208 КПК України за адресою: м. Житомир, вулиця Чуднівська, 167.

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин вчинення кримінальних правопорушень, встановлених судом, кваліфікації дій та доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_7 , просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Просить ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, та призначити покарання у виді 7 (семи) років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, органах державної влади та місцевого самоврядування на 3 (три) роки з конфіскацію майна.

В обґрунтування апеляційної скарги, зазначає, що судом першої інстанції при призначенні покарання, застосуванні положень ст.69 КК України та ст.75 України, враховані одні і ті ж самі обставини, та не в повній мірі враховано характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що ставить під сумнів можливість запобігання вчиненню ОСОБА_7 нових кримінальних правопорушень та його виправлення в умовах звільнення від відбування покарання з випробуванням. Зазначає, що при застосуванні положень ст.69 КК України, місцевий суд не відобразив яким чином обставини, що пом`якшують покарання, істотно знижують ступінь суспільної небезпеки вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення. Вважає, що суд першої інстанції жодним чином не врахував ту обставину, що злочин вчинено в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів, що полягало у незаконному перетині державного кордону України та негативно впливає на обороноздатність країни.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 – адвокат ОСОБА_8 подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить залишити без змін вирок суду першої інстанції. В запереченнях посилається на те, що місцевим судом вірно враховано усі пом`якшуючі обставини, та взято до увагу, що обвинувачений вперше притягається до кримінальної відповідальності, визнав вину, щиро розкаюється, дав викривальні покази щодо організатору злочину, позитивно характеризується за місцем навчання та роботи, займається волонтерською діяльністю та здійснив добровільну пожертву на ЗСУ в сумі 30 000 грн. Вважає вказану суму значною, зважаючи на доходи обвинуваченого, який є стороною у цивільній справі про стягнення заборгованості за кредитним договором після смерті матері. Також зазначає, що корисливий мотив не був прерогативою у мотивацій дій ОСОБА_7 , оскільки останній діяв на прохання свого друга та погодився на вказану пропозицію без жодних домовленостей про грошову винагороду. Вважає сумнівним намір ОСОБА_15 переходити кордон України та свідчить про намір правоохоронців перевірити чи спровокувати ОСОБА_7 на вчинення тих чи інших дій.

Заслухавши доповідь головуючого судді, вислухавши доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, а також думку обвинуваченого та захисника, які заперечували проти апеляційної скарги прокурора та просили вирок суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

У вироку суду зазначено, що на підставі ч.3 ст.349 КПК України за згодою учасників судового провадження, судом першої інстанції було визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким із учасників процесу не оспорювалися. При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумнівів у добровільності та істинності його позиції не було, йому роз`яснено, що у даному випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

За таких обставин, висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у сприянні незаконному переправленню осіб через державний кордон України порадами, вказівками, наданням засобів, усуненням перешкод, з корисливих мотивів, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та в апеляційній скарзі не оспорюється. Дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.3 ст.332 КК України кваліфіковані правильно.

Що стосується призначеного обвинуваченому покарання, колегія суддів доходить наступних висновків.

Відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, яке відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, та дані про особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання характеризується позитивно, за місцем навчання та декількома місцями роботи, у тому числі за місцем дійсного працевлаштування характеризується позитивно, працевлаштований; на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 відповідно до ст.66 КК України суд визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, а також на підставі ч. 2 ст. 66 КК України – добровільну пожертву в сумі 30000 грн. на користь ЗСУ, здійснену обвинуваченим на спеціальний рахунок Міністерства оборони України.

Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 у відповідності до ст.67 КК України судом не встановлено.

Враховуючи декілька обставин, які пом`якшують покарання та особу обвинуваченого, який усвідомив суспільно небезпечний характер своїх дій, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість застосування положень ст.69 КК України та призначив ОСОБА_7 основне покарання у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч.3 ст.332 КК України.

Крім того, враховуючи вищевказані дані про особу обвинуваченого та обставини, які пом`якшують покарання, а саме намагання обвинуваченого усунути суспільно небезпечні наслідки вчиненого шляхом надання викривальних показів щодо організатора злочину, суд дійшов висновку про можливість застосування положень ст.75 КК України та звільнив обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст.76 КК України.

Посилання місцевого суду як на окрему обставину, що взята до уваги при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання із застосуванням статті 75 КК України, - намагання обвинуваченого усунути суспільно небезпечні наслідки вчиненого шляхом надання викривальних показів щодо організатора злочину, апеляційний суд розцінює таку обставину як вже враховане активне сприяння розкриттю злочину, яке більш повно розкрите при повторному врахуванні даних про особу. Адже активним сприянням розкриттю злочину слід вважати дії обвинуваченого, який вчинивши злочин за попередньою змовою з іншою особою, надає добровільну допомогу слідству при викритті крім себе також і інших співучасників, з якими він вчинив злочин.

Таким чином, застосовуючи вимоги ст. 75 КК України місцевий суд врахував одні й ті ж самі обставини, які слугували підставою для застосування вимог ст. 69 КК України.

Колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції про можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 положень ст.75 КК України та звільнення його від відбування призначеного йому основного покарання з випробуванням.

Так, застосовуючи до обвинуваченого ОСОБА_7 положення ст.75 КК України при призначенні покарання, суд першої інстанції не навів у вироку переконливих мотивів щодо можливості виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання.

Крім того, суд не мотивував, чи достатнім буде таке покарання задля досягнення мети, зазначеної у ст.50 КК України.

