Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №235/1088/15-к — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 червня 2026 року

м. Київ

справа № 235/1088/15-к

провадження № 51-4980км24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21 жовтня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 8 серпня 2024 року та касаційну скаргу прокурора на вказану ухвалу апеляційного суду, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013050490001191, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого за вироком Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2003 року за ч. 4 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, звільненого 1 квітня 2009 року на підставі ст. 82 КК,

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_5 , раніше судимого за вироком Димитровського міського суду Донецької області від 13 липня 2021 року за ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 310, ч. 1 ст. 70 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, на підставі статей 75, 76 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК,

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком місцевого суду, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 засуджено за ч. 3 ст. 187 КК, кожного, до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна.

Вирок Димитровського міського суду Донецької області від 13 липня 2021 року щодо ОСОБА_9 ухвалено виконувати самостійно.

За обставин, детально викладених у вироку суду, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 визнано винуватими у вчиненні за попередньою змовою групою осіб розбійного нападу на сім`ю Завгородніх, поєднаному з проникненням у житло.

Так, згідно з вироком суду 21 січня 2014 року ОСОБА_8 , під час зустрічі з ОСОБА_9 запропонував останньому, з використанням двох предметів, схожих на обрізи мисливських рушниць, вчинити напад на будинок сім`ї ОСОБА_10 і заволодіти наявними у господарів матеріальними цінностями, на що ОСОБА_9 погодився.

22 січня 2014 року вони зустрілися у квартирі, яка належить ОСОБА_11 , де ОСОБА_8 передав один із предметів, схожих на обріз мисливської рушниці, ОСОБА_9 та вони, взявши з собою два вищевказаних предмета, одягнувши шапочки з прорізами для очей і рукавички, приблизно о 18:00 прийшли до будинку, де проживає сім`я ОСОБА_10 ( АДРЕСА_2 ), перелізли через паркан у двір і через незачинені двері проникли у будинок.

Далі, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 напали на ОСОБА_12 , стали наносити йому удари руками, ногами та предметом, схожим на обріз мисливської рушниці, по різним частинам тіла, в тому числі по голові, зв`язали потерпілому руки пластиковим хомутом і почали вимагати гроші та золоті прикраси, погрожуючи застосуванням предметів, схожих на обрізи мисливських рушниць, а саме, спричиненням тілесних ушкоджень та вбивством.

При цьому, ОСОБА_9 , залякуючи ОСОБА_12 , здійснив постріл в стелю, а потерпілий, сприйнявши погрози за реальні, не став чинити опір, та злякавшись за своє життя і здоров`я, сказав де знаходяться гроші та золоті ювелірні прикраси.

Тоді нападники заволоділи майном і грошовими коштами сім`ї Завгородніх, та після цього продовжили наносити потерпілому удари, погрожуючи йому вбивством, демонструючи предмети, схожі на обрізи мисливських рушниць, та вимагаючи гроші.

В цей час у двір будинку прийшли ОСОБА_13 та ОСОБА_14 . Тоді, ОСОБА_9 , демонструючи неповнолітній ОСОБА_14 предмет, схожий на обріз мисливської рушниці, та погрожуючи застосуванням насильства, силоміць затягнув її до будинку та наказав не чинити опору, а ОСОБА_13 , побачивши нападників, вибігла з двору на вулицю і почала телефонувати за допомогою.

Згодом на вулицю вийшли ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , а ОСОБА_13 побачивши у них предмети, схожі на обрізи мисливських рушниць, почала тікати по вулиці, та при цьому ОСОБА_9 , погрожуючи застосуванням насильства, здійснив постріл у повітря. Після чого нападники залишили місце вчинення злочину та розпорядилися викраденим на власний розсуд.

У результаті дій ОСОБА_8 і ОСОБА_9 потерпілим було спричинено матеріальну шкоду на загальну суму 40 508, 01 грн, а потерпілому ОСОБА_12 були заподіяні легкі тілесні ушкодження, а також легкі тілесні ушкодження, шо спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Крім цього, органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався у тому, що він, діючи за попередньою змовою з невстановленою слідством особою, 27 липня 2013 року приблизно о 22:00 зайшли у двір будинку, що по АДРЕСА_3 , проникли до приміщення будинку через незачинене вікно та напали на ОСОБА_15 , застосовуючи насильство, що є небезпечним для життя чи здоров`я, а саме вдарили останнього один раз по голові скляною пляшкою, від чого він впав на ліжко та знепритомнів.

Тоді нападники заволоділи майном потерпілого, в тому числі двома двоствольними мисливськими рушницями (12-го калібру марки «ИЖ-27» № НОМЕР_1 та 16-го калібру марки «ТОВ» № НОМЕР_2 ), патронами 16-го калібру в кількості 48 штук та іншим майном, і з місця вчинення злочину зникли, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

У результаті дій нападників потерпілому ОСОБА_15 було спричинено матеріальну шкоду на загальну суму 4 856 грн, а також заподіяно легких тілесних ушкоджень.

Також, органом досудового розслідування ОСОБА_8 і ОСОБА_9 обвинувачувались у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК за таких обставин.

Так, невстановленою особою, був виготовлений обріз, який є нестандартною гладкоствольною вогнепальною зброєю, із мисливської двоствольної рушниці 12-го калібру (марки «ИЖ-24» № НОМЕР_3 ), що була викрадена ОСОБА_8 у потерпілого ОСОБА_15 під час скоєння розбійного нападу, який ОСОБА_8 незаконно зберігав у невстановленому місці без передбаченого законом дозволу.

22 січня 2014 року приблизно о 17:00 ОСОБА_8 приніс у квартиру, яка належить ОСОБА_11 , два обрізи двоствольних мисливських рушниць 12-го та

16-го калібру, один з яких передав ОСОБА_9 для використання при скоєнні розбійного нападу на сім`ю Завгородніх.

Після скоєння розбійного нападу ОСОБА_9 продовжив незаконно зберігати вказаний обріз рушниці 12-го калібру у будинку за місцем свого проживання для подальшого його повернення ОСОБА_8 , однак 29 січня 2014 року його було вилучено працівниками міліції під час проведення огляду будинку.

Вироком місцевого суду, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 визнано невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, а ОСОБА_8 також визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, за епізодом вчинення розбійного нападу 27 липня 2013 року на потерпілого ОСОБА_15 , та виправдано у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, просить скасувати судові рішення в частині засудження ОСОБА_9 та закрити кримінальне провадження.

На думку захисника, покладені в основи вироку докази не підтверджують причетність ОСОБА_9 до вчинення інкримінованого злочину. При цьому показання ОСОБА_9 , зафіксовані в протоколі слідчого експерименту, є суперечливими та не можуть не викликати сумнів щодо надання їх добровільно. До того ж, в подальшому ОСОБА_9 стверджував, що обмовив себе.

Крім іншого захисник зазначає, що в останньому судовому засіданні сторона захисту просила надати час для підготовки до судових дебатів, однак суд безпідставно відмовив у цьому клопотанні. Крім того, після виступу прокурора у дебатах, ОСОБА_9 просив перекласти вказаний виступ, однак було перекладено лише завершальну частину виступу. Отже, в даному випадку судом було допущено порушення права обвинуваченого на захист.

Суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводи сторони захисту та, залишивши апеляційні скарги без задоволення, не зазначив підстав, з яких визнав їх не обґрунтованими.

Отже, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК і також підлягає скасуванню.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особам засуджених через м`якість, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді.

На думку прокурора, суд першої інстанції безпідставно визнав ряд доказів недопустимими (зокрема, протокол огляду місця події, проведеного за місцем проживання ОСОБА_9 , протокол обшуку місця проживання ОСОБА_8 , а також похідні докази) та дійшов передчасного висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_8 і ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, а ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК (за епізодом вчинення розбійного нападу 27 липня 2013 року на потерпілого ОСОБА_15 ).

При цьому, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги сторони обвинувачення, та дійшов необґрунтованого висновку про законність рішення місцевого суду, а тому його рішення не відповідає статтям 370, 419 КПК і підлягає скасуванню.

Крім того, апеляційний суд допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначивши в ухвалі, що під час обшуку 17 лютого 2014 року за місцем мешкання ОСОБА_8 було винайдено зброю, що не відповідає матеріалам кримінального провадження, оскільки згідно протоколу обшуку працівниками міліції було виявлено та вилучено металевий сейф для мисливських рушниць.

Також прокурор вважає, що призначене засудженим покарання не відповідає вимогам статей 50, 65 КК та є надто м`яким.

Позиції учасників судового провадження

Захисники підтримали касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 , просили її задовольнити та заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора. Прокурор підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення та заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Водночас Суд звертає увагу, що в поданих касаційних скаргах захисник та прокурор серед іншого, не погоджуються з установленими фактичними обставинами кримінального провадження, вказують на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та ставлять під сумнів достовірність окремих доказів, тоді як їх перевірка, як зазначалося вище, на підставі положень статей 433, 438 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена.

Тобто, такі доводи касаційних скарг не можуть бути предметом розгляду суду касаційної інстанції, оскільки Суд не вправі виходити за межі фактів та обставин, установлених у судах першої та апеляційної інстанцій, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, установлених судами нижчих інстанцій.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Згідно зі ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок.

Відповідно до вимог ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.

Як убачається зі змісту касаційної скарги захисника, останній не погоджується з судовими рішеннями в частині засудження ОСОБА_9 за ч. 3 ст. 187 КК та вважає, що наявними в матеріалах справи доказами не підтверджується винуватість ОСОБА_9 у вчиненні за попередньою змовою групою осіб розбійного нападу на сім`ю Завгородніх, поєднаному з проникненням у житло.

При цьому в суді першої інстанції ОСОБА_9 вину у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень не визнав та від дачі показань на підставі ст. 63 Конституції України у присутності прокурора ОСОБА_16 відмовився. У судових дебатах заявив, що він не винен та просив його виправдати.

Верховний Суд вважає, що висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вказаного висновку суд дійшов на підставі аналізу показань допитаних у судовому засіданні потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та інших, а також дослідивши письмові докази, зміст яких детально викладений у вироку.

Зокрема, потерпілий ОСОБА_12 під час допиту в суді першої інстанції детально розповів про обставини розбійного нападу та зазначив, що в день події у будинок вдерлися двоє чоловіків у чорній одежі (один високий худорлявий, а інший нижчий кремезний), у масках з прорізами для очей та темних рукавицях. Один тримав обріз біля його голови, а інший бив, потім вони помінялись. Пластиковою стяжкою йому зав`язали руки, погрожували, що прострілять ноги, вимагали гроші та золото. Він віддав гроші (100 Євро, 500 доларів США, 5-7 тисяч гривень, точну суму не пам`ятає), в спальні забрали золото. Кремезний чоловік прикладом обрізу завдав йому удару в голову, потім зробив постріл у стелю загальної кімнати. Коли до будинку зайшла донька, то кремезний чоловік посадив її у крісло, казав що постріляє їй ноги. Чоловіки казали, що якщо немає грошей, то йому призначать зустріч і він туди принесе гроші. Кремезний нападник казав, що його дружина вже комусь дзвонить, на що худорлявий сказав, що потрібно вже йти. Нападники вибігли з будинку та на вулиці був постріл.

Потерпілий підтвердив, що за участю ОСОБА_9 у його будинку проводили слідчий експеримент та останній показував як перелазили через паркан, зайшли до будинку, як наносили йому тілесні ушкодження, забирали золото та гроші. При цьому ОСОБА_9 все показував добровільно у присутності адвоката. Складався протокол, який оголошувався і надавався присутнім для підпису. Жодних заперечень з боку ОСОБА_9 та адвоката не було.

Крім цього, ОСОБА_12 пояснив, що 23 січня 2014 року йому подзвонив ОСОБА_23 і повідомив, що знає хто викрав золото та де воно знаходиться. Вони домовилися про зустріч, на яку ОСОБА_23 приїхав з ОСОБА_24 , котрий розповів, що ОСОБА_8 прийшов до нього вранці 23 січня та казав, що потрібно їхати до ломбарду та здати золото, а він не має паспорту. ОСОБА_8 казав, що золото належить йому. Вони поїхали у один ломбард, потім у другий. ОСОБА_8 казав ОСОБА_24 , що виставили будинок і золото з цього будинку. Також потерпілий зустрічався з братом ОСОБА_8 , котрий просив забрати заяву та казав, що ОСОБА_8 поверне всі гроші, компенсує все, що у нього забрав.

Потерпіла ОСОБА_13 пояснила, що коли дочка зайшла до будинку, вона закричала та просила їй допомогти. Потерпіла вибігла з двору через ворота, побігла по вулиці, почула постріл, прижалася до паркану, намагалася набрати знайомих. Через 2-3 хвилини обернулась та побачила чоловіка, який вибіг з будинку, кремезного, який мабуть зробив постріл, через хвилину з будинку вибіг другий чоловік, худий, кривоногий. Чоловіки були у всьому чорному, на обличчях були шапки з прорізами, на руках - рукавички. Вона чула один постріл, їй здалося, що стріляли у неї. Чоловіки побігли у бік ринку. Допитана у суді потерпіла ОСОБА_14 пояснила, що коли вона зайшла до будинку, то побачила чоловіка у масці та закричала, а чоловік схопив її за шию та завів до зальної кімнати, де посадив у крісло. Чоловіків було двоє та у них була зброя, у кожного по обрізу з рушниці. Одягнуті вони були у чорні куртки, брюки, маски. Один з чоловіків сказав щоб вона мовчала або вони відстрілять їй ногу. У кімнаті була простріляна стеля, був дріб по всьому домі.

Свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_18 у суді пояснили, що були присутні в якості понятих під час проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_9 . Останній підтвердив, що був не один, показував, як вони перелазили через огорожу, зайшли до будинку. Казав, що були обрізи, господаря посадили в крісло, зв`язали, хтось вистрілів у стелю, вимагали гроші та золото. Казав, що забрали коштовності та гроші, а потерпілого трохи полякали словами і фізично. Обвинувачений сам показував, ніхто не казав йому куди йти, ніхто на нього не тиснув, був присутній адвокат.

Крім цього, судом першої інстанції було безпосередньо досліджено: протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення; протокол огляду місця події за участі потерпілого ОСОБА_12 ; акт застосування службового собаки; протокол огляду місця події від 23 січня 2014 року (оглянуто ділянку місцевості розташованої на розі пров. Київського та вул. Невського біля будинку № 15 в м. Димитров, виявлено та вилучено недопалки сигарет та пластикові стаканчики); картку виїзду Швидкої медичної допомоги від 22 січня 2014 року; довідку міської лікарні від 3 лютого 2014 року щодо отриманих ОСОБА_12 тілесних ушкоджень; висновок судово-медичної експертизи від 4 лютого 2014 року щодо виду та тяжкості тілесних ушкоджень у ОСОБА_12 ; висновок судової балістичної експертизи та експертизи вибухових речовин, продуктів вибуху та пострілу від 4 березня 2014 року; протоколи огляду від 20 березня, 25 січня 2014 року; рапорт від 22 січня 2014 року; договір про надання фінансового кредиту та заставу майна від 23 січня 2014 року ( ОСОБА_24 заклав сережки і підвіску із золота та отримав кредит у розмірі 3 260 грн); протокол тимчасового доступу до речей та документів від 6 лютого 2014 року; договір про надання фінансового кредиту від 23 січня 2014 року ( ОСОБА_24 заклав три золотих обручки та отримав кредит 1 985,61 грн); протокол проведення слідчого експерименту від 29 січня 2014 року за участі потерпілого ОСОБА_12 , підозрюваного ОСОБА_9 , за участі захисника ОСОБА_25 , у присутності понятих ОСОБА_17 та ОСОБА_18 ; протокол огляду місця події від 30 листопада 2014 року за письмової згоди ОСОБА_21 (проведено огляд двокімнатної жилої квартири); договір про надання фінансового кредиту та заставу від 24 січня 2014 року ( ОСОБА_22 отримала кредит під заставу чотирьох предметів на суми: 694, 07 грн, 595, 48 грн, 376, 61 грн, 1295, 47 грн); протокол тимчасового доступу до речей та документів від 11 лютого 2014 року; протокол огляду від 15 лютого 2014 року; постанови від 15 лютого, 20 березня, 3 квітня 2014 року; довідку банка від 1 квітня 2014 року щодо стану іноземних валют до гривні за курсом НБУ; протоколи освідування особи від 29 січня 2014 року; протоколи отримання зразків для проведення експертизи від 29 січня 2014 року; висновки судово-медичної експертизи (цитологічної) від 28 березня 2014 року, судової експертизи вибухових речовин, продуктів вибуху та пострілу від 4 березня 2014 року, судової біологічної експертизи від 1 квітня 2014 року, тощо.

З врахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, оцінивши зібрані під час досудового розслідування та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, обґрунтовано дійшов висновку, що вина ОСОБА_9 у вчиненні розбійного нападу на сім`ю ОСОБА_10 повністю доведена в ході судового розгляду, і його дії судом вірно кваліфіковані за ч. 3 ст. 187 КК.

Колегія судів вважає, що докази, на які послався суд у вироку, є допустимими і такими, що у своїй сукупності безпосередньо вказують на вчинення ОСОБА_9 діяння, інкримінованого йому стороною обвинувачення, а тому протилежні твердження захисника є неспроможними.

Крім того, в касаційній скарзі захисник зазначає, що зафіксовані в протоколі слідчого експерименту показання ОСОБА_9 є суперечливими і вони не можуть не викликати сумнівів щодо надання їх добровільно.

Однак, вказані твердження сторони захисту спростовуються матеріалами кримінального провадження, а саме змістом протоколу слідчого експерименту та показаннями допитаних у суді потерпілого ОСОБА_12 , свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18 .

Зокрема, як потерпілий так і вказані свідки, будучи допитаними у суді першої інстанції, підтвердили, що ОСОБА_9 під час слідчої дії добровільно, без жодного тиску розповідав та показував, як саме вони вдвох перелазили через огорожу, заходили в будинок, наносили тілесні ушкодження потерпілому, забрали золото та гроші. При цьому у них були обрізи рушниць.

Крим того, зі змісту протоколу слідчого експерименту видно, що вказану слідчу дію проведено за участю захисника, з протоколом ознайомлено учасників та жодних зауважень чи заяв від них не надходило.

Отже, на думку колегії суддів, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_9 під час слідчого експерименту надавав пояснення недобровільно та що вони є суперечливими.

Посилання захисника в касаційній скарзі на те, що показаннями свідків ( ОСОБА_26 та ОСОБА_27 ) фактично спростовується можливість участі ОСОБА_9 у скоєнні злочину, оскільки у відповідний день та час вони були в одній компанії, вживали алкоголь, що тривало не один день, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки казана версія сторони захисту повністю спростовується сукупністю досліджених судом доказів.

При цьому, як убачається з вироку, свідок ОСОБА_28 , будучи допитаним у суді, пояснив, що точну дату та рік не пам`ятає, начебто у 2014 році, до війни, 21 січня йому подзвонив ОСОБА_27 і покликав до себе, де також був ОСОБА_9 та вони вживали спиртне. Наступного дня, біля 9 години ранку він знову прийшов до ОСОБА_27 і вони всі разом вживали алкоголь, а додому він пішов біля 13-14. 22 січня ОСОБА_9 був у ОСОБА_27 вранці, більше 22 числа він ОСОБА_9 не бачив.

Водночас, судом першої інстанції встановлено, що саме 22 січня 2014 року приблизно о 18:00 ОСОБА_8 , діючи за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_9 , взявши з собою два предмети, схожі на обрізи мисливських рушниць, одягнувши шапочки з прорізами для очей та рукавички, здійснили розбійний напад на сім`ю Завгородніх, про що ОСОБА_9 детально розповів під час проведення слідчого експерименту в присутності захисника, потерпілого та понятих.

З вироку вбачається, що свідок ОСОБА_27 судом не допитувався, при цьому захисник просив допитати свідків ОСОБА_23 та ОСОБА_24 , однак у судовому засіданні 22 січня 2021 року відмовився від їх допиту.

Відтак, версія сторони захисту про непричетність ОСОБА_9 до розбійного нападу, не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції, перевірив зазначені в апеляційних скаргах сторони захисту доводи, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав скарги необґрунтованими.

Водночас, предметом ретельної перевірки суду були доводи сторони захисту про застосування до обвинувачених недозволених методів слідства під час досудового розслідування кримінального провадження.

З метою перевірки вказаних відомостей судом апеляційної інстанції було прийнято рішення про проведення перевірки вказаних фактів шляхом внесення відомостей в ЄРДР та проведення досудового розслідування слідчими ДБР.

В ході досудового розслідування слідчим витребувано інформацію з Донецької обласної прокуратури, ГУНП в Донецькій області, отримано відомості у ІКС «Інформаційний портал Національної поліції України», дані з ІП «Єдиний облік» ІКС «ІПНПУ».

При цьому належних та допустимих доказів застосування до обвинувачених фізичного або психологічного насильства працівниками поліції чи прокуратури, окрім їх суб`єктивних тверджень, які є позицією захисту у кримінальному провадженні, в ході досудового розслідування не здобуто.

Враховуючи вказане, слідчим ДБР кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК закрито у зв`язку з відсутністю в діях співробітників правоохоронних органів Донецької області та інших працівників правоохоронних органів складу кримінального правопорушення.

Отже, твердження сторони захисту про застосування до обвинувачених недозволених методів слідства не знайшли свого підтвердження.

У підсумку, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про винуватість ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК (епізод розбійного нападу на сім`ю Завгородніх), за наведених у вироку обставин, оскільки такі висновки підтверджено сукупністю поданих доказів, які суд безпосередньо сприйняв, дослідив у судовому засіданні й оцінив з точки зору належності, допустимості, достовірності й достатності.

З вищенаведеними в ухвалі апеляційного суду висновками погоджується й колегія суддів касаційного суду.

Доводи захисника про те, що судом першої інстанції було відмовлено стороні захисту в наданні часу для підготовки до судових дебатів, а також не було забезпечено переклад виступу прокурора в судових дебатах, що призвело до порушення права ОСОБА_9 на захист, колегія суддів вважає необґрунтованими виходячи з наступного.

Так, із журналу та відеозапису судового засідання від 19 жовтня 2021 року убачається, що після вирішення клопотання ОСОБА_9 про відвід прокурора, стороною захисту було заявлено клопотання про надання часу для підготовки до судових дебатів. Судом було запропоновано оголосити перерву на 30 хвилин для надання можливості захисту підготуватись, однак захисник повідомив, що такої необхідності немає.

Після виступу прокурора, на прохання ОСОБА_9 перекладачем було перекладено частину його виступу, та на запитання суду чи зрозумілий зміст цього виступу ОСОБА_9 відповів, що йому зрозуміло.

При цьому, сам ОСОБА_9 не наполягав на відкладенні судового засідання для надання часу на підготовку до виступу в судових дебатах та повністю реалізував своє право на виступ у дебатах та з останнім словом у суді першої інстанції, де він без обмежень у часі висловлював свою позицію. Так само в судових дебатах, без жодних обмежень у часі, виступив захисник ОСОБА_6 , засуджений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_7 .

Крім того, як видно з матеріалів справи, ухвалою апеляційного суду від 16 лютого 2015 року дане кримінальне провадження було направлено з Димитровського міського суду Донецької області до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області, в якому воно тривалий час перебувало на розгляді (вирок ухвалено 21 жовтня 2021 року), а тому сторона захисту мала достатньо часу щоб підготуватися до судових дебатів у цій справі.

Отже, колегія суддів вважає, що доводи сторони захисту про порушення права ОСОБА_9 на захист не заслуговують на увагу.

Враховуючи вищенаведене, підстави для задоволення касаційної скарги захисника та скасування судових рішень в частині засудження ОСОБА_9 за ч. 3 ст. 187 КК відсутні.

Крім того, вироком місцевого суду, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 виправдано за ч. 1 ст. 263 КК, а ОСОБА_8 також за ч. 3 ст. 187 КК (епізод вчинення розбійного нападу 27 липня 2013 року на потерпілого ОСОБА_15 ).

З касаційної скарги прокурора вбачається, що сторона обвинувачення не погоджується з ухвалою суду апеляційної інстанції, оскільки вважає, що цей суд дійшов до необґрунтованого висновку про законність вироку місцевого суду в частині виправдання ОСОБА_8 і ОСОБА_9 .

Перевіривши доводи сторони обвинувачення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як видно з матеріалів справи, органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався у вчиненні 27 липня 2013 року, за попередньою змовою з невстановленою особою, розбійного нападу на ОСОБА_15 , в результаті чого нападники заволоділи двома двоствольними мисливськими рушницями

(12-го калібру марки «ИЖ-27» № НОМЕР_1 та 16-го калібру марки «ТОВ» № НОМЕР_2), патронами 16-го калібру в кількості 48 штук та іншим майном потерпілого. Вказані дії ОСОБА_8 кваліфіковані за ч. 3 ст. 187 КК.

Також, органом досудового розслідування ОСОБА_8 та ОСОБА_9 обвинувачувались у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК за таких обставин.

Так, невстановленою особою був виготовлений обріз, який є нестандартною гладкоствольною вогнепальною зброєю, із мисливської двоствольної рушниці 12-го калібру (марки «ИЖ-24» № НОМЕР_3 ), що була викрадена ОСОБА_8 у потерпілого ОСОБА_15 .

22 січня 2014 року ОСОБА_8 приніс у квартиру, яка належить ОСОБА_11 , два обрізи двоствольних мисливських рушниць, один з яких передав ОСОБА_9 для використання при скоєнні розбійного нападу на сім`ю Завгородніх, який в подальшому було вилучено працівниками міліції під час проведення огляду будинку за місцем проживання ОСОБА_9 .

Суд першої інстанції зазначив, що згідно матеріалів кримінального провадження ОСОБА_8 пов`язує з розбійним нападом на ОСОБА_15 тільки виявлений під час обшуку сейф та можливо патрони, вилучені у квартирі ОСОБА_11 .

При цьому, в суді першої інстанції ОСОБА_8 винуватість у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень не визнав та пояснив, що він не знає потерпілого у якого вкрали сейф зі зброєю. Зазначив, що паркан між батьками та сусідами завалився і сусіди туди наклали підпори, він туди поставив дві дошки, сейф він не бачив. Вважає, що сейф йому підкинули. Свідок ОСОБА_29 у суді пояснив, що раніше там сейфа не бачив, можливо туди його підкинули.

Згідно протоколу обшуку від 17 лютого 2014 року проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , у ході якого на подвір`ї домоволодіння між будівлею туалету та дерев`яним парканом, що межує з сусіднім домоволодінням, виявлено металевий сейф для мисливських рушниць.

Зі змісту ухвали слідчого судді від 14 лютого 2014 року вбачається, що слідчий звернувся з клопотанням про проведення обшуку саме за кримінальним провадженням № 12014050490000095 від 23 січня 2014 року за ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК. Метою цього обшуку було виявлення та вилучення другого обрізу мисливської рушниці, патронів для мисливських рушниць, ювелірних золотих виробів, викрадених у потерпілого ОСОБА_12 , а також шапок-масок, рукавичок, одежі чорного кольору, пластикових хомутів для зв`язування потерпілого, які використовувалися при скоєнні розбійного нападу. При цьому суд надав дозвіл на обшук, не зазначивши в резолютивній частині для відшукання якого саме майна та речей надається дозвіл на обшук.

Суд першої інстанції звернув увагу на те, що в ході обшуку взагалі не провадився огляд приміщення домоволодіння для виявлення речей саме про кримінальному провадженню за № 12014050490000095 від 23 січня 2014 року, яке зазначено у мотивувальній частині ухвали слідчого судді. Разом з цим, вилучений при обшуку сейф не є тим майном, на виявлення якого слідчим суддею надався дозвіл на обшук, тобто є тимчасово вилученим майном.

Таким чином, відповідно до протоколу від 17 лютого 2014 року було проведено обшук, в ході якого виявлено та вилучено металевий сейф для мисливських рушниць. Вказаний сейф було оглянуто протоколом від 24 лютого 2014 року за участю ОСОБА_30 та 4 березня 2014 року проведено слідчий експеримент, в ході яких встановлено, що ключі, що залишились у ОСОБА_30 після розбійного нападу 27 липня 2013 року, підходять до вказаного сейфу.

Отже, дозвіл на проведення обшуку було надано в рамках кримінального провадження № 12014050490000095 від 23 січня 2014 року, однак в ході обшуку було вилучено сейф, який на той час був доказом про кримінальному провадженню № 12013050490001191 від 28 липня 2013 року.

Відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Суд зазначив, що в порушення п. 6 ч. 2 ст. 235 КПК ухвала слідчого судді не містила відомостей про речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук, а вилучений сейф є доказом по іншому кримінальному провадженню, ніж те, в рамках якого надано дозвіл на проведення обшуку. Отже, вказаний сейф є тимчасово вилученим майном.

При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 171 КПК (в редакції, що діяла на момент проведення слідчої дії) клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.

Водночас, постанова про об`єднання матеріалів кримінального провадження № 12013050490001191 (від 28 липня 2013 року ч. 3 ст. 187 КК) та № 12014050490000095 (від 23 січня 2014 року ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК) винесена прокурором тільки 7 квітня 2014 року, а постановою про визнання речовими доказами від 3 квітня 2014 року визнано речовим доказом металевий сейф саме по кримінальному провадженню № 12014050490000095.

Враховуючи вищевикладене та те, що клопотання стороною обвинувачення до слідчого судді не подавалося, рішення про арешт вказаного майна слідчим суддею не приймалося, суд першої інстанції відповідно до ст. 87 КПК обґрунтовано визнав цей доказ недопустимим, а також похідні від нього докази (протоколи огляду від 24 лютого, 11 березня 2014 року, проведення слідчого експерименту від 4 та 21 березня 2014 року, речові докази).

Перевіряючи матеріали кримінального провадження в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції погодився з вказаними висновками місцевого суду щодо недопустимості доказів, отриманих за результатами проведеного обшуку 17 лютого 2014 року.

При цьому суд апеляційної інстанції наголосив на тому, що матеріали справи не містять відповідного клопотання сторони обвинувачення про арешт тимчасово вилученого майна та відповідної перевірки законності вилучення майна інститутом судового контролю, у зв`язку з чим дана слідча дія є незаконною, як і похідні від неї докази.

Також апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про недопустимість протоколу огляду місця події від 30 січня 2014 року, відповідно до якого у присутності понятих, за участю власника приміщення ОСОБА_11 оглянуто приміщення квартири АДРЕСА_3 ), у ході якого виявлено та вилучено мисливські патрони для гладкоствольної зброї у металевому контейнері.

Суд зазначив, що вказаний доказ обґрунтовано визнано недопустимим, оскільки матеріали справи не містять дозволу інституту судового контролю на втручання у приватне життя ОСОБА_11 , та допитати останнього не надається можливим у зв`язку з його смертю, а тому підтвердити факт надання добровільної згоди на огляд домоволодіння останнього належними доказами неможливо, у зв`язку з чим такий огляд може викликати обґрунтований сумнів у стороннього спостерігача. Таким чином, суд першої інстанції вірно виключив з доказової бази вказаний протокол огляду місця події, визнавши його недопустимим, як і похідні від нього докази (протокол огляду від 20 березня 2014 року, висновок експертизи від 4 березня 2014 року).

Крім цього, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду щодо відсутності конкретизації обвинувачення ОСОБА_8 за фактом розбійного нападу 27 липня 2013 року на ОСОБА_15 , оскільки не конкретизовано хто саме наносив удар потерпілому, у кого у руках була скляна пляшка, якою нанесено удар, яким чином від одного удару пляшкою ОСОБА_15 було заподіяно декілька тілесних ушкоджень на різних частинах тіла тощо.

Отже, з урахуванням того, що ОСОБА_31 пов`язує з розбійним нападом на потерпілого ОСОБА_15 тільки виявлений сейф та можливо патрони, вилучені у квартирі ОСОБА_11 , враховуючи, що за результатами слідчих дій докази визнані недопустимими (протокол обшуку від 17 лютого 2014 року, проведеного за місцем проживання ОСОБА_31 ; протокол огляду місця події від 30 січня 2014 року - квартири ОСОБА_11 , а також похідні вид них докази), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що не доведено існування причинно-наслідкового зв`язку між вчиненням злочину та винайденням речових доказів, у зв`язку з чим вина ОСОБА_8 не може вважатися доведеною поза розумним сумнівом.

Крім того, як убачається в матеріалів справи, 29 січня 2014 року за згодою власника приміщення ОСОБА_9 було проведено огляд місця події - територія домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_5 . При вході у приміщення розташована будівля веранди, в якій за шафою у куті знаходився килим, в середині якого виявлено двоствольну рушницю, яку було вилучено.

Згідно зі ст. 233 КПК ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч. 3 цієї статті, а саме: лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 КПК огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

При цьому ч. 2 ст. 234 КПК передбачає, що обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

Виходячи із аналізу кримінальних процесуальних норм, які містяться в ч. 1 ст. 233, ч. 2 ст. 234 та ч. 2 ст. 237 КПК, колегія суддів вважає, що огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено за добровільною згодою особи, яка ним володіє, за умови, що були наявні процесуальні гарантії, які захищали здатність особи висловлювати свою справжню думку при наданні такої згоди.

Аналізуючи та оцінюючи протокол огляду місця події (житла ОСОБА_9 ) від 29 січня 2014 року, суд першої інстанції зазначив, що згідно матеріалів справи ОСОБА_9 свою згоду на проведення огляду домоволодіння, надав працівникам міліції 28 січня 2014 року. Цього ж дня ОСОБА_9 було затримано в порядку ст. 208 КПК та повідомлено про підозру за ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК.

Отже, на момент надання згоди ОСОБА_9 підозрювався у вчиненні особливо тяжкого злочину, фактично був позбавлений свободи та реальних можливостей здійснювати свій захист, який у тому числі включає право мати захисника.

Крім того, відповідно до ст. 52 КПК участь захисника є обов`язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів та забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.

Таким чином суд дійшов висновку, що викладене у сукупності свідчить про відсутність процесуальних гарантій у ОСОБА_9 висловлювати свою справжню думку при наданні згоди на огляд його житла.

Слід зазначити, що зі змісту протоколу огляду місця події від 29 січня 2014 року (який проведено після затримання ОСОБА_9 , що відбулось 28 січня 2014 року) вбачається, що ОСОБА_9 брав участь у цій слідчій не в якості підозрюваного, а як власник (користувач) приміщення чи іншого володіння особи, і права та обов`язки підозрюваного під час цієї слідчої дії ОСОБА_32 не роз`яснювались.

