Постанова від 31 травня 2026 р. у справі №718/432/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року

м. Київ

справа № 718/432/25

провадження № 61-12888cв25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство «Чернівецький обласний реабілітаційно-бальнеологічний комплекс для військовослужбовців, ветеранів, членів їх сімей та постраждалих внаслідок воєнних дій»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 23 травня 2025 року у складі судді Мінів О. І. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 серпня 2025 року у складі колегії суддів Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

17 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Чернівецький обласний реабілітаційно-бальнеологічний комплекс для військовослужбовців, ветеранів, членів їх сімей та постраждалих внаслідок воєнних дій» (далі - КП «Чернівецький обласний реабілітаційно-бальнеологічний комплекс для військовослужбовців, ветеранів, членів їх сімей та постраждалих внаслідок воєнних дій» про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди.

Зазначала, що рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16 липня 2024 року встановлено, що Чернівецьким обласним комунальним підприємством «Бальнеологічний санаторій «Брусниця», назву якого змінено на КП «Чернівецький обласний реабілітаційно-бальнеологічний комплекс для військовослужбовців, ветеранів, членів їх сімей та постраждалих внаслідок воєнних дій» не виплачено ОСОБА_1 з грудня 2021 року нараховану за серпень-грудень заробітну плату в сумі 63 093, 33 грн.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2024 року стягнуто з Чернівецького обласного комунального підприємства «Бальнеологічний санаторій «Брусниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 50 000,00 грн.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 19 грудня 2024 року рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2024 року змінено та зменшено стягнення з Чернівецького обласного комунального підприємства «Бальнеологічний санаторій «Брусниця» на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні до 10 000,00 грн.

Вказувала, що із-за тривалої затримки виплати заборгованості із заробітної плати (31 місяць) та середнього заробітку (4 місяці) вона зазнала моральних страждань, втратила нормальні життєві зв`язки, змушена була економити на продуктах харчування, придбанні медикаментів (є особою з інвалідністю ІІ групи загального захворювання), що вплинуло на відносини в сім`ї.

Незаконними діями КП «Чернівецький обласний реабілітаційно-бальнеологічний комплекс для військовослужбовців, ветеранів, членів їх сімей та постраждалих внаслідок воєнних дій» позивачці заподіяно моральну шкоду в сумі 800 000,00 грн, виходячи з розрахунку 100-кратного розміру мінімальної заробітної плати.

Позивачка просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати в сумі 63093,33 грн за період із січня 2022 року до липня 2024 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати за період із січня 2022 року до липня 2024 року на суму заробітної плати 63 093,33 грн;

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 800 000,00 грн.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Кіцманський районний суд Чернівецької області рішенням від 23 травня 2025 року у позові ОСОБА_1 відмовив.

Відмовляючи у позові ОСОБА_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати. Суд вказав, що ОСОБА_1 не зверталася до відповідача з питання здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати, тому відсутні підстави для визнання бездіяльності відповідача протиправною. Позивачка не надала розрахунок компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати та інформації (довідки, тощо) про розмір заробітної плати щомісячно, що позбавило суд самостійно визначити розмір компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати. Також суд першої інстанції вважав, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди є похідною, а тому не підлягає задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Чернівецький апеляційний суд постановою від 19 серпня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 23 травня 2025 року змінив у мотивувальній частині, виклавши в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення залишив без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16 липня 2024 року стягнуто з Чернівецького обласного комунального підприємства «Бальнеологічний санаторій «Брусниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати заробітної плати в сумі 63 093,33 грн. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 19 грудня 2024 року рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2024 року змінено в частині визначення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, визначивши до стягнення з Чернівецького обласного комунального підприємства «Бальнеологічний санаторій «Брусниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 10 000,00 грн. Позивачці перераховано кошти в сумі 7 700,00 грн відповідно до платіжної інструкції № 554294528 від 12 лютого 2025 року (безспірне стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні згідно з виконавчим листом Кіцманського районного суду від 16 січня 2025 року у справі № 718/2964/24).

З огляду на виконання 12 лютого 2025 року рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2024 року із змінами, внесеними постановою Чернівецького апеляційного суду від 19 грудня 2024 року, про стягнення з Чернівецького обласного комунального підприємства «Бальнеологічний санаторій «Брусниця» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 10 000,00 грн, не встановлено тривалої затримки виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто тривалого невиконання судового рішення.

ОСОБА_1 не доведено факту заподіяння моральної шкоди через порушення трудових прав у зв`язку з тривалою затримкою виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Тому відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови у позові ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, заподіяної порушенням трудових прав у зв`язку з тривалою затримкою виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З позовом до суду ОСОБА_1 звернулася 17 лютого 2025 року, тобто поза межами строку, встановленого частинами першою та другою статті 233 КЗпП України, та не вчиняла дій для поновлення свого порушеного права. З огляду на те, що позивачка не надала доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції загалом правильно виснував про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання бездіяльності відповідача протиправною, зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати та стягнення моральної шкоди через порушення трудових прав у зв`язку з затримкою виплати заробітної плати, проте у цій позові слід відмовити з інших мотивів, а саме з підстав пропуску строку на звернення до суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13 жовтня 2025 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку звернулася

до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 23 травня 2025 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 серпня 2025 року та, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 23 травня 2025 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 серпня 2025 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 23 травня 2025 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 19 серпня 2025 року ОСОБА_1 вказує пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 та постановах Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 607/1429/17, від 27 лютого 2022 року у справі № 560/898/16, від 14 вересня 2023 року у справі № 400/5837/23, від 07 січня 2024 року у справі № 420/32001/23, від 22 січня 2025 року у справі № 757/5467/21, від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зазначає, що суд першої інстанції не застосував редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинну на момент звернення до суду з позовом, оскільки відповідач не провів з позивачкою розрахунок під час звільнення. Місцевий суд відмовив у задоволенні позову, мотивуючи таку відмову відсутністю звернення позивачки до відповідача із заявою про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, що є безпідставним. У свою чергу апеляційний суд з метою збереження резолютивної частини рішення суду першої інстанції без змін також безпідставно змінив мотивувальну частину судового рішення, зазначивши про пропуск позивачкою тримісячного строку на звернення до суду.

Вказує, що позивачці поза розумним сумнівом завдано моральну шкоду, оцінену у 800 000,00 грн, через порушення трудових прав, але в задоволенні цієї позовної вимоги суди безпідставно відмовили, зокрема, суд першої інстанції, мотивуючи це тим, що така вимога є похідною від вимоги про нарахування і виплати компенсації, в задоволенні яких відмовлено, а апеляційний суд - з мотивів пропуску строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України. Мотиви відмови у відшкодуванні моральної шкоди позивачка вважає необґрунтованими, оскільки при цьому суди не врахували фактичні обставини справи та наявність причинного зв`язку виникнення вказаної шкоди. Звертає увагу, що моральна шкода виникла з причини затримки впродовж 31 місяця виплати заборгованості із заробітної плати у сумі 63 093,33 грн, а не з причини ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку із несвоєчасною виплатою заробітної плати.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 12 січня 2026 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті

389 ЦПК України.

У березні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 травня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу КП «Чернівецький обласний реабілітаційно-бальнеологічний комплекс для військовослужбовців, ветеранів, членів їх сімей та постраждалих внаслідок воєнних дій» вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16 липня 2024 року стягнуто з Чернівецького обласного комунального підприємства «Бальнеологічний санаторій «Брусниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати заробітної плати в сумі 63 093,33 грн (без виключення сум відрахувань на податки на збори).

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2024 року стягнуто з Чернівецького обласного комунального підприємства «Бальнеологічний санаторій «Брусниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 50 000,00 грн. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 19 грудня 2024 року рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2024 року змінено в частині визначення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, визначивши до стягнення з Чернівецького обласного комунального підприємства «Бальнеологічний санаторій «Брусниця» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 10 000,00 грн.

Рішенням Чернівецької обласної ради від 19 грудня 2024 року № 77-17/24 змінено назву Чернівецького обласного комунального підприємства «Бальнеологічний санаторій «Брусниця» на КП «Чернівецький обласний реабілітаційно-бальнеологічний комплекс для військовослужбовців, ветеранів, членів їх сімей та постраждалих внаслідок воєнних дій».

ОСОБА_1 перераховано кошти в сумі 63 093,33 грн згідно з платіжною інструкцією від 12 вересня 2024 року № 50431719 (призначення платежу: безспірне стягнення згідно з виконавчим листом Кіцманського районного суду від 19 серпня 24 року у справі № 718/1730/24), 7 700,00 грн відповідно до платіжної інструкції від 12 лютого 2025 року № 554294528 (безспірне стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні згідно з виконавчим листом Кіцманського районного суду від 16 січня 25 року у справі № 718/2964/24).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним критеріям оскаржувані судові рішення відповідають з огляду на таке.

У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (частини перша, друга статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).

Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.

На належності сум індексації компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013.

У пункті 2.2 Рішення від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації, є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника.

Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року, який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесені зміни до норм КЗпП України. Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до статті 234 КЗпП України (в редакції від Закону від 01 липня 2022 року) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України. Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Водночас після цієї дати строк звернення до суду, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року, який набрав чинності 19 липня 2022 року, тобто з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Суд апеляційної інстанції встановив, що як на момент звільнення ОСОБА_1 27 грудня 2023 року, так і на момент виплати заробітної плати частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці обмежувався тримісячним строком відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Встановивши, що строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору пропущено, суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

За положеннями статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Реалізація права на отримання компенсації втрати частини доходів шляхом звернення до суду можлива за умови невиконання підприємством, установою і організацією всіх форм власності та господарювання вимог Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», а тому перебіг обчислення строку для звернення до суду з такими вимогами починається з моменту, коли особа дізналася про порушення свого права.

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 дізналася про порушення своїх прав з дати виплати заробітної плати в сумі 63 093,33 грн згідно з платіжною інструкцією АТ «Ощадбанк» від 12 вересня 2024 року № 50431719.

Відповідно невиплата компенсації свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Таким чином, саме із цією датою, тобто 12 вересня 2024 року, пов`язано перебіг строку звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати.

У позовній заяві позивачка вказувала, що зазнала моральні страждання впродовж 2021-2024 років через порушення трудових прав у зв`язку з тривалою затримкою виплати заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Тому на позовну вимогу ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди поширюється строк, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, в редакції, чинній на момент подання позовної заяви, а саме 17 лютого 2025 року.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19, провадження № 61-11625сво22).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21, провадження № 61-20968сво21).

Суди встановили, що рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16 липня 2024 року стягнуто з Чернівецького обласного комунального підприємства «Бальнеологічний санаторій «Брусниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати заробітної плати в сумі 63 093, 33 грн (без виключення сум відрахувань на податки на збори).

Також суди встановили, що рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2024 року стягнуто з Чернівецького обласного комунального підприємства «Бальнеологічний санаторій «Брусниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 50 000,00 грн. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 19 грудня 2024 року вказане рішення змінено в частині визначення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, визначивши до стягнення з Чернівецького обласного комунального підприємства «Бальнеологічний санаторій «Брусниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 10 000,00 грн.

З матеріалів справи відомо, що ОСОБА_1 перераховано кошти в сумі 7 700,00 грн відповідно до платіжної інструкції № 554294528 від 12 лютого 2025 року (безспірне стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні згідно з виконавчим листом, виданим Кіцманським районним судом Чернівецької області від 16 січня 25 року у справі № 718/2964/24).

Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (частина перша статті 237-1 КЗпП України).

У постановах Верховного Суду від 16 квітня 2026 року у справі № 686/16987/24 (провадження № 61-2059св25), від 27 квітня 2026 року у справі № 727/4182/24 (провадження № 61-11406св25) вказано, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

У постанові Верховного Суду від 17 листопада 2023 року у справі № 326/789/21 (провадження № 61-4995св23) зазначено, що у постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12 зроблено висновок, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

З огляду на виконання рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2024 року із змінами, внесеними постановою Чернівецького апеляційного суду від 19 грудня 2024 року, про стягнення з Чернівецького обласного комунального підприємства «Бальнеологічний санаторій «Брусниця» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 10 000,00 грн 12 лютого 2025 року, а позивачка з позовом до суду звернулася 17 лютого 2025 року (а. с. 1-3), апеляційний суд не встановив тривалої затримки виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто тривалого невиконання судового рішення.

Тому відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, заподіяної порушенням трудових прав у зв`язку з тривалою затримкою виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За таких обставин апеляційний суд виснував, що ОСОБА_1 не доведено факту заподіяння моральної шкоди через порушення трудових прав у зв`язку з тривалою затримкою виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Крім того, з позовом ОСОБА_1 звернулася до суду 17 лютого 2025 року, тобто поза межами строку, встановленого частинами першою та другою статті 233 КЗпