Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №910/3136/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/3136/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Вронська Г.О. - головуюча, Кондратова І.Д., Кролевець О.А.,

за участю секретаря судового засідання Дуб С.І.,

представників учасників справи:

від позивача: Шевченко І.Є.,

від відповідача-1: не з`явився,

від відповідача-2: не з`явився,

від відповідача-3: не з`явився,

від відповідача-4: не з`явився,

від третьої особи: Якімлюк Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Капрі"

на постанову Північного апеляційного господарського суду (Яценко О.В., Мальченко А.О., Сибіги О.М.)

від 04.03.2026 (повний текст складений 13.03.2026)

у справі за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарткор",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Корса",

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелті Сіті",

4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Капрі"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1: Товариство з обмеженою відповідальністю "Будбілдінг"

про стягнення 7 309 219,31 грн

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог

1. Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарткор" (далі - Відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Корса" (далі - Відповідач 2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелті Сіті" (далі - Відповідач 3), Товариства з обмеженою відповідальністю "Капрі" (далі - Відповідач 4, Скаржник) (разом - Відповідачі), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Будбілдінг" (далі - Третя особа) про стягнення 7 309 219, 31 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на прострочення Відповідачами виконання обов`язку щодо сплати пайового внеску на створення і розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста, у зв`язку з чим просив стягнути з Відповідачів 6 034 711,41 грн інфляційних втрат та 1 274 507,90 грн 3 % річних.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Господарський суд міста Києва рішенням від 29.07.2025 у задоволенні позову відмовив.

4. Рішення суду мотивоване, зокрема, таким:

- чинним законодавством було визначено обов`язок замовника будівництва звернутись до Позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, водночас на Позивача було покладено обов`язок визначити розмір та надати замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

- Відповідач 1 звернувся до Позивача листом від 17.12.2019, в якому просив надати проект договору про пайову участь та розрахунок внеску, однак відповідь Позивача на вказаний лист Відповідача 1 з розрахунком внеску у матеріалах справи відсутня;

- Позивач невірно розрахував розмір пайової участі, що призвело до несвоєчасної сплати Відповідачами до місцевого бюджету спірного внеску в створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва;

- фактично вірний розрахунок внеску у розмірі 14 576 597,61 грн, який Відповідачі зобов`язані були сплатити, встановлений у рішенні Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 у справі №910/4714/23;

- Відповідач 1 до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 у справі №910/4714/23 сплатив пайовий внесок у повному обсязі, що свідчить про відсутність прострочення з боку Відповідачів зі сплати коштів пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Києва.

5. Північний апеляційний господарський суд постановою від 04.03.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2025 у справі №910/3136/25 скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги Позивача задовольнив повністю, стягнув солідарно з Відповідачів на користь Позивача інфляційні втрати в сумі 6 034 711,41 грн та 3 % річних в сумі 1 274 507,90 грн. Стягнув з Відповідачів витрати по сплаті судового збору за подачу позову в сумі 21 927,66 грн та витрати за подачу апеляційної скарги в сумі 32 891, 49 грн з кожного.

6. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована, зокрема, таким:

- законодавцем під час внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", які полягали у виключенні статті 40 вказаного закону, чітко визначено підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме те, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає: для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва (аналогічні правові висновки наведені Верховним Судом у постановах від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 та від 04.04.2024 у справі № 923/1306/21);

- враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абз. 2 п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та те, що спірне будівництво розпочате до 21.01.2020 і станом на 01.01.2020 такий об`єкт не введений в експлуатацію і договір про сплату пайової участі не був укладений, проте об`єкт був введений в експлуатацію у 2021 році, Відповідачі, як замовники будівництва, були зобов`язані протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 звернутися до Позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію, доказів чого матеріали справи не містять;

- обов`язок щодо сплати пайової участі виник у Відповідачів з набуттям чинності положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", тобто з 01.01.2020, який (обов`язок) мав бути виконаний до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію, тобто до 16.04.2021 (дата видачі Державною архітектурно-будівельною інспекцією України сертифікат ІУ123210329227 про готовність до експлуатації закінчених будівництвом об`єктів), а відтак з 17.04.2021 такий обов`язок вважається простроченим;

- наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників цього спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов`язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний Позивачем;

- Позивачем не було пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з позовом, оскільки згідно з положеннями чинного на дату звернення позивача до суду законодавства, строк позовної давності, визначений статтею 257 ЦК України, був продовжений на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та в подальшому продовжений на строк дії на території України правового режиму воєнного стану.

Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та стислий виклад позиції інших учасників справи

7. 23 березня 2026 року Відповідач 4 (Скаржник), із використанням підсистеми "Електронний суд", звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026 року у справі № 910/3136/25, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2025 року залишити без змін; судові витрати покласти на Позивача.

8. Підставами касаційного оскарження Скаржник вказує пункти 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з посиланням на пункт 3 частини 1 статті 310 ГПК України.

9. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 625 та 266 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не врахувавши висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 та від 23.02.2023 у справі № 911/3025/21 (стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову).

10. Також Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо визначення подібності правовідносин, які містяться у постановах від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22), від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (пункт 6.30), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5); від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г (пункт 8.2); від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц); від 12.10.2021 року у справі № 233/2021/19, внаслідок чого формально застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07.02.2024 року в справі № 910/3831/22, за відсутності ознак подібності правовідносин зі справою, що розглядається, що призвело, на думку Скаржника, до неправильного встановлення моменту, який є початком нарахування інфляційних втрат і 3 відсотків річних.

11. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував пункт 2 розділу ІІ (Прикінцеві та перехідні положення) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", статтю 1212 та частину 2 статті 625 ЦК України, встановивши, що початком періоду прострочення є наступний день після видачі відповідачам сертифікату про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів. Скаржник стверджує, що враховуючи фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, відсутні правові висновки Верховного Суду щодо застосування у сукупності вказаних вище норм у подібних правовідносинах.

12. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини 1 статті 310 ГПК України, Скаржник вказав, що один із суддів-учасників колегії суддів не міг підписати повний текст оскаржуваної постанови у зв`язку з відсутністю на робочому місці через відпустку, що є порушенням вимог процесуального закону та є підставою для обов`язкового скасування цієї постанови.

13. 20 травня 2026 року Позивач, із використанням підсистеми "Електронний суд", у межах встановленого Судом строку, подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить закрити касаційне провадження у справі №910/3136/25. Позивач вважає, що рішення суду апеляційної інстанції є обґрунтованим, вмотивованим та таким, що прийняте з додержанням норм процесуального права.

14. 02 червня 2026 року від представника Скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи №910/3136/25, оскільки представник Скаржника адвокат Ковальчук М.О. зайнятий у іншій справі № 761/14029/26, яка розглядатиметься у Шевченківському районному суді міста Києва 02.06.2026.

15. У судовому засіданні 02 червня 2026 року предстаник Позивача заперечив проти задоволення клопотання про відкладення розгляду справи, представниця Третьої особи вказане клопотання підтримала.

16. Зважаючи на те, що Скаржник був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, його доводи повністю викладені у касаційній скарзі, з огляду на необхідність дотримання балансу інтересів сторін та дотримання розумних строків розгляду справи, Суд вирішив відхилити клопотання представника Скаржника про відкладення розгляду справи.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

17. 15 вересня 2017 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України Відповідачу 1, Відповідачу 2, Відповідачу 3 та Відповідачу 4 видано дозвіл № ІУ113172581968 на виконання будівельних робіт із будівництва об`єкта: "Будівництво житлового комплексу з торговельно-офісними вбудованими приміщеннями на вул. Багговутівській, 17-21 в Шевченківському районі м. Києва" (далі - об`єкт).

18. 17 грудня 2019 року Відповідач 1 звернувся до Позивача з заявою від 17.12.2019, в якій просив надати проект договору про пайову участь, вказану заяву було отримано Позивачем 24 січня 2020 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції.

19. 16 квітня 2021 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України зареєстровано за № ІУ123210329227 та видано Відповідачу 1, Відповідачу 2, Відповідачу 3 та Відповідачу 4 сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

20. 13 жовтня 2022 року Позивач направив Відповідачам вимоги за вих. № 050/08-2985 від 13.10.2022 про укладення договору пайової участі у створенні і розвитку інфраструктури міста Києва у зв`язку з будівництвом об`єкта.

21. 02 грудня 2022 року Позивач направив Відповідачам вимогу за вих. № 050/08-3657 від 02.12.2022 щодо отримання розрахунку та сплати пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва. Разом з листом Позивач надіслав проект розрахунку обсягу пайової участі (внеску) в розмірі 21 472 322,67 гривень для підписання та повернення не пізніше 16.12.2022.

22. У зв`язку з неналежним виконанням Відповідачами обов`язку з оплати внесків пайової участі для створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, перший заступник керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з позовом до Відповідачів про солідарне стягнення 21 472 322,67 грн (справа № 910/4717/23).

23. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.02.2024, повний текст якого складений та підписаний 26.02.2024, у справі №910/4714/23 позов задоволено частково, стягнуто солідарно з Відповідачів до бюджету міста Києва на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту в розмірі 14 576 597,61 грн.

24. 16 березня 2024 року Відповідач 1 сплатив пайовий внесок у розмірі 14 576 597,61 грн, що підтверджується випискою з рахунку Позивача.

25. З огляду на вказані обставини Позивач звернувся до суду з позовом у цій справі, з посиланням на те, що кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту в розмірі 14 576 597,61 грн мали бути Відповідачами сплачені до 16.04.2021 (дата видачі відповідачам сертифікату про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів), відтак з 16.04.2021 Відповідачами безпідставно набуто грошові кошти у розмірі 14 576 597,61 грн, що свідчить про наявність підстав для нарахування за період з 17.04.2021 по 15.03.2024 (день, що передує дню перерахування коштів пайової участі) інфляційних втрат та 3 % річних на суму безпідставно набутих коштів.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

26. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзиві, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов таких висновків.

27. Предметом розгляду є вимога про стягнення з Відповідачів солідарно інфляційних втрат та 3 % річних у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання щодо сплати пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту, а спір між сторонами у справі стосується визначення початку періоду такого прострочення.

28. Скаржник обґрунтовує підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказуючи, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 625 та 266 ЦК України, не врахувавши висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 та від 23.02.2023 у справі № 911/3025/21.

29. Відповідно до частин першої та другої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

30. За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

31. За доводами Скаржника вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених у статті 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою у будь-якому випадку не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат; стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Скаржник стверджує, що близькі за змістом правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 та від 23.02.2023 року у справі № 911/3025/21, які не врахував суд апеляційної інстанції у цій справі.

32. В контексті викладеного Суд звертає увагу на наступне.

33. У справі № 922/4099/17 розглядалася вимога про стягнення боргу, пені та 3% річних, при цьому судами було встановлено, що відповідачем було вчинено дії, які свідчать про переривання позовної давності, а саме часткову оплату зобов`язання за контрактом, і позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за період з 29.05.2013 по 20.10.2017. Суд апеляційної інстанції, взявши до уваги правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 26.04.2017 у справі № 3-1522гс16 (що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову) дійшов висновку, що позивач має право на стягнення 3% річних за три роки, які передували моменту звернення з позовною заявою до суду (в межах позовної давності). У постанові від 26.10.2026 у справі № 922/4099/17 Верховний Суд залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції.

34. У справі № 911/3025/21 причиною виникнення спору стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача несплаченої суми пайового внеску, а також нарахованих на суму основного боргу пені, 3% річних та інфляційних втрат, при цьому сторони в договорі погодили, що замовник будівництва зобов`язується перерахувати до цільового фонду бюджету сільської ради пайовий внесок на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури у сумі 1 182 312,00 грн рівними частинами щомісячно з березня 2018 року по лютий 2019 року. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з моменту недотримання відповідачем строку сплати кожного чергового платежу він вважається таким, що прострочив, та зазначив, що не може ухвалити рішення про стягнення інфляційних та річних нарахувань на частину суми основного боргу в розмірі 591 156,00 грн, щодо якої застосовано позовну давність. Верховний Суд у постанові від 23.02.2023 у справі № 911/3025/21 вказав на помилковість висновку про те, що право позивача є порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного окремого платежу за договором, оскільки чинне законодавство (станом на момент виникнення спірних правовідносин) та умови укладеного сторонами договору про пайову участь прямо передбачають обов`язок відповідача перерахувати кошти пайової участі в повному обсязі у строк до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, з якого (обов`язку) випливає відповідне господарське зобов`язання за договором. Крім того, Верховний Суд вказав на помилковість висновку суду апеляційної інстанції про додатковий характер вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 (пункт 30 цієї постанови).

35. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що обов`язок Відповідачів щодо сплати пайової участі мав бути виконаний до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію, тобто до 16.04.2021 (дата видачі Державною архітектурно-будівельною інспекцією України сертифіката ІУ123210329227 про готовність до експлуатації закінчених будівництвом об`єктів), а з 17.04.2021 такий обов`язок вважається простроченим, отже, перебіг строку позовної давності розпочався з 17.04.2021.

36. Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, дію якого неодноразово продовжено.

37. Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

38. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Отже строк дії карантину в Україні закінчився 30.06.2023.

39. Водночас Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

40. Станом на дату розгляду цієї справи правовий режим воєнного стану в Україні не скасований.

41. Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, в редакції, яка діяла станом на дату звернення Позивача до суду з позовом, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

42. Отже, згідно з положеннями чинного законодавства на дату звернення Позивача з позовом до суду, строк позовної давності, визначений статтею 257 ЦК України, був продовжений на строк дії карантину, та в подальшому продовжений на строк дії на території України правового режиму воєнного стану.

43. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції у цій справі дійшов правильного висновку, що Позивачем не було пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з цим позовом. При цьому вказані вище підстави для продовження строків позовної давності є загальними та поширюються як на вимоги щодо стягнення суми основного боргу, так і на вимоги про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.

44. Оскільки за обставинами цієї справи строки позовної давності розпочалися з 17.04.2021 та, зважаючи на законодавче продовження цих строків, тривали до моменту звернення Позивача з позовом до суду, то період нарахування сум заявлених до стягнення з Відповідачів інфляційних втрат та 3 % річних (з 17.04.2021 до 15.03.2024) не виходить за межі тривалості строків позовної давності.

45. Відтак, відсутні підстави вважати, що висновки суду апеляційної інстанції про стягнення нарахованих сум інфляційних втрат та 3 % річних у цій справі є такими, що здійснені з порушенням норм статей 625 та 266 ЦК України.

46. Також Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду щодо визначення подібності правовідносин, які містяться у постановах від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22), від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (пункт 6.30), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5); від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г (пункт 8.2); від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц); від 12.10.2021 року у справі № 233/2021/19, внаслідок чого формально застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07.02.2024 року в справі № 910/3831/22, за відсутності ознак подібності правовідносин зі справою, що розглядається, що призвело, на думку Скаржника, до неправильного встановлення моменту, який є початком нарахування інфляційних втрат і 3 відсотків річних.

47. У справі № 910/3831/22 предметом розгляду були вимоги про стягнення сум інфляційних втрат і 3% річних. Позивач, посилаючись на статті 625, 1212 ЦК України, нарахував інфляційні втрати та три проценти річних за період з 26 лютого 2019 року по 07 травня 2021 року, у який відповідач протиправно користувався безпідставно отриманими від позивача коштами, своєчасне не повернення яких позивачу встановлено судовими рішеннями в іншій справі № 910/17567/19. Суди першої та апеляційної інстанції у справі № 910/3831/22 позов задовольнили, визнавши неспроможними посилання відповідача на те, що право вимоги позивача щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат виникло з моменту прийняття постанови Північним апеляційним господарським судом у справі № 910/17567/19, оскільки наявність судових актів, якими встановлено факт безпідставності набуття грошових коштів та набрання ними законної сили не змінює правової природи грошових зобов`язань, а також дати їх виникнення чи припинення.

48. Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 зазначила, що правомірність стягнення з набувача на користь потерпілого, крім безпідставно одержаних коштів відповідно до статті 1212 ЦК України, також річних та інфляційних втрат за період безпідставного користування такими коштами відповідно до статті 625 ЦК України є усталеною в судовій практиці (наприклад, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17). Велика палата Верховного Суду зауважила, що спір між сторонами існує лише щодо правильного визначення початку періоду прострочення: від моменту отримання грошових коштів відповідачем без належної правової підстави, як вважає позивач, або з дати набрання законної сили постановою Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/17567/19, як вважає відповідач.

49. Щодо визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 виснувала, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно. В іншому випадку (за позицією відповідача) без судового рішення зобов`язання з повернення безпідставно отриманих коштів не виникало б узагалі, тобто якби позивач не звернувся до суду, то відповідач не мав би обов`язку повернути йому безпідставно отримані кошти. Такий підхід суперечив би засадам добросовісності, розумності та справедливості зобов`язання, передбаченим у частині третій статті 509 ЦК України.

50. Також у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 Велика Палата Верховного Суду вказала, що передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення.

51. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та те, що спірне будівництво розпочате до 21.01.2020 і станом на 01.01.2020 такий об`єкт не введений в експлуатацію, і договір про сплату пайової участі не був укладений, проте об`єкт був введений в експлуатацію у 2021 році, відповідачі, як замовники будівництва, були зобов`язані протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію, доказів чого матеріалів справи не містять.

52. Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, відповідно до якої для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абз. 2 п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

53. Водночас, у випадку, якщо замовниками об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, ураховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України. Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/9548/21.

54. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обов`язок щодо сплати пайової участі виник у Відповідачів з набуттям чинності положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", тобто з 01.01.2020, який (обов`язок) мав бути виконаний до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію, тобто до 16.04.2021 (дата видачі Державною архітектурно-будівельною інспекцією України сертифікат ІУ123210329227 про готовність до експлуатації закінчених будівництвом об`єктів), а відтак з 17.04.2021 такий обов`язок вважається простроченим. Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 23.02.2023 у справі № 911/3025/21 щодо того, що чинне законодавство прямо передбачало обов`язок відповідача перерахувати кошти пайової участі в повному обсязі у строк до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

55. Суд також погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що чинне законодавство не ставить дату виникнення обов`язку щодо сплати пайової участі у залежність від наявності відповідного судового рішення про стягнення таких коштів.

56. Враховуючи викладене, суд відхиляє твердження Скаржника щодо неправильного визначення дати початку періоду прострочення виконання зобов`язання щодо сплати пайового внеску у зв`язку з помилковим врахуванням судом апеляційної інстанції висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.02.2024 року в справі № 910/3831/22. Такі твердження є необґрунтованими та суперечать нормам підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".

57. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував пункт 2 розділу ІІ (Прикінцеві та перехідні положення) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", статтю 1212 та частину 2 статті 625 ЦК України, встановивши, що початком періоду прострочення є наступний день після видачі відповідачам сертифікату про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів. Скаржник стверджує, що враховуючи фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, відсутні правові висновки Верховного Суду щодо застосування у сукупності вказаних вище норм у подібних правовідносинах.

58. Суд звертає увагу, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України з`ясуванню підлягає як відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, так і наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

59. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Відповідачі мали звернутися до Позивача із заявою про визначення розміру пайової участі, до якої мали бути додані відповідні документи щодо об`єкта будівництва, протягом 10 робочих днів після 01.01.2020, тобто до 16.01.2020 (з врахуванням святкових та вихідних днів), а Позивач протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів, тобто до 06.02.2020, мав надати відповідачам розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва.

60. При цьому, застосовуючи пункт 2 розділу ІІ (Прикінцеві та перехідні положення) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" суд апеляційної інстанції взяв до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 та від 04.04.2024 у справі № 923/1306/21, щодо того, що якщо станом на 01.01.2020 об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, законодавцем було визначено нормативне регулювання таких правовідносин абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні"; обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає: для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020.

61. Також відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21 для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абз. 2 п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію. Водночас, у випадку, якщо замовниками об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого "Прикінцевими та перехідними положеннями" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, ураховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.

62. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22, викладено висновки щодо застосування частини 2 статті 625 ЦК України та статті 1212 ЦК України (зазначені вище).

63. З урахуванням наведеного, зважаючи на вказану практику Верховного Суду, а також на непідтвердженість неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм пункту 2 розділу ІІ (Прикінцеві та перехідні положення) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", статті 1212 ЦК України та частини 2 статті 625 ЦК України, виходячи з установлених у цій справі фактичних обставин, Суд не вбачає підстав для формування інакшого висновку щодо застосування вказаних норм права, ніж у постановах Верховного Суду, зазначених в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції у цій справі.

64. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини 1 статті 310 ГПК України, Скаржник вказав, що один із суддів-учасників колегії суддів не міг підписати повний текст оскаржуваної постанови у зв`язку з відсутністю на робочому місці через відпустку, що є порушенням вимог процесуального закону та є підставою для обов`язкового скасування цієї постанови.

65. Свою позицію Скаржник доводить тим, що на сайті «Судова Влада» наявний звіт автоматизованого розподілу судової справи № 925/1286/25 між суддями, датований 13.03.2026 року, в якому міститься інформація, щодо виключених з авторозподілу 18 суддів Північного апеляційного господарського суду з зазначенням підстав виключення, зокрема виключено: Сибіга О.М.; Табель: Відпустка від 5 до 13 днів(друкована копія додається оригінал знаходиться на сайті «Судова Влада»).

66. В контексті викладеного Суд зауважує, що розподіл судових справ між суддями здійснюється відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11 листопада 2024 року № 39. Підпунктом 2.3.3 вказаного Положення встановлено, що не розподіляються щодо конкретного судді судові справи, що надійшли за три робочих дні, якщо інше не встановлено зборами суддів відповідного суду, до початку відпустки, якщо її тривалість становить від п`яти до тринадцяти календарних днів (за наявності наказу голови суду).

67. Таким чином, виключення 13 березня 2026 року судді Сибіги О.М. з автоматизованого розподілу судових справ між суддями Північного апеляційного господарського суду не свідчить про перебування судді у відпустці саме у цей день та відсутність у нього у цей день повноважень на підписання судового рішення.

68. З огляду на наведене, Суд відхиляє доводи Скаржника в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 1 статті 310 ГПК України, у зв`язку з недоведеністю.

69. Зважаючи на викладене, наведені Скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

70. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких у цій справі аргументовано не доведено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

71. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

72. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

73. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін, як такої, що ухвалена із додержанням норм права.

Судові витрати

74. Понесені Скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на нього, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Капрі" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026 у справі № 910/3136/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча Г. Вронська

Судді І. Кондратова

О. Кролевець