Отже, колегія суддів вважає, що наведені у вироку суду обставини, ставлять під сумнів добровільність згоди засудженого на огляд його помешкання, оскільки в даному випадку не були наявні всі процесуальні гарантії, які захищали його здатність висловлювати свою справжню позицію.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

З урахуванням того, що огляд було проведено за відсутності ухвали слідчого судді, за відсутності належних процесуальних гарантій при наданні ОСОБА_9 згоди на проведення огляду, а також, що вказану згоду працівниками міліції було отримано після затримання ОСОБА_9 , тобто внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, суд першої інстанції визнав протокол огляду належного ОСОБА_9 домоволодіння та похідні від нього докази (висновок експертизи від 4 березня 2014 року, протокол огляду від 20 березня 2014 року) недопустимими.

Перевіряючи матеріали кримінального провадження, суд апеляційної інстанції в ухвалі зазначив, що враховуючи, що місцевим судом об`єктивно визнано недопустимими докази, покладені в основу обвинувачення за ч. 1 ст. 263 КК щодо ОСОБА_8 і ОСОБА_9 (у зв`язку з констатацією недопустимості проведеного огляду домоволодіння ОСОБА_9 та огляду квартири ОСОБА_11 ), то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведення вини ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні даного злочину.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції здійснив апеляційний розгляд відповідно до положень КПК та належним чином умотивував свої висновки, а тому доводи прокурора в цій частині є необґрунтованими.

Що стосується посилань прокурора на наявність в матеріалах справи власноруч написаної заява ОСОБА_9 , якою він надав згоду на проникнення до свого житла, то Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій надали належну оцінку даному факту та обґрунтовано не прийняли її до уваги.

Крім того прокурор зазначає, що в ході судового розгляду ОСОБА_33 не заперечував проти факту написання ним вищезгаданої заяви, однак як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_9 у суді першої інстанції вину у вчиненні злочинів не визнав в повному обсязі, просив його виправдати і відмовився від дачі показань на підставі ст. 63 Конституції України. Під час апеляційного розгляду ОСОБА_9 стверджував, що матеріали кримінального провадження щодо нього сфальсифіковані, а показання він надавав під тиском правоохоронних органів.

Також прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначивши в ухвалі, що під час обшуку 17 лютого 2014 року за місцем мешкання ОСОБА_8 органом досудового розслідування винайдено зброю, що не відповідає матеріалам кримінального провадження, оскільки згідно протоколу обшуку було виявлено та вилучено металевий сейф для мисливських рушниць.

Однак, на думку колегії, вищевказане жодним чином не впливає на суть і зміст прийнятого апеляційним судом рішення та може бути виправлено в порядку ст. 379 КПК. Крім того, як вбачається зі змісту ухвали апеляційного суду, в подальшому мова йде про вилучене майно саме у вигляді сейфу, який вважається тимчасово вилученим майном.

Твердження прокурора про те, що ухвалою слідчого судді Димитровського міського суду Донецької області від 14 лютого 2014 року надано дозвіл на вилучення серед іншого, «майна, здобутого у результаті вчинення злочину», та саме під цю категорію підпадає вилучений у ході зазначеного обшуку металевий сейф, спростовуються змістом вказаної ухвали. Зокрема, з судового рішення вбачається, що суд надав дозвіл на обшук взагалі не зазначивши в резолютивній частині для відшукання якого саме майна та речей надається такий дозвіл. Що стосується підстав визнання недопустимим доказом виявленого та вилученого під час даної слідчої дії металевого сейфу, то вони детально викладені вище в цій постанові.

Відносно тверджень прокурора та захисника про те, що судом апеляційної інстанції не надано відповідей на всі доводи, викладені в апеляційних скаргах сторін, то слід зазначити таке.

Так, вимоги до мотивування судових рішень засновані на положеннях ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання про те, чи виконав суд свій обов`язок, може бути визначено тільки з урахуванням конкретних обставин справи. З урахуванням позицій ЄСПЛ про неможливість тлумачення п. 1 ст. 6 цієї Конвенції як такого, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент під час обґрунтування судами своїх рішень (справа «Салов проти України»), у цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано.

Апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді на основні доводи, зазначені в апеляційних скаргах сторін захисту та обвинувачення, навів переконливі аргументи на їх спростування, указав підстави, з яких визнав апеляційні скарги необґрунтованими, та належним чином мотивував свою позицію. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Призначене ОСОБА_8 і ОСОБА_9 покарання (за ч. 3 ст. 187 КК у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна) за своїм видом та розміром є необхідним й достатнім для їх виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, і є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про осіб винних. Обставин, які б вказували на те, що таке покарання є явно несправедливим через м`якість, як зазначає прокурор, за матеріалами провадження не встановлено.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, судові рішення слід залишити без зміни, а касаційні скарги захисника та прокурора - без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21 жовтня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 8 серпня 2024 року щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та прокурора -без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3