Рішення від 14 травня 2026 р. у справі №489/82/24 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

15.05.2026

Справа №489/82/24

Провадження №2/489/89/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2026 м. Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого – судді Рум`янцевої Н.О.,

із секретарем судового засідання – Горецькою П.О.,

за участю: представниці позивача – ОСОБА_1 , представниці відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа – приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Душейко Олеся Михайлівна про визнання незаконним свідоцтв про право на спадщину, договорів дарування та визнання права власності в порядку спадкування

встановив.

Позивач, через свою представницю – адвокатку Родіонову В.Є., звернувся до суду з позовом, яким просив, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог та виправлення описки у позовній заяві:

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на спадщину за законом від 23.03.2000, видане державним нотаріусом Другої миколаївської державної нотаріальної контори Воробйовою Т.А., зареєстроване в реєстрі за № 2-410, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 по частки на квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 29,1 кв.м., загальною площею 48,7 кв.м., після смерті їх сина ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати, що ОСОБА_6 та ОСОБА_4 набули право власності в порядку спадкування за законом після смерті сина ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 по 1/3 частки на квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 29,1 кв.м., загальною площею 48,7 кв.м. та визнати право власності за ними;

- визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 29,1 кв.м., загальною площею 48,7 кв.м. як спадкоємцем 1 черги;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності в порядку спадкування за законом, видане ОСОБА_6 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Душейко О.М. на 1/12 частку квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 29,1 кв.м., загальною площею 48,7 кв.м., після смерті чоловіка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності в порядку спадкування за заповітом від 26.06.2020 № 1904, видане ОСОБА_4 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Душейко О.М., на 5/24 частки квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 29,1 кв.м., загальною площею 48,7 кв.м., після смерті діда ОСОБА_4 ;

- визнати недійсним договір дарування № 1223, частки АДРЕСА_1 , житловою площею 29,1 кв.м., загальною площею 48,7 кв.м., укладений 13.07.2019 між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинською К.Т.;

- визнати недійсним договір дарування № 735, 1/12 частки квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 29,1 кв.м., загальною площею 48,7 кв.м., укладений 31.07.2020 між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черемхою Н.В.;

- визнати, що ОСОБА_8 набула права власності в порядку спадкування за заповітом на 2/27 частки квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 29,1 кв.м., загальною площею 48,7 кв.м. після смерті ОСОБА_4 та визнати право власності за нею;

- визнати, що ОСОБА_6 набула права власності в порядку спадкування за законом на 1/9 частки квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 29,1 кв.м., загальною площею 48,7 кв.м. після смерті чоловіка ОСОБА_4 та визнати право власності за нею;

- визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 на 2/27 частки квартири квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 29,1 кв.м., загальною площею 48,7 кв.м, як спадкоємцем першої черги;

- визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті діда ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 на 2/27 частки квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 29,1 кв.м., загальною площею 48,7 кв.м.;

- визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом після смерті баби ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 на 2/9 частки квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 29,1 кв.м., загальною площею 48,7 кв.м., як спадкоємцем в порядку ст.. 1266 ЦК України;

- визнати недійсним договір дарування № 61, 19/24 частки квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 29,1 кв.м., загальною площею 48,7 кв.м., укладений 12.01.2024 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черемхою Н.В.;

- стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.

Мотивуючи вимоги тим, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 є рідним сином ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . його батьки перебували в зареєстрованому шлюбі з 04.06.1982. Бабою та дідом позивача були ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 є двоюрідним братом позивача. Коли батько позивача помер – ІНФОРМАЦІЯ_7 , позивач був неповнолітнім. Батько, матір та позивач, на момент смерті батька, проживали разом за адресою: АДРЕСА_2 . Баба та дід проживали за адресою: АДРЕСА_3 . Після смерті батька, мати позивача у 2012 році отримала інвалідність 2 групи загального захворювання довічно. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер дід, ОСОБА_4 , позивач звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом та дізнався, що дідом було складено заповіт, в тому числі і на нього. Під час ознайомлення зі спадковою справою та документами, позивачу стало відомо наступне. 08 квітня 1998 року батько позивача ОСОБА_7 набув права власності на спірну квартиру. Після смерті батька, у Другій Миколаївській державній нотаріальній конторі заведено спадкову справу № 857/2000 та спадщину прийняли баба та дід по частки на спірну квартиру. Не зважаючи на те, що позивач був неповнолітнім, баба та дід не повідомили про це нотаріуса. Будучи неповнолітнім, позивач самостійно реалізувати своє право з оформлення права на спадкове майно не міг, що є істотною та непереборною обставиною. Оскільки, заповіту складено не було та позивач був неповнолітнім на день смерті батька та на час відкриття спадщини, він вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки був неповнолітнім. Отже, позивач набув права власності разом з дідом та бабою після смерті батька у розмірі по 1/3 частки за кожним. В подальшому, 27 вересня 2012 року ОСОБА_7 склав заповіт, яким заповідав частку спірної квартири у рівних долях позивачу, відповідачу ОСОБА_4 та матері позивача ОСОБА_8 . Однак, про наявність вказаного заповіту нікого не повідомив. Як зазначалося вище, ІНФОРМАЦІЯ_8 помер дід ОСОБА_4 , позивач звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом та дізнався, що дідом було складено заповіт, в тому числі й на нього. Із заявами про прийняття спадщини звернулися позивач, відповідач, та дружина діда – ОСОБА_6 . Матір позивача, ОСОБА_8 , не знала про наявність заповіту, нотаріус її не повідомив про наявність заповіту, крім того, перебувала в стані важкої хвороби, та часто перебувала на лікарняному. До нотаріуса, мати позивача з заявою про відмову від прийняття спадщини не зверталася. Не вчинивши жодних дій щодо закликання до спадщини, приватний нотаріус Душейко О.М. перерозподілила спадщину серед спадкоємців за заповітом, а також видала свідоцтво про право на спадщину дружині покійного, як особі, що має обов`язкову частку. Отже, бабі за законом мала відійти 1/3 частка квартири, а враховуючи ст.. 1241 ЦК України, така частка становить 1/9. Тобто, після смерті діда, спадщина мала розподілитися наступним чином: 2/27 частки – позивачу; 2/27 частки – відповідачу ОСОБА_4 ; 2/27 частки – ОСОБА_8 та 1/9 частки – обов`язкова частка ОСОБА_6 . Проте, приватний нотаріус розподілила спадщину наступним чином: від частки спірної квартири прийняли спадщину позивач у розмірі 5/24 (однак, свідоцтво не отримав); відповідачу у розмірі 5/24 частки та баба ОСОБА_6 , 1/12 частка – як обов`язкова часка у спадщині. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла матір позивача ОСОБА_8 . Після смерті матері позивача, приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Димовим О.С. було заведено спадкову справу та позивачем прийнято спадщину, а саме на квартиру АДРЕСА_4 . Оскільки за життя вона не отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 на 2/27 частки квартири, а її єдиним спадкоємцем є позивач, тому частка матері у спірній квартирі переходить йому за законом, як спадкоємцю, який прийняв спадщину повністю. ОСОБА_6 подарувала свої частки квартири (1/2 та 1/12) відповідачу ОСОБА_4 . Оскільки, фактично ОСОБА_6 не мала у власності вищевказані частки, вона не мала права їх відчужувати, оскільки не мала відповідного обсягу прав на вказане майно. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 померла, після її смерті позивач звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. Так, як фактично покійна баба мала у власності 1/3 частку квартири, отриману у спадщину від покійного сина та 1/9 частку, яку отримала від покійного чоловіка, заповіт бабою не складався, а спадкоємцями за законом після її смерті є позивач та відповідач ОСОБА_4 , то вказане їй майно має ділитися порівну між спадкоємцями, отже по 2/9 частки на вказану квартиру за кожним. Після отримання копії первісного позову, ОСОБА_4 уклав договір дарування своєї спірної частки ОСОБА_5 – своїй дружині. Тим самим намагаючись приховати спірне майно.

Від представниці відповідачки ОСОБА_5 – адвокати Мілюченко В.А., надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання незаконним свідоцтва про право на спадщину, договорів дарування та визнання права власності в порядку спадкування. Зазначає, що на момент смерті ОСОБА_7 , позивач був неповнолітнім та на той час він не мав можливості скористатися своїм правом. Реалізація його прав було покладено на його матір ОСОБА_8 , яка у той час була дієздатною. В матеріалах справи відсутня спадкова справа після смерті ОСОБА_7 , тому невідомо чи була прийнята спадщина ОСОБА_8 , чи вона відмовилася від спадщини, чи був укладений договір поділу майна між спадкоємцями. Позивачу в 2013 році виповнилося 18 років, саме з цього часу у нього починається позовна давність для прийняття спадщини – 3 роки. Позивач мав можливість реалізувати своє право на спадщину, проте, він не скористався ним, до нотаріуса не звернувся, до суду позов не подавався. Вважає, що відсутні підстави щодо визнання свідоцтва на спадщину за законом від 23.03.2000 видане державним нотаріусом Другої миколаївської державної нотаріальної контори Воробйової Т.А. виданого ОСОБА_6 та ОСОБА_4 частки квартири АДРЕСА_4 після смерті сина ОСОБА_7 . Після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 , позивач був обізнаний, що дід за життя склав заповіт на його ім`я, його матері – ОСОБА_8 та відповідача. Позивачу також, було відомо, що його матір є інвалідом, є дієздатною, та, як він зазначає, вона потребує допомоги, але він не надає допомоги матері у зверненні з заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини. ОСОБА_8 за своє життя, не зверталася до нотаріуса після смерті ОСОБА_4 , то і після її смерті не можна визначити її частку у цій спадщині, бо не можна з`ясувати її волевиявлення.

