Рішення від 02 червня 2026 р. у справі №478/700/26 — Казанківський районний суд Миколаївської області

Справа № 478/700/26 Провадження № 2/478/483/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2026 року. смт. Казанка

Казанківський районний суд Миколаївської області, в складі:

головуючого судді Іщенко Х.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Крюкової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені суду смт. Казанка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Казанківської селищної ради Баштанського району Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору «Українаська товарна Біржа» про визнання договору купівлі-продажу дійсним, -

В С Т А Н О В И В :

27 травня 2026 року до Казанківвського районного суду Миколаївської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Казанківської селищної ради Баштанського району Миколаївської області про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку дійсним, в якій позивачка просить суд визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомості - житлового будинку від 15.03.2000 року, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 , з однієї сторони та ОСОБА_3 з другої сторони, зареєстрованого на Товарній біржі «Українаська товарна Біржа» та в МБТІ за реєстровим номером № 82 від 15.03.2000 року.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрованого на Товарній біржі «Українська товарна біржа» 15 березня 2000 року за реєстровим номером 83398, ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 придбала житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності було зареєстроване в МБТІ 15.03.2000 року за реєстровим номером 82.

На теперішній час, позивачці стало відомо про недійсність біржової угоди і необхідність підтвердження її дійсності в судовому порядку, оскільки при укладанні договору купівлі-продажу житлового будинку не були виконані вимоги статті 220 ЦК України в частині нотаріального оформлення вказаної угоди, а оскільки позивачкою було встановлено що продавець ОСОБА_2 помер, то вона змушена звернутись до суду із даним позовом про визнання договору купівлі-продажу вказаного житлового будинку дійсним, що дасть їй змогу в повному обсязі реалізувати набуте право власності на вказаний об`єкт нерухомості.

Ухвалою суду від 28 травня 2026 року провадження у справі було відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлялася належним чином. В позовній заяві зазначила, що просить суд задовольнити її позовні вимоги з підста зазаначених в позові.

Представник відповідача - Казанківської селищної ради Баштанського району Миколаївської області та третя особа «Українаська товарна Біржа» в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином. Про причини неявки суд не повідомили.

Відзив на позовну заяву від представника відповідача по суті позову надано суду не було.

Суд вважає, що неявка в судове засідання учасників справи не перешкоджає її розгляду.

Оскільки учасники справи у судове засідання не з`явились, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши письмові докази та матеріали справи, суд приходить такого висновку.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленого цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

В подальшому ОСОБА_1 було укладено шлюб з гр. ОСОБА_4 , та відповідно після одруження взяла прізвище чоловіка - ОСОБА_5 .

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданного 20.09.2021 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Дзержинського районного управління юстиції міста Кривого Рогу Дніпропетровської області вбачається, що шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було розірвано 07.10.1996 року, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу було зроблено запис за номером 242. Згідно вказаного свідоцтва прізвища після розірвання шлюбу, - громадянина: ОСОБА_6 , громадянки - ОСОБА_7 .

Згідно паспорта серії НОМЕР_3 вбачається, що після розірвання шлюбу - 07.10.1996 року, згідно якого ОСОБА_5 взяла дошлюбне прізвище - ОСОБА_7 , паспорт на дошлюбне ім`я було отримано лише 09.03.2011 року. Таким чином, до 09.03.2011 року документом що посвідчує особу, був паспорт гр. України, виданий на ім`я ОСОБА_5 .

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 15 березня 2000 року, який зареєстровано на Українській Товарній біржі за 83398, громадянин ОСОБА_2 (продавець) продав позивачці - ОСОБА_5 (покупець) об`єкт нерухомості, а саме: житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 37 кв.м, а також сарай, цегл. (Б-1), сарай, цегл. (В-1), сарпй, цегл. (Г 1-с), сарай, цегл. (Д-1), погріб, камінь ( 3-1), вбаральня, цегляна (№ 3,4,1), загорожа ( АДРЕСА_2 ), які знаходяться на земельній ділянці, розміром 2500 кв.м. що належали ОСОБА_2 згідно свідоцтва на право на спадщину за № 140, посвідченим Казанківською держнотконторою 04.02.2000 року. Г-1с шлак, вбиральня дерев, погріб, спорудження № 3,4,5, загорожа та земельна ділянка, розміром 2500 кв.м.

З реєстраційного посвідчення виданого Казанківським бюро технічної інвентаризації вбачається, що житловий будинок розташований, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований за позивачкою на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого на Українській Товарній біржі від 15.03.2000 року № 83398 про що вчинено запис в реєстрову книгу № 1, зареєстровано за № 82.

Згідно Технічного паспорту на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 вбачається, що власником вказаного домоволодіння (виданного на ім`я) є ОСОБА_5 .

Згідно довідки, виданною виконавчим комітетом Казанківської селищної ради (вих/№ 91-01-06) від 27.11.2025 року вбачається, що згідно погосподарського обліку (книга № 5 за 1996-2000 роки, особовий рахунок № НОМЕР_4 ) та згідно по господарському обліку (книга № 4 за 2001-2005 роки, особовий рахунок № НОМЕР_5 ), по АДРЕСА_1 , була зареєстрована та проживає з 2000 року ОСОБА_1 (копії з Погосподарських книг за вказаний період часу в матеріалах справи).

