Суд: Козятинський міськрайонний суд Вінницької області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них
Дата: 05 квітня 2026 р.
Справа: №133/3050/24
Суддя: Пєтухова Н. О.
КОЗЯТИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
справа №133/3050/24
06.04.26 м. Козятин
Козятинський міськрайонний суд Вінницької області
в складі головуючого судді Пєтухової Н.О.,
з участю секретаря судових засідань Даневської О.С.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Козятині цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не пред`являє самостійних вимог на предмет спору – Виконавчий комітет Махнівської сільської ради, про встановлення місця проживання дитини з батьком та встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей,
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернулась до суду з позовом, в якому просить: - визначити місце проживання малолітньої дитини дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; - встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , самостійно виховує та утримує малолітніх дітей сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В подальшому позивачем була підтримана відповідна вимога стосовно дочки, оскільки син досяг повноліття.
В обґрунтування заявлених вимог вказав, що в період з 2010 року до вересня 2023 року, він проживав з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_5 дочка ОСОБА_4 . Спільне подружнє життя не склалося, оскільки різні характери та погляди на сімейне життя призвели до розпаду сім`ї. У вересні 2023 року ОСОБА_3 покинула сім`ю та пішла проживати окремо. Шлюбні відносини між нами з вересня 2023 року припинені. Разом з тим, ОСОБА_6 самоусунулася від виховання своїх дітей. З моменту окремого проживання з ОСОБА_3 їхні діти проживають разом з позивачем та находиться на його повному утриманні, він є єдиним піклувальником дітей.
Позивач зазначає, що вище вказане підтверджується довідкою №1013 від 11 вересня 2024 року про склад сім`ї, нотаріально посвідченою заявою матері, довідкою характеристикою за вих. № 1014 від 11.09.2024, довідкою №199 від 01.10.2024, заявами сусідів.
Ухвалою суду від 05.11.2024 провадження у цивільній справі за даним позовом відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали, просили його задовільнити.
Відповідач, який з урахуванням п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України, вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи судом, оскільки до суду повернувся конверт з відміткою про відсутність особи за адресою місця проживання, що зареєстрована у встановленому законом порядку, до суду не з`явився, відзив у встановлений строк суду не надав.
Від представника третьої особи надійшла заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнає в повному обсязі.
Допитані в судовому засіданні як свідки, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 повідомили, що ОСОБА_1 самостійно виховує свої дітей, сина ОСОБА_10 та доньку ОСОБА_11 . Мати участі у вихованні не приймає, вони її по місцю проживання дітей не бачили.
Вислухавши пояснення позивача, його представника, покази свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 19.11.2010 та свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 01.07.2014 ОСОБА_1 є батьком а ОСОБА_3 матірю ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
Відповідно до нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_3 від 03.07.2024 вбачається, що остання в зв`язку з військовим станом в Україні, з 16.03.2024 постійно знаходиться за кордоном в Республіці Польща, де отримала «Укрпесель», який посвідчує те, що Республіка Польща надала її статус ОСОБА_12 . До заяви додано підтвердження таких обставин.
Відповідно до висновку щодо доцільності визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом з батьком ОСОБА_1 , виданого Махнівською сільською радою встановлено, що орган опіки і піклування Махнівської сільської рали повідомляє, про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
З довідки-характеристики від 11.09.2024 вбачається, що ОСОБА_1 характеризується з позитивної сторони, скарг не надходило.
Згідно з довідкою про склад сім`ї від 11.09.2024 за вих. №1013 сім`я ОСОБА_13 складається з нього, доньки ОСОБА_4 та сина ОСОБА_4 .
Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов проживання дітей від 22.07.2024 встановлено, що сім`я яка складається з ОСОБА_1 та дочки ОСОБА_14 зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 в приватному будинку будинок цегляний, накритий шифером газифікований електрифікований є водогін. Будинок має площу 68.80 кв.м складається з 5 кімнат. У будинку зроблений ремонт, умебльований, зі всіма зручностями.
Згідно з податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи підприємця ОСОБА_1 за 2023 рік ним отримано дохід у розмірі 384632 грн. з яких сплачено податок. Згідно податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи підприємця ОСОБА_1 за перший квартал 2024 рік ним отримано дохід у розмірі 361281 грн. з яких ним сплачено податок.
Відповідно до пунктів 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (ст. 9 Конвенції про права дитини).
Відповідно до ст. 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Згідно з ч. 3 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Статтею 242 ЦК України встановлено, що батьки є законними представниками своїх малолітніх та/чи неповнолітніх дітей.
Згідно з ч.2 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Частиною 2 ст. 161 СК України визначено, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до частин 4-6 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (ч. 2 ст. 161 СК України).
При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16.02.2024 (справа № № 465/6496/19).
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому відсутність задокументованих заперечень з боку одного із батьків щодо проживання дитини разом з іншим на момент пред`явлення позову про визначення місця проживання дитини не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору в такій справі.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц, від 29 листопада 2023 року у справі № 757/555/22, від 26 червня 2024 року в справі № 334/3710/22.
Отже, судом встановлено, що доводи позивача та його представника стосовно визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 знайшли своє підтвердження під час судового розгляду.
Суд також бере до уваги, що рішення у справах про визначення місця проживання дитини ухвалюється з урахуванням майбутніх умов її життя та розвитку. За наявності позову одного з батьків про визначення місця проживання дитини суд, надавши належну оцінку зібраним у справі доказам, вважає за необхідне вирішити спір із урахуванням принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.
Висновком органу опіки та піклування обґрунтовано встановлено, що визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 разом з батьком відповідає її найкращим інтересам, що у справах цієї категорії є визначальним критерієм відповідно до вимог національного законодавства України та практики ЄСПЛ.
Відповідно до положень статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ст. 18 Конвенції батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини у випадку, коли батьки проживають окремо, необхідно дотримуватися принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, обумовлених необхідністю забезпечити дітям повний та гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний, соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Оцінивши обставини справи, суд погоджується з висновком органу опіки та піклування Махнівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області щодо доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини разом із батьком, оскільки зазначений висновок є обґрунтованим та таким, що відповідає інтересам дитини.
Визначаючи місце проживання дитини разом з батьком, суд враховує ставлення кожного з батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, вік дитини, сталість її життєвих умов, факт постійного проживання разом із батьком, здатність батька забезпечувати належний догляд, приділяти увагу вихованню та стану здоров`я дитини, а також необхідність забезпечення стабільності, безпеки та психологічного комфорту дитини.
З урахуванням викладеного, беручи до уваги встановлені у справі фактичні обставини, їх правову оцінку, належність, допустимість і достовірність доказів у їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині є обґрунтованими, відповідають вимогам закону та підлягають задоволенню.
Водночас суд звертає увагу, що визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком не повинно негативно впливати на її відносини з матір`ю. Визначення місця проживання дитини з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання батьківських обов`язків, що має усвідомлювати кожен із батьків, спір між якими вирішено судом.
Щодо встановлення факт самостійного виховання та утримання малолітніх дітей позивачем, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК України встановлена рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч.3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
За приписами ч.2 ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ч.ч. 1,3 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.
Відповідно до ст. 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, чоловіка, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
У ч. 4 ста.15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує.
Констатації позивачем обставини, що він самостійно виховує та утримує дітей, та відсутність заперечень з боку іншого з батьків, не є достатньо для доведення дійсного перебування дітей тільки на вихованні та утриманні одного з батьків, оскільки до такої категорії відносяться особи, які є батьками дитини (дітей) відповідного віку і виховують дитину, яка позбавлена можливості виховання іншим з батьків внаслідок об`єктивних обставин. Це стосується випадків коли інший з батьків дитини помер, безвісно відсутній, позбавлений батьківських прав щодо дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків або не здатен їх виконувати в силу об`єктивних обставин, а не з метою штучного створення підстави (пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 (провадження №14-132цс23)).
Спір щодо участі у вихованні дитини тим з батьків, який проживає окремо від неї, відповідно до ст. 158 СК України вирішується органом опіки та піклування за заявою матері, батька дитини. Тоді орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Це рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.
І лише у тому випадку, коли той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Тоді суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, що встановлено у ст.159 СК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті, в якій зазначено, що той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена ч. 1 статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.
Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до ч. ч. 3,4 статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
У цій справі позивач просить зокрема встановити факт самостійного виховання і утримання ним дітей, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини, потребує дослідження й врахування інтересів дитини в ході вирішення питання про визначення способу участі матері у вихованні дитини або ж питання про позбавлення батьківських прав.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
В той же час позивачем заявлена самостійна вимога у позовному провадженні без вимоги про спосіб участі матері у вихованні дітей або ж позбавлення матері батьківських прав.
З огляду на наведене, у матеріалах справи відсутні докази існування або настання обставин, в силу яких батьківська правосуб`єктність матері дітей обмежена або припинилася, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дітей, тобто позивачем, неповнолітнього сина ОСОБА_5 та дочки ОСОБА_4 .
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Разом з тим, з урахуванням, що позивач не просив стягнути з відповідачки судові витрати, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір не підлягає стягненню з останньої на його користь.
Керуючись статтями 2, 5, 10, 141, 258, 259, 263-265, 279, 280-285, 351, 352, 354 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позовну заяву задовольнити частково.
Визначити місце проживання малолітньої дитини дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКНП НОМЕР_3 ).
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його постановлення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Наталя ПЄТУХОВА
Оригінал: reyestr.court.gov.ua