Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №334/5199/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року

м. Київ

справа № 334/5199/25

провадження № 61-91св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ігнатенка В. М.

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Ситнік О. М., Фаловської І. М.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ковальов Дмитро Валерійович, на постанову Запорізького апеляційного суду від 18 грудня

2024 року у складі суддів Подліянової Г. С., Гончар М. С., Кочеткової І. В.,

у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Запорізький міський центр соціальних служб, Приазовська селищна рада, служба у справах дітей відділ по Дніпровському району Запорізької міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітніми дітьми батьком,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітніми дітьми батьком, заінтересовані особи: Запорізький міський центр соціальних служб, Приазовська селищна рада, служба у справах дітей відділ по Дніпровському району Запорізької міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 .

В обґрунтування вимог вказував, що 14 вересня 2013 року між ним та ОСОБА_2 укладено шлюб. Від шлюбу вони мають двох неповнолітніх дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

На початку 2024 року ОСОБА_2 виїхала в Івано-Франківську область та із вказаного часу постійно проживає у с. Вовчинець Івано-Франківської області, з того часу він з дружиною проживають окремо, не ведуть спільне господарство. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 17 червня 2024 року у справі шлюб між ними розірвано, при цьому діти залишились проживати із заявником. Мати дітей, ОСОБА_2 , спілкується з дітьми лише через мережу інтернет, іншої участі в житті дітей вона не приймає. Матеріальне забезпечення, виховання та створення належних умов проживання здійснюються заявником самостійно. Натомість, мати у матеріальному забезпеченні дітей та їх вихованні участі не приймає, проте позивач не бажає ставити питання про позбавлення її батьківських прав, оскільки вважає, що діти мають право на спілкування з матір`ю.

Стверджує, що він є батьком, який самостійно виховує дітей. Встановлення факту самостійного виховання дітей потрібно йому для подальшого отримання документів про відстрочку від мобілізації.

На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просив суд встановити факт здійснення ним самостійного виховання та догляду за неповнолітніми дітьми

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2024 року у складі судді Козлової Н. Ю. у задоволенні заяви відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції вважав, що заявник не довів, що мати дитини не здійснює прав та не виконує обов`язків щодо своїх неповнолітніх дітей, а вимога, викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2024 року рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2024 року скасовано.

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітніми дітьми батьком, залишено без розгляду.

Скасовуючи рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2024 року та залишаючи заяву без розгляду, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини.

З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числій від обов`язків виховання дитини, апеляційний суд виснував, що факт, який просить встановити ОСОБА_1 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

30 грудня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ковальов Д. В., засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2024 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до апеляційного суду на новий розгляд.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 17 січня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2024 року та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

04 лютого 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 21 травня 2025 року призначив справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Верховний Суд ухвалою від 17 вересня 2025 року зупинив касаційне провадження у справі № 334/5199/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 214/3475/24 (провадження № 61-15969сво24).

06 квітня 2026 року Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду ухвалено постанову у справі № 214/3475/24 (провадження № 61-15969сво24), яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 28 квітня 2026 року.

Верховний Суд ухвалою від 20 травня 2026 року поновив провадження у справі № 334/5199/25.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права (абзац 6 частини другої статті 389 ЦПК України).

Апеляційний суд, посилаючись в оскаржуваній постанові на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/8972/22, не звернув уваги на те, що обставини справи у вказаній справі є відмінними від цієї справи.

Заявник довів ту обставину, що мати не бере участі у вихованні дітей та їх утриманні, не сплачує аліменти, не піклується та не виконує свої батьківські обов`язки відносно дітей.

Метою звернення до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітніх дітей батьком заявник зазначив необхідність подальшого звернення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Встановлення вказаного факту в інший спосіб чинне законодавство України виключає.

Позиція інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалась своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу у строки, що визначені в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Фактичні обставини, встановлені судами

Судами встановлено, що 14 вересня 2013 року між ОСОБА_1 зареєстрований шлюбу, про що Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції складено актовий запис № 931.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 17 червня

2024 року шлюб між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 розірвано.

У шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилось двоє дітей:

- дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 568;

- син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Дніпровським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис №376.

Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району від 20 червня 2022 року за № 2303-5001763562, місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , а місце проживання/перебування зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з довідкою Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради Міністерства праці та соціальної політики України від 20 вересня 2022 року за №2615-7501306436, місце проживання ОСОБА_2 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , а місце проживання/перебування зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 .

