Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №456/4275/18 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 червня 2026 року

м. Київ

справа № 456/4275/18

провадження № 51-3632км25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 лютого 2025 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 4 червня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017140000000354, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Калуш Івано-Франківської області, жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Згідно з вироком суду, органом досудового розслідування ОСОБА_7 і ОСОБА_8 обвинувачувались в одержані службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе та третьої особи за не вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, вчиненого повторно, за попередньою змовою групою осіб, пов`язане з вимаганням неправомірної вигоди.

Зокрема ОСОБА_7 , перебуваючи на посаді начальника митного поста «Стрий» Львівської митниці ДФС, а ОСОБА_8 - перебуваючи на посаді заступника начальника цього митного поста, діючи умисно, з корисливих мотивів, використовуючи владу та службове становище всупереч інтересам служби та з метою власного незаконного збагачення, діючи спільно, вимагали та отримали від ОСОБА_9 неправомірну вигоду, а саме: ОСОБА_7 - 3500 грн, ОСОБА_8 - 3600 грн, за обставин детально викладених у вироку суду.

Вироком районного суду, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнано невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК, оскільки не доведено, що в діянні обвинувачених є склад вказаного кримінального правопорушення

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Прокурор зазначає, що місцевий суд дійшов висновку про фальсифікацію працівниками правоохоронного органу протоколів огляду, ідентифікації та вручення грошових коштів від 14 червня та 5 липня 2018 року, зазначивши, що вказані слідчі дії або взагалі не проводились, або проводились, однак заявник ОСОБА_9 участі у них не брала.

Однак, поза увагою суду залишились показання свідків, які підтвердили участь ОСОБА_9 у проведенні зазначених слідчих дій та їх належність і достовірність.

Крім того, судом не проаналізовано інші докази, які спростовують позицію захисту, адже факт участі ОСОБА_9 у слідчих експериментах 14 червня та 5 липня 2018 року задокументовано не тільки письмовими процесуальними документами, а також зафіксовано на аудіо-, відео- носії інформації, які досліджені у судовому засіданні.

Більше того, попередньо ідентифіковані грошові кошти, які були передані ОСОБА_9 , в подальшому були винайдені та вилучені у ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , а самі обставини їх спілкування, вимагання та одержання неправомірної вигоди зафіксовані електронними носіями інформації.

Прокурор стверджує, що судом не надано належної правової оцінки та не з`ясовано причини зміни показань свідком ОСОБА_9 , котра надавала різні за змістом відповіді на одні і ті ж самі питання.

Що стосується позиції сторони захисту про наявність тиску на заявницю зі сторони працівників правоохоронного органу, то вони, на думку прокурора, спростовуються одночасним допитом ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , дослідженими аудіо-відео носіями проведених НСРД за її участю, які свідчать про добровільність дій ОСОБА_9 під час конференційного співробітництва.

Також, прокурор вважає, що апеляційний суд безпідставно погодився з висновками місцевого суду щодо недопустимості процесуальних документів, складених за результатами проведення затримання обвинувачених, їх особистого обшуку, невідкладного обшуку транспортного засобу і освідування обвинувачених, оскільки слідчі дії та складені за їх результатами документи відповідають вимогам КПК.

До того ж, суд визнав недопустимим доказом протокол огляду речових доказів від 6 липня 2018 року, зазначивши, що слідчим не було дотримано вимоги КПК, однак поза увагою суду залишились показання свідка ОСОБА_11 , яка пояснила, що при проведенні обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 у неї не було протоколу попередньо ідентифікованих грошових коштів, які передавались обвинуваченим, тому усі винайдені кошти в помешканні були поміщені в пакет, який опечатано та вилучено для подальшої можливості звірити із протоколом ідентифікації.

Крім цього, судом першої інстанції було визнано недопустимими доказами ряд протоколів за результатами проведення НСРД через невиконання стороною обвинувачення вимог ст. 290 КПК.

Водночас, під час розгляду провадження судом апеляційної інстанції не з`ясовано причини, які перешкодили прокурору відкрити стороні захисту відповідні документи, а лише констатовано, що таких заходів вжито не було.

Отже, на думку прокурора, у суду були обґрунтовані та достатні підстави для прийняття рішення про наявність у діях обвинувачених складу інкримінованого кримінального правопорушення, однак суд першої інстанції, а в подальшому і суд апеляційної інстанції, не застосували закон, який підлягав застосуванню, а саме ч. 3 ст. 368 КК.

Про вищевказані порушення прокурор зазначав в апеляційній скарзі, однак в порушення вимог ст. 419 КПК вони залишились поза увагою суду апеляційної інстанції.

Також цей суд в супереч ч. 3 ст. 404 КПК безпідставно відмовив в задоволенні клопотання сторони обвинувачення про повторне дослідження доказів.

Таким чином судові рішення не відповідають вимогам статей 370, 419 КПК і підлягають скасуванню.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора, захисник просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор частково підтримав касаційну скаргу, просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді.

Захисник заперечував проти задоволення цієї скарги.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК).

Крім цього, Верховний Суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні.

Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину в цілому.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК.

Зокрема, ст. 412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Положеннями ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК визначено, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу.

Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.

До того ж суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 цього Кодексу.

Зважаючи на приписи ст. 419 КПК, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права.

При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Колегія суддів касаційного суду уважає, що суд апеляційної інстанції вказаних вимог закону при перегляді вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 і ОСОБА_8 за апеляційною скаргою прокурора в повній мірі не дотримався.

Так, суд першої інстанції за результатом розгляду кримінального провадження дійшов висновку про недоведеність наявності у діянні ОСОБА_7 і ОСОБА_8 складу інкримінованого їм кримінального правопорушення.

При цьому судом було визнано недопустимими ряд доказів сторони обвинувачення.

Не погоджуючись із виправдувальним вироком суду першої інстанції, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, із наведенням відповідних обґрунтувань, просив скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 і ОСОБА_8 винуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, та призначити останнім відповідне покарання.

В обґрунтування своїх вимог прокурор покликався на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, допущені судом першої інстанції істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до необґрунтованого виправдання обвинувачених.

Проте, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора, усупереч вимогам ст. 419 КПК, апеляційний суд належним чином не мотивував своєї ухвали, не навів обґрунтованого аналізу доводів, викладених у поданій скарзі, не співставив наявних у провадженні доказів та не надав відповідей на всі доводи апеляційної скарги.

Зміст ухвали апеляційного суду свідчить про залишення вказаним судом без обґрунтованих відповідей та належної перевірки доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення щодо відсутності належного обґрунтування визнання недопустимими доказами протоколів огляду, ідентифікації та вручення грошових коштів від 14 червня та 5 липня 2018 року.

Вказані протоколи прокурор просив повторно дослідити під час апеляційного розгляду та зазначав, що суд першої інстанції, визнаючи їх недопустимими доказами, обґрунтував свій висновок припущеннями, вказавши, що або вказані слідчі дії не проводились взагалі, або заявник ОСОБА_9 участь у них не брала.

Разом з цим, як стверджував прокурор, поняті ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та оперативний уповноважений УСБУ у Львівській області ОСОБА_10 , будучи допитаними у суді першої інстанції, підтвердили участь ОСОБА_9 у проведенні зазначених слідчих дій та їх належність і достовірність, однак вказані доводи залишились поза увагою апеляційного суду.

Слід звернути увагу, що згідно з вироком суду свідки надавали показання, відносно обставин проведення слідчих дій за їх участю, будучи приведеними до присяги, а в матеріалах справи наявні протоколи огляду, ідентифікації та вручення грошових коштів від 14 червня та 5 липня 2018 року, з яких убачається, що за участю понятих було оглянуто грошові кошти, здійснено ксерокопії купюр (які засвідчені підписами учасників слідчої дії та долучені до протоколів як додатки), після чого грошові кошти вручені ОСОБА_9 в якості заздалегідь ідентифікованого засобу для використання під час контролю за вчиненням злочину, шляхом проведення слідчого експерименту, а саме з метою їх подальшої передачі ОСОБА_7 і ОСОБА_8 .

Також в протоколах зазначено, що учасники з протоколами ознайомлені та попереджені про недопустимість розголошення результатів, заяв та зауважень не надходило. В зазначених протоколах наявні підписи понятих та ОСОБА_9 .