Ухвалою суду від 12.01.2024, у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою суду від 16.01.2024, позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 22.01.2024, клопотання представниці позивача про збільшення позовних вимог повернуто без розгляду.

Ухвалою суду від 22.01.2024, у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою суду від 23.01.2024, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено справу до підготовчого судового засідання в порядку загального позовного провадження та витребувано докази.

Ухвалою суду від 01.02.2024, заяву про забезпечення позову залишено без розгляду.

Ухвалою суду від 02.04.2024, залучено в якості співвідповідача ОСОБА_5 , відкладено підготовче судове засідання та витребувано докази.

Ухвалою суду від 06.08.2024, відкладено підготовче судове засідання та витребувано докази.

Ухвалою суду від 25.09.2024, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 03.04.2025, витребувано докази та відкладено розгляд справи.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Квартира АДРЕСА_1 належала на праві приватної власності ОСОБА_7 на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 08.04.1998.

Вказане підтверджується довідкою з КП Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації від 25.06.2020 за вих. № 1274.

Як вбачається з свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті відкрилася спадщина, зокрема, на квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_7 та ОСОБА_8 перебували в зареєстрованому шлюбі з 04 червня 1982 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 .

З свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 є рідним сином ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Як вбачається з свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.03.2000, державний нотаріус Другої миколаївської державної нотаріальної контори Воробйова Т.А., видала вказане свідоцтво після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 – матері ОСОБА_6 та батьку ОСОБА_4 в рівних долях на квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач у позові зазначає, що на час смерті батька, ОСОБА_7 , він був неповнолітнім, а тому не міг самостійно реалізувати своє право з оформлення права на спадкове майно, що є істотною непереборною обставиною.

Норми права та мотиви їх застосування.

З огляду на постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 норми ЦК України застосовуються до спадщини, яка відкрилась, але була прийнята спадкоємцями після 1 січня 2004 року, а якщо спадщина була прийнята до 1 січня 2004 року - застосовуються норми ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до ст. 524 ЦК Української РСР 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно зі ст. 525 ЦК УРСР, часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК УРСР місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини.

З огляду на ч. 1 ст. 529 ЦК УРСР, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв і прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 534 ЦК УРСР 1963 р кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Відповідно до ст. 535 ЦК УРСР (1963 р в редакції на час відкриття спадщини після смерті спадкодавця неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов`язкова частка). При визначенні розміру обов`язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (стаття 6 СК України, стаття 32 ЦК України, стаття 3 КПК України).

Тобто, оскільки станом на дату смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , був неповнолітнім, то в силу закону він мав право на обов`язкову частку у спадщині після смерті свого батька.

Відповідно до ст. 549 ЦК УРСР (1963 р) в редакції, чинній на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7 , встановлено, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, що зазначена у постанові від 25.03.2020 у справі №305/235/17, під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплаті податків та інших платежів тощо. Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась.

Подібні висновки вкладено у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі № 448/754/18.

Інститут обов`язкової частки встановлює виключення із принципу свободи заповідального розпорядження, що має на меті захист майнових інтересів окремих спадкоємців першої черги, які є найбільш уразливими у соціально-майновому аспекті.

ОСОБА_7 та ОСОБА_8 перебували в зареєстрованому шлюбі з 04 червня 1982 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 .

Згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_4 , ОСОБА_8 є пенсіонеркою та отримує пенсію по інвалідності 2 групи, загальне захворювання.

Відповідно до довідки до Акта огляду МСЕК серії 10 ААА № 972766 від 03.02.2012, ОСОБА_8 протипоказані фізичне та емоційне навантаження, тривала ходьба, переохолодження.

Право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер у тому розумінні, що цим правом наділяється виключно певне вичерпне коло спадкоємців першої черги, які є найбільш уразливими у задоволенні їх майнових інтересів (стаття 1241 ЦК України). Зокрема відповідним правом наділені особи, які в силу свого фізичного стану об`єктивно позбавлені здатності рівної, поруч з іншими особами, реалізації своїх прав, що вимагає додаткового їх захисту з боку держави.

Тому право на обов`язкову частку прямо виключено зі спадщини, яка переходить до спадкоємців особи, що мала це право.

Отже, після померлого ОСОБА_7 до кола осіб, які мають право на спадкування входять: ОСОБА_3 , (позивач, син), дружина – ОСОБА_8 (обов`язкова частка як неповнолітньої дитини та інваліда 2 групи); батько – ОСОБА_4 та мати – ОСОБА_6 .

З матеріалів спадкової справи № 857/99 заведеної до майна померлого ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається наступне.

13 грудня 1999 ОСОБА_4 та ОСОБА_6 звернулися до Другої миколаївської державної нотаріальної контори м. Миколаєва з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_9 .

У вказаній заяві зазначили, що крім них, спадкоємцями є дружина та син померлого – ОСОБА_8 та ОСОБА_3 .

13 грудня 1999 за вих. № 640 державним нотаріусом на адресу ОСОБА_8 та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) направлено лист, в якому повідомляє, що по заяві ОСОБА_4 та ОСОБА_6 заведена спадкова справа № 857/99 після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_9 . Повідомлено, що вони як дружина та син померлого є спадкоємцями першої черги та мають право на обов`язкову частку в спадщині і в разі виявлення бажання можуть прийняти спадщину, звернувшись протягом 6 місяців, тобто до 20.02.1999, подати в нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини або про відмову від спадщини. У разі пропуску вказаного в заяві строку на прийняття спадщини, будуть вважатися такими, що не прийняли спадщину і свідоцтво про право на спадщину буде видано спадкоємцям, які звернулися за ним своєчасно.

На зворотній стороні вказаного листа зазначено, що даний лист передав іншому спадкоємцю. Міститься дата 13.12.99, підпис та ПІБ – ОСОБА_4 , тобто не має відомостей належного повідомлення дружини померлого.

Як вбачається з свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.03.2000, державний нотаріус Другої миколаївської державної нотаріальної контори Воробйова Т.А., видала вказане свідоцтво після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 – матері ОСОБА_6 та батьку ОСОБА_4 в рівних долях на квартиру АДРЕСА_1 .

Матеріали справи та матеріали спадкової справи № 857/99 не містять доказів відмови неповнолітнього сина померлого та його дружини від прийняття спадщини, а також доказів звернення зазначених осіб до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, як і доказів належного повідомлення осіб які мали право на обов`язкову частку у спадщині.

Отже, право позивача на обов`язкову частку в спадщині було порушено видачею 23.03.2000 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 свідоцтва про право на спадщину за законом на все спадкове майно, оскільки ОСОБА_8 , не була повідомлена належним чином про обов`язкову частку у спадковому майні, тому не звернулася до нотаріальної контори з відповідною заявою ні від свого імені, ні в інтересах малолітнього ОСОБА_3 про прийняття спадщини або відмову у прийнятті спадщини після смерті ОСОБА_7 у встановлений законодавством строк.

З огляду на зазначене суд вважає, що вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 23.03.2000, видане державним нотаріусом Другої миколаївської державної нотаріальної контори Воробйовою Т.А., зареєстроване в реєстрі за № 2-410, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 по частки на квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 29,1 кв.м., загальною площею 48,7 кв.м., після смерті їх сина ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є доведеною та обґрунтованою.

Інші вимоги є похідними, тому відповідно суд вважає й їх обґрунтованими та доведеними.

Представницею відповідача заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.

Статтями 257, 261 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

Повноліття ОСОБА_3 , досяг ІНФОРМАЦІЯ_10 , а тому саме з цього часу відповідно до норм ст. 261 Цивільного кодексу України почався перебіг строку позовної давності захисту його прав щодо визнання недійсним свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_9 , яке отримали ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .

Однак у строк, встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України, ОСОБА_3 до суду з позовом не звернувся, а отже строк позовної давності для захисту позивачем свого права сплив 28 травня 2006, в той час як позивач звернувся до суду лише 10 січня 2024.

Представниця позивача заперечувала проти застосування строку позовної давності до виниклих правовідносин, посилаючись на те, що позивач проживав з батьками у квартирі АДРЕСА_4 . Про наявність у власності батька позивача квартири АДРЕСА_1 , він дізнався зі спадкової справи, заведеної після смерті дідуся ОСОБА_4 . На момент смерті батька, позивач був неповнолітнім.

Суд вважає, що з досягненням повнолітнього віку ІНФОРМАЦІЯ_10 , позивач об`єктивно мав можливість довідатися про порушення своїх спадкових прав на частку квартири АДРЕСА_4 , а тому саме з цього моменту почався перебіг позовної давності, однак з позовом позивач звернулася лише 10 січня 2024, тобто через більше ніж 20 років з моменту досягнення повноліття.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос» проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № № 488/288/15-ц, яка відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що позивача ОСОБА_10 вона знає з народження, він проживав у квартирі АДРЕСА_1 . У 1995 році батьки ОСОБА_10 купили квартиру АДРЕСА_4 , де почали проживати всією родиною. Спочатку у квартирі АДРЕСА_5 ніхто не проживав, а потім переїхали туди проживати баба позивача ОСОБА_11 та дід позивача ОСОБА_12 . Щодо прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_10 їй нічого невідомо.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що сім`ю ОСОБА_14 знає з 1983 року, товаришували сім`ями. Спочатку ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_10 проживали у квартирі АДРЕСА_1 . Після покупки квартири АДРЕСА_6 у цьому ж будинку, сім`я ОСОБА_14 переїхала туди проживати, а батьки ОСОБА_15 почали проживати у квартирі АДРЕСА_5 . ОСОБА_15 та ОСОБА_16 доглядали за батьками, купували продукти харчування. Про вступ у спадщину їй нічого не відомо.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_17 суду пояснив, що сім`ю ОСОБА_14 знає давно. ОСОБА_15 та ОСОБА_16 проживали разом у 3 під`їзді на 2 поверсі будинку АДРЕСА_7 . Бабуся та дідусь переїхали до цього будинку пізніше. ОСОБА_15 купив квартиру у його під`їзді та переїхали туди проживати. ОСОБА_10 проживав з батьками. Щодо оформлення спадкових справ йому нічого не відомо.

Доводи представниці позивача про те, що позивач дізнався про порушене його спадкове право лише після смерті діда ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 і з цього часу у нього виникло право на спадщину на спірну квартиру та звернення до суду про захист права з вищевказаних підстав слід відхилити, оскільки суду не надано достеменних та переконливих доказів поважності причин пропуску позовної давності, пояснення свідків не доводять та не спростовують фактів встановлених судом, а лише констатують факт проживання членів сім`ї у різних помешканнях.

Зазначення тієї обставини, що позивач дізнався про порушене його право на обов`язкову частку спадкової квартири після смерті батька ОСОБА_7 , не є поважною причиною для поновлення строку позовної давності.

Після досягнення повноліття позивач міг довідатись про порушення свого права ще в 2006 році, як зі слів матері позивача ОСОБА_8 так і зі слів ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , які на той час були живими, так і звернутися безпосередньо до нотаріальної контори з відповідною заявою.

П.26 постанови Пленуму Верховного Суду «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 визначено, що причини пропуску строку позовної давності є предметом доказування під час судового розгляду й підлягають установленню при ухваленні рішення.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п.6 постанови Пленуму ВС «Про судове рішення» від 18.12.2009р. №14, установивши, що строк для звернення із позовом пропущений без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову із цих підстав, крім випадків, коли позов не доведений.

Втім, процесуальний Закон не дає визначення терміну «поважні причини». Однак в Рішенні Верховного суду України від 13.09.2006 року по справі № 6-26370кс0(№в ЄДРСРУ135558) вказане наступне: «Поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення позову стає неможливим або утрудненим». Питання про поважність причин пропуску процесуального строку оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку (Постанова ВСУ від 30.09.2015 року по справі № 21-2231а15), разом з цим суд повинен обґрунтувати свою позицію відповідними доводами, а не лише зазначити «визнати поважними причини пропуску процесуальних строків» (Ухвала ВСУ від 26.01.06 справа № N 6-7307кс04).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК).

У п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» №14 від 18 грудня 2009 року роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, тільки у разі, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК і вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити у задоволенні заявлених вимог у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір із застосуванням наведеної норми ЦК).

З урахуванням викладеного, суд застосовує наслідки пропуску строку позовної давності, про застосування яких було заявлено представницею відповідачів – адвокаткою Мілюченко В.А. та відмовляє у задоволенні позову з вказаної підстави.

Із огляду на повну відмову у задоволенні позову, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 259, 263-265, 315 Цивільного процесуального кодексу України, суд

вирішив:

в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа – приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Душейко Олеся Михайлівна про визнання незаконним свідоцтв про право на спадщину, договорів дарування та визнання права власності в порядку спадкування – відмовити.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Відповідачі:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_6 .

ОСОБА_5 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_3 .

Третя особа: Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Душейко Олеся Михайлівна, юридична адреса: АДРЕСА_9

Повний текст судового рішення складено «03» червня 2026.

Суддя Н.О. Рум`янцева