Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №910/507/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2026 р. Справа№ 910/507/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Спаських Н.М.

Горбасенка П.В.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 02.06.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРМОБІКОМ»

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 (повний текст складено 06.04.2026)

у справі № 910/507/26 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Акціонерного товариства «УКРТЕЛЕКОМ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРМОБІКОМ»

про стягнення штрафних санкцій у розмірі 360 912,09 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення неустойки в сумі 329 528,43 грн. та штрафу в сумі 31 383,66 грн.., нарахованих за порушення відповідачем строків поставки товарів за договором № 80D280-230/25 від 05.06.2025.

Відповідач проти задоволення позову заперечив та просив суд зменшити розмір неустойки та штрафу на 90%, пославшись на те, що:

- позивачем не надано доказів заподіяння йому збитків зі сторони відповідача у зв`язку з простроченням поставки товару;

- умовами спірного договору передбачено, що поставка товару здійснюється без попередньої оплати, а обов`язок покупця здійснити оплату виникає лише після фактичної поставки товару, а відтак до моменту фактичного отримання товару позивач не ніс жодних фінансових витрат, не зазнав жодних майнових втрат та не був позбавлений можливості користуватися власними грошовими коштами;

- затримка поставки товару була спричинена сукупністю об`єктивних та незалежних від відповідача обставин, зокрема особливостями виготовлення обладнання виробником, складністю митних процедур, а також наслідками ракетних обстрілів та умовами здійснення господарської діяльності під час дії воєнного стану;

- позивач відмовився від прийняття товару, незважаючи на готовність відповідача здійснити його поставку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі № 910/507/26 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 263 622,74 грн., штраф у розмірі 25 106,93 грн. та судовий збір у розмірі 4 330,95 грн., в іншій частині позову відмовлено.

При розгляді спору сторін по суті, суд першої інстанції, встановивши, що, в порушення умов Договору поставки №80D280-230/25 від 05.06.2025, відповідач не здійснив поставку товару на загальну суму в розмірі 313 836,60 грн., з огляду на що позивач має право на стягнення неустойки та штрафу у заявлених до стягнення сумах.

Водночас, суд першої інстанції, оцінивши наявні матеріали справи, доводи сторін, а також взявши до уваги інтереси позивача, відсутність доказів понесення позивачем збитків та інших для нього наслідків порушення зобов`язання відповідачем, перевищення розміру штрафних санкцій у порівнянні з ціною договору, зважаючи на військову агресію російської федерації на території України, а також виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, врахувавши інтереси обох сторін, поведінку самого відповідача, яким вживалися заходи щодо своєчасної поставки товару, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, визнав за можливе зменшити розмір неустойки на підставі ч. 3 статті 551 ЦК України на 20%, а саме до 263 622,74 грн. пені та до 25 106,93 грн. штрафу.

Також, суд першої інстанції, встановивши, що всупереч вимог 126 ГПК України позивачем не подано жодних доказів для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, зокрема, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, рахунків на оплату, платіжних інструкцій, актів виконаних робіт, визнав вимоги позивача в частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн. такими, що не підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРМОБІКОМ» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі № 910/507/26 в частині стягнення пені у розмірі 263 622,74 грн. та штрафу у розмірі 25 106,93 грн. та ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким зменшити розмір штрафних санкцій на 90% та стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 32 952,84 грн., штраф у розмірі 3 138,37грн.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, оскільки не в повному обсязі з`ясовано обставин, що мають значення для справи, а у обґрунтування вимог апеляційної скарги – послався на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення штрафних санкцій на 90 %.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2026 справа № 910/507/26 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Горбасенко П.В., Спаських Н.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРМОБІКОМ» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі № 910/507/26, ухвалено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 910/507/26 призначено до розгляду на 02.06.2026 о 10:00 год., витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/507/26.

11.05.2026 матеріали цієї справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

11.05.2026 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на те, що:

- відповідач посилається на факт прильоту ворожої ракети на склад ТОВ «Інтермобіком», що знаходиться у Солом`янському районі м. Києва (Жуляни) та зазначає, що ця подія стала причиною недотримання строків поставки обладнання позивачу, оскільки таке обладнання було знищено в зв`язку з чим, відповідач був змушений робити додатковий запит до виробника про нову поставку обладнання, проте відповідач не надав жодного підтверджуючого документу, в тому числі і Сертифікату ТПП України, що підтверджує причинно-наслідковий зв`язок між воєнною агресією Російської Федерації (приліт ворожої ракети (Жуляни) м. Київ на склад Відповідача) та неможливістю виконання зобов`язання сторони у строк, передбачений спірним договором;

- відповідач визнає, що він отримав та обізнаний з вимогами претензії позивача №1227-Bux-8O0731-80D148-2025 про сплату штрафних санкцій, в якій позивач, відповідно до положень п. 9.3 спірного договору та ст. 612 ЦК України також повідомило відповідача про відмову від приймання товару та дострокове розірвання договору поставки №80D280-230/25 від 05.06.2025 з 17.11.2025, а відтак станом на 21.11.2025 у позивача був відсутній обов`язок щодо прийняття товару;

- посилання відповідача на те, що позивач відмовився від прийняття товару, отримавши лист ТОВ «Інтермобіком» 20.01.2026 є безпідставними, оскільки на момент отримання даного листа договір поставки № 80D280-230/25 від 05.06.2025 вже не діяв;

- відповідач, в якості доказу вжиття ним усіх можливих заходів щодо поставки товару надав до суду товарно-транспортну накладну, яка підтверджує прибуття товару до України 06.11.2025, проте позивач вважає цей доказ неналежним, оскільки з даної накладної не вбачається, що це був товар саме для АТ «Укртелеком»;

- спірний договір поставки було укладено 05.06.2025, на цей час воєнний стан в Україні тривав більше трьох років, тобто, відповідач повинен був усвідомлювати настання для себе певних ризиків, пов`язаних з військовою агресією російської федерації;

- посилання відповідача на умови післяплати у розмірі 100% за поставлений товар, як на пом`якшувальну обставину для зменшення суми неустойки є необґрунтованими, оскільки, дана умова оплати передбачена п. 7.2. спірного договору, з якою погодився відповідач підписавши такий договір;

- також, не вважаються такими обставинами, які доводять, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим і зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів;

- скрутне фінансове становище відповідача, наявність у нього кредиторської заборгованості є насамперед результатом господарської діяльності відповідача, як самостійного суб`єкта господарювання, а, тому, вказані обставини не є безумовними, самостійними та достатніми підставами для зменшення розміру неустойки на 90% за прострочення строку поставки товару за договором поставки № 80D280-230/25 від 05.06.2025.

Станом на 02.06.2026 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

05.06.2025 між Акціонерним товариством «УКРТЕЛЕКОМ» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРМОБІКОМ» (Постачальник) було укладено Договір поставки №80D280-230/25 (далі Договір) (а.с. 29-33), умовами якого передбачено, що Постачальник зобов`язується поставити Покупцю плати/модулі для відновлення працездатності обладнання DWDM Cisco, визначені у Додатку №1 до Договору (надалі - Товар), а Покупець зобов`язується його прийняти та оплатити.

Асортимент та кількість Товару, поставку якого може замовляти Покупець за цим Договором, зазначені у Специфікації (Додаток №1 до Договору). (п.1.2 Договору)

Згідно з п.2.1 Договору ціна Договору визначена відповідно до Специфікації Договору (Додаток №1) та становить без ПДВ 237 502,64 грн. (двісті тридцять сім тисяч п`ятсот дві гривні 64 копійки) (еквівалент 5 412,86 Євро за курсом 43,8775 гривень за 1 Євро), ПДВ 47 500,53 грн. (сорок сім тисяч п`ятсот гривень 53 копійки), разом з ПДВ 285 003,17 грн. (двісті вісімдесят п`ять тисяч три гривні 17 копійок).

Ціна Товару містить імпортну складову, яка зазначається у Специфікації (Додаток №1 до Договору). У зв`язку з цим ціна Товару може змінюватися залежно від коливання офіційного курсу НБУ гривні до ЄВРО на дату повідомлення Постачальника про готовність до відвантаження Товару. (п.2.3 Договору)

Згідно з п.2.3.1 Договору у разі, якщо на дату повідомлення Постачальника про готовність до відвантаження Товару курс гривні до ЄВРО збільшився/зменшився у порівнянні з курсом, зазначеним у Договорі, ціна поставки Товару визначається Сторонами шляхом укладення додаткової угоди до Договору за наступною формулою: Ц = Цо * (Дв * Кп / Ко + 1 - Дв),

де: Ц - ціна поставки за одиницю Товару (грн, без ПДВ);

Цо - ціна за одиницю Товару (грн, без ПДВ), визначена у Специфікації (Додаток №1);

Кп - офіційний курс НБУ гривні до Євро на дату повідомлення Постачальника про готовність до відвантаження Товару;

Ко - офіційний курс НБУ гривні до Євро, з урахуванням якого сформовано ціну Товару Специфікації (становить 43,8775 гривень за 1 Євро станом на 05.03.2025);

Дв - % валютної складової в ціні одиниці Товару, яка зазначена в Специфікації Товару (Додаток № 1 до Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору поставка Товару здійснюється Постачальником за власний рахунок на умовах DDP, відповідно до Офіційних правил тлумачення торгівельних термінів Міжнародної торгової палати «ІНКОТЕРМС» (у редакції 2020 року) на склад Київської міської філії Покупця (надалі-Представник Покупця) за адресою: м. Київ, вул. Омеляна Пріцака, 8. Контактні дані Представників Покупця зазначені у даному пункті Договору.

У п.4.3 Договору визначено, що строк поставки 60 календарних днів від дати підписання договору.

Згідно з п.4.7 Договору датою поставки вважається дата передачі Товару у місці поставки уповноваженій особі Покупця/Представника Покупця за видатковою накладною. Видаткова накладна оформлюється у двох примірниках, по одному для кожної із Сторін.

Пунктом 9.2 Договору визначено, що у разі порушення строків поставки або гарантійного ремонту чи заміни Товару, Постачальник за вимогою Покупця сплачує неустойку в розмірі 1% від вартості такого Товару за кожен день затримки поставки або гарантійного ремонту чи заміни Товару, а за прострочення понад 30 днів додатково штраф в розмірі 10% від вартості такого Товару.

Специфікацією до Договору поставки №80D280-230/25 від 05.06.2025 Сторони узгодили найменування товару, кількість, ціну. (а.с.33)

Додатковою угодою №1 від 24.10.2025 до Договору №80D280-230/25 від 05.06.2025 (а.с. 34) Сторони домовились: Визначити вартість Товару за Договором за курсом 48,5502 гривень за 1 Євро (на дату повідомлення Постачальника від 24.10.2025 про готовність до відвантаження Товару та викласти Додаток №1 до Договору (Специфікація товару) в новій редакції наведеній у Додатку №1 до цієї Додаткової угоди.. Збільшити ціну Договору на 24 027,86 грн. без ПДВ (двадцять чотири тисячі двадцять сім гривень 86 копійок), у зв`язку з чим викласти п.2.1. Договору у редакції наступного змісту: « 2.1. Ціна Договору визначена відповідно до Специфікації Договору (Додаток №1) та становить без ПДВ 261 530,50 грн. (двісті шістдесят одна тисяча п`ятсот тридцять гривень 50 копійок) (еквівалент 5 386,81 Євро за курсом 48,5502 гривень за 1 Євро), ПДВ 52 306,10 грн. (п`ятдесят дві тисячі триста шість гривень 10 копійок), разом з ПДВ 313 836,60 грн. (триста тринадцять тисяч вісімсот тридцять шість гривень 60 копійок).».

30.12.2025 позивач надіслав на адресу відповідача претензію про сплату штрафних санкцій, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист, списком згрупованих поштових відправлень. (а.с.37, 57)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив поставку товару у строк, визначений умовами Договору. Таким чином, в результаті неналежного виконання відповідачем умов договору, позивач просить суд стягнути неустойку у розмірі 329 528,43 грн. та 10% штрафу у розмірі 31 383,66 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач просить суд зменшити розмір неустойки та штрафу на 90%.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Внаслідок укладення Договору між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

У п.4.3 Договору визначено, що строк поставки 60 календарних днів від дати підписання договору.

Згідно з п.4.7 Договору датою поставки вважається дата передачі Товару у місці поставки уповноваженій особі Покупця/Представника Покупця за видатковою накладною. Видаткова накладна оформлюється у двох примірниках, по одному для кожної із Сторін.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Таким чином, суд першої інстанції цілком вірно, врахувавши умови Договору, встановив, що граничний строк поставки товару на загальну суму 313 836,60 грн. – 04.08.2025, проте, в порушення умов Договору, відповідач не здійснив поставку товару на вказану суму.

Як визначають приписи ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зазначеною нормою закріплено фундаментальний принцип обов`язковості договору, на якому базуються договірні правовідносини, тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

Схожий за змістом висновок міститься у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 627 ЦК України, свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства України.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З аналізу положень ч. 2, 3 ст. 6 ЦК України випливає, що одним з ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин, а тому законодавець передбачив, що: сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі №916/1247/23 виснував, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки

Оскільки умовами Договору сторони, керуючись принципом свободи договору, погодили умови про обов`язок відповідача здійснити поставку товару на загальну суму в розмірі 313 836,60 грн. у строк 60 календарних днів від дати підписання договору, а тому відповідач був обізнаний з його умовами, на власний розсуд приймав його умови, які є обов`язковими до виконання кожною зі сторін.

Порушенням зобов`язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

При цьому, за приписами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції цілком вірно виснував, що відповідачем всупереч вимог чинного законодавства України та умов Договору поставки №80D280-230/25 від 05.06.2025 не було здійснено поставку товару у строк по 04.08.2025.

При зверненні до суду позивач просив стягнути з відповідача на його користь пеню за загальний період прострочення з 05.08.2025 по 17.11.2025 у розмірі 329 528,43 грн. та 10% штрафу у розмірі 31 383,66 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 4 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка – це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім того, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

За таких обставин, суд першої інстанції цілком вірно визнав, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов`язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов`язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов`язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 03.03.2020 у справі № 922/2220/19, від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19 та від 16.02.2021 у справі № 910/1972/20.

Пунктом 9.2 Договору визначено, що у разі порушення строків поставки або гарантійного ремонту чи заміни Товару, Постачальник за вимогою Покупця сплачує неустойку в розмірі 1% від вартості такого Товару за кожен день затримки поставки або гарантійного ремонту чи заміни Товару, а за прострочення понад 30 днів додатково штраф в розмірі 10% від вартості такого Товару.

Правовий аналіз вказаних норм законодавства свідчать про те, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10.07.2018 року у справі № 927/1091/17.

Суд, першої інстанції, перевіривши виконані позивачем розрахунки неустойки та штрафу за заявлений позивачем до стягнення період, цілком вірно визнав такі розрахунки арифметично вірними.

В той же час, відповідачем заявлено про зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України на 90%.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.

Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання (відповідач).

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.

Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір пені саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 551 ЦК, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховуються такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №916/3211/16, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20):

- ступінь виконання зобов`язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та загальною сумою зобов`язання);

- причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання;

- тривалість прострочення виконання;

- наслідки порушення зобов`язання для кредитора;

- поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора);

- поведінку кредитора;

- майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати);

- негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника;

- статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров`я населення);

- майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.

Суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення пені. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення пені, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. ст. 86, 236-238 ГПК).

В обґрунтування поданого клопотання про зменшення розміру штрафних відповідач зазначав, що:

- позивачем не надано доказів заподіяння йому збитків зі сторони відповідача у зв`язку з простроченням поставки товару;

- згідно з п. 7.2 Договору, оплата товару у розмірі 100 % від його загальної вартості здійснюється Покупцем після поставки Товару у повному обсязі, протягом 30 календарних днів з дати підписання обома сторонами останньої видаткової накладної за Договором. Отже, умовами Договору прямо передбачено, що поставка товару здійснюється без попередньої оплати, а обов`язок Покупця здійснити оплату виникає лише після фактичної поставки товару. Таким чином, на момент прострочення поставки товару позивач не здійснював жодних платежів на користь відповідача, а грошові кошти з його володіння не вибували та не перебували у користуванні відповідача;

- з наявної у матеріалах справи інформації не вбачається, що у разі зменшення розміру штрафних санкцій позивач зазнає значних негативних наслідків для свого фінансового стану;

- відповідач неодноразово повідомляв позивача про наявність обставин, які об`єктивно ускладнювали та затримували процес поставки товару. Зокрема, затримка поставки була зумовлена тривалою процедурою погодження та проходження митного контролю, оскільки товар закуповувався безпосередньо у європейського виробника та імпортувався на територію України;

- крім того, обладнання, яке було предметом поставки за Договором, фактично було зняте виробником з серійного виробництва, у зв`язку з чим його виготовлення здійснювалося індивідуально під замовлення. Така обставина, у свою чергу, потребувала додаткового часу для виготовлення та комплектування відповідного обладнання виробником;

- основною причиною порушення строків поставки стали надзвичайні обставини, спричинені військовою агресією російської федерації проти України. Зокрема, у результаті ракетного удару по території міста Києва було пошкоджено складське приміщення відповідача, що розташоване у Солом`янському районі м. Києва (район Жуляни), де зберігалося обладнання, призначене для поставки позивачу. Внаслідок зазначеного ракетного обстрілу відповідне обладнання було знищено. У зв`язку із цим відповідач був змушений повторно звернутися до виробника з додатковим замовленням на виготовлення та поставку нового обладнання, що об`єктивно призвело до необхідності додаткового часу для його виготовлення, комплектування та транспортування.