Крім цього, прокурор в апеляційній скарзі стверджував, що суд першої інстанції не провів аналізу доказів та не порівняв їх з іншими, які спростовують позицію сторони захисту, адже факт участі 14 червня та 5 липня 2018 року ОСОБА_9 у слідчих експериментах задокументовано не тільки письмовими процесуальними документами, складеними у ході проведення цих слідчих дій та за результатами проведення НСРД, а й зафіксовані на аудіо-, відео- носії інформації, які досліджені у судовому засіданні.

Сторона обвинувачення зазначала, що попередньо ідентифіковані грошові кошти, які передані ОСОБА_9 , в подальшому були винайдені та вилучені у ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , а самі обставини їх спілкування, вимагання та одержання неправомірної вигоди зафіксовані електронними носіями інформації.

Однак, вказані доводи прокурора не були належним чином перевірені та спростовані судом апеляційної інстанції та він погодився з висновками місцевого суду про те, що вказані протоколи було сфальсифіковано працівниками правоохоронного органу.

Також прокурор наголошував на тому, що тричі допитана у судовому засіданні ОСОБА_9 надавала непослідовні показання, різні за своїм змістом відповіді на одні і ті ж питання.

При цьому, на запитання про фактичні обставини кримінального провадження, де приймала участь ОСОБА_9 , остання відмовлялась відповідати на запитання, посилаючись на ст. 63 КУ, поряд з цим повідомила, що діяла під тиском та вказівками працівників УСБУ.

Водночас, прокурор звертав увагу на те, що вказані твердження заявниці ОСОБА_9 було спростовано одночасним допитом останньої та ОСОБА_10 , дослідженими аудіо-відео носіями проведених НСРД, які свідчать про добровільність її дій під час конференційного співробітництва. При цьому надані в судовому засідання показання ОСОБА_9 в інтересах обвинувачених, які категорично суперечать обставинами кримінального провадження, повністю спростовуються протоколом за результатами проведення НСРД від 1 серпня 2018 року із стенограмою аудіозапису телефонної розмови, на що суд уваги не звернув.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в матеріалах справи наявна письмова заява ОСОБА_9 від 30 травня 2018 року, адресована начальнику УСБУ у Львівській області, в якій остання зазначає, що співробітники Львівської митниці ДФС ОСОБА_7 і ОСОБА_8 регулярно вимагають в неї грошові кошти за нестворення штучних перешкод під час митного оформлення товарів. Заявниця зазначає, що вказані особи вимагають у неї грошові кошти у розмірі від 5 000 грн до 10 000 грн за календарний місяць її діяльності, в залежності від кількості задекларованих вантажів. ОСОБА_9 просить звернути увагу на неправомірні дії вказаних осіб та притягнути винних до відповідальності. Крім цього, в матеріалах кримінального провадження є заява ОСОБА_9 від 9 червня 2018 року про надання згоди на конфіденційне співробітництво та проведення щодо неї НСРД.

Крім того, сторона обвинувачення вважала необґрунтованими висновки місцевого суду щодо обставин проведення органом досудового розслідування затримання обвинувачених, їх особистого обшуку, невідкладного обшуку транспортного засобу і освідування обвинувачених з порушенням вимог КПК, а також щодо визнання недопустимими доказами протоколів за результатами проведення цих слідчих дій та похідних від них доказів (речових доказів отримані за результатами обшуку транспортного засобу, висновків експертів № 3717, № 3718).

Непогоджуючись з таким висновком суду прокурор зазначав, що ст. 208 КПК містить виключний перелік підстав для затримання особи та у даному випадку докази причетності ОСОБА_7 і ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого злочину здобуті, у тому числі, і в ході проведення обшуку транспортного засобу під керуванням ОСОБА_8 . В ході проведення обшуку в порядку ч. 3 ст. 233 КПК у обвинувачених було виявлено та вилучено предмет неправомірної вигоди - попередньо помічені та ідентифіковані грошові кошти (1 900 грн), які на їх вимогу передала ОСОБА_9 .

Крім того, під час обшуку транспортного засобу було проведено особистий обшук підозрюваних відповідно до положень, передбачених ч. 5 ст. 236 КПК.