Діти ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , місце проживання/перебування зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 (довідки Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради від 20 лютого 2024 року за №2303-5003125764, №2303-5003125781).

Згідно довідки Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Штурмова-5,-енергетик» від 29 травня 2024 року, ОСОБА_1 самостійно виховує двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які проживають без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до довідки Української греко-католицької церкви Донецький екзархат від 28 травня 2024 року за № 27/24, ОСОБА_4 відвідує дитячий садочок у дитячому центрі «Янголятко» при парафії Матері Божої Неустанної Помочі , дитину зазвичай приводить та забирає батько ОСОБА_1 .

З акта обстеження умов проживання від 30 травня 2024 року, складеного та підписаного комісією в складі головних спеціалістів відділу по Дніпровському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради Бабка А. О., Шустер О. В. , за результатами проведення обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_2 , вбачається, що для виховання, розвитку та проживання дітей створені належні умови.

У цій справі заявник звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичного факту, а саме встановлення факту самостійного виховання дітей з метою отримання відстрочки від мобілізації.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині першій статті 4 ЦПК України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 частини другої вказаної статті передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни

або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб, коли між цими особами виникає спір про право.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року

в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) викладено висновок, за яким «у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать

до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ,

який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом

із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того,

що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».

У справі, яка є предметом перегляду, заявник просить встановити факт самостійного виховання дітей. Заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного правового статусу батька, який самостійно виховує неповнолітніх дітей. Внаслідок встановлення факту самостійного виховання дітей заявником, останній зможе звернутися до компетентних органів із заявою про відстрочку від мобілізації.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором)

між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися

з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини

є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Отже, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.

Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується

або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права

та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23)).

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

У цій справі заявник просить встановити факт самостійного виховання ним неповнолітніх дітей, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дітей, а тому спір потребує дослідження й врахування інтересів дітей.

У статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися

з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою

цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

З огляду на викладене ця справа пов`язана з вирішенням спору про право, зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні дітей та/або ухиленні від виконання батьківських обов`язків, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з урахуванням інтересів дітей.

Доведення факту самостійного виховання дітей батьком пов`язане

із встановленням обставин щодо невиконання матір`ю батьківських обов`язків щодо дітей, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (зокрема умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самих дітей, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дітей одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, зокрема на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування в спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (пункти 87-88 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22, провадження № 14-132цс23).

Апеляційний суд в оскаржуваній постанові обґрунтовано керувався тим, що подана заявником заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає розгляду у порядку окремого провадження. За встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні неповнолітніх дітей.

З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, зокрема від обов`язків виховання дітей, вимоги, заявлені заявником у цій справі в порядку окремого провадження, не можуть з`ясовуватися безвідносно до дій другого з батьків та можуть вирішуватися у межах відповідного спору про право між батьками дітей у позовному провадженні (постанова Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року в справі № 363/4834/23, провадження

№ 61-7565св24).

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє

у відкритті провадження в справі, якщо із заяви про встановлення факту,

що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

За встановлених у цій справі обставин факт самостійного виховання неповнолітніх дітей батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку з чим апеляційний суд обґрунтовано залишив без розгляду заяву ОСОБА_1 з підстав, передбачених частиною четвертою статті 315 ЦПК України.

Апеляційним судом правильно роз`яснено заявнику про можливість встановлення відповідного факту у порядку позовного провадження при розгляді спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні.

Подібні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 жовтня

2024 року у справі № 333/7023/23 (провадження № 61-9238св24), від 04 жовтня 2024 року в справі № 752/5665/23 (провадження № 61-13064св23), від 09 жовтня 2024 року у справі № 363/4838/23 (провадження № 61-7565св24),

від 06 листопада 2024 року у справі № 468/1025/23 (провадження № 61-14070св23).

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права та невідповідність висновків апеляційного суду правовим висновкам, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/8972/22 є безпідставними і не дають підстав для скасування оскарженого судового рішення.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Інші доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм права та незгоди судовими рішеннями і спростовуються матеріалами справи.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ковальов Дмитро Олегович, залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. М. Ігнатенко

Судді С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

О. М. Ситнік

І. М. Фаловська