Відповідно до ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Згідно положень статті 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Так, згідно вироку суду першої інстанції ОСОБА_7 визнаний винуватими у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, діючи за попередньою змовою з особою, матеріали відносно якого виділені в окреме кримінальне провадження, яке пов`язане із сприянням незаконному переправленню осіб через державний кордон України, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність як вчиненого діяння.

Також поза увагою місцевого суду залишилось те, що ОСОБА_7 вчинив даний злочин з метою особистого збагачення у важкий для держави та суспільства в цілому час, а саме в період введення на території України воєнного стану внаслідок протидії збройній агресії Російської Федерації, та переправляв за межі України поза пунктами пропуску осіб призовного віку, допомагаючи ухиленню від виконання чоловіками конституційного обов`язку по забезпеченню оборони держави та послаблюючи в умовах воєнного стану потенціал країни, що в сукупності з викладеним вище свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого.

При цьому, одночасно застосовуючи положення статей 69 та 75 КК України, суд першої інстанції виходив із однакових підстав, зокрема враховуючи пом`якшуючі покарання обвинувачених обставини: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, та дані про особи обвинувачених, що є неприпустимим, про що неодноразово наголошував у своїх рішеннях Верховний Суд, оскільки одні і ті ж самі обставини не можуть братися в основу під час одночасного застосування до особи положень статей 69 та 75 КК України (постанови Верховного Суду від 02 вересня 2021 року у справі №344/6631/17 (провадження №51-1316км21), від 22 квітня 2021 року у справі №352/1627/18 (провадження №51-3151км20), від 25 березня 2021 року у справі №161/19195/19 (провадження №51-5340км20), від 27 лютого 2024 року у справі №760/4216/17 (провадження № 51-5386км23).

Зважаючи на дані обставини, апеляційний суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України не відповідає принципу невідворотності покарання і суперечить його меті, адже призводить до почуття безкарності.

З урахуванням наведеного колегія суддів визнає обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора про те, що звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, зокрема в частині звільнення обвинуваченого від відбування покарання, то вирок суду підлягає скасуванню, з постановленням нового вироку відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України.

Разом з тим, апеляційний суд погоджується із висновками місцевого суду про можливість застосування відносно ОСОБА_7 вимог ст. 69 КК України, та призначення покарання нижче від найнижчої межі передбаченої санкцією інкримінованої статті.

Згідно з ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Відповідно до положень п.8 Постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання, або не призначення обов`язкового додаткового покарання (ст.69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Частина перша статті 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин першої та/або другої статті 66 КК; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи».

Так, призначаючи ОСОБА_7 покарання, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який належить до тяжких злочинів у сфері недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації; особу винного, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, має позитивну характеристику за місцем проживання та за місцем роботи у ФОП ОСОБА_9 та у ФОП ОСОБА_16 , також має позитивну характеристику з місця навчання, його молодий вік, спосіб життя.

Обставинами, які згідно вимог ст. 66 КК України пом`якшують обвинуваченому покарання, колегією суддів визнаються: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального провадження, пожертва грошових коштів в сумі 30 000 (тридцять тисяч) грн. на потреби ЗСУ для цілей оборони України.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , апеляційним судом не встановлено,

Крім цього, судова колегія враховує і відсутність у обвинуваченого тенденції на вчинення тотожних кримінальних правопорушень, оскільки за фактичними обставинами таке діяння є одноепізодним та інших схожих неправомірних дій не вчинялось та діяльність обвинуваченого не була систематичною.

Вказані обставини, в тому числі ступінь фактичної тяжкості вчиненого злочину та деталі його вчинення, поведінка обвинуваченого після вчинення злочину, який визнав вину, щиро розкаявся, надав викривальні покази щодо організатора злочину, що підтверджувалось в судовому засіданні стороною обвинувачення, наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання, та відсутність обставин, які обтяжують покарання, із врахуванням вцілому позитивних даних про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, має позитивну характеристику за місцем проживання та за місцем роботи, його молодий вік та відсутність життєвого досвіду, спосіб життя, у сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Колегія суддів вважає, що такі обставини є достатньою підставою для застосування вимог ч. 1 ст. 69 КК України і призначення покарання ОСОБА_7 у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 3 ст. 332 КК України у виді 5 років позбавлення волі, яке слід відбути реально, та буде необхідним, достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, що вірно встановив місцевий суд.

За таких підстав, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок районного суду в частині призначеного покарання, скасуванню.

У решті вирок суду слід залишити без змін.

Доводи захисника про відсутність корисливого мотиву у ОСОБА_7 та про сумнівні наміри особи переходити кордон України, що, на думку, сторони захисту, свідчить про намір правоохоронців схилити обвинуваченого до вчинення дій, фактично ставлять під сумнів встановлення вини обвинуваченого та визнання його винним у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення. Однак вказані доводи захисту не можуть бути предметом оскарження в апеляційній інстанції, оскільки кримінальне провадження було розглянуто відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК України та апеляційних скарг від захисту не надходило.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 413, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Богунського районного суду м. Житомира від 04 березня 2026 року відносно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_7 покарання за ч.3 ст.332 КК України, із застосуванням ст.69 КК України, у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, органах державної влади та місцевого самоврядування на 3 (три) роки з конфіскацію належного йому майна.

Початок строку призначеного покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту його затримання.

В решті вирок залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його оголошення.

Судді: