Постанова від 31 травня 2026 р. у справі №442/7418/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року

м. Київ

справа № 442/7418/25

провадження № 61-4444св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Пенсійний фонд України, Міністерство оборони України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Львівського апеляційного суду від 03 березня 2026 рокув складі колегії суддів Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог заяви

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просила встановити факт, що вона, будучи непрацездатною у період з 01 січня 2006 року до 14 червня 2024 року, перебувала на утриманні свого онука ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є бабусею ОСОБА_2 . Його батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яка була дочкою ОСОБА_1 і померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З часу смерті матері бабуся замінила своєму онуку ОСОБА_2 батьків та виховувала його як сина. Виконавчий комітет Дрогобицької міської ради народних депутатів Львівської області рішенням від 29 жовтня 1983 року № 487 призначив заявницю опікуном неповнолітнього ОСОБА_2 .

З досягненням повноліття ОСОБА_2 продовжив проживати разом зі своєю бабусею однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 вів з бабусею спільне господарство, ставився до неї як до матері. Коли заявниця досягла пенсійного віку і ніде не працювала та отримувала пенсію за віком, розміру якої не вистачало для нормального проживання, він узяв на себе обов`язок щодо повного її утримання, систематично забезпечував продуктами харчування, лікарськими засобами та іншими необхідними речами, а його допомога була для неї постійним і основним джерелом для існування. З вісімнадцятирічного віку ОСОБА_2 з метою забезпечення своєї сім`ї, яка складалася з нього та його бабусі, постійно працював та утримував заявницю.

15 серпня 2023 року згідно з рішенням виконавчого комітету Дрогобицької міської ради ОСОБА_2 з метою надання допомоги призначено та зареєстровано помічником ОСОБА_1 , яка фактично проживала разом з ним та за станом здоров`я не могла виконувати свої обов`язки та здійснювати свої права.

З кінця березня 2024 року ОСОБА_2 проходив військову службу за призовом під час мобілізації. В кінці червня 2024 року від ІНФОРМАЦІЯ_4 надійшло сповіщення, відповідно до якого солдат ОСОБА_2 , гранатометник 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , приблизно об 11:21 год 14 червня 2024 року зник безвісті на ПВ «Дніпро» в адміністративних межах с. Невське, Луганської області, виконуючи бойове завдання в складі підрозділу, щодо проведення захисту незалежності суверенітету та територіальної цілісності України, згідно із сповіщенням Військової частини НОМЕР_1 від 26 червня 2024 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі поблизу с. Невське (Балка Журавка) Сватівського району, Луганської області ОСОБА_2 загинув.

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 183, виданого 28 травня 2025 року Державною спеціалізованою установою «Черкаське обласне бюро судово-медичної експертизи», ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 під час воєнних дій, причиною смерті є ушкодження внаслідок воєнних дій, спричинені іншими видами вибухів та уламків.

Встановлення факту перебування заявниці на утриманні онука необхідне їй для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги та пенсії у зв`язку із втратою годувальника. Заявниця не має іншої можливості одержати документ, який посвідчує такий факт, вона вимушена звернутися до суду в порядку окремого провадження разом із заявою про встановлення факту, який не пов`язаний з наступним вирішенням спору про право, оскільки іншого способу встановлення цього факту у заявниці, крім судового, немає.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області рішенням від 06 листопада 2025 року відмовив ОСОБА_1 у задоволенні заяви.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявниця не надала доказів її перебування на повному утриманні онука (загиблого військовослужбовця) і, враховуючи отримання заявницею пенсії за віком, вона не належить до категорії непрацездатних членів сім`ї в розумінні статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Крім того, заявниця має дочку ОСОБА_5 , яка має обов`язок утримувати матір.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла представник ОСОБА_6 , подала апеляційну скаргу.

Львівський апеляційний суд постановою від 03 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла представник ОСОБА_6 , задовольнив. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 листопада 2025 року скасував та ухвалив нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 задовольнив.

Встановив факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , будучи непрацездатною у період з 01 січня 2006 року до 14 червня 2024 року, перебувала на утриманні свого онука ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який загинув

ІНФОРМАЦІЯ_2 під час воєнних дій.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на неповному з`ясування усіх фактичних обставин справи, а висновки суду є помилковими. Заявниця є непрацездатною особою, отримує пенсію за віком, а зібраними у справі доказами в їх сукупності установлено, що вона постійно проживала із загиблим військовослужбовцем і з 01 січня 2006 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 та перебувала на його повному утриманні. Основним і постійним джерелом засобів до існування для заявниці була допомога від ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 під час воєнних дій. При цьому установлено, що дочка заявниці ОСОБА_5 також є пенсіонером, проживає одна і не взмозі надавати заявниці утримання, що спростовує висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог заяви.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала

03 квітня 2026 року Міністерство оборони України, через підсистему «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 03 березня 2026 року у цій справі, у якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 03 березня 2026 року та залишити в силі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 листопада 2025 року.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення Міністерство оборони України у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 409/1851/19 (провадження № 61-7906св20), від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19 (провадження № 61-22247св19), від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17 (провадження № 61-29713св18), від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16 (провадження № 61-12056в18) та від 11 березня 2026 року у справі № 143/446/25 (провадження № 61-14207св25), від 05 листопада 2025 року у справі № 644/1574/23 (провадження № 61-8629св25).

Міністерство оборони України указує на те, що заявниця отримує пенсію за віком, тому не перебувала на утриманні загиблого військовослужбовця. Крім того, заявниця має повнолітню дочку, яка має обов`язок утримувати матір. Суд апеляційної інстанції, на думку міністерства, неправильно оцінив зібрані у справі докази, що призвело до помилкового задоволення вимог заяви.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_6 , просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 22 квітня 2026 року відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції.

У травні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи

ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьками були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які перебували у зареєстрованому шлюбі. Шлюб між подружжям ОСОБА_7 розірвано 23 квітня 1980 року. ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 . ОСОБА_1 є бабусею ОСОБА_2 по матері.

На підставі рішення виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 29 жовтня 1983 року № 487 ОСОБА_1 призначено опікуном над неповнолітнім внуком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , оскільки його мати померла, а батько має іншу сім`ю і надав на це свою згоду.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 15 серпня 2023 року № 193 ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , призначено помічником бабусі ОСОБА_1 , яка фактично проживає разом з ним за цією адресою та за станом здоров`я не може виконувати свої обов`язки, здійснювати свої обов`язки та права, з метою надання їй допомоги.

Із записів трудової книжки ОСОБА_2 убачається, що він з 21 серпня 1996 року працював на різних підприємствах, останнім місце його роботи було ДП «Фармарейд».

Відповідно до довідки ДП «Фарматрейд» від 12 вересня 2025 року № 340 ОСОБА_2 працював з 08 жовтня 2015 року до 14 червня 2024 року на посаді апаратника стерилізації, його дохід за період з 01 січня 2023 року до 31 березня 2024 року становив 165 924,25 грн.

Начальник ІНФОРМАЦІЯ_4 листом від 27 червня 2024 повідоимв про те, що солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , гранатометник 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти Військової частини НОМЕР_1 , близько 11 год 21 хв 14 червня 2024 року зник безвісти на ПВ «Дніпро» в адміністративних межах с. Невське Луганської області, виконуючи бойове завдання в складі підрозділу, щодо проведення захисту незалежності суверенітету та територіальної цілісності України, згідно із сповіщенням Військової частини НОМЕР_1 від 26 червня 2024 року № 27/0050/2/4-848.

Лікарським свідоцтвом про смерть від 28 травня 2025 року № 183 підтверджено факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 . Причина смерті - ушкодження внаслідок воєнних дій, спричинені іншими видами вибухів та уламків. Згідно зі свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 повідомили суду відомі їм факти того, що ОСОБА_2 з дитинства проживав разом із ОСОБА_1 , інших членів сім`ї у нього не було, він постійно допомагав бабусі та здійснював за нею догляд, купував ліки, оплачував комунальні послуги, тощо.

Апеляційним судом також установлено, що основним і постійним джерелом засобів до існування для заявниці була допомога від ОСОБА_2 .

Дочка заявниці ОСОБА_5 , є пенсіонеркою, у спірний період проживала одна і окремо від заявниці, не надавала та не мала змоги надавати заявниці повне утримання.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).

Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Згідно із частиною першою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем

і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або

в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб (постанови Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21 та від 11 вересня 2024 року

№ 335/4669/23).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю та перебування на утриманні онука до смерті останнього з метою призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю онука як військовослужбовця.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний

і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Згідно зі змістом статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на дату загибелі військовослужбовця), у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2

статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).

Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Законом України № 3515-IX від 09 грудня 2023 року, зокрема, стаття 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладена у новій редакції. Частиною першою статті 16-1 вказаного Закону (у редакції Закону України № 3515-IX від 09 грудня 2023 року) передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

Відповідно до частини четвертої статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого

2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового

і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»

(у редакції, чинній на дату загибелі військовослужбовця) сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян російської федерації або республіки білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

В абзаці першому частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення,

а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року

у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

Про необхідність встановлення вказаних обставин як обов`язкової умови для визнання осіб членами сім`ї неодноразово зауважувалося Верховним Судом, зокрема, у змісті постанов від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц (провадження № 61-10270св18), від 25 листопада 2019 року у справі

№ 202/5003/16-ц (провадження № 61-44809св18) та від 05 лютого 2020 року

у справі № 712/7830/16-ц (провадження № 61-28377св18).

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на дату загибелі військовослужбовця) право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на дату загибелі військовослужбовця) члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Статтею 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що при вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім`ї годувальника, які були на його утриманні.

Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, дід і бабуся - в разі відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати.

Згідно зі статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Отже, факт перебування фізичної особи на утриманні померлого також має значення для переходу на пенсію в разі втрати годувальника, яку може бути призначено за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо.

Аналогічні висновки неодноразово викладалися Верховним Судом, зокрема, у змісті постанов від 24 вересня 2025 року у справі № 442/1002/24 (провадження № 61-2608св25), від 25 березня 2026 року у справі № 293/1402/24 (провадження № 61-13253св25).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга

статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

У цій справі суд апеляційної інстанції установив, що заявниця є непрацездатною особою, отримує пенсію, яка є значно нижчою за дохід померлого військовослужбовця, з яким заявниця постійно проживала, тобто основним і постійним джерелом засобів до існування для заявниці була допомога від її онука ОСОБА_2 .

Також апеляційний суд у цій справі установив, що дочка заявниці ОСОБА_5 , є пенсіонеркою. У спірний період проживала одна і окремо від заявниці, не надавала та не мала фінансової можливості надавати заявниці повне утримання.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши у цій справі, що ОСОБА_1 у період з 01 січня 2006 року до 14 червня 2024 року була непрацездатною та перебувала на утриманні свого онука ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 під час воєнних дій, суд апеляційної інстанції виснував про задоволення вимог заяви.

З таким висновком апеляційного суду колегія суддів погоджується.

Вимогами частини першої статті 400 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з судовим рішенням апеляційного суду і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскарженого рішення, яке відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості.

Колегія суддів вважає неспроможними доводи касаційної скарги про неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки суд апеляційної інстанції встановив обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законного судового рішення.

Матеріали справи, на які посилається Міністерство оборони України, підтверджують правильність висновків суду апеляційної інстанції, які зроблені на підставі встановлених апеляційним судом фактичних обставин та наданих апеляційному суду доказів, які належно оцінені, та не спростовують їх.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції в межах доводів апеляційної скарги переглянув рішення місцевого суду, надав відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин.

Наявність у Міністерства оборони України іншої точки зору на встановлені апеляційним судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника, підстави для чого у цій справі відсутні.

Колегією суддів враховано усталену практику ЄСПЛ, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain», серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» («Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236)).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновку суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення.

Перевіряючи доводи заявника про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), викладених у постанові Верховного Суду від 05 листопада 2025 року у справі № 644/1574/23 (провадження № 61-8629св25), від 07 липня 2021 року у справі № 409/1851/19 (провадження № 61-7906св20), від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19 (провадження № 61-22247св19), від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17 (провадження № 61-29713св18), від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16 (провадження № 61-12056в18) та від 11 березня 2026 року у справі № 143/446/25 (провадження № 61-14207св25), колегія суддів до уваги не бере, оскільки у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції встановив фактичні обставини, які є відмінними від фактичних обставин, установлених у справах, на які посилається заявник.

Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а тому колегія суддів не бере до уваги посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.

Посилання на неоднакове застосування положень норм матеріального права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав для скасування оскарженого судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши у цій справі відсутність підстав для скасування постанови Львівського апеляційного суду від 03 березня 2026 року, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 03 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ. В. Сердюк

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара