Рішення від 02 червня 2026 р. у справі №910/3084/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.06.2026Справа № 910/3084/26

Господарський суд міста Києва в складі: головуючого судді Г.П. Бондаренко-Легких, розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін справу №910/3084/26.

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сав Транс Груп»

До Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування»

про стягнення 114 970, 15 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сав Транс Груп» звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» про стягнення 114970,15 грн безпідставно набутих грошових коштів.

24.03.2026 суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій вирішив розгляд справи №910/3084/26 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

08.04.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

24.04.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив.

07.05.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Згідно з частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до частини 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

І. Фактичні обставини, встановлені судом.

18.01.2025 у місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «MAN» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу «MAN» д.н.з. НОМЕР_2 .

На момент дорожньо-транспортної пригоди між власником транспортного засобу «MAN» д.н.з. НОМЕР_1 (ТОВ «Сав Транс Груп») та Приватним акціонерним товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (відповідач) діяв договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів №222322290 від 24.07.2024, в якому встановлена страхова сума за шкоду, заподіяну майну у розмірі 160 000, 00 грн та франшиза 0, 00 грн.

Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 10.04.2025 у справі №755/1907/25 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтею 124 та частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності. Провадження за статтею 1224 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Завдана ОСОБА_1 шкода транспортному засобу «MAN» д.н.з. НОМЕР_2 внаслідок ДТП склала 123 970, 15 грн, яку відповідач (ПрАТ «СК Арсенал Страхування»), як страховик позивача ((ТОВ «Сав Транс Груп») відшкодував потерпілій особі, що підтверджується платіжною інструкцією №62534753 від 22.04.2025.

В свою чергу, відповідач надіслав позивачу претензію вих.№230425-623/р-те від 23.04.2025 в якій просив в порядку регресу на підставі підпункту «а» пункту 38.1.1 статті 38 Закону України №1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» перерахувати грошові кошти у розмірі 123 970, 15 грн.

В подальшому між сторонами укладена угода про добровільне відшкодування шкоди від 11.06.2025, згідно умов якої позивач відшкодовує відповідачу сплачене страхове відшкодування, яке було перераховано згідно договору добровільного страхування наземного транспортного засобу №222322290 в результаті розгляду страхового випадку, який стався 18.01.2025.

Сторони домовились, що розмір збитків, які відшкодовує позивач, за умови сплати до 30.09.2025 складає 114 970, 15 грн (пункт 1.4. угоди від 11.06.2026).

Позивач перерахував відповідачу узгоджену суму, що підтверджується платіжними інструкціями №754 від 25.06.2025, №898 від 30.07.2025, №1045 від 27.08.2025, №1154 від 24.09.2025.

Однак, ОСОБА_1 оскаржив постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 10.04.2025 у справі №755/1907/25 в частині притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Так, за результатами розгляду апеляційної скарги постановою Київського апеляційного суду від 02.07.2025 у справі №755/1907/25 апеляційну скаргу задоволено, а постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 10.04.2025 в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення скасовано та провадження у цій частині закрито, у зв`язку із відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.

За таких обставин, позивач направив відповідачу вимогу вих.№05/11/25-1 від 05.11.2025, в якій вимагав в останнього повернути отримані грошові кошти у розмірі 114 970, 15 грн.

Однак позивач не отримував від відповідача документів, що підтверджують сплату страхового відшкодування у заявленому розмірі.

У зв`язку з вищезазначеним, позивач вважає, що правові підстави, за якими відповідач отримав грошові кошти у розмірі 114 970, 15 грн, відпали, а тому просить стягнути з відповідача вказану суму на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

ІІ. Предмет позову.

Предметом позову у справі є матеріально - правові вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 114 970, 15 грн.

ІІІ. Доводи позивача щодо суті позовних вимог.

Дорожньо транспортна пригода сталася за участю автомобіля позивача «MAN» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , який згідно постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 10.04.2025 у справі №755/1907/25 був визнаний винним та притягнутий до адміністративної відповідальності за статтею 124 та частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Страховик позивача відшкодував заподіяну автомобілем позивача шкоду потерпілій особі, однак оскільки ОСОБА_1 був визнаний винним, зокрема, за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідач звернувся до позивача з регресною вимогою на підставі підпункту «а» пункту 38.1.1 статті 38 Закону України №1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Вищезазначене питання сторони врегулювали шляхом укладення угоди про добровільне відшкодування шкоди від 11.06.2025, згідно якої сторони погодили, що позивач зобов`язується відшкодувати 114 970, 15 грн. Позивач виконав власні зобов`язання за угодою від 11.06.2025 року, укладену між сторонами спору, та здійснив виплату відповідачу узгодженої суми страхового відшкодування.

Проте, ОСОБА_1 оскаржив постанову суду від 10.04.2025 у частині притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та судом апеляційної інстанції апеляційну скаргу заявника задоволено.

Відтак, оскільки підставою до оплати регресних вимог позивачем була наявність вини у ОСОБА_1 за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та яка в подальшому скасована судом апеляційної інстанції, позивач вважає, що правові підстави отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 114 970, 15 грн відпали, а тому підлягають поверненню позивачу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

IV. Заперечення відповідача у справі.

Відповідач, заперечуючи проти доводів позивача, зазначає, що саме позивач був ініціатором укладення угоди про добровільне відшкодування шкоди з розстроченням платежу на чотири місяці, а тому позивачем в добровільному порядку визнано свій обов`язок здійснити сплату коштів відповідачу шляхом укладення та підписання угоди від 11.06.2025.

Більше того, чинність угоди від 11.06.2026 не ставилась в залежність від результатів розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 та притягнення чи не притягнення його до адміністративної відповідальності.

Відповідач звертає увагу, що угода від 11.06.2025 не була розірвана та не була визнана недійсною, а отже такий правочин є правомірним.

За таких обставин, відповідач вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими, а відтак такими, що не підлягають задоволенню.

V. Оцінка доказів судом та висновки суду.

З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на одне ключове питання: чи є сума грошових коштів у розмірі 114 970, 15 грн такою, що утримана відповідачем без достатньої правової підстави?

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина 1 стаття 1212 Цивільного кодексу України).

Суд констатує, що матеріалами справи підтверджено, що 18.01.2025 у місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «MAN» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу «MAN» д.н.з. НОМЕР_2 , за результатами якого останньому заподіяна шкода у розмірі 123 970, 15 грн, яку відповідач сплатив власнику пошкодженого транспортного засобу.

На підтвердження зазначеного, позивач до матеріалів справи долучив в копіях: повідомлення про ДТП від 18.01.2025; схема ДТП; відповідь від НПУ; розрахунок суми страхового відшкодування від 21.04.2025; звіт про оцінку КТЗ; акт огляду транспортного засобу; страховий акт №109.00099925-1 від 21.04.2025; платіжну інструкцію №62534753 від 22.04.2025.

Управління патрульної поліції м. Києва надіслало до суду матеріали щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень передбачених частиною 4 статті 130, статтею 124, 1224 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі - КУпАП).

Вина у вчиненні адміністративного правопорушення ОСОБА_1 за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлена постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 10.04.2025 у справі №755/1907/25.

Окрім цього із тексту вищезазначеної постанови вбачається, що суд, застосувавши аналогію закону змінив кваліфікацію дій ОСОБА_1 з частини 4 статті 130 КУпАП на частину 1 вказаної статті та визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення за частиною 1 статті 130 КУпАП.

В свою чергу, провадження за статтею 1224 КУпАП суд закрив на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Диспозиція частини 1 статті 130 КУпАП звучить наступним чином: «Керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».

У зв`язку з встановленням судом вини ОСОБА_1 в частині керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, відповідач як страховик, який згідно укладеного з позивачем договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів №222322290 від 24.07.2024 взяв на себе зобов`язання здійснювати відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальника звернувся до страховика (позивача) з претензією вих.№230425-623/р-те від 23.04.2025, в якій просив в порядку регресу на підставі підпункту «а» пункту 38.1.1 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» перерахувати грошові кошти у розмірі 123 970, 15 грн.

Згідно підпункту «а» пункту 38.1.1 статті 38 Закону України №1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Суд зазначає, що 01.01.2025 набрав чинності Закон України №3720-ІХ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яким визнано, що попередній Закон України №1961-IV втратив чинність.

Одночасно з цим, пунктом 6 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закон України №3720-ІХ встановлено, що договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами.

Матеріалами справи підтверджується, що власник пошкодженого транспортного засобу уклав договір добровільного страхування №222322290 від 24.07.2024 до набрання чинності Закону України №3720-ІХ.

Таким чином, страховик (відповідач), звертаючись до страхувальника (позивача) з регресною вимогою керувався нормами Закону України №1961-IV.

В свою чергу, як зазначає відповідач, позивач не задовольнив регресні вимоги відповідача, однак ініціював питання укладення угоди про добровільне відшкодування шкоди з розстроченням на чотири місяці.

Позивач вказані обставини не заперечує, а навпаки підтверджує, та підтверджує, що між сторонами спору 11.06.2025 була укладено угода про добровільне відшкодування шкоди, за якою позивач зобов`язався відшкодовувати відповідачу сплачене страхове відшкодування, яке було перераховано згідно договору добровільного страхування наземного транспортного засобу №222322290 в результаті розгляду страхового випадку, який стався 18.01.2025.

В угоді від 11.06.2025 сторони встановили, що у випадку сплати позивачем до 30.09.2025 сума страхового відшкодування складає 114 970, 15 грн та узгодили графік погашення заборгованості: (1) до 30.06.2025: 28 742, 54 грн; (2) до 31.07.2025: 28 742, 54 грн; (3) до 31.08.2025: 28 742, 54 грн; (4) до 30.09.2025: 28 742, 53 грн.

Позивач виконав власні зобов`язання за угодою від 11.06.2025 в повному обсязі, що підтверджується платіжними інструкціями №754 від 25.06.2025, №898 від 30.07.2025, №1045 від 27.08.2025, №1154 від 24.09.2025, копії яких наявні в матеріалах справи.

Разом з тим, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції, в якій просив скасувати постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 10.04.2025 у справі №755/1907/25 в частині притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 КУпАП.

Постановою Київського апеляційного суду від 02.07.2025 апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена, постанова Дніпровського районного суду міста Києва від 10.04.2025 в частині, що стосується частини 1 статті 130 КУпАП скасована, а провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за частиною 4 та частиною 1 статті 130 КУпАП закрита у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП.

Позивач стверджує, що обставини набуття відповідачем грошових коштів у розмірі 114 970, 15 грн відпали, у зв`язку з закриттям Київським апеляційним судом провадження у справі про притягнення винної особи в ДТП до відповідальності за частиною 4 та частиною 1 статті 130 КУпАП, у зв`язку з відсутністю у діях винної особи в ДТП складу адміністративного правопорушення за вказаними частинами статті 130 КУпАП.

Відтак, наявні підстави повернення грошових коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до змісту статті 1212 Цивільного кодексу України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту.

Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 14.01.2021 у справі № 922/2216/18).

В пунктах 64 та 67 постанови від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила: «Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна».

Судом взято до уваги, що позивач не задовольнив регресну вимогу відповідача (вих.№230425-623/р-те від 23.04.2025) та не перерахував останньому грошові кошти, а виступив за твердженнями відповідача ініціатором укладення угоди про добровільне відшкодування шкоди з меншою сумою та відстроченням такого виконання.

Позивач стверджує, що метою укладення вимоги було лише отримання зменшення суми відшкодування, розстрочки платежу, та уникнення судових витрат, у випадку звернення відповідача до суду.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частина 2 стаття 11 Цивільного кодексу України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частина 1, 2 стаття 202 Цивільного кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 стаття 626 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 стаття 526 Цивільного кодексу України).

Суд звертає увагу, що статтею 627 Цивільного кодексу України закріплений принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 стаття 628 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Згідно пункту 7.1. угоди від 11.06.2025, після належного виконання умов угоди, сторони не мають одна до одної ніяких фінансових та інших претензій, в тому числі претензій щодо відшкодування шкоди в порядку регресу по страховому випадку. Дія угоди припиняється після належного виконання сторонами обов`язків, передбачених договором (пункт 5.2. угоди від 11.06.2025).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 2, 3 стаття 215 Цивільного кодексу України).

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (частина 1, 2 стаття 651 Цивільного кодексу України).

Отже, сторони, користуючись принципом свободи договору, на власний розсуд визначили і узгодили умови правочину та в підсумку уклали угоду, за якою позивач добровільно зобов`язався відшкодувати відповідачу шкоду та загалом позивач виконав власні зобов`язання.

Натомість, недійсність угоди від 11.06.2025 не встановлена законом, а доказів розірвання угоди за згодою сторін чи в судовому порядку, або визнання судом угоди недійсною, матеріали справи не містять, відтак, відповідач отримав грошові кошти на підставі чинної угоди, яка є самостійною та достатньою підставою набуття коштів.

Таким чином, підсумовуючи все вищезазначене:

- первісною підставою для регресної вимоги відповідача до позивача був припис Закону України №1961-IV, у зв`язку з встановленням вини у водія транспортного засобу, який належить позивача, зокрема за частиною 1 статті 130 КУпАП (керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння);

- надалі сторони самостійно врегулювали спір шляхом укладення договору (угоди) про добровільне відшкодування шкоди;

- саме ця угода стала безпосередньою юридичною підставою передачі позивачем грошових коштів відповідачу;

- тому, якщо в майбутньому відпала одно з передумов регресу, а саме закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі щодо винної у настанні ДТП особи за частиною 1 статті 130 КУпАП, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, ця обставина не припиняє чинність укладеної між сторонами угоди і не трансформує отримані кошти у безпідставне збагачення;

- доказів розірвання або визнання недійсною угоди матеріали справи не містять;

- відтак, відповідач отримав грошові кошти на достатній правовій підстави, яка не відпала.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина 3 стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими, а відтак такими, що не підлягають задоволенню.

VІ. Розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2 частини 1 стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача (пункт 2 частина 4 стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на те, що позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, судовий збір та інші судові витрати, зокрема витрати на професійну правничу допомогу покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Сав Транс Груп» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» про стягнення 114 970, 15 грн - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Г.П. Бондаренко - Легких