Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №161/19018/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/19018/25 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М.

Провадження № 22-ц/802/701/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

з участю секретаря судового засідання – Губарик К. А.,

представника позивача – Сорокопуда М. О.,

представників відповідачів – Скучинського Л. Є., Невгад Я. В. (в режимі відеоконференції), Христюк А. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі: Державної казначейської служби України, прокуратури Волинської області, Національної поліції України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду за апеляційними скаргами Волинської обласної прокуратури, Національної поліції України, представника позивача ОСОБА_1 - Сорокопуда Миколи Олександровича на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 березня 2026 року та за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 квітня 2026 року

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що вироком Ратнівського районного суду Волинської області від 02 листопада 2018 року його визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КПК України і виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 02 листопада 2018 року залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора – без задоволення. Постановою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року відмовлено у задоволенні касаційної скарги прокурора та залишено без змін ухвалу Рівненського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року. Таким чином, за результатами судового розгляду та переглядів кримінального провадження суди усіх інстанцій України дійшли до законного та обґрунтованого висновку, що пред`явлене йому обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення не знайшло свого підтвердження.

Позивач зазначав, що він перебував під слідством і судом більше двох років, незаконні оперативно-розшукові заходи щодо нього проводилися з 02 серпня 2017 року, тривалий час він був відсторонений від посади та не мав заробітку, був обмежений у вільному пересуванні у зв`язку із арештом та обмеженням як під час досудового слідства так і під час розгляду справи в суді. Внаслідок незаконного проведення щодо нього оперативно-розшукових заходів, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного затримання, незаконного застосування запобіжного заходу та арештів його майна тощо, йому була завдана шкода. Крім того, він поніс значні матеріальні витрати (неотримання заробітної плати, транспортні витрати на прибуття до органу досудового розслідування та судів, витрати по наданню професійної правової допомоги), а також йому була завдана моральна шкода у зв`язку із незаконною підозрою, незаконним здійсненням оперативно-розшукових заходів, обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення якого він не скоював, незаконним затриманням і перебуванням у ізоляторі тимчасового тримання, обмеженням його прав під час домашнього арешту, відстороненням від посади, обмеженням у користуванні та розпорядженні майном, приниженням його гідності та ділової репутації.

Позивач також вказував, що внаслідок таких незаконних дій було порушено звичний для нього спосіб життя. Він відчував тиск та залякування з боку правоохоронних органів у зв`язку із неправомірними діями зі сторони поліції і прокуратури. Внаслідок цього у нього погіршився стан здоров`я та він зазнав тяжких моральних страждань, що призвело до порушення його життєвих зв`язків.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України на свою користь завдану майнову шкоду у розмірі 263 133 грн та 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди, а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із зверненням до суду.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 березня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 250 000 грн на відшкодування моральної шкоди, 23 133 грн втраченого заробітку та 80 000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог, відмовлено.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 квітня 2026 року заяву представника позивача ОСОБА_1 – Сорокопуда М. О. про ухвалення додаткового рішення суду задоволено частково та стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.

В решті вимог, відмовлено.

В апеляційній скарзі керівник Волинської обласної прокуратури Роговенко М., посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив оскаржуване рішення суду змінити шляхом зменшення розміру відшкодування моральної шкоди до 210 986 грн 80 коп., виходячи з розрахунку мінімальної заробітної плати за 24 місяці та 12 днів здійснення кримінального переслідування та відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у кримінальному провадженні у розмірі 80 000 грн.

На переконання скаржника, жодних доказів, які б підтверджували факт настання для позивача негативних наслідків внаслідок перебування під слідством та судом до матеріалів справи не долучено. Отже, висновок суду про те, що на користь позивача слід стягнути завдану моральну шкоду у розмірі 250 000 грн, оскільки саме такий розмір буде достатнім для розумного задоволення вимог позивача як потерпілої особи внаслідок незаконного притягнення до відповідальності, є необґрунтованим та суперечить положенням чинного законодавства. Вважає, що стягнення суми моральної шкоди у більшому розмірі, ніж визначений законодавством, завдасть економічно необґрунтованих збитків державному бюджету. Що стосується стягнення на користь позивача 80 000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу у кримінальному провадженні, то наявні у справі документи не можуть слугувати належними доказами на підтвердження суми, витраченої позивачем на оплату послуг адвокатів, у зв`язку із відсутністю детального опису робіт (наданих послуг) та обсягу затраченого адвокатами часу. У актах виконаних робіт зазначені лише загальні поняття адвокатської діяльності без будь-якої конкретизації щодо обсягу наданих послуг у кримінальному провадженні із зазначенням конкретної вартості кожної послуги з урахуванням витраченого часу. Тому задоволена судом позовна вимога в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 80 000 грн, зважаючи на категорію складності справи, відсутність детального опису наданих адвокатами послуг, є неспівмірною та не відповідає принципу справедливості.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, також подав апеляційну скаргу, в якій просив його в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення моральної та майнової шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з Державного бюджету України в рахунок відшкодування майнової шкоди (повернення сум, які сплачені у зв`язку з наданням юридичної допомоги) у розмірі 240 000 грн, та 750 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Зазначав, що суд першої інстанції проігнорував частину позовних вимог ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди саме за незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, які розпочалися 02 серпня 2017 року та за незаконне затримання, яке відбулося 20 вересня 2017 року, що є окремими підставами для відшкодування шкоди згідно з пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: - незаконного засудження; - незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення; - незаконного взяття і тримання під вартою; - незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки; - незаконного накладення арешту на майно; - незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; - незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. Незаконність дій органів, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність встановлено виправдувальним вироком Ратнівського районного суду Волинської області від 18 листопада 2018 року, залишеного без змін ухвалою Рівненського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року. Таким чином ОСОБА_1 підлягала відшкодуванню моральна шкода, завдана незаконними діями органів, які здійснювали оперативно-розшукову діяльність у даному кримінальному провадженні – УЗЕ у Волинській області НПУ, які розпочалися саме з 02 серпня 2017 року, а також незаконне взяття і тримання під вартою позивача, яке відбулося 20 вересня 2017 року. Крім того, у цій справі відповідачі не заперечували тієї обставини, що ОСОБА_1 в дійсності надавалася правова допомога (захист) у кримінальному провадженні адвокатами Сорокопудом М. О. та Матвійчуком В. А., як під час досудового розслідування, так і під час розгляду справи у суді першої інстанції, а також адвокатом Сорокопудом М. О. під час розгляду справи у Рівненському апеляційному суді та Верховному Суді. Також судом встановлено і ніким не заперечувалося те, що згідно з наданими доказами (договори, акти тощо) ОСОБА_1 було сплачено за надання професійної правничої допомоги 240 000 грн. Проте, без правового обґрунтування суд дійшов висновку, що «з врахуванням вимог розумності і справедливості, суд прийшов до висновку про часткове задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 80 000 грн, які слід стягнути на користь позивача», оскільки на думку суду «розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи». Такий висновок суду прямо суперечить вимогам Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», де чітко і без альтернативно зазначено, що «громадянинові підлягають також поверненню суми, сплачені ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги». Суд першої інстанції взагалі не надав оцінки обставинам кримінального провадження, місцю проведення досудового розслідування, місцю проживання ОСОБА_1 , місцю та кількості судових засідань у суді першої інстанції, місцю здійснення діяльності адвокатів, а також місцю та кількості судових засідань в суді апеляційної та касаційної інстанціях. Всі ці обставини враховувалися адвокатами при визначенні суми гонорару за захист ОСОБА_1 у кримінальному провадженні. Таким чином, на думку скаржника, рішення суду в частині часткового задоволення в бік зменшення розміру понесеної ОСОБА_1 моральної шкоди та незаконне зменшення понесених (реально сплачених) ним витрат на надання юридичної допомоги (захисту) є незаконним і підлягає зміні. Крім того, в апеляційній скарзі представник позивача просив стягнути з відповідачів витрати, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції та що орієнтовний розмір таких витрат становить 10 000 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник Національної поліції України (далі – НПУ) Невгад Я. В. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові ОСОБА_1 .

Скаржник посилався на те, що суд не звернув уваги на те, що позивач визначив відповідачами державу Україна в особі Державної казначейської служби України (далі – ДКСУ), прокуратури Волинської області, НПУ, а не державу Україна в особі того органу, діями якого завдано шкоду. Суд, як держаний орган на який покладено обов`язок вирішення справи відповідно до закону, зобов`язаний визначити суб`єктів та склад учасників процесу залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Вказаного обов`язку суд не дотримався. Що стосується відшкодування позивачу моральної шкоди, то доводи скаржника зводяться фактично про відсутність підстав для її відшкодування, оскільки позивач не надав, а в матеріалах справи відсутні жодні докази, які б підтверджували факт настання для позивача негативних наслідків внаслідок перебування під слідством та судом. Позивач також не надав доказів, які б підтверджували надання йому адвокатами у межах кримінального провадження професійної правничої допомоги на суму 240 000 грн, оскільки наявні у справі документи не можуть слугувати належними доказами на підтвердження такої суми, витраченої позивачем на оплату послуг адвокатів, у зв`язку із відсутністю детального опису робіт (наданих послуг), обсягу затраченого часу адвокатами не наведено. При цьому визначений судом розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 80 000 грн, не відповідає принципу справедливості та є неспівмірним, зважаючи на категорію складності справи, відсутність детального опису наданих адвокатами послуг.

У відзиві на апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . представник Волинської обласної прокуратури Романішина Т., а також представник ДКСУ Шевченко О. О., посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги, просили залишити скаргу без задоволення.

Крім того, представник ДКСУ Шевченко О. О. подала у цій справі апеляційну скаргу на додаткове рішення суду, в якій вважаючи його незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та у зв`язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, просила його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 – Сорокопуда М. О. про ухвалення додаткового рішення суду відмовити.

Вказувала, що крім НПУ та Волинської обласної прокуратури, позивач визначив окремим відповідачем ДКСУ. У спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про відшкодування завданої шкоди (компенсації), немає необхідності визначати відповідачем ДКСУ або її територіальний орган. Останні зобов`язані виконати відповідне рішення суду незалежно від їхньої участі у розгляді справи за позовом до держави. Отже суд, всупереч вимогам статей 137, 141 ЦПК України, не здійснив розподіл судових витрат між сторонами, натомість без жодної правової підстави стягнув судові витрати за рахунок коштів Державного бюджету України. Також зазначала, що судове рішення про стягнення коштів, без встановлених бюджетних призначень законом про Державний бюджет України на відповідний рік, не може бути виконане. Разом з тим ДКСУ вважає, що відповідні судові витрати можуть бути стягнуті саме з суб`єкта, у зв`язку з протиправними діями якого подано позов.

Позивач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився. Про причини неявки апеляційний суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв.

Колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності вказаного учасника справи згідно з вимогами ст. 372 ЦПК України, оскільки його неявка в судове засідання апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду справи.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги належить залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду - без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що вироком Ратнівського районного суду Волинської області від 02 листопада 2018 року позивача ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КК України та виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення (а.с.12-14, т. 1).

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 02 листопада 2018 року залишено без змін (а.с.15-17, том 1).

Постановою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року ухвалу Рівненського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення (а.с.18-24, том 1).

Судом також встановлено, що позивач ОСОБА_1 обіймав посаду голови Маневицької селищної ради та ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 вересня 2017 року його було відсторонено від посади строком на 2 місяці.

Згідно з довідкою Виконавчого комітету Маневицької селищної ради, середня заробітна плата ОСОБА_1 станом на вересень 2017 року становила 11 566 грн 57 коп. За період з 21 вересня 2017 року по 20 листопада 2017 року заробітна плата ОСОБА_1 не нараховувалася у зв`язку з відстороненням його від роботи (а.с.25, том 1).

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У ст. 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 15 ЦК України, ч.1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з частинами 1, 2, 7 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду».

Так, ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Пунктом 1 ст. 2 цього Закону визначено, що право на відшкодування шкоди виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено що, у наведених в ст. 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Частинами 1 та 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями ч. 3 ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У пунктах 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне – за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого – спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди першої та апеляційної інстанції, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження – емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

При визначенні періоду перебування позивача під слідством і судом, необхідно враховувати положення п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України, згідно з яким притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Наведене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 132/1436/17.

Відтак, розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвали про закриття кримінального провадження.

Наведений правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).

З аналізу практики ЄСПЛ щодо тлумачення положення «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один строк у конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства»).

У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює весь період провадження.

У кримінальному провадженні відлік часу, на думку ЄСПЛ, починається з моменту висунення обвинувачення в широкому розумінні цих слів. Тобто сюди включається й арешт, і початок слідства, коли особу притягують як підозрювану, і повідомлення про кримінальне переслідування, й «інші дії, що мають на увазі схожі твердження і що істотно впливають на становище підозрюваного» (справа «Екле проти ФРН»). У п. 253 рішення ЄСПЛ від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» йдеться: «Суд зазначає, що момент, з якого ст. 6 починає застосовуватись до «кримінальних» питань, залежить від обставин справи. Провідне місце, яке займає в демократичному суспільстві право на справедливий судовий розгляд, спонукає Суд віддавати перевагу «сутнісній», а не «формальній» концепції «обвинувачення», про яке йдеться у п. 1 ст. 6 (див. п. 62 рішення ЄСПЛ від 18 січня 2007 року у справі «Шубінський проти Словенії»)».

Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах.

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) Верховний Суд щодо застосування ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 14-4цс19, Верховний Суд у постанові від 16 травня 2019 року у справі № 61-9713ск18 сформували правову позицію, згідно з якою законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Отже, суд при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди не обмежений гарантованим мінімумом, а вправі визначити розмір такого відшкодування і у більшому розмірі з урахуванням обставин конкретної справи та вищенаведених критеріїв.

Наведене спростовує доводи апеляційних скарг Волинської обласної прокуратури, НПУ про те, що розмір відшкодування моральної шкоди має визначатися лише за фактичний час перебування особи під слідством і судом, виходячи з установленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати на момент розгляду справи.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц зазначила, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Також приписами ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що у наведених у п. 1 ст. 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.

Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 затверджено Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Положення), п. 8 якого передбачено, що згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 266/94-ВР розмір сум, які передбачені п. 1 ст. 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій із заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт. Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100) та від 05 травня 1995 року № 348 «Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100» (пп. 1 п. 9 Положення).

Відповідно до положень п. 2 розділу ІІ «Період, за яким обчислюється середня заробітна плата» Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Згідно з п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Саме такого висновку щодо порядку розрахунку суми втраченого заробітку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц.

У справі, яка переглядається, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачу внаслідок незаконного і тривалого перебування під слідством та судом була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з незаконним притягнення його до кримінальної відповідальності, перебування у стані нервового стресу, приниженні ділової репутації, порушенні звичних норм життя, а також погіршення стосунків з оточуючими людьми, що тепер вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя та настанні інших негативних наслідків у виді переживань через позбавлення можливостей реалізації своїх звичок і бажань.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди позивачу, суд урахував вищенаведені норми матеріального права, а також правові висновки Верховного Суду з розгляду подібних спорів, та дійшов правильного висновку, що таке відшкодування належить визначати, виходячи із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 8 647 грн.

Зважаючи на період перебування позивача під слідством та судом, а саме з 21 вересня 2017 року (дати повідомлення про підозру) по 03 жовтня 2019 року (набрання виправдувальним вироком законної сили), що становить 24 місяці та 12 днів, суд правильно виходив з того, що мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати на момент розгляду справи судом, має становити 210 986 грн 80 коп. Разом з тим визначаючи остаточний розмір відшкодування моральної шкоди в 250 000 грн, суд урахував характер та обсяг моральних страждань позивача, яких він зазначав внаслідок незаконного кримінального переслідування, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та що такий розмір буде не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб його як потерпілої особи, і не призведе до безпідставного збагачення позивача.

