Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №932/8806/20 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року

м. Київ

справа № 932/8806/20

провадження № 61-11630св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,

Фаловської І. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2021 року у складі судді

Цитульського В.І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2022 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,

Свистунової О. В., у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , служба у справах дітей Шевченківської районної у місті Дніпрі ради, про виселення,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»

(далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , служба у справах дітей Шевченківської районної у місті Дніпрі ради, про виселення.

Позов мотивовано тим, що 29 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № DNU0GI0000001079, за умовами якого позичальнику було надано кредит у розмірі 202 000 грн, строком до 29 жовтня 2015 року, зі сплатою 15 відсотків річних за користування кредитними коштами.

29 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № DNU0GI0000001079, за умовами якого на забезпечення вказаного кредитного зобов`язання іпотекодавець передав в іпотеку банку належну їй квартиру АДРЕСА_1 .

Позичальник свої зобов`язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, грошові кошти своєчасно не повернув.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 червня 2016 року у справі № 200/2008/15-ц позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором

від 29 жовтня 2007 року № DNU0GI0000001079 у сумі 1 315 528,04 грн - звернуто стягнення на квартиру, загальною площею 35,40 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки АТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем,

з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форми власності та підпорядкування, з можливістю здійснення АТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Після набуття права власності на вказане нерухоме майно банк намагався отримати доступ до житла, проте перешкодою для вчинення таких дій була реєстрація та проживання у спірній квартирі відповідачів, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до положень статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення

є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

Банком було направлено відповідачам письмову вимогу про звільнення приміщення та зняття з реєстраційного обліку, однак останніми у добровільному порядку вимоги АТ КБ «ПриватБанк» не виконані. Спірна квартира не була передана відповідачами позивачу, чим було порушено права банку.

З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» просило суд виселити ОСОБА_1 та малолітню дитину - ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , з квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2021 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що частиною другою статті 109 ЖК України установлено загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що, оскільки спірна квартира, яка є предметом іпотеки, не була придбана

за рахунок кредитних коштів, тому відсутні правові підстави для виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2021 року - залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна квартира придбана ОСОБА_1 , як майновим поручителем, на підставі договору купівлі-продажу від 06 серпня 2003 року № 4-3259, тобто не за рахунок кредитних коштів, отриманих позичальником на підставі кредитного договору від 29 жовтня

2007 року № DNU0GI0000001079. У справі відсутні докази наявності у відповідачів іншого житла.

Таким чином, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для виселення відповідачів зі спірної квартири без надання іншого жилого приміщення.

Посилання банку в апеляційній скарзі на те, що у договорі іпотеки було погоджено можливість реєструвати у зазначеній вище квартирі інших осіб лише зі згоди банку, у цій справі не може бути правовою підставою для виселення відповідачів. Апеляційний суд вказав про те, що ОСОБА_4 зареєстрована у спірній квартирі 01 березня 2005 року, тобто до укладення договору іпотеки від 29 жовтня 2007 року. Місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване у спірній квартирі відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України після його народження, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2022 року, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким позов банку задовольнити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2023 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада

2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 червня

2022 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди застосували норми матеріального права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду

від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16-ц, від 16 вересня 2020 року

у справі № 442/328/19-ц, від 29 вересня 2021 року у справі № 344/12708/19,

від 08 грудня 2021 року у справі № 209/2032/14-ц, від 22 лютого 2022 року

у справі № 127/7630/20, від 23 листопада 2022 року у справі № 209/2032/14-ц, від 22 лютого 2023 року у справі № 686/6902/16-ц, від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 та у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі

№ 390/34/17.

Відповідачі були зареєстровані в предметі іпотеки без згоди іпотекодержателя, що свідчить про порушення умов договору іпотеки. 08 січня 2010 року у спірній квартирі було зареєстровано малолітню дитину - ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто після укладення договору іпотеки від 29 жовтня 2007 року, проте банк не надавав згоду на вчинення таких дій. Отже, наявні підстави для виселення малолітньої дитини - ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , без надання іншого житлового приміщення.

Банк вказував про те, що усі мешканці, які були зареєстровані у спірній квартирі, з порушенням вимог закону та умов договору іпотеки, не мали правових підстав для реєстрації у ній. Отже, у відповідачів відсутнє право користування цим житлом, оскільки право користування виступає як одна із складових права власності, а також як суб`єктивне право на використання та експлуатацію чужого майна, що буде суперечити меті договору іпотеки.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Судом установлено, що 29 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № DNU0GI0000001079, за умовами якого позичальнику було надано кредит у розмірі 202 000 грн строком до 29 жовтня 2015 року, зі сплатою 15 відсотків річних за користування кредитними коштами.

29 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № DNU0GI0000001079, за умовами якого на забезпечення вказаного кредитного зобов`язання іпотекодавець передала в іпотеку банку квартиру

АДРЕСА_1 . Вказана квартира належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 06 серпня 2003 року № 4-3259.

Позичальник свої зобов`язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, грошові кошти своєчасно не повернув.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 червня 2016 року у справі № 200/2008/15-ц позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором

від 29 жовтня 2007 року № DNU0GI0000001079 у сумі 1 315 528,04 грн - звернуто стягнення на квартиру, загальною площею 35,40 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки АТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем,

з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форми власності та підпорядкування, з можливістю здійснення АТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

12 липня 2018 року державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Дніпра головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області відкрито виконавче провадження

№ 56752166 з примусового виконання виконавчого напису від 16 квітня

2018 року № 2318 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 2 900 663,88 грн.

Згідно з листом відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради

від 27 липня 2021 року № 6/5-2048, за адресою квартира АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_5 з 01 березня 2005 року та малолітня дитина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 08 січня 2010 року.

06 липня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» направило на адресу ОСОБА_1 письмове повідомлення від 05 червня 2020 року, в якому вимагало в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги добровільно звільнити спірну квартиру.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 13 липня 2020 року № 216095062 право власності на спірну квартиру не зареєстровано.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутня інформацію щодо перебування у власності ОСОБА_1 іншого нерухомого майна, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 13 липня 2020 року

№ 216097613.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення

є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним

у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 13 травня 2008 року у справі «МакКан проти Сполученого Королівства», від 02 грудня 2010 року «Кривіцька та Кривіцький проти України»).

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду.

Отже, цією нормою встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.

Загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК України, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником

і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 та постановах Верховного Суду від 10 вересня 2025 рокуу справі № 761/12175/23,

від 18 грудня 2025 рокуу справі № 760/1708/21.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що банк не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що предмет іпотеки придбаний за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою.

Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для виселення відповідачів зі спірної квартира без надання іншого жилого приміщення, оскільки квартира, яка є предметом іпотеки, придбана

не за рахунок кредитних коштів.

Верховний Суд звертає увагу на те, що при вказаних обставинах виселення можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла, проте банк

не зазначив іншого житлового приміщення, яке надавалося б відповідачам для проживання, та не надав належних доказів наявності в них у власності (постійному користуванні) іншого житлового нерухомого майна.

Доводи касаційної скарги про те, що у спірній квартирі було зареєстровано малолітню дитину - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без

згоди банку, чим допущено порушення його прав як іпотекодержателя,

є безпідставними, оскільки ця обставина не є підставою для позбавлення малолітньої дитини, яка проживає у спірній квартирі разом з матір`ю права користування цією квартирою. Відповідно до положень частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Також банком належними та допустимими доказами не підтверджено, що реєстрація у квартирі малолітньої дитини порушує його права та перешкоджає банку в реалізації прав іпотекодержателя.

За встановлених обставин, висновки судів не суперечать узагальненим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц,

від 29 вересня 2021 року у справі № 344/12708/19, від 08 грудня 2021 року

у справі № 209/2032/14-ц, від 22 лютого 2022 року у справі № 127/7630/20,

від 23 листопада 2022 року у справі № 209/2032/14-ц, від 22 лютого 2023 року у справі № 686/6902/16-ц, від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19

та у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, на які посилався заявник як на підставу касаційного оскарження.

Отже, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, зводяться до переоцінки вказаних обставин.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, висновки судів є законними та обґрунтованими, тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська

від 26 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 15 червня 2022 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

О. М. Ситнік

І. М. Фаловська