Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №161/2560/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/2560/26 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В. В.

Провадження № 22-ц/802/706/26 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

з участю:

секретаря судового засідання - Губарик К. А.,

представника позивача - Спас Ю. О.,

представника відповідача - Мельник Л. Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в його інтересах ОСОБА_2 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 березня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 15 вересня 2025 року він отримав на руки від заступника начальника Відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління МЮ Бондарука П. В. разом з постановою про відкриття виконавчого провадження № 79012616 від 05 вересня 2025 року постанову у справі про адміністративне правопорушення № 2013 від 02 липня 2025 року, винесену ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 ) ОСОБА_3 , про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП.

Рішенням суду від 01 грудня 2025 року було частково задоволено його позов, постанову № 2013 від 02 липня 2025 року скасовано. Вказує, що внаслідок указаних дій ІНФОРМАЦІЯ_3 зазнав моральної шкоди.

Позивач зазначав, що протиправна діяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 спричинила йому не лише особистий психологічний стрес, а й призвела до порушення прав його сім`ї та нормального сімейного життя, оскільки має на утриманні малолітню дитину та дружину. У зв`язку з даними обставинами, замість здійснення догляду за ними, він був змушений витрачати свій час на звернення до органів виконавчої служби, адвоката та суду. Під час подій щодо оскарження постанови його намагались безпідставно мобілізувати, дружина хвилювалась, це не давало їй спокою. Внаслідок пережитого стресу вона потрапила до лікарні. З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідачів 150000 грн моральної шкоди.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 березня 2026 року у задоволені позову відмовлено.

Не погодившись із даним рішенням суду, ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням судом норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

На обгрунтування доводів апеляційної скарги вказував, що, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для відшкодування шкоди, а саме відсутність протиправного характеру дій посадових осіб відповідача. Суд порушив також базовий принцип розподілу доказування, зобов`язавши його доводити вину посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 . Натомість, обов`язком відповідача було надання беззаперечних доказів правомірності своїх дій та відсутності душевних страждань у позивача, чого зроблено не було. Покликався на те, що суд безпідставно сфокусував усю увагу на медичних документах дружини позивача, проігнорувавши сам факт порушення його особистих процесуальних прав.

Також в апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликався на те, що казначейство повинно нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів. Відповідно до Порядку про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року за № 215, саме казначейство здійснює безспірне списання коштів з державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень. Визначений ним розмір моральної шкоди є адекватним та розумним з огляду на тривалість порушення його прав.

У відзиві на апеляційну скаргу Державна казначейська служба України просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, зважаючи на наступне. Позивачем факт заподіяння йому моральної шкоди не підтверджено жодними документами чи іншими доказами, які б свідчили про характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), характер немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо), стан здоров`я, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Отже, позивачем не надано жодних належних доказів, які б свідчили про незаконність чи протиправність дій посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідач звертає увагу суду на те, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01.12.2025 у справі № 161/19863/25, на яке посилається представник апелянта, не визнано дії працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 протиправними чи незаконними. Рішенням скасовано постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом, того, що дії чи бездіяльність посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 заподіяли позивачу моральну шкоду. Також відповідач не погоджується з обраним апелянтом способом захисту порушеного права. Вважає, що оскільки ІНФОРМАЦІЯ_4 не є органом державної влади, тому положення статті 56 Конституції України та статей 1173, 1174 ЦК України не можуть бути підставою для покладення на державу відповідальності за заявлену позивачем моральну шкоду.

Враховуючи вищевикладені норми законодавства, у разі задоволення позовних вимог кошти підлягають стягненню з ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У поданому ІНФОРМАЦІЯ_2 відзиві на апеляційну скаргу вказано, що твердження позивача про завдану йому моральну шкоду внаслідок намагання його незаконно мобілізувати не відповідає дійсності, оскільки жодних дій, що мали на меті призов на військову службу по мобілізації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 не вчинялось.

Вказує, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, належним чином застосував норми матеріального та процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджені належними доказами. У зв`язку з цим апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

У засіданні апеляційного представник позивача ОСОБА_2 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Представник Державної казначейської служби України апеляційну скаргу не визнала, просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої скасувати інстанції залишити без змін.

Зі змісту статті 367 ЦПК України слідує, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вина відповідача в заподіянні моральної шкоди позивачу належним чином не доведена, наведені позивачем доводи щодо спричинення йому моральної шкоди ґрунтуються виключно на припущеннях, без доказового підтвердження їх дійсності. Саме по собі зазначення у позові про відшкодування моральної шкоди, без доведення факту заподіяння моральної шкоди, причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та душевними стражданнями позивача не може бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди. Враховуючи відсутність факту порушення відповідачем прав позивача в межах заявлених ним позовних вимог, а також беручи до уваги відсутність доказів наявності всіх складових, які є підставою для відшкодування моральної шкоди, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Проте, повністю погодитись із даними висновками суду колегія суддів не може з наступних підстав.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення згідно із вимогами ЦПК України, колегія суддів враховує таке.

У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (пункт 33.2).

Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20).

Як визначено пунктом 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

Касаційний суд уже вказував, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а відтак не мають статусу юридичних осіб (постанова Верховного Суду від 27 березня 2024 року в справі № 344/6751/22).

У постанові Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 524/7691/23 вказано, що районний ТЦК та СП є відокремленим підрозділом і поза увагою судів залишилось те, що районні ТЦК та СП не мають статусу юридичних осіб, а тому не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Отже, справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже, неможливістю вирішення цивільного спору. Тому судові рішення суду належить скасувати та провадження у справі закрити.

Відповідно до частини 1 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

На письмовий запит суду апеляційної інстанції з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, надійшла відповідь, сформована засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», в якій зазначено, що інформації про відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 в реєстрі не знайдено, тобто він не є юридичною особою.

В позові та в інших документах, доданих до матеріалів справи, вказано про наявність у даного відповідача коду ЄДРПОУ 09705831, однак цей код був присвоєний ІНФОРМАЦІЯ_5 , який припинив діяльність на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов`язку та ведення військового обліку» від 30.03.2021 № 1357-IX, та внаслідок створення на його базі відповідного ІНФОРМАЦІЯ_6 , котрий не був наділений правовим статусом його правонаступника з відповідним присвоєнням попереднього номера в ЄДРПОУ.

Таким чином, суд першої інстанції не звернув уваги, що філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже, неможливістю вирішення цивільного спору до цього відповідача.

ІНФОРМАЦІЯ_4 є відокремленим підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_7 , а відтак не має статусу юридичної особи. Позивач клопотання про залучення як відповідача ІНФОРМАЦІЯ_7 не заявляв.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц зазначено, що приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, відповідно, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Отже, оскаржене судове рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 належить скасувати та провадження у справі в цій частині закрити.

Разом з тим, в іншій частині рішення суду першої інстанції слід змінити щодо мотивів відмови до Казначейської служби України, виходячи з таких підстав.

Одним із способів захисту цивільних прав є відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Як установлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням суду від 01 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання протиправною та скасування постанови за справою про адміністративне правопорушення від 02 липня 2025 року № 2013 було задоволено частково, постанову № 2013 у справі про адміністративне правопорушення від 02 липня 2025 року, винесену ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП скасовано, провадження у вказаній справі закрито. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.11-19).

Даний позов поданий ОСОБА_1 з вимогою про відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому внаслідок незаконних дій ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до статті 23 ЦК України право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

При цьому ст.ст.1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.

Відповідно до ч.1 ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ч.1 ст.1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Водночас, вирішуючи питання підставності стягнення моральної шкоди з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, суд першої інстанцій не звернув уваги на таке.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Згідно з пунктом 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, дії якого оскаржується позивачем.

До схожих за змістом висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 березня 2026 року у справі № 757/38039/17-ц, в якій чітко окреслила підхід до участі держави у таких правовідносинах та наслідки помилкового визначення відповідача, які безпосередньо впливають на результат розгляду справи. Зокрема, підтверджено неправильне визначення відповідача, що є підставою для відмови у позові, оскільки у спорах про шкоду відповідачем є держава в особі органу-порушника, а не Держказначейство.

Отже, Велика Палата Верховного Суду фактично підтвердила усталену правову позицію: у спорах про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, належним відповідачем є держава в особі органу, діями якого спричинено шкоду, а не Державна казначейська служба України.

Таким чином, проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що суд не звернув належної уваги на наведені норми права та дійшов хоча і правильного висновку про відмову в позові, однак помилився щодо мотивів відмови.

Зміна мотивів судового рішення не впливає на розподіл судових витрат і не є задоволенням вимог апеляційної скарги (постанова ВС від 05 березня 2025 року у справі №314/2313/22).

Оскільки оскаржуване рішення по суті вирішення спору в частині позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_3 скасовано і закрито провадження, а в іншій його частині змінено мотиви відмови у задоволенні позову, отже, фактично в цій частині позов не задоволено, тому розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись статтями 268, 367-369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 березня 2026 року в даній справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про відшкодування моральної шкоди скасувати і провадження у справі у цій частині закрити.

В частині вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди рішення суду змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в цій частині вимог у редакції даної постанови.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: