Рішення від 26 квітня 2026 р. у справі №472/698/25 — Веселинівський районний суд Миколаївської області

Справа № 472/698/25

Провадження №2/472/56/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2026 року селище Веселинове

Миколаївської області

Веселинівський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді - Орленко Л.О.,

з участю секретаря

судового засідання - Чорної О.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Губської Ю.О.,

представників третьої особи - Дмитренка О.О.,

Камашевої Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 у с-щі Веселинове Миколаївської області цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей,

ВСТАНОВИВ:

Рух справи в суді першої інстанції

17 червня 2025 до Веселинівського районного суду Миколаївської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей.

Ухвалою суду від 26 червня 2025 року відкрито провадження в справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 19 листопада 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Короткий зміст позовних вимог

В обґрунтування своїх вимог позивач ОСОБА_1 зазначила, що відповідач ОСОБА_2 , яка є її дочкою, ухиляється від виконання батьківських обов`язків стосовно своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вказує, що діти знаходяться з нею та перебувають на повному її утриманні. Також посилається на те, що весь цей період часу відповідачка ОСОБА_2 не піклується про своїх дітей, не проявляє заінтересованості в їх долі, не цікавиться успіхами дітей, станом їх здоров`я, не піклується про їх фізичний та духовний розвиток. А тому, позивач вважає, що вказане є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

Доводи сторін та інших учасників справи

В судовому засідання позивач ОСОБА_1 та представник позивача - адвокат Губська Ю.О. позов підтримали та просили його задовольнити. Вказали, що дочка позивачки - відповідач ОСОБА_2 не приймає участь у вихованні своїх дітей, не допомагає, не спілкується з дітьми. Крім того, зазначили, що відповідач ОСОБА_2 постійно разом з дітьми ніколи не проживала, оскільки вона лишала дітей на виховання позивачці, а сама постійно кудись зникала, потім знову поверталась. Вказали на те, що діти відповідачки з 19 лютого 2025 року знаходяться з позивачем та перебувають на повному її утриманні. Також посилаються на те, що весь цей період часу відповідачка ОСОБА_2 не піклується про дітей, не проявляє заінтересованості в їх долі, не цікавиться успіхами дітей, станом їх здоров`я, не піклується про їх фізичний та духовний розвиток. А тому, вважають, що вказане є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав. Також погодились на заочний розгляд справи.

В судовому засіданні представники третьої особи органу опіки та піклування Веселинівської селищної ради Дмитренко О.О. та Камашева Т.В. висловили думку про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання: 28.01.2026 року, 06.03.2026 року, 03.04.2026 року та 27.04.2026 року не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, що підтверджується поштовими конвертами, які повернулись до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою", а також повідомлена шляхом розміщення оголошення на веб-сторінці суду. Будь-яких заяв чи клопотань до суду не подала, про причини неявки не повідомила суд, відзиву на позовну заяву чи заперечення щодо позову до суду не подала.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, не повідомила суд про причини неявки в судові засідання, відзиву на позовну заяву не подала, та те, що представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи, то суд вважає за необхідне розглядати справу в заочному порядку на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши вступне слово позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Губської Ю.О., думки представників третьої особи Дмитренка О.О. та Камашевої Т.В., заслухавши показання малолітнього свідка ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог та наданих доказів, суд дійшов наступного висновку.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є дочкою позивача ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 27).

Відповідач ОСОБА_2 являється матір`ю трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження та витягами з ДРАЦС (а.с. 10-18).

Також судом встановлено, що відповідно до актів-обстеження умов проживання та витягів з реєстру територіальної громади діти відповідача ОСОБА_2 проживають разом з позивачкою ОСОБА_1 (а.с. 12, 15, 18, 19, 91), а також поставлені на первинний облік та тимчасово влаштовані в сім`ю біологічної бабусі ОСОБА_1 , що підтверджується наказами Служби у справах дітей Веселинівської селищної ради від 19.02.2025 року та від 18.04.2025 року (а.с. 20-21).

Відповідно до довідки від 17.03.2025 року та характеристики на ОСОБА_2 , видані старостою Зеленівського старостинського округу Веселинівської селищної ради (а.с. 22) відповідач ОСОБА_2 з 19 грудня 2024 року по теперішній час не перебуває на території Зеленівського старостинського округу, а її діти знаходяться на утриманні та вихованні бабусі ОСОБА_1 . Станом на 17.03.2025 року ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, разом з дітьми не проживає.

Відповідно до характеристики на ОСОБА_1 (а.с. 24) остання проживає в родині бабусі ОСОБА_1 , а її матір не приділяє належну увагу вихованню дочки.

Відповідно до характеристики на ОСОБА_3 (а.с. 25) остання проживає в родині бабусі ОСОБА_1 , а її матір не приділяє належну увагу вихованню дочки, участі в житті дитини не бере.

03 липня 2025 року рішенням Виконавчого комітету Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області № 113 затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У висновку вказано, що ОСОБА_2 самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, а саме не цікавиться станом здоров`я дітей, їх навчанням, не бере участі у вихованні та утриманні дітей, не піклується про стан їх здоров`я та духовний розвиток, проживає окремо від дітей, а діти проживають в сім`ї бабусі ОСОБА_1 .

В судовому засіданні малолітній свідок ОСОБА_1 показала, що вона разом із сестрами проживає в сім`ї бабусі ОСОБА_1 . Останній раз вона бачила свою матір ОСОБА_2 в 2025 році, але вже пів року вона її не бачила. Також зазначила, що їй матір телефонувала та питала в неї, коли судове засідання має відбутись.

Мотиви, якими керується Суд та застосовані норми права

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону № 2402-III).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом у постановах, зокрема від 24 жовтня 2024 року в справі № 199/3287/23, від 20 березня 2024 року в справі № 204/2097/22, від 07 лютого 2024 року в справі № 455/307/22 та інших.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 28 лютого 2024 року в справі № 303/4697/22, від 12 лютого 2024 року в справі № 202/1931/22 та інші).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

У справі від 30 червня 2020 року (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 21 лютого 2024 року в справі № 404/9387/21, від 19 лютого 2024 року в справі № 159/2012/23, від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18.

Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 01 серпня 2024 року в справі № 366/52/21, від 07 березня 2024 року в справі № 947/7448/22, від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18, від 06 жовтня 2021 року в справі № 320/5094/19).

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23).

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 15 листопада 2023 року в справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року в справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року в справі № 638/15336/18).

За положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Оцінивши висновок органу опіки та піклування від 03 липня 2025 року про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав з тих підстав, що ОСОБА_2 самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, а саме не цікавиться станом здоров`я дітей, їх навчанням, не бере участі у вихованні та утриманні дітей, не піклується про стан їх здоров`я та духовний розвиток, не проявляє материнської турботи, проживає окремо від дітей, суд дійшов висновку, що він не є достатньо об`єктивним та обґрунтованим, оскільки не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, а також переконливих доводів щодо доцільності позбавлення батьківських прав, якими орган опіки та піклування керувався під час прийняття рішення.

Зазначений висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку матері загрози для дітей, їх здоров`я та психічного розвитку. Висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дітей та необхідності в такий спосіб захисту їх прав. А тому, суд не погоджується з даним висновком органу опіки та піклування, оскільки він є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дітей.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач ні до пред`явлення позову, ні після, жодного разу не зверталася до поліції з заявами про те, що відповідач ОСОБА_2 не виконує батьківські обов`язки щодо своїх дітей. Так само матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ОСОБА_2 притягувалась до адміністративної відповідальності за невиконання своїх батьківських обов`язків.

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що наразі позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх підставах у контексті національного законодавства та практики ЄСПЛ.

Проте встановлені судом обставини справи вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо її неповнолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з покладенням на Орган опіки та піклування Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області здійснення контролю за виконанням обов`язків матері.

Суд звертає увагу, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22, від 09 червня 2023 року в справі № 591/6037/21, від 04 грудня 2024 року в справі № 133/747/23).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 223, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей.

Попередити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання її неповнолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Контроль за виконанням обов`язків матері покласти на Орган опіки та піклування Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області.

Роз`яснити ОСОБА_2 , що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення (або з дати складення повного тексту заочного рішення суду).

Учасник справи, якому заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення (або в день складення повного заочного рішення суду), має право на поновлення пропущеного строку, на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного тексту заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку відповідачем шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення, а в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення - після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення суду складено 07 травня 2026 року.

Суддя Веселинівського районного суду

Миколаївської області Л.О. Орленко