Згідно з копії Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 , виданного виконкомо Троїцько-Сафонівськох сільської ради Казанківського району Миколаївської області вбачається, шо ОСОБА_2 (продавець) помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 12.11.2013 року складено відповідний актовий запис за № 18.

Встановивши наведені обставини, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України, що набрав чинності 01 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Отже, оскільки спірний договір купівлі-продажу укладений та зареєстрований на Українській товарній біржі 15 березня 2000 року, то при вирішенні спору підлягають застосуванню положення Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР), Закон України «Про власність», Закон України «Про товарну біржу».

Так, відповідно до статті 49 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції на час укладення договору купівлі-продажу спірного житлового будинку) товарна біржа є організацією, що об`єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов`язаних з ним торговельних операцій. Крім того, статтею 2 Закону встановлено, що основними принципами діяльності товарної біржі є рівноправність учасників біржових торгів, застосування вільних (ринкових) цін, публічність проведення біржових торгів.

На товарних біржах здійснюються біржові операції, які повинні відповідати сукупності вимог, установлених статтею 15 Закону, згідно з якою угода вважається укладеною на біржі: якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; якщо її учасниками є члени біржі; якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

При цьому слід зазначити, що чинним законодавством України на момент вчинення правочину не було передбачено такої форми угоди, як біржова.

Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

Згідно зі статтею 41 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Відповідно до статті 42 ЦК Української РСР угоди можуть укладатися усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Водночас згідно зі статтею 47 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди.

За змістом статей 128, 153 ЦК Української РСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 227 ЦК Української РСР передбачалася обов`язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) і його реєстрація органами місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Таким чином, у період укладання оспорюваного договору купівлі-продажу існувала колізія у чинному законодавстві, оскільки згідно зі статтями 224, 227 ЦК Української РСР договір купівлі-продажу житлових квартир, будинків, повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Проте, згідно зі статтею 15 Закону України «Про товарну біржу», біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.

Положення статті 227 ЦК Української РСР спрямовані безпосередньо на встановлення форми договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири). Тобто, правові норми, закріплені цією статтею, мають спеціальний характер по відношенню до відповідних договорів, тоді як стаття 15 Закону України «Про товарну біржу» закріплює умови, за наявності яких угоду можна вважати біржовою.

З цього випливає, що положення статті 15 Закону України «Про товарну біржу» по відношенню до угод про відчуження нерухомого майна житлового призначення мають загальний характер. Тобто, закон спеціальний переважає закон загальний.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2018 року в справа № 205/8493/16-ц (провадження № 61-40951св18), від 01 квітня 2020 року в справі № 754/1466/15-ц (провадження № 61-11804св18), від 21 липня 2021 року в справі № 640/3509/19 (провадження № 61-10287св20), від 28.03.2023 року в справі № 521/4839/21 (провадження № 61-11877/св22).

Крім того, Пленум Верховного Суду України у своїй постанові «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28 липня 1978 року № 3 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року № 13 та від 25 травня 1998 року № 15) роз`яснив, що з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки ті угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах, міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини.

Таким чином, угоди щодо придбання на біржових торгах жилого будинку (квартири) чи його (її) частини вимагають оформлення в нотаріальній формі.

Ураховуючи вищевикладене, немає різниці, де фізичні або юридичні особи уклали угоду - на біржі чи поза нею. Тому необхідно дотримуватися законодавчо встановленої форми угод про відчуження нерухомого майна незалежно від місця, де ці угоди укладаються.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 липня 2021 року в справі № 640/3509/19 (провадження № 61-10287св20).

Крім того, частиною другою статті 220 ЦК України встановлено, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 389/122/16ц (провадження № 61-12634св18) зазначено, що для визнання судом угоди дійсною повинен мати місце не лише

факт повного чи часткового виконання угоди, що потребує нотаріального посвідчення, а також факт ухилення іншою стороною від нотаріального оформлення угоди.

Виходячи з наведеного, та враховуючи обставини даної справи, суд приходить до висновку, що оскільки ОСОБА_2 (продавець) помер, а правонаступники до його майна відсутні, то можливість нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 15 березня 2000 року, який зареєстровано на Українській Товарній біржі було неможливим, а тому, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Виходячи з цього, за відсутності інших обставин, що спростовують доводи позивачки. Суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити.

Витрати зі сплати судового збору залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.12, 13, 259, 264, 265, 268, 279 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Казанківської селищної ради Баштанського району Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору «Українаська товарна Біржа» про визнання правочину дійсним, - задовольнити.

Визнати дійсним договір купівлі продажу нерухомості, а саме: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 15 березня 2000 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований в Казанківському бюро технічної інвентаризації, та записаний в реєстровій книзі № 1 за зареєстровим номером 82, посвідчений «Українською товарною біржою» 15.03.2000 року за реєстровим номером 83398.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 03.06.2026 року.

Суддя: Х.В. Іщенко