Суд першої інстанції, з огляду на матеріали справи, з урахуванням інтересів обох сторін, причин невиконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором, наслідків порушення зобов`язання, вжиття останнім всіх заходів до виконання зобов`язання, цілком вірно виснував про наявність існування виняткових обставин для можливості застування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України з огляду на наступне.

Як вбачається з електронного листування між сторонами, 08.08.2025 відповідач повідомив позивача про повторне замовлення товару, у зв`язку з пошкодженням складського приміщення, розташованого у Солом`янському районі м. Києва внаслідок ракетного удару по території міста Києва (а.с. 41-49). 18.11.2025 позивач повідомив відповідача про відмову від Договору, а 21.11.2025 відповідач просив позивача повідомити адресу доставки з метою поставки товару.

Крім того, прострочення поставки товару відбувалось після 24.02.2022. Так, указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Оцінивши наявні матеріали справи, доводи сторін, а також беручи до уваги інтереси позивача, відсутність доказів понесення позивачем збитків та інших для нього наслідків порушення зобов`язання відповідачем, перевищення розміру штрафних санкцій у порівнянні з ціною договору, зважаючи на військову агресію російської федерації на території України, а також виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, поведінку самого відповідача, яким вживалися заходи щодо своєчасної поставки товару, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, суд першої інстанції визнав за можливе зменшити розмір неустойки на підставі ч.3 статті 551 Цивільного кодексу України на 20%, а саме до 263 622,74 грн. пені та до 25 106,93 грн. штрафу, що колегія суддів вважає цілком обґрунтованим.

У апеляційній скарзі відповідач зазначає про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій на 90 %, з чим колегія суддів погодитись не може, з огляду на таке:

- сам лише факт відсутності у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків не може бути підставою для зменшення розміру пені, штрафу;

- такою підставою не може бути і те, що позивач відмовився від прийняття товару, незважаючи на готовність відповідача здійснити його поставку, а також складний фінансовий стан відповідача;

- відповідачем не доведено те, що в правовідносинах, що склалися, порушення зобов`язання відповідачем сталось не з його вини, оскільки, посилаючись на те, що товар, який мав бути поставлений позивачу було знищено внаслідок ракетного обстрілу складу відповідача, останній належних та допустимих доказів вказаного не надав;

- в свою чергу відповідач не був позбавлений у порядку, визначеному Договором доводити наявність у спірних правовідносин форс-мажорних обставин, проте таким правом не скористався;

- Договір укладено після запровадження воєнного стану в Україні, а відтак, укладаючи такий договір відповідач повинен був усвідомлювати настання для себе певних ризиків, пов`язаних з військовою агресією російської федерації;

- при цьому військова агресія безумовно вплинула на матеріальне становище всіх учасників ринку, а відтак, такі обставини однаковою мірою впливають як на відповідача, так і на позивача;

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити на наступному.

Враховуючи, що укладення Договору для відповідача не було обов`язковим в силу положень чинного законодавства, а відтак укладаючи такий договір він погодився з всіма його умовами, в тому числі і щодо строків оплати поставленого товару, і щодо розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання, відповідно, мав виконати прийняті на себе зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач прострочив виконання свого зобов`язання щодо своєчасної поставки товару, суд першої інстанції цілком вірно визнав, , що позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню в розмірі 288 729,67 грн., у зв`язку із зменшенням розміру неустойки на підставі клопотання відповідача. Таке зменшення розміру неустойки є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню штраф у розмірі 25 106,93 грн. та пеня у розмірі 263 622,74 грн.

Також, суд першої інстанції цілком вірно, встановивши, що всупереч вимог 126 ГПК України позивачем не подано жодних доказів для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, зокрема, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, рахунків на оплату, платіжних інструкцій, актів виконаних робіт, визнав вимоги позивача в частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн. такими, що не підлягають задоволенню.

Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі № 910/507/26, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРМОБІКОМ» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРМОБІКОМ» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі № 910/507/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі № 910/507/26 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 04.06.2026.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді Н.М. Спаських

П.В. Горбасенко