Складання окремого протоколу особистого обшуку особи за таких обставин кримінальним процесуальним законом не передбачено. В подальшому, ухвалою слідчого судді від 6 липня 2018 року було узаконено проведення обшуку в транспортному засобі.

Проте, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що недотримання слідчим процесуальної форми проведення слідчих (розшукових) дій: замість затримання ОСОБА_7 і ОСОБА_8 слідчим було проведено невідкладний обшук транспортного засобу, при цьому вказана слідча дія здійснювалась за участю обвинувачених, які на момент її проведення були затримані за підозрою у вчиненні злочину та мали статус і права підозрюваних, без роз`яснення їм перед початком їх прав, в тому числі й права на правову допомогу, то це є істотним порушенням прав підозрюваного, а відтак дані докази слід визнати недопустимими.

При цьому суд зазначив, що порушення права підозрюваних на захист (користування правовою допомогою, участь захисника під час проведення обшуку) не є формальним порушенням, оскільки вплинуло на достовірність результатів проведеної слідчої (розшукової) дії.

Водночас, суд не зазначає, як саме вказані порушення, на його думку, вплинули на проведення слідчої (розшукової) дії.

Колегія суддів вважає, що для оцінки допустимості або недопустимості доказів, отриманих під час фактичного затримання особи, зокрема, доказів, знайдених у ході особистого обшуку особи та освідування особи, слід виходити з того, чи було це затримання законним у аспекті застосування приписів статей 207 та 208 КПК, чи були додержані в ході затримання, обшуку та освідування фундаментальні права затриманої особи і, якщо такі права були порушені, то чи є таке порушення істотним у значенні положень, викладених у ч. 1 ст. 87 цього Кодексу, тобто таким, що підриває справедливість судового процесу в цілому.

Частина 4 ст. 208 КПК передбачає важливий обов`язок особи, що здійснила затримання, роз`яснити права затриманій особі. Зокрема, в контексті допустимості отриманих доказів, особі має бути роз`яснено право мати захисника, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього.

Втім, не у всіх випадках порушення навіть фундаментальних прав і свобод особи під час кримінального провадження має прямий вплив на дотримання гарантій справедливого судового розгляду.

Навіть поводження, заборонене ст. 28 Конституції України та ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно прямо не призвело до отримання доказів, не порушує питання про додержання гарантій справедливого розгляду обвинувачення.

Отже, при вирішенні питання про те, чи може порушення певних основоположних прав і свобод особи стати підставою для визнання доказів недопустимими відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК, необхідно взяти до уваги не лише сам факт такого порушення, але й встановити, що отримані докази є результатом такого порушення.

Так обставини, викладені у протоколах затримання, свідчать про те, що в їх змісті зафіксовано час (18:15) та місце затримання ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , останнім повідомлено підстави затримання, роз`яснено їх права та обов`язки. Протоколи підписані підозрюваними та їх захисниками.

Як убачається з протоколу обшуку від 5 липня 2018 року, слідчим на підставі ч. 3 ст. 233 КПК у зв`язку з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, було проведено невідкладний обшук іншого володіння особи, а саме транспортного засобу марки Мерседес під керуванням ОСОБА_8 .

При цьому встановлено, що в зазначеному транспортному засобі, в якості пасажира перебувала начальник митного поста «Стрий» ОСОБА_7 .

В подальшому слідчим ОСОБА_15 проведено поверхневий огляд ОСОБА_8 , в ході якого речей, предметів та документів, які б мали значення для здійснення досудового розслідування не виявлено, а слідчий ОСОБА_11 приступила до особистого обшуку ОСОБА_7 , при цьому запропонувала їй добровільно пред`явити вміст сумки, на що остання погодилась та серед інших речей видала частину предмету неправомірної вигоди в сумі 1 550 грн.

В ході огляду вказаних купюр здійснено їх просвічування ультрафіолетовою лампою та на них виявлено сліди світіння світло-зеленого кольору. Також було зроблено змиви з рук ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , а також здійснено обшук автомобіля, де в порожнині, що знаходиться перед підлокітником між передніми сидіннями, виявлено частину предмету неправомірної вигоди у сумі 350 грн, та на цих купюрах виявлено сліди світіння світло-зеленого кольору.

Вказану слідчу дії було проведено слідчим ОСОБА_15 , за участю слідчого ОСОБА_11 , в присутності ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , понятих ОСОБА_16 , ОСОБА_14 , а також співробітників УСБУ у Львівській області.

Освідування ОСОБА_8 і ОСОБА_7 проведено на підставі постанов прокурора від 5 липня 2018 року, які наявні в матеріалах справи. Останні добровільно пройшли освідування без будь-якого примусу до них з боку працівників правоохоронного органу, що вбачається з дослідженого місцевим судом відеозапису.

Присутність чи відсутність захисника у цьому випадку не може позначитися на змісті отриманих під час цієї дії результатів.

Отже, з урахуванням наведеного колегія суддів вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що органом досудового розслідування були допущені порушення прав підозрюваних на захист, які вплинули на достовірність результатів проведених слідчих дії, оскільки судові рішення не містять переконливого обґрунтування до спростування результатів слідчих дій, отриманих внаслідок проведення особистого обшуку, освідування та невідкладного обшуку транспортного засобу.

З дослідженого місцевим судом відеозапису обшуку транспортного засобу вбачається, що ні ОСОБА_8 , ні ОСОБА_7 не вимагали присутності захисника під час проведення слідчих дій, та навпаки співпрацювали з працівниками правоохоронного органу.

При цьому, КПК не містить положень про обов`язкову участь захисника під час обшуку, у тому числі у кримінальному провадженні, у якому участь захисника є обов`язковою.

Суд наголошує, що затримання в порядку статей 207 або 208 КПК за визначенням є несподіваною подією для його учасників. Оскільки закон надає органам правопорядку повноваження за певних умов проводити затримання без попереднього судового дозволу, це означає, що законодавець визнає непередбачуваність обставин, які зумовлюють таке затримання.

Таким чином відсутність захисника під час затримання особи у випадку, передбаченому ст. 208 КПК, та під час її особистого обшуку не може вважатися порушенням кримінального процесуального закону.

Тому відсутність роз`яснення права на захисника в обставинах затримання і особистого обшуку не призвело до обмеження у користуванні правовою допомогою, оскільки ці дії могли бути проведені без участі захисника.

Отже, враховуючи вищенаведене є передчасними висновки місцевого суду про недопустимість протоколів затримання, обшуку, а також похідних від них доказів (речових доказів, висновків експертиз № 3717, № 3718), про що обґрунтовано зазначав прокурор в апеляційній скарзі, однак суд апеляційної інстанції доводи сторони обвинувачення належним чином не перевірив і не спростував.

Крім цього, сторона обвинувачення не погоджувалась з рішенням місцевого суду в частині визнання недопустимим доказом протоколу огляду речових доказів від 6 липня 2018 року (грошових коштів, вилучених за місцем проживання ОСОБА_7 ) та просила дослідити вказаний доказ під час апеляційного розгляду.

Обґрунтовуючи свою позицію, прокурор посилався на показання свідка ОСОБА_11 , які суд не врахував, про те, що нею на підставі ухвали слідчого судді було проведено обшук житла та інших приміщень за місцем проживання ОСОБА_7 .

Проте, при проведенні зазначеної слідчої дії у неї не було протоколу попередньо ідентифікованих грошових коштів, які передавались обвинуваченим, тому усі винайдені грошові кошти в помешканні були поміщені в пакет, який належним чином опечатано та вилучено для подальшої можливості звірити із протоколом ідентифікації.

Перевіряючи вказаний довід суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно протоколу огляду речових доказів від 6 липня 2018 року слідча ОСОБА_11 провела огляд грошових коштів, які були вилучені 5 липня 2018 року під час обшуку житла ОСОБА_7 . Слідча виявила частину неправомірної вигоди - дві купюри номіналом по 200 грн з відповідними номерами.

При цьому, в ухвалі суд зазначає про допущені порушення органом досудового розслідування під час проведення обшуку (виявлені грошові кошти знаходились без нагляду, опечатування вилучених речей не зафіксовано на відеозапис, тощо). До того ж, згідно протоколу огляду, який проведено наступного дня, слідча провела такий огляд самостійно без відеофіксації та понятих.

Разом з тим, як убачається з дослідженого місцевим судом протоколу обшуку від 5 липня 2018 року, на підставі ухвали слідчого судді було проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_7 (за участю ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , у присутності понятих ОСОБА_21 , ОСОБА_22 ), в ході якого виявлено та вилучено грошові кошти, які 6 липня 2018 року оглянуті слідчим та встановлено наявність серед них двох купюр номіналом 200 грн із серійними номерами ЕЄ3354127, ХА7385591.

Однак, суд апеляційної інстанції на вищенаведені обставини уваги не звернув та доводи апеляційної скарги прокурора про безпідставне визнання недопустимим доказом протоколу огляду належним чином не перевірив.

Також, як убачається з матеріалів кримінального провадження суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, визнав недопустимими доказами сім протоколів за результатами проведення НСРД, оскільки ухвали слідчого суді Апеляційного суду Тернопільської області в порушення вимог ст. 290 КПК, були відкриті стороні захисту з порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Суд зазначив, що тільки 7 жовтня 2019 року стороні захисту було відкрито та подано до суду частину документів, а саме: клопотання про надання дозволу на проведення НСРД, ухвали слідчих суддів Апеляційного суду Тернопільської області, постанова про проведення контролю за вчиненням злочину (за 14 червня 2018 року).

Разом з цим, суд зазначив, що подаючи вказані документи прокурор не обґрунтував належним чином, у зв`язку з чим такі докази не були відкриті стороні захисту на етапі завершення досудового розслідування, чи були ним вжиті усі необхідні заходи щодо розсекречення ухвал слідчого судді, однак в силу причин, які не залежали від нього, останній був позбавлений можливості виконати належно вимоги ст. 290 КПК.

Отже, місцевий суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення не було вжито усіх належних та передбачених КПК заходів щодо своєчасного розсекречення ухвал Апеляційного суду Тернопільської області про надання дозволу на проведення НСРД та постанов про проведення контролю за вчиненням злочину у даному кримінальному провадженні, безпідставно оголошено прокурором про завершення досудового розслідування, а також передчасно відкрито матеріали провадження стороні захисту (без відповідних документів).

Крім цього, суд вказав, що вищезгадані протоколи є недопустимими також через те, що вони складені не уповноваженим суб`єктом, оскільки стороною обвинувачення не були відкриті доручення прокурорів у кримінальному провадженні старшому оперуповноваженому відділу спецпідрозділу БКОЗ УСБУ у Львівській області ОСОБА_10 на виконання ухвал слідчого судді щодо проведення НСРД.

Не погодившись з вищенаведеними висновками, прокурор, пославшись в апеляційній скарзі на висновок про застосування норми права, який міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року (справа № 640/6847/15-к, провадження № 13-43кс19) стверджував, що місцевий суд, визнаючи недопустимими доказами протоколи за результатами проведення НСРД, не взяв до уваги пояснення прокурора при відкритті 7 жовтня 2019 року відповідно до п. 11 ст. 290 КПК додаткових матеріалів, а саме процесуальних документів, на підставі яких здійснювалось проведення НСРД, отриманих під час судового розгляду, з приводу відсутності можливості відкриття таких стороні захисту, оскільки прокурор, який виконував вимоги ст. 290 КПК під час скерування обвинувального акту до суду, не мав цих документів у своєму розпорядженні.

Також сторона обвинувачення звертала увагу на те, що вказані документи були відсутні в розпорядженні прокуратури Львівської області, оскільки не були своєчасно передані органами, які отримували дозвіл на проведення НСРД та їх проводили.

Прокурор зазначав, що якщо процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД (в томі числі ухвала слідчого судді) були надані суду під час судового розгляду, що було зроблено в цій справі та стороні захисту у змагальному процесі була забезпечена можливість довести перед судом свої аргументи щодо допустимості відомостей, отриманих у результаті НСРД, в сукупності із оцінкою правової підстави для проведення НСРД, то суд повинен оцінити отримані докази та вирішити питання про їх допустимість.

Якщо сторона обвинувачення вжила всіх необхідних та залежних від неї заходів, спрямованих на розсекречення процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД, однак вони не були розсекречені до моменту передачі справи у суд з причин, що не залежали від волі або процесуальної поведінки прокурора, то в такому разі порушень вимог ст. 290 КПК з боку сторони обвинувачення немає.

Суд має оцінити докази, отримані в результаті НСРД, в комплексі із розсекреченими процесуальними документами, які стали підставою для їх проведення, та не повинен автоматично визнавати такі докази недопустимими.

Проте, як видно зі змісту ухвали апеляційного суду, наведені доводи прокурора належним чином перевірені не були. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що стороною обвинувачення висновки місцевого суду про недопустимість згаданих доказів не спростовано та фактично продублював висновки, викладені у вироку.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційний розгляд кримінального провадження було здійснено формально, без належної перевірки наведених у апеляційній скарзі сторони обвинувачення доводів та надання обґрунтованих відповідей на них.

Отже, доводи прокурора про те, що апеляційний розгляд цього кримінального провадження відбувся з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, що могло призвести до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, є обґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції фактично відтворив зміст вироку, перерахував наведені у ньому докази та погодився з висновками місцевого суду. Натомість, попри те, що висновки суду першої інстанції оспорювалися в частині правильності оцінки доказів та встановлення фактичних обставин, переконливого спростування доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення оскаржене судове рішення не містить, що не відповідає приписам статей 370, 419 КПК.

Перевіряючи доводи про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, апеляційний суд повторно не дослідив обставини кримінального провадження та докази, при цьому необґрунтовано зазначив, що судом першої інстанції за результатами перевірки усіх наданих стороною обвинувачення доказів їм надано належну оцінку.

Прокурор у касаційній скарзі обґрунтовано зазначає, що апеляційний суд не дотримався вимог ст. 404 КПК, за приписами ч. 3 якої за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, стороною обвинувачення було подано клопотання про повторне дослідження доказів, яке в судовому засіданні апеляційного суду підтримав прокурор.

Зокрема, сторона обвинувачення просила повторно дослідити: заяву ОСОБА_23 , ухвали слідчих суддів, протоколи огляду, ідентифікації та виречення грошових коштів, протоколи обшуків, протоколи за результатами проведення НСРД, протокол контролю за вчиненням злочину, постанови про проведення контролю за вчиненням злочину тощо.

Водночас колегія суддів апеляційного суду відмовила у задоволенні вказаного клопотання як такого, що не ґрунтується на вимогах ч. 3 ст. 404 КПК, проте належним чином не вмотивувала свого рішення.

За обставин того, що прокурор в апеляційній скарзі на виправдувальний вирок зазначав про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив ухвалити новий обвинувальний вирок за результатами їх іншої оцінки за правилами ст. 94 КПК та небезпідставно оскаржував недотримання вказаних правил місцевим судом, з метою належного забезпечення в кримінальному провадженні реалізації права сторони обвинувачення на апеляційне оскарження необґрунтованого судового рішення, відповідно до положень ч. 6 ст. 22 КПК, апеляційний суд мав створити необхідні для цього умови, у тому числі і шляхом повторного дослідження обставин, які заперечував прокурор, та про необхідність оцінки яких він порушував питання перед судом апеляційної інстанції.

Отже, апеляційний суд не перевірив рішення місцевого суду на відповідність приписам ст. 374 КПК, з огляду на доводи апеляційної скарги прокурора та не проаналізував того, наскільки рішення місцевого суду про визнання ОСОБА_7 і ОСОБА_8 невинуватими у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення спирається на мотиви, викладені цим судом в обґрунтування такого висновку в мотивувальній частині.

Таким чином, на думку колегії суддів, ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, оскільки її постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що призвело до передчасних висновків про правильне застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність, що відповідно до приписів пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування такого рішення з призначенням нового розгляду в цьому суді.

Враховуючи доводи та вимоги касаційної скарги прокурора, колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає частковому задоволенню.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене в цій постанові, ретельно з використанням усіх процесуальних можливостей перевірити всі доводи сторони обвинувачення, наведені в апеляційній та касаційній скаргах, оцінити докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 4 червня 2025 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3