Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №488/1744/25 — Корабельний районний суд м. Миколаєва

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/1744/25

Провадження № 2/488/390/26

РІШЕННЯ

Іменем України

04.06.2026 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд міста Миколаєва

у складі головуючого судді Щеглової Я.В.,

за участі секретаря судового засідання Чемерової Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

29.04.2025 до Корабельного районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_1 , у якій позивач просить:

- визнати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку цієї квартири;

- визнати легковий автомобіль Mersedes-benz 124, 1993 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN № НОМЕР_2 спільною сумісною власністю подружжя та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку цього автомобілю.

Також позивач просив розподілити судові витрати у справі.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 22.11.1999 до 20.12.2022. Під час шлюбу у сторін народилося четверо дітей, двоє з яких наразі неповнолітні – дочка ОСОБА_3 , 2010 року народження, та син ОСОБА_4 , 2012 року народження.

У шлюбі сторони придбали майно. А саме, двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та автомобіль Mersedes-benz 124, 1993 року випуску.

Право власності на квартиру та машину, за домовленістю сторін, було зареєстровано за відповідачкою.

Сторони не дійшли згоди про добровільний поділ спільного майна подружжя.

Посилаючись на викладене, просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05.05.2025 відкрито провадження у справі. Постановлено розглядати справу в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

17.07.2025 від представника відповідача – адвоката Щукіної Наталії Олегівни надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що відповідач частково визнає позовні вимоги і зазначає, що спільна квартира була частково придбана за грошові кошти батьків відповідачки, вона її утримувала в належному стані, та в ній зареєстровані діти сторін, відповідачка заперечує проти поділу квартири в рівних частках. Спірний автомобіль сторони придбали за кредитні кошти 19.06.2021 і кредитні договори були оформлені на відповідачку. Вказувала, що позивач не намагався домовитися з нею про поділ майна в позасудовому порядку. Зазначала, що оскільки не має посвідчення водія і наміру в подальшому керувати автомобілем, то не заперечує проти поділу автомобіля у рівних частках між сторонами. Просила позов задовольнити частково, визнати спірний автомобіль спільною сумісною власністю подружжя, та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку цього автомобіля. У задоволенні позову в частині визнання за позивачем права власності на 1/2 частку спірної квартири просила відмовити.

17.07.2025 відповідач ОСОБА_1 , через представника – адвоката Щукіну Н.О., звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила:

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_1 – право власності на 1/3 частку цієї квартири;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 171 715 грн. в якості частини боргу подружжя та розподілити судові витрати.

У обґрунтування зустрічного позову зазначала, що сторони перебували у шлюбі, в якому у них народилося четверо дітей, двоє з яких наразі неповнолітні. Також у шлюбі сторони придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіль Mersedes-benz 124, 1993 року випуску.

Спірна квартира була придбана за рахунок коштів батьків ОСОБА_1 , а не за кошти подружжя, оскільки мати ОСОБА_1 – ОСОБА_5 у грудні 1999 року надала їй 2000 доларів США на купівлю житла.

Наразі ОСОБА_1 разом з неповнолітніми дітьми проживає в орендованій квартирі, оскільки ОСОБА_1 після розірвання шлюбу залишився проживати у спірній квартирі. При цьому, ОСОБА_1 має заборгованість по сплаті аліментів на утримання неповнолітніх дітей, розмір якої станом на 08.07.2025 становить 31 718,30 грн., не бере участі в утриманні та вихованні дітей. До того ж, за час проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі утворилася заборгованість зі сплати комунальних платежів за період з 01.01.2022 до 01.07.2025 у розмірі 12 600 грн. Також ОСОБА_1 не утримував квартиру в належному стані та погіршив її стан.

Тому ОСОБА_1 вважає, що існують підстави для відступлення від презумції рівності часток подружжя у спільній сумісній власності щодо спірної квартири.

