Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №740/4992/25 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року

м. Київ

справа № 740/4992/25

провадження № 51-21км26

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 04 вересня 2025 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 01 грудня 2025 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК, і

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 04 вересня 2025 року визнано винуватим та призначено покарання ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 389 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі ч. 1, ч. 3 ст. 71 КК до основного покарання, призначеного за вказаним вироком, повністю приєднано невідбуту частину додаткового покарання за ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 11 березня 2025 року та за сукупністю вироків призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки 6 місяців 6 днів.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 01 грудня 2025 року вирок місцевого суду залишено без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Судами попередніх інстанцій ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він після набрання законної сили вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 07 листопада 2024 року та ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 11 березня 2025 року, якими його було засуджено за ч. 1 ст. 286-1 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 51 000 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, 20 березня 2025 року керував автомобілем, будучи позбавленим цього права, та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 121 КУпАП (порушення правил користування ременями безпеки).

Вимоги касаційної скарги таузагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції, призначити ОСОБА_7 більш м`яке покарання у виді пробаційного нагляду на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки 6 місяців 6 днів.

На обґрунтування касаційних вимог захисник зазначає, що судами під час призначення покарання належним чином не враховано ступінь суспільної небезпеки та тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, а також особу засудженого. Вважає, що судами не взято до уваги те що, ОСОБА_7 офіційно працевлаштований, сплачує податки, позитивно характеризується за місцем проживання, не порушує громадський порядок, не зловживає спиртними напоями, має на утриманні матір з інвалідністю, батька та брата.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні:

- сторона захисту підтримала вимоги касаційної скарги та просила її задовольнити;

- прокурор заперечив касаційну скаргу та просив відмовити у її задоволенні.

У касаційній скарзі захисник просив здійснювати касаційний розгляд кримінального провадження за його відсутності.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не прибули.

Мотиви Суду

Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, пояснення прокурора, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про таке.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 389 КК в касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи касаційної скарги захисника полягають у незгоді із видом призначеного засудженому покарання.

Колегія суддів вважає невмотивованими наведені аргументи.

Під час призначення покарання ОСОБА_7 суд першої інстанціїз достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК відноситься до категорії кримінальних проступків, обставини його вчинення, зокрема те, що воно було вчинено через декілька днів після призначення ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 11 березня 2025 року покарання за попереднє кримінальне правопорушення (ч. 1 ст. 286-1 КК), інформацію про особу винного, який судимий за нетяжкий злочин, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Обставиною, яка пом`якшує покарання, визнано щире каяття. Обставин, які обтяжують покарання, встановлено не було.

Сукупність наведеної інформації дала суду першої інстанції підстави для висновку про призначення ОСОБА_7 мінімального покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

Крім того, місцевий суд встановив, що 10 квітня 2025 року засуджений сплатив штраф, призначений ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 11 березня 2025 року, а додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки повністю не відбув. Тому на підставі ч. 1, ч. 3 ст. 71 КК до основного покарання, призначеного за вказаним вироком, повністю приєднано невідбуту частину додаткового покарання за ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 11 березня 2025 року та за сукупністю вироків призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки 6 місяців 6 днів.

Із зазначеною позицією місцевого суду погодився й суд апеляційної інстанції. Відповідно до змісту оскаржуваної ухвали під час перегляду вироку апеляційний суд перевірив доводи щодо суворості покарання, викладені в апеляційній скарзі захисника, та навів переконливі мотиви, у зв`язку з якими визнав їх неприйнятними.

Крім того, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявність пом`якшуючої обставини, дані про особу ОСОБА_7 , його сімейний стан, молодий вік, працевлаштованість, відсутність негативних характеристик, не є безумовними підставами для призначення засудженому більш м`якого покарання, зокрема у виді пробаційного нагляду.

Таким чином, за результатами касаційного розгляду колегією суддів не встановлено невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, а тому оскаржувані судові рішення потрібно залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Керуючись статтями 433, 436, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 04 вересня 2025 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 01 грудня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника- без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3