Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №473/2455/26 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Суд: Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:

Дата: 03 червня 2026 р.

Справа: №473/2455/26

Суддя: Ротар М. М.

Справа № 473/2455/26

РІШЕННЯ

іменем України

"04" червня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючої судді Ротар М.М., за участю секретаря судового засідання Ніколаєнко Г.О., розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вознесенської міської ради про визнання права власності на частку земельної ділянки в порядку спадкування за законом,

встановив:

у травні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на частку земельної ділянки площею 0,0921 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він є спадкоємцем першої черги після смерті свого батька ОСОБА_2 06.02.2026 року приватним нотаріусом було видане свідоцтво про право на спадщину за законом на частку житлового будинку АДРЕСА_1 . Однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку земельної ділянки, яка була надана для обслуговування частки житлового будинку, нотаріусом було відмовлено, оскільки було встановлено, що земельна ділянка, яка входить до складу спадщини, перебуває у спільній сумісній власності померлого та іншого співвласника майна без визначення частки спадкодавця в даному нерухомому майні.

З огляду на викладене, позивач просив визнати за ним право власності на частку земельної ділянки площею 0,0921 га, що була надана для обслуговування житлового будинку, та розташована за адресою АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 19 травня 2026 року відкрито провадження у справі та справа призначена до розгляду в порядку загального позовного провадження.

У підготовче судове засідання позивач ОСОБА_3 не з`явився, від його представниці ОСОБА_4 надійшла заява про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в підготовче судове засідання не з`явився, на адресу суду надіслав заяву, про розгляд справи без участі представника, проти задоволення позову не заперечує.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи і оцінивши їх в сукупності, прийшов до висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги обґрунтовані, знайшли своє підтвердження та підлягають задоволенню в повному обсязі за наступних підстав.

Згідно ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Зокрема суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Вознесенську Миколаївської області помер батько позивача - ОСОБА_2 .

Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої входить частка житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1 та частка земельної ділянки загальною площею 0,0921 га, яка надана для обслуговування вищевказаного житлового будинку.

Позивач являється єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 , який прийняв спадщину та 06.02.2026 року приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Омельчук І.М. на ім`я позивача було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 .

Однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку земельної ділянки, надану для обслуговування вищевказаної частки житлового будинку, нотаріусом було відмовлено, оскільки з наданих документів встановлено, що земельна ділянка, яка входить до складу спадкового майна, перебуває у спільній сумісній власності померлого та іншого співвласника майна ОСОБА_5 , без визначення частки спадкодавця в даному нерухомому майні.

Так, земельна ділянка загальною площею 0,0921 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , згідно державного акту на право приватної власності на землю, виданого 27.06.1994 року Вознесенською міською радою та зареєстрованого в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 3931, належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

У відповідності до ч.2 ст. 89 ЗК України у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки співвласників житлового будинку. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом (ч.3 ст. 89 ЗК України). Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності мають право на її поділ або виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом (ч.4 ст. 89 ЗК України).

У відповідності з п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" при визначенні частки спільної земельної ділянки, право на користування якою мають особи, слід виходити з розміру їх часток у будинку, господарських будівель та споруд на час виникнення спільної сумісної власності.

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі земельну ділянку, є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Таким чином, за життя спадкодавець ОСОБА_2 набув право власності на частку земельної ділянки і тому спадкоємець ОСОБА_3 також має право на визнання за собою право власності в порядку спадкування за законом на вказану частку.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України ).

Відповідно до роз`яснень, викладених в абзаці другому пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», судам роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

За змістом ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності іншої особи, відбувається одночасний перехід права власності на земельну ділянку.

Системний аналіз змісту ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року в справі № 689/26/17 дійшла висновку, що при переході права власності на об`єкт нерухомості, необхідно враховувати принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, за яким земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства».

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який знаходить свій вияв у правилах ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Оскільки на земельній ділянці, яка призначена для обслуговування житлового будинку, знаходиться житловий будинок, частина якого належить позивачу, тому до нього перейшло право власності і на земельну ділянку в розмірі частки права власності будинку відповідно до ст.120 ЗК України, ст.377 ЦК України.

Керуючись ст.ст.12,13,76-83,141,259,263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

позовні вимоги ОСОБА_1 до Вознесенської міської ради про визнання права власності на частку земельної ділянки в порядку спадкування за законом, задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , на частку земельної ділянки площею 0,0921 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя М.М.Ротар

Оригінал: reyestr.court.gov.ua