До того ж, ОСОБА_1 має кредитні зобов`язання перед АТ «Сенс Банк» (раніше АТ «Альфа-Банк») на загальну суму 343 430 грн. Кредитні кошти ОСОБА_1 витратила на придбання подружжям 19.06.2021 спірного автомобіля, а тому є спільним боргом подружжя, а тому вважає, що ОСОБА_1 має сплатити на її користь половину від цих кредитних зобов`язань, що складає 171 715 грн. в якості частини боргу подружжя.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 31.07.2025 відкрито провадження за зустрічною позовною заявою та об`єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом.

13.08.2025 від представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Луконіної Н.В. надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, у якому він просив відмовити у задоволенні зустрічного позову в повному обсязі.

В обґрунтування заперечень проти зустрічного позову вказував, що заявляючи вимогу про збільшення частки у праві спільної сумісної власності подружжя на квартиру ОСОБА_1 не довела, що ОСОБА_1 не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дітей, а розмір стягуваних з нього аліментів є недостатнім для забезпечення фізичного, духовного розвитку і лікування дітей. Заборгованість зі сплати аліментів виникла через втрату роботи на початку повномасштабного вторгнення і ця заборгованість щомісячно погашається. При цьому ОСОБА_1 не надала доказів щодо розміру понесених нею витрат на утримання дітей, а посилання на борги з оплати комунальних послуг та неналежне утримання квартири не стосуються предмету доказування у справі.

Заперечуючи проти вимог про стягнення частки боргу подружжя ОСОБА_1 вказував, що ОСОБА_1 не надала доказів того, що вона укладала кредитні договори з банком виключно в інтересах сім`ї та є спільним зобов`язанням колишнього подружжя, а також на що вона витрачала кредитні кошти.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23.10.2025 закрите підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

У судові засідання 11.12.2025, 30.01.2026 та 04.06.2026 сторони не з`явилися. Про дату, час та місце судового розгляду повідомлені своєчасно і належним чином, подали клопотання про розгляд справи без їх участі.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін у справі, з урахуванням висновків постанови КЦС ВС від 30.09.2022 за № 761/38266/14, відповідно до якої, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, вивчивши доводи позовної заяви, зустрічної позовної заяви, письмові докази, наявні в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 22.11.1999 ОЗАГС Дзержинського району Пермі РФ між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб, про що складений відповідний актовий запис № 872, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 .

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 20.12.2022 у справі № 488/692/22 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 розірвано. Рішення суду набрало законної сили 20.01.2023.

Сторони є батьками неповнолітніх ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 від 06.10.2010), та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 від 27.04.2012).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 399292544 від 15.10.2024 за ОСОБА_2 на підставі посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Димовим Олександром Сергійовичем договору купівлі-продажу № 1224 від 20.09.2016, зареєстровано право власності на двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

З огляду на інформацію КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації», технічний паспорт на квартиру (інвентаризаційна справа № 4784) та Звіт про оцінку майна, квартира двокімнатна, загальною площею 49,3 кв. м, житловою – 28,6 кв. м і станом на 28.10.2024 її оціночна (ринкова) вартість складає 526 400 грн.

Згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 за ОСОБА_2 з 19.06.2021 зареєстрований транспортний засіб Mersedes-benz 124, 1993 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN № НОМЕР_2 , ринкова вартість якого, відповідно до висновку про ринкову вартість об`єкта оцінки станом на 22.10.2024, складає 98 915 грн.

Відповідно до Конституції України засади регулювання шлюбу і сім`ї визначаються виключно законами України; шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї (частина перша статті 51, пункт 6 частини першої статті 92). У статті 3 СК України встановлено, що сім`я створюється на підставі шлюбу та на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, серед яких визначено проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Рівність прав і обов`язків у шлюбі та сім`ї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями Сімейного та Цивільного кодексу України. Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Тлумачення цих положень підтверджено у Рішенні Конституційного Суду України від 19.09.2012 у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України № 1-8/2012 (№ 17-рп/2012).

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із частиною другою статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Відповідно до частини 1 статті 69, частини 1 статті 71 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, яке ділиться між ними в натурі. Поділ здійснюється за взаємною згодою подружжя, а в разі недосягнення згоди – судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Положення частини 1 статті 70 СК України, пункту 30 постанові пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вказують на те, що в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.05.2021 у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19) вказано, що: «статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.08.2021 у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21) зазначено, що: «відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують».

Частиною 1 статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати весь обсяг спільно нажитого майна.

При вирішення спору щодо поділу спільного майна подружжя, визначення в ньому її частки, незважаючи на презумпцію спільності власності подружжя, позивачу необхідно здійснити відповідне матеріально-правове обґрунтування, вказати спосіб (способи) захисту порушеного права, а також викласти обставини, які б обґрунтовували вимоги, зазначивши докази для їхнього підтвердження.

При цьому, найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення – гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя (правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.01.2020 у справі № 711/2302/18).

З огляду на надані сторонами докази, договори купівлі-продажу спірного майна (квартири та автомобіля) були укладені ОСОБА_1 20.09.2016 та 19.06.2021 у шлюбі з ОСОБА_1 , за його згодою і така згода не заперечується сторонами, а тому є ознакою вчинення правочинів в інтересах сім`ї. У зв`язку з чим, квартира за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіль Mersedes-benz 124, 1993 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN № НОМЕР_2 , зареєстровані на праві власності за ОСОБА_1 , є спільною сумісною власністю подружжя, набутою у зареєстрованому шлюбі.

За такого, обґрунтованими є вимоги позивача ОСОБА_1 в частині визнання вказаних квартири та автомобіля спільною сумісною власністю подружжя.

За відсутності заперечень відповідача ОСОБА_1 та визнання позову в цій частині, автомобіль Mersedes-benz 124, 1993 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN № НОМЕР_2 , зареєстровані на праві власності за ОСОБА_1 , належить сторонам у рівних частках – по 1/2, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання за кожною зі сторін права власності на 1/2 частку цього автомобіля підлягають задоволенню.

Верховний Суд у постанові від 12.10.2022 (справа № 757/64512/16-ц) зазначив, що головний критерій поділу – припинення відносин спільної власності. Суд також враховує інтереси неповнолітніх дітей при визначенні, хто з батьків отримає житло, де проживають діти.

Згідно з частиною 2 статті 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

Відповідно до витягу про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні № 19.04-06/33156/2025 від 24.06.2025, у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Рішенням суду про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 було встановлено, що шлюбні відносини між сторонами припинені з грудня 2021 року, а неповнолітні діти сторін залишилися проживати з матір`ю.

25.01.2022 ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_11 договір оренди квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до інформації Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві станом на 08.07.2025 заборгованість боржника ОСОБА_1 зі сплати аліментів складає 31 718,30 грн.

Згідно з довідками ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія», ТОВ «Обрій-ДКП», ТОВ «УК ЛИМАН», МКП «Миколаївводоканал», ОКП «Миколаївоблтеплоенерго», загальний розмір заборгованості за адресою: АДРЕСА_1 складає 12 600 грн.

Надані відповідачкою докази підтверджують, що ОСОБА_1 з дітьми не проживає у спірній квартирі, орендує житло, а відповідач сплачує аліменти у визначеному розмірі (5010,50 грн. станом на липень 2025 року) не в повному обсязі і не щомісяця, що підтверджується розрахунком заборгованості. Сплачувані ОСОБА_1 суми не є достатніми для забезпечення утримання двох неповнолітніх дітей та забезпечення їх потреб, з урахуванням витрат ОСОБА_1 на оплату орендної плати. До того ж, ОСОБА_1 має заборгованість за комунальними платежами та не утримує спірну квартиру в належному стані, що підтверджується фотоматеріалами, наданими відповідачкою.

При цьому, відсутність роботи або доходів в цьому випадку не звільняє від обов`язків утримувати дітей, оплачувати комунальні послуги, якими він користується та утримувати житлове приміщення в належному житловому стані.

Оскільки спірна квартира є єдиним житлом для сторін та їх двох неповнолітніх дітей, і саме інтереси дітей мають бути захищені, є підстави для відступлення від принципу рівності часток та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/4 частину спірної квартири, залишивши при цьому за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частини спірної квартири.

При цьому суд не може взяти до уваги як належний і допустимий доказ акт опитування матері ОСОБА_1 – ОСОБА_12 про те, що у 1999 році та передала 2000 доларів США для придбання житла, оскільки спірна квартира придбана сторонами у 2016 році і її оціночна ринкова власність значно перевищує суму в 2000 доларів США. Інших доказів, які б підтверджували, що спірна квартира придбана не за спільні кошти подружжя ОСОБА_1 не надала.

Суд вирішує спори в межах заявлених позовних вимог, а оскільки сторони не просили про реальний поділ спірного майна, виділ частки в натурі, виплату компенсації тощо, суд вирішує цей спір шляхом визначення та визнання за сторонами права власності на майно подружжя в ідеальних частках.

Стосовно зустрічного позову ОСОБА_1 в частині вимог про стягнення з ОСОБА_1 на її користь171 715 грн. в якості боргу подружжя суд дійшов такого висновку.

З Оферти на укладення угоди про надання кредиту № 501238072, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії встановлено, що 26.02.2020 ОСОБА_1 отримала у АТ «Альфа-Банк» споживчий кредит «Кредит готівкою» у розмірі 57 250 грн. під 18,99% річних з фіксованою процентною ставкою на 18 місяців. У цій же оферті зазначено, що кредит надається для власних потреб позичальника у розмірі 9634,66 грн., для повернення заборгованості за кредитним договором №501116420 від 28.02.2019 у розмірі 47 365,34 грн.

Відповідно до Оферти на укладення угоди про надання кредиту № 501326092, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії 31.05.2021 АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 уклали договір споживчого кредиту «Кредит готівкою», за умовами якого останній надано 150 250 грн., під 17,99% річних з фіксованою процентною ставкою, строком на 48 місяців.

З огляду на Акцепт пропозиції та Оферту на укладення угоди про надання кредиту № 501389988, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії встановлено, що 12.11.2021 ОСОБА_1 отримала у АТ «Альфа-Банк» споживчий кредит «Кредит готівкою» у розмірі 113 000 грн. під 40% річних з фіксованою процентною ставкою на 60 місяців.

Згідно з довідкою АТ «Сенс Банк» № 33742-33 від 16.07.2025 на ім`я ОСОБА_1 у період з 01.01.2021 до 16.07.2025 діяли кредитні договори № 501238072 від 26.02.2020, № 501316092 від 31.05.2021, № 501389988 від 12.11.2021, № 500719339 від 23.09.2022, № 500719831 від 26.09.2022, № 500748034 від 10.02.2023, № 507014958 від 09.04.2024, № 507017523 від 23.05.2024. У довідці про стан заборгованості за кредитом перед АТ «Сенс Банк» зазначено, що станом на 14.07.2025 загальна заборгованість ОСОБА_1 складає 68 654,24 грн.

Верховний Суд у постанові № 205/9626/16-ц від 01.11.2018 зазначив, що до складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування,такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя. Вказане свідчить, що борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї, можуть бути враховані при поділі майна подружжя, у разі заявлені таких вимог позивачем.

Крім того, як зазначив Верховний Суд у своїй постанові № 638/18231/15 від 30.06.2020, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Солідарне зобов`язання виникає лише у випадках, встановлених договором або законом. Тобто солідарні зобов`язання виникають лише у випадках, передбачених договором чи актом чинного законодавства (див. наприклад постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (провадження № 14-81 цс 18), від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178 цс 18), від 12.09.2018 у справі № 569/96/17 (провадження № 14-386 цс 18), від 23.01.2019 у справі № 712/21651/12) (провадження № 14-526 цс 18)).

Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Таким чином, переведення частини боргу з одного з подружжя на іншого не може відбуватися автоматично і без згоди кредитора на підставі тільки договору чи рішення суду про поділ майна подружжя. Отже, при вирішенні спору про порядок виконання колишнім подружжям зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо питання про поділ цих зобов`язань не було зі згоди кредитора вирішене при поділі спільного майна цього подружжя, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном. Якщо один із колишнього подружжя в повному обсязі виконав зобов`язання, то він у порядку частини першої статті 544 ЦК України має право на зворотну вимогу (регрес) до іншого з подружжя у відповідній частині.

Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Таким чином, переведення частини боргу з одного з подружжя на іншого не може відбуватися автоматично і без згоди кредитора на підставі тільки договору чи рішення суду про поділ майна подружжя. Тобто аналізуючи договір позики, кредитор оцінює всі ризики боржника. Якщо боржник перебуває у шлюбі, і в договорі позики чітко не визначено, що кошти будуть використані для особистих потреб, кредитор розуміє, що зобов`язання за укладеним кредитним договором чоловіка і дружини будуть солідарними. Отже, якщо один з подружжя не підписує фактично договір позики, він все одно стає учасником правових відносин,і після розлучення не звільняється від обов`язків їх виконання.

Таким чином, при вирішенні спору про порядок виконання колишнім подружжям зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо питання про поділ цих зобов`язань не було зі згоди кредитора вирішене при поділі спільного майна цього подружжя, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном. Якщо один із колишнього подружжя в повному обсязі виконав зобов`язання, то він у порядку частини першої статті 544 ЦК України має право на зворотну вимогу (регрес) до іншого з подружжя у відповідній частині.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно – правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Між тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 використала кредитні кошти саме в інтересах сім`ї, Те, що один з кредитних договорів був укладений 31.05.2021 – до купівлі спірного автомобіля, саме по собі не є достовірним підтвердженням того, що кредитні кошти були витрачені саме на придбання спірного автомобіля.

При цьому сторони, ні в заявах по суті справи ні в окремих клопотаннях не зазначали про необхідність доручення або витребування додаткових доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень.

З огляду на викладене, відсутні підстави для задоволення зустрічного позову в цій частині.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Щодо розподілу судового збору.

В силу положень ст. 133 ЦПК України судовий збір відноситься до судових витрат.

Відповідно до вимог ст. 137,141 ЦПК України сторони не надали суду доказів про понесення ними витрат на правову допомогу та не заявили про надання доказів понесення таких витрат до закінчення судових дебатів.

Згідно із частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні з позовом ОСОБА_1 сплатив 3126,58 грн. згідно з квитанцією від 29.04.2025.

Враховуючи часткове задоволення вимог первісного позову, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 належить стягнути 1813,42 грн. (3126,58х58%):100%).

При зверненні з позовом ОСОБА_1 сплатила 6159,72 грн. згідно з квитанцією від 16.07.2025.

Враховуючи часткове задоволення вимог зустрічного позову з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 належить стягнути 4434,62 грн. (6159,72 грн.х72%):100%).

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 206, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя – задовольнити частково.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб, що є спільною сумісною власністю подружжя – автомобіль Mersedes-benz 124, 1993 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN № НОМЕР_2 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 ), зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 .

Залишити у власності ОСОБА_2 у порядку поділу спільного майна подружжя право на 1/2 частку автомобіля Mersedes-benz 124, 1993 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN № НОМЕР_2 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 ).

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , залишивши у власності ОСОБА_2 право на 3/4 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

У решті позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1813 (одну тисячу вісімсот тринадцять) гривень 42 копійки витрат, понесених на оплату судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4434 (чотири тисячі чотириста тридцять чотири) гривні 62 копійки витрат, понесених на оплату судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків, або після перегляду рішення суду в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Повне найменування сторін:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_7 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_8 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повне рішення суду складене 04 червня 2026 року.

Суддя Я.В. Щеглова