Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №910/14157/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2026 р. Справа№ 910/14157/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Тарасенко К.В.

Михальської Ю.Б.

розглянувши в порядку письмового провадження, без виклику сторін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новоград-Волинська ферма"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 02.02.2026

та на додаткове рішення від 12.02.2026

у справі №910/14157/25 (суддя Усатенко І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сваор Нутрішн"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новоград-Волинська ферма"

про стягнення 47 281,45 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сваор Нутрішн" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новоград-Волинська ферма" (далі-відповідач) про стягнення 47 281,45 грн, з яких 37 500,00 грн - основна сума боргу, 3 306,46 грн - інфляційні витрати, 1 075,40 грн - 3 % річних, 5 399,59 грн - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати отриманого товару.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новоград-Волинська ферма" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сваор Нутрішн" заборгованість у розмірі 37 500 грн 00 коп., 3% річних у розмірі 1 075 грн 40 коп., втрати від інфляції у розмірі 3 306 грн 46 коп., судовий збір у розмірі 2 145 грн 76 коп.

В частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 5 399,59 грн - відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд входив з того, що матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 37 500,00 грн за переданий товар, у зв`язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 37 500,00 грн є правомірною та обґрунтованою, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.

Також суд, враховуючи доведеність факту порушення відповідачем грошового зобов`язання в частині своєчасної оплати поставленого товару, дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 1 075,40 грн за період з 29.11.2024 по 12.11.2025 та втрат від інфляції у розмірі 3 306,46 грн за період з грудня 2024 по жовтень 2025.

Щодо вимог про стягнення пені, суд зазначив, що оскільки, договір між сторонами, який визначав би розмір пені, між сторонами не був укладений, а діючої норми, що б визначала ставку пені за порушення даного грошового зобов`язання також не було, суд відмовив позивачу у стягненні з відповідача пені у розмірі 5 399,59 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 заяву про ухвалення додаткового рішення задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новоград-Волинська ферма" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сваор Нутрішн" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 857 грн 00 коп.

Приймаючи додаткове рішення, суд, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), зазначив, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката підтверджений поданими до справи доказами.

Таким чином, виходячи з критерію реальності адвокатських послуг та співмірності наданих послуг предмету спору, суд вважав за можливе покласти на відповідача витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу у розмірі 8 857,00 грн (пропорційно розміру задоволених вимог).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Новоград-Волинська ферма" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 02.02.2026 у справі №910/14157/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване ріщення ухвалено місцевим судом з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. При цьому скаржник стверджує, що видаткова накладна та товарно-транспортна накладна, будучи первинними документами бухгалтерського обліку, за відсутності підпису уповноваженої особи відповідача не можуть вважатися належними доказами прийняття товару саме відповідачем та здійснення поставки у заявленому позивачем обсязі.

Скаржник також наголошує, що акт звірки має виключно інформаційний характер та не може самостійно, без підтвердження належними первинними документами, підтверджувати здійснення поставки товару ані частково, ані в повному обсязі.

Крім того, апелянт зазначає, що суд не з`ясував, чи підтверджується податкова накладна належними первинними документами, які б засвідчували реальність поставки товару саме у кількості 2 тонн.

Стосовно додаткового рішення апелянт указує на те, що у випадку задоволення апеляційної скарги та відмови у позові розподіл судових витрат має бути здійснений відповідно до вимог частини 4 статті 129 ГПК України, а витрати позивача на професійну правничу допомогу не підлягають стягненню з відповідача.

Узагальнені доводи та заперечення позивача

18.03.2026 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

У відзиві позивач наголошує на тому, що судом першої інстанції надано належну оцінку всім доказам, які позивач подав суду на підтвердження обставин поставки відповідачу товару на суму 75 000,00 грн, часткової оплати відповідачем за поставлений товар в сумі 37 500,00 грн, та розміру залишку заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 37 500,00 грн. Встановивши наявність у відповідача перед позивачем заборгованості запоставлений товар сумі 37500,00 грн., суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми ст. 692, 625, 664, 670 ЦК України та дійшов правильного висновку про задоволенні позову в частині стягнення 37 500,00 грн, 3% річних у розмірі 1 075,40 грн, втрати від інфляції у розмірі 33 06,46 грн.

Позивач також зазначає, що за відсутності підстав для скасування рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 відсутні підстави для скасування похідного від нього додаткового рішення від 12.02.2026 щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу.

Також позивач зазначає, що попередній орієнтовний розмір понесених судових витрат на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в апеляційній інстанції складає 8 600,00 грн.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2026 апеляційну скаргу у справі №910/14157/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Тарасенко К.В., Михалсьька Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новоград-Волинська ферма" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 та на додаткове рішення від 12.02.2026 у справі №910/14157/25 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги. Витребувано матеріали справи №910/14157/25 з Господарського суду міста Києва.

09.03.2026 до суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Новоград-Волинська ферма" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 та на додаткове рішення від 12.02.2026 у справі №910/14157/25. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

16.03.2026 матеріали справи №910/14157/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

В мактеріалах справи наявний договір поставки № 138/24 від 25.11.2024, сторонами за яким є Товариство з обмеженою відповідальністю "Новоград-Волинська ферма" (покупець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Сваор Нутрішн" (постачальник). Договір підписаний та скріплений печаткою постачальника (позивача), з боку покупця (відповідача) підпис та печатка відсутні.

До позовної заяви також долучено рахунок на оплату № 1012 від 27.11.2024 на суму 75000,00 грн за 2 тони Цехавіту Кауфіт премікс для ВРХ.

Відповідач сплатив 50% за цехавіт згідно рахунку № 1012 від 27.11.2024, що підтверджується платіжною інструкцією №396-00000/27е0dе32-сd79-46е9-а063-8200030а7814 від 27.11.2024 на суму 37500,00 грн.

Також до позовної заяви долучено видаткову накладну № 1016 від 27.11.2024 на поставку цехавіту у кількості 2 тони, загальною вартістю 75000,00 грн. Видаткова накладна підписана та скріплена печаткою позивача (постачальника), з боку відповідача підпис відсутній.

До матеріалів справи подано товарно-транспортну накладну № 1016 від 27.11.2024, підписану позивачем про передачу для перевезення 2 тон цехавіту загальною вартістю 75000,00 грн. Підпис отримувача товару відсутній.

Згідно акту звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2024 по 31.12.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сваор Нутрішн" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Новоград-Волинська ферма" дебіторська заборгованість позивача (кредиторська заборгованість відповідача) становить 37500,00 грн. Акт звірки підписаний обома контрагентами.

Також, позивач долучив до матеріалів справи податкову накладну № 92 від 27.11.2024 на суму 75000,00 грн, в тому числі ПДВ 12500,00 грн та докази їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

На електронну адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і розділі "Інформація для здійснення зв`язку з Товариством з обмеженою відповідальністю "Новоград-Волинська ферма", nvffarm@gmail.com позивачем було направлено договір поставки, рахунок і видаткову накладну. В підтвердження означених обставин долучено скріншоти з електронної скриньки позивача.

Також позивач долучив скріншоти переписки у месенджері з контактом Novograd-Volynska Ferma, номер телефону НОМЕР_1 . Означений номер телефону зазначений в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і розділі "Інформація для здійснення зв`язку з Товариством з обмеженою відповідальністю "Новоград-Волинська ферма". З переписки вбачається, що відповідач повідомив про можливість направлення йому оригіналів документів "Новою поштою" на відділення № 151, м. Київ, ОСОБА_1, номер телефону НОМЕР_2 . Також з переписки вбачається, що позивач направив відповідачу електронною поштою та "Новою поштою" документи з приводу поставки товару, які не були отримані відповідачем, проте не повернуті ним.

З експрес-накладної "Нової пошти" № 59001267711250 від 27.11.2024 вбачається, що позивач направив "документи" на відділення № 151 ц місті Києві ОСОБА_1, номер телефона НОМЕР_1 , які були отримані адресатом (ОСОБА_1.) 02.12.2024.

Так, позивач просить суд, зокрема, стягнути з відповідача 37500,00 грн основного боргу за поставлений згідно видаткової накладної № 1016 від 27.11.2024 товар.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилається на те, що він отримав від позивача лише половину товару (1 тона) на суму 37 500,00 грн, який ним був оплачений у повному обсязі. Натомість решта 50% товару вартістю 37 500,00 грн йому поставлена не була, а позивачем не надано суду належних доказів отримання товару за видатковими накладними у повному обсязі, як і не підтверджено обставин направлення відповідача первинних документів за означеною господарському операцією. Крім того, відповідачем скориговано суму податкового кредиту, з урахуванням отримання від позивача лише половини товару вартістю 37 500,00 грн.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів сторін

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з такого.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України (чинного на момент виникнення правовідносин) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до частини 1 статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частина 2 статті 642 ЦК України).

З матеріалів справи слідує, що договір № 138/24 від 25.11.2024 відповідачем не був підписаний, а отже, на означених у ньому умовах так і не був укладений. Однак, суд першої інстанції вірно встановив, що шляхом вчинення обома сторонами конклюдентних дій (позивач відправив товар, а відповідач зазначений товар отримав та не повернув і частково оплатив), між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов`язків: майново-господарських зобов`язань згідно ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення правовідносин) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662, статті 663, частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Пунктом 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, (далі Положення № 88) визначено, що первинні документи - це документи, створені у паперовій або в електронній формі, які містять відомості про господарські операції.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

В п. 2.3, 2.4. Положення № 88 також зазначено, що первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: печатка, ідентифікаційний код підприємства, установи з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.3, 2.4. Положення № 88 відображають реальні господарські операції.

Відповідно до ч. 2 ст 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

В контексті зазначеного, суд першої інстанції обгрунтовано відзначив, що подана до матеріалів справи видаткова накладна № 1016 від 27.11.2024 не відповідає наведеним вище вимогам законодавства щодо оформлення первинних документів, оскільки не містять підпису покупця. Тобто видаткова накладна як первинний документ, містить недоліки, з огляду на що не може бути беззаперечним доказом факту поставки товару.

Разом з цим, Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що в разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Такий факт повинен оцінюватися в сукупності з іншими доказами в справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства.

У зв`язку з цим необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Відповідно до ч. 2 ст. 664 ЦК України якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Судом встановлено, що первинні документи щодо поставки позивачем відповідачу цехавіту в кількості 2 тонни на суму 75 000,00 грн надсилались відповідачу на його офіційну електронну адресу та на ім`я керівника відповідача "Новою поштою", відправка була здійснена позивачем і вони були отримані адресатом. Безпосередньо електронне листування та переписка у месенджері здійснювалась на електронну пошту та на телефон, які зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у розділі "Інформація для здійснення зв`язку з Товариством з обмеженою відповідальністю "Новоград-Волинська ферма", що дає можливість ідентифікувати осіб, які ведуть переписку та зміст листування, а тому з огляду на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові № 916/3027/21 від 21.06.2023 суд першої інстанції правильно прийняв такі докази як належні та допустимі.

Відхиляючи доводи відповідача про отримання ним лише половини товару (1 тонна на суму 37 500,00 грн) суд першої інстанції правильно застосував норму ч. 1 ст. 670 ЦК України та врахував, що відповідач не висловив жодних заперечень щодо обсягу товару, зазначеного у видаткові накладній та ТТН (2 тонни на суму 75 000,00 грн.), та не заявив вимогу про поставку недопоставленого товару.

Також судом враховано акт звірки, підписаний сторонами, в якому відображені господарські операції щодо поставки позивачем відповідачу товару на суму 75 000,00 грн. та часткової оплати відповідачем за поставлений товару на суму 37 500,00 грн.

В апеляційній скарзі апелянт вказує, що акт звірки має виключно інформаційний характер та не може самостійно, без підтвердження належними документами, підтверджувати здійснення поставки товару ані частково, ані в повному обсязі.

Однак, в даному випадку відповідач не заперечує, що в Акті звіряння взаємних розрахунків за період 01.01.2024-31.12.2024, який підписаний сторонами ЕЦП в системі електронного документообігу «M.E.Doc» відображені господарські операції щодо поставки товару на суму 75 000,00 грн, часткової оплати на суму 37 500,00 грн.

Верховний Суд в постанові від 21.12.2020 у справі №916/499/20 зазначив, що акт звірки має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин та може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Матеріалами справи підтверджено, що акт звірки був підписаний електронними підписами директорів Постачальника (Джулінський О.Л.) та Покупця (ОСОБА_1.), отже, з огляду на наведену вище позицію Верховного Суду, в сукупності з іншими доказами у справі, є належним та допустимим доказом у справі та свідчить про визнання боржником такого боргу.

При цьому, позивач, не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, доцільно зауважив, що відповідач не заперечив підписання такого акту зі своєї сторони, не навів жодних аргументів та пояснень щодо того, що у вказаному акті відображені господарські операції щодо поставки позивачем відповідачу товару саме на суму 75 000,00 грн (за видатковою накладною №1016 від 27.11.2024) та часткової оплати відповідачем за товар на суму 37 500,00 грн (платіжна інструкція №396 від 27.11.2024).

Підписанням такого акту відповідач підтвердив відображення в своєму бухгалтерському обліку господарської операції щодо отримання ним від позивача товару на суму 75 000,00 грн згідно видаткової накладної №1016 від 27.11.2024.

Доказів того, що в бухгалтерському обліку відповідача відображено інші господарські операції, ніж ті, що вказані в акті звірки, суду не надано та в матеріалах справи відсутні. Відтак, підтвердженою є тотожність ведення бухгалтерського обліку господарської операції щодо поставки позивачем відповідачу товару на 75 000,00 грн. обома сторонами.

Суд першої інстанції правильно констатував, що ведення бухгалтерського обліку є обов`язковим як для позивача так і для відповідача, тобто, в разі отримання відповідачем від позивача лише частини товару, вказаного у видатковій накладній та товарно-транспортній накладній, означена господарська операція мала бути відображена обома контрагентами, що узгоджується з нормами ст.ст. 1, 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», та з висновками Верховного Суду наведеними в постанові від 21.12.2020 у справі №916/499/20.

Встановивши, що відповідач не надав суду доказів, зокрема первинних документів на отримання від позивача 1 тони цехавіту на суму 37 500,00 грн, а також враховуючи відсутність доказів відображення в бухгалтерському обліку відповідача господарських операцій, відмінних від наведених в акті звірки, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що вірогідно підписаним актом звірки між сторонами підтверджено поставку позивачем відповідачу товару саме на суму 75 000,00 грн.

При цьому, суд першої інстанції правильно врахував, що в платіжній інструкції №396 від 27.11.2024 відповідачем вказано призначення платежу «оплата 50% за цехавіт згідно рах. №1012 від 27.11.2024 у т.ч. ПДВ 20% - 6250,00 грн». Тобто сам відповідач визначив, що ним оплачено лише 50% обумовленого (поставленого) сторонами товару.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що за господарською операцією по поставці відповідачу товару на суму 75 000,00 грн, позивачем складено податкову накладну №92 від 27.11.2024, яка зареєстрована в ЄРПН за №9384593859 на повне постачання товару за видатковою накладною №1016 від 27.11.2024.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 по справі №910/23097/17 сформульовано висновок про те, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст. Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сумм податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце. Тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Судом встановлено, що відповідачем сформовано податковий кредит за податковою накладною №92 від 27.11.2024, яка зареєстрована в ЄРПН за №9384593859 на всю суму поставки 75 000 грн з ПДВ (вартість товару 62 500,00 грн та ПДВ 6500 грн.). Лише в грудні 2025 року (через рік після поставки та формування податкового кредиту) відповідач здійснив коригування суми податкового кредиту подавши уточнюючий розрахунок.

Встановивши обставину того, що коригування суми податкового кредиту здійснено відповідачем лише у грудні 2025 року, після ініціювання позивачем судового спору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що такі дії відповідача не спростовують обставин щодо поставки йому всього обсягу товару на загальну суму 75 000,00 грн.

Протилежні доводи апелянта, не спростовують висновків суду, викладених вище.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Оскільки, сторонами не було обумовлено строки оплати товару, то він мав бути оплачений не пізніше наступного дня від дати його прийняття, тобто 28.11.2024.

Як уже було зазначено судом вище, відповідачем 27.11.2024 було сплачено кошти у сумі 37 500,00 грн з 75000,00 грн. Разом з тим, доказів оплати товару у сумі 37 500,00 грн матеріали справи не містять та відповідачем не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи встановлені вище обставини справи, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 37 500,00 грн заборгованості підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними доказами і не спростована у встановленому порядку відповідачем.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем його грошових зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 1 075,40 грн за період з 29.11.2024 по 12.11.2025 та втрати від інфляції у розмірі 3 306,46 грн за період з грудня 2024 по жовтень 2025.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції встановивши, що відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за поставлений товар, дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку з чим погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення 1 075,40 грн 3% річних та 3 306,46 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню в цій частині.

Також розглядаючи спір, суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог про стягнення пені, та у цій частині апелянтом рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Таким чином, дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та ухвалив законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

При цьому колегія суддів зазначає, що покладені в основу апеляційної скарги доводи апелянта, фактично дублюють його позицію викладену у відзиві на позов, та зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, з огляду на що, та враховуючи що апеляційний суд погодився з висновками місцевого господарського суду про задоволення позову, доводи апелянта, наведені в апеляційній скарзі не спростовують встановлених судом під час розгляду справи обставин.

Викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Новоград-Волинська ферма".

Щодо додаткового рішення суд апеляційної інстанції зазначає таке

За приписами пункту 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно із статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати суду при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Зокрема, згідно із положеннями частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Відповідно до положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Виходячи зі змісту наведених положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу адвоката ТОВ "Сваор Нутрішн" до суду надано копії таких документів: договір № 2-04/11/25 від 04.11.2025, рахунок» 2-04/11/2025 від 04.11.2025 на суму 10 000,00 грн, платіжну інструкцію №788 від 12.11.2025 на суму 10 000,00 грн, акт прийому передачі послуг з надання правничої допомоги з детальним описом виконаних робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 03.02.2026, ордер серії АС №1148350 від 13.11.2025, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №592 від 12.12.2011 та посвідчення адвоката України.

Судом встановлено, що 04.11.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сваор Нутрішн" та адвокатами Бурдою Дмитром Петровичем і Красун Володимиром Володимировичем укладено договір № 2-04/11/25 відповідно до п. 1 якого адвокати надають клієнту правничу допомогу по підготовці до розгляду та при розгляді в господарському суді першої інстанції справи за позовом клієнта до ТОВ "Новоград-Волинська Ферма" про стягнення заборгованості за договором поставки та штрафних санкцій, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар за надання адвокатами правничої допомоги і фактичні витрати адвокатів, понесені ними у зв`язку з виконанням цього договору.

Згідно п. 7.1 договору за надання правничої допомоги клієнт сплачує адвокатам фіксований гонорар в розмірі 10 000,00 грн в термін до 11.11.2025. Розмір гонорару визначено за погодженням з клієнтом із врахуванням фінансового стану клієнта, ціни позову, складності справи, кваліфікації і досвіду адвокатів та інших істотних обставин.

03.02.2026 сторонами підписано акт прийому передачі послуг з надання правничої допомоги з детальним описом виконаних робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, згідно якого адвокатами виконані наступні роботи: 12-13.11.2025 вивчення та правовий аналіз документів, наданих клієнтом, формування правової позиції, розрахунок штрафних санкцій, складання та надіслання адвокатських запитів; 14.11.2025 складання позовної заяви, виготовлення копій, надіслання копій позовної заяви до суду; 12.01.2026 складання відповіді на відзив, надіслання відповіді на відзив до суду.

Таким чином, матеріали справи містять документи, які свідчать про реальність надання правової допомоги.

У вирішенні питання щодо витрат ТОВ "Сваор Нутрішн", колегія суддів враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, обсягом та змістом наданих адвокатських послуг і виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), враховуючи відсутність наданих відповідачем заперечень неспівмірності витрат позивача, вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відповідність заявленого позивачем розміру витрат на професійну правову допомогу критеріям, що визначені ст. 126 ГПК України та відсутність підстав для його зменшення, з огляду на що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню відповідачем, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, становить 8 857,00 грн.

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних у даній справі рішення від 02.02.2026 та додаткового рішення від 12.02.2026 відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів також погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат, а витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта, оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Сваор Нутрішн" вказувало, що орієнтовні витрати на оплату професійної правничої допомоги складають 8 600,00 грн, однак, остаточного розрахунку відповідних витрат та заяви про розподіл витрат на оплату професійної правничої допомоги у певному остаточному розмірі позивач до ухвалення даного судового рішення не подав, отже питання про відшкодування таких витрат даним судовим рішенням не вирішується.

Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новоград-Волинська ферма" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 та додаткове рішення від 12.02.2026 у справі №910/14157/25 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Новоград-Волинська ферма".

Матеріали справи №910/14157/25 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді К.В. Тарасенко

Ю.Б. Михальська