Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №760/31256/25 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/31256/25

2/760/2960/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Українця В.В.

при секретарі Гуцало М.В.

розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною та такою, що порушує права на повагу гідності, честі та недоторканість ділової репутації, зобов`язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною та такою, що порушує права на повагу гідності, честі та недоторканість ділової репутації, зобов`язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

24 вересня 2025 року відбулися збори членів ЖБК «Колос-2», на яких вона була обрана секретарем зборів та після завершення зборів вона підготувала Протокол зборів від 24 вересня 2025 року.

З метою комунікації мешканців будинку в соціальній мережі Viber створено чат, до якого приєдналися мешканці 216 квартир.

27 вересня 2025 року їй стало відомо, що у цьому чаті ОСОБА_2 написав щодо неї наступне повідомлення: «Нажаль, секретарем обрали людину, яка не зовсім при своєму розумі. Треба на наступні збори ОСОБА_3 вмовити бути секретарем зборів».

Зазначає, що конфліктів з відповідачем у неї не було, поза межами зборів вони не спілкувалися. Вона багато років проживає у будинку, конфліктів із сусідами не мала, має хорошу репутацію серед мешканців будинку.

Інформація, викладена у вказаному повідомленні, стала відомою всім мешканцям будинку та зганьбила її багаторічну хорошу репутацію.

Вказує на те, що вона є психічно здоровою людиною, не була помічена в неадекватній поведінці.

Вважає, що поширена відповідачем інформація, завдала шкоди її немайновим інтересам, порушивши її гідність, честь та ділову репутацію.

Просить суд ухвалити рішення, яким:

1. визнати недостовірною та такою, що порушує її права на повагу до її гідності, честі та недоторканість ділової репутації, інформацію, яка поширена ОСОБА_2 , а саме «Нажаль, секретарем обрали людину, яка не зовсім при своєму розумі. Треба на наступні збори ОСОБА_3 вмовити бути секретарем зборів»;

2. зобов`язати ОСОБА_2 спростувати поширену щодо неї недостовірну інформацію шляхом залишення повідомлення в чаті соцмережі Viber мешканців будинку АДРЕСА_2 наступного змісту: «Приношу свої вибачення ОСОБА_1 за те, що 24 вересня 2025 року після зборів членів ЖБК «Колос-2» я залишив повідомлення в чаті соцмережі Viber мешканців будинку АДРЕСА_2 «Нажаль, секретарем обрали людину, яка не зовсім при своєму розумі. Треба на наступні збори ОСОБА_3 вмовити бути секретарем зборів», чим образив її честь і гідність, та завдав моральних страждань»;

3. стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 100000 гривень.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2025 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 19 грудня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в справі.

Відповідач відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що протоколом Загальних зборів ЖБК «Колос-2» від 24 вересня 2025 року ОСОБА_1 було обрано секретарем зборів.

Позивач зазначає, що з метою комунікації мешканців будинку в соціальній мережі Viber створено чат, до якого приєдналися мешканці 216 квартир.

27 вересня 2025 року позивачу стало відомо, що у цьому чаті ОСОБА_2 написав щодо неї наступне повідомлення: «Нажаль, секретарем обрали людину, яка не зовсім при своєму розумі. Треба на наступні збори ОСОБА_3 вмовити бути секретарем зборів».

ОСОБА_1 вказує на те, що відповідачем було розповсюджено недостовірну інформацію, що призвело до порушення її особистих немайнових прав.

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

У ч. 2 ст. 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Аналогічні положення містяться і в ч. 1 ст. 302 ЦК України.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України у п. 5 постанови від 27 лютого 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи», позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Нормами статей 297, 299 ЦК України визначено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч. 1 ст. 277 ЦК України).

У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1 роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Пунктом 19 зазначеної постанови визначено, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду» при розгляді справ суди застосовують Європейську Конвенцію з прав людини і практику суду як джерело права. Так, статтею 10 Конвенції з прав людини встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією.

З матеріалів справи не вбачається, що поширена інформація ганьбить честь та гідність позивача, завдає шкоди її особистим немайновим правам. Позивачем не доведено, що розповсюджена інформація дискредитує її або призвела до негативних наслідків.

Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Вбачається, що на підтвердження своїх доводів позивачем наданий суду скріншот з переписки у соціальній мережі. З зазначеної фотографії не зрозуміло, з якої саме соціальної мережі та в якому чаті зроблений цей скріншот, хто саме написав оспорюване позивачем повідомлення та кого воно стосується.

Жодних доказів на підтвердження того, що це повідомлення стосується саме позивача, матеріали справи не містять.

Позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження поширення відповідачем недостовірної інформації у соцмережі Viber, а також на підтвердження того, що така інформація ганьбить честь та гідність позивача, завдає шкоди її діловій репутації, тому суд приходить до висновку, що такі вимоги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи.

У такому випадку не підлягають задоволенню й вимоги позивача про зобов`язання відповідача спростувати недостовірну інформацію та про стягнення моральної шкоди на її користь.

Зазначені вимоги є похідними від первісної вимоги позивача про визнання інформації недостовірною.

З огляду на наведене, в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 32, 34, 40 Конституції України, статтями 16, 201, 277, 297, 299, 302 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», пунктами 15, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 133-142, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ) про визнання інформації недостовірною та такою, що порушує права на повагу гідності, честі та недоторканість ділової репутації, зобов`язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: