Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №127/8061/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/8061/26

Провадження № 2/127/2287/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

02 червня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі головуючого судді Жмудя О.О., при секретарі судового засідання Чех А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження (з викликом сторін) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 18.06.2024 між Позивачем і Відповідачем було досягнуто усної домовленості про надання останньому грошових коштів у позику в розмірі 10000,00 грн на умовах повернення. На виконання вказаної домовленості того ж дня Позивачем був здійснений переказ зазначеної суми коштів зі свого карткового рахунку на картковий рахунок Відповідача. Факт передачі коштів підтверджується банківською квитанцією. Через певний час Відповідач звернувся до Позивача про збільшення позики, і той погодився, перерахувавши Відповідачу кошти. Так повторювалося декілька разів протягом червня-липня 2024 року. Усього протягом цього часу Позивач позичив Відповідачу 46000,00 грн, перерахувавши гроші на його картковий рахунок, що підтверджується банківськими квитанціями: 1. 10000 (десять тисяч) грн – 18.06.2024; 2. 10000 (десять тисяч) грн – 23.06.2024; 3. 5000 (п`ять тисяч) грн – 26.06.2024; 4. 1000 (одна тисяча) грн – 12.07.2024; 5. 20000 (двадцять тисяч) грн – 17.07.2024. Через певний час Позивач звернувся до Відповідача з вимогою про повернення всієї суми позики, але той свої зобов`язання не виконав, гроші не повернув, наявність боргу визнав.

Протягом 2024-2025 років Позивач неодноразово звертався щодо повернення позики до Відповідача, але той всіляко уникав виконання зобов`язань із її повернення, посилаючись на різні причини. Під час телефонних дзвінків і листування з Відповідачем він борг визнав у повному обсязі, виконати зобов`язання з його повернення не відмовлявся, проте станом на сьогодні борг так і не повернув. Позивач і Відповідач уклали договір позики без встановлення строку її повернення, а тому згідно з ч. 1 ст. 1049 Цивільного Кодексу України позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

З огляду на це, 04.12.2025 засобами поштового зв`язку представник позивача надіслав вимогу про повернення позики на підставі ст. 1049 ЦК України, яку Відповідач отримав 05.12.2025. Але ніякої відповіді від нього позивач досі не отримав.

Вищевикладене і стало підставою звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача на користь позивача коштів в сумі 46000,00 грн а також судових витрат.

Ухвалою суду від 24.03.2026 призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з викликом (повідомленням) сторін, призначено розгляд справи по суті. Окрім того відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

Позивач в судове засідання не з`явився. Представник позивача адвокат Цапенко С.С. подав до суду заяву про розгляд справи у відсутність сторони позивача, із зазначенням, що проти заочного розгляду справи не заперечують.

Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином шляхом розміщення оголошення-повідомлення на офіційному веб-порталі судової влади України, а також шляхом направлення кореспонденції за його зареєстрованим місцем проживання, однак конверт повернувся до суду з відміткою на довідках «Укрпошти» про причини повернення: «адресат відсутній за вказаною адресою». Відзив на позовну заяву відповідачем не подавався.

Враховуючи зазначене вище та положення ст. 280 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що підставою позову слугують обставини, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в усній формі укладено договір позики, виконання зобов`язань по передачі коштів позичальнику здійснювалось шляхом їх перерахування на його картковий рахунок, який відкритий у банку, загальна сума позики склала 46000,00 грн.

На підтвердження факту передачі грошей, за усним договором позики, позивачем долучено платіжні інструкції АТ КБ «ПриватБанк», а саме:

- платіжна інструкція №P24A2877331575D0408, відповідно якої 18.06.2024 ОСОБА_3 здійснив переказ грошових коштів ОСОБА_4 в сумі 10050,00 грн, з призначенням платежу: «переказ власних коштів».

- платіжна інструкція №P24A2896681816D3254, відповідно якої 23.06.2024 ОСОБА_3 здійснив переказ грошових коштів ОСОБА_4 в сумі 10050,00 грн, з призначенням платежу: «переказ власних коштів».

- платіжна інструкція P24A2910643062D5729, відповідно якої 26.06.2024 ОСОБА_3 здійснив переказ грошових коштів ОСОБА_4 в сумі 5025,13 грн, з призначенням платежу: «переказ власних коштів».

- платіжна інструкція №P24A2977003733D4313, відповідно якої 12.07.2024 ОСОБА_3 здійснив переказ грошових коштів ОСОБА_4 в сумі 1005,03 грн, з призначенням платежу: «переказ власних коштів».

- платіжна інструкція №P24A2997522574D6865, відповідно якої 17.07.2024 ОСОБА_3 здійснив переказ грошових коштів ОСОБА_4 в сумі 20050,00 грн, з призначенням платежу: «переказ власних коштів».

Представник позивача адвокат Цапенко С.С. на адресу відповідача 01.12.2025 надіслав вимогу про повернення позики, відповідно до якої просив ОСОБА_5 повернути суму позики отриману від ОСОБА_1 у розмірі 46000,00 грн.

У якості доказів існування боргового зобов`язання відповідача перед позивачем, окрім квитанцій переказу коштів позивач також додає до своєї позовної заяви переписки в мессенджері.

За змістом ст.ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 ст. 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

За положеннями ч. 2 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За змістом ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (ст. 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в ч. 2 ст. 640 ЦК України, відповідно до якої якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Відтак, банківська квитанція може підтвердити передання грошей, проте слід розділяти укладення договору позики та передання коштів.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позикодавцем та боржником правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Тлумачення «інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми» (ч. 2 ст. 1047 ЦК України) відповість на питання, чи є таким документом квитанція про переказ коштів.

Верховний Суд у постановах від 30.01.2018, №303/5407/15-ц; 27.05.2020, №633/444/17 розглянув значення «інший документ …» та дійшов висновку, що за ст. 1047 ЦК України письмовий договір та/або розписка - єдиний доказ укладення договору позики.

У постанові Верховного Суду від 30.01.2018 року в справі №303/5407/15-ц зазначено: «Правильним, законним та обґрунтованим є висновок апеляційного суду про недоведеність позивачем належними і допустимими доказами позовних вимог про стягнення з відповідача суми позики в розмірі 14 500 доларів США, що еквівалентно 115 598 грн 35 коп., наданої останньому за усною домовленістю, адже в силу вимог статті 1047 ЦК України належними доказами підтвердження укладення договору позики може бути або письмовий договір, або розписка, яку надає позикодавцеві позичальник.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2020 року в справі №633/444/17 вказано: «Правильним, законним і обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем належними і допустимими доказами позовних вимог про стягнення з відповідача суми позики у розмірі 3 188 000,00 грн, адже у силу вимог статті 1047 ЦК України належними доказами підтвердження укладення договору позики може бути або письмовий договір, або розписка, яку надає позикодавцеві позичальник, але, як установив суд, такі докази відсутні. При цьому апеляційний суд правильно вказав, що надані позивачем копії квитанцій до прибуткових касових ордерів не підтверджують укладення між сторонами договору позики, оскільки не підтверджують факт отримання відповідачем у борг певної грошової суми від позивача та його обов`язок повернути ці кошти, що свідчить про відсутність підстав для стягнення вказаної суми як боргу за договором позики».

Ураховуючи викладене, банківські квитанції надані стороною позивача про здійснення перерахунку коштів не є доказом виникнення між сторонами боргових зобов`язань, оскільки в них немає даних про передання коштів в борг.

Банківські квитанції не підтверджують укладення договору позики і можуть доводити надання суми позики позичальнику після складання розписки чи договору позики, якщо містять вказівку на договір.

Крім того, постановою Верховного суду України у справі № 6-1967цс15 від 11 листопада 2015 року визначено, що підтвердженням договору позики може бути не будь-яка розписка, а лише та, яка засвідчує факт отримання грошових коштів у борг та містить умови їх повернення.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом (постанова ВП ВС від 03.07.2019 року, №342/180/17).

Зміст наданих стороною позивача банківських квитанцій не дає можливості встановити факт отримання відповідачем грошових коштів саме у борг, що є обов`язковою та істотною умовою договору позики, а тому суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю позивачем факту укладання договору позики та виникнення боргових зобов`язань.

Щодо наданих позивачем копій переписки, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно із ст. 100 ЦПК України, електронні докази є повноправним видом доказів та дозволяє подавати електронні повідомлення, зокрема листування в месенджерах, як доказові матеріали. Водночас суд оцінює належність і допустимість таких доказів, зокрема питання автентичності походження повідомлень та цілісності їх змісту. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 (справа №916/3027/21) надала важливі роз`яснення щодо використання електронного листування в месенджерах як доказу. Вона підкреслила, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише у тому випадку, якщо це листування дає можливість встановити авторів повідомлень та їхній зміст.

Тобто критично важливим є підтвердження, що саме сторони спору є учасниками переписки, а тексти не були спотворені. Суд у кожному конкретному випадку оцінює належність і допустимість таких доказів, враховуючи всі обставини та своє внутрішнє переконання.

Великою Палатою у вищезгаданій справі також зауважено, що роздруківки електронного листування самі по собі не є ні письмовими доказами, ні електронними документами в розумінні законодавства про електронні документи. Однак, якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

Отже, ключовим фактором є автентичність: чи доведено, що переписка реально відбулася між конкретним позивачем і відповідачем, і чи не була вона змінена.

Зокрема, у цій справі позивач надав суду роздруківки листування, на його думку, між позивачем та відповідачем. При цьому відповідач жодним чином не підтверджував, що здійснював вказане листування. Окрім цього, жодних доказів, що телефонний номер зазначений у наданій позивачем переписці дійсно належить відповідачу матеріали справи не містять, з відповідним клопотанням про встановлення належності телефонного номера відповідачу в оператора мобільного зв`язку позивач не звертався.

Відтак, підстави у суду для прийняття такого листування як доказ та надання йому оцінки відсутні.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

Також суд зауважує, що суд ухвалював рішення за відсутності учасників справи. Відповідно до положення ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, що у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

На відповідне застосування вказаних положень також звернула увагу Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 5 вересня 2022 року в справі №1519/2-5034/11.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 10-13, 19, 76-78, 81, 82, 141, 263-265, 279-282, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - відмовити.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Вінницьким міським судом Вінницької області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо позивачу повне рішення не було вручено у день його складення, він має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно вимог ст. 265 ч. 5 п. 4 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 02.06.2026.

Суддя О.О. Жмудь