Визначаючи розмір відшкодування майнової шкоди, суд правильно виходив з того, що станом на вересень 2017 року середня заробітна плата позивача становила 11 566 грн 57 коп. та що він у період з 21 вересня 2017 року по 20 листопада 2017 року, що становить 2 місяці, не отримував заробітної плати, оскільки був відсторонений від роботи, а тому цілком обґрунтовано стягнув 23 133 грн втраченого заробітку з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача, як це передбачено ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Що стосується часткового задоволення судом вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 80 000 грн, понесених позивачем у кримінальному провадженні, то судом встановлено, що згідно з договорами про надання правової допомоги, актів прийому наданих послуг, ОСОБА_1 надавалась правова допомога та захист у кримінальному провадженні №42017030000000349 і вартість визначена у загальному розмірі 240 000 грн.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У частинах 4-6 ст. 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).

Указана судова практика є незмінною.

У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у п. 154 рішення від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат ЄСПЛ зазначив, що за ст. 41 Конвенції він відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. Крім того, будь-яке клопотання, подане на підставі ст. 41 Конвенції, має містити конкретні суми, розбиті на пункти, і супроводжуватися необхідними документами на їх підтвердження, інакше Суд може відхилити це клопотання повністю або частково.

У п. 268 рішення від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» за заявою № 19336/04 ЄСПЛ також нагадав, що згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Суд першої інстанції урахувавши, що в матеріалах справи містяться докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, які були фактичними і неминучими, обґрунтовано виходив з того, що реально понесені витрати позивача на правничу допомогу адвоката в кримінальному провадженні у розмірі 80 000 грн є розумним і справедливим розміром відшкодуванням таких витрат та співмірним із складністю справи та виконаними адвокатами роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, а тому дійшов правильного висновку про стягнення їх у зазначеному розмірі за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 . Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу цілком відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Суд також урахував наведені критерії і під час ухвалення додаткового рішення суду, яким стягнув за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 000 грн понесених витрат у суді першої інстанції під час розгляду цієї справи. Зважаючи на наявність у матеріалах справи доказів, що підтверджують понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а також заперечення відповідачів про їх неспівмірність, суд цілком обґрунтовано виходив з того, що реально понесені витрати позивача на правничу допомогу адвоката в розмірі 5 000 грн є розумним розміром відшкодуванням таких витрат і співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції та додаткового рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та додаткове рішення, яким вирішено питання про розподіл судових витрат, є законними та обґрунтованими.

Обставини, на які посилаються сторони в апеляційних скаргах, були предметом дослідження суду першої інстанції та не потребують повторної оцінки апеляційним судом, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

У доводах апеляційної скарги ДКСУ зазначало, що обрання судом способу стягнення витрат на професійну правничу допомогу суперечить приписам норм процесуального права та обрання судом способу відшкодування судових витрат, який суперечить принципу цільового використання бюджетних коштів, то у справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду. Проте, такі доводи є безпідставними, оскільки під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (п. 27), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (п. 81), від 05 жовтня 2022 року у справі № 923/199/21 (п. 8.18.) і № 922/1830/19 (п. 7.3.). Зважаючи на це, саме на державу у даному випадку покладений обов`язок з відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених стороною, яка звернулася за захистом своїх прав, порушених внаслідок незаконного кримінального переслідування, а відсутність встановлених законом України про Державний бюджет України на відповідний рік бюджетних асигнувань у даному випадку не може бути підставою для звільнення держави від обов`язку відшкодувати такі витрати, оскільки саме вона виступає відповідачем через відповідні органи у спорі щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Отже, висновки суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка. Суд правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують правильних висновків суду, фактично зводяться до переоцінки доказів, а також власного тлумачення правових норм.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про законність та обґрунтованість ухвалених у цій справі рішень суду та відсутність підстав для їх скасування.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Волинської обласної прокуратури, Національної поліції України, представника позивача ОСОБА_1 - Сорокопуда Миколи Олександровича та Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 березня 2026 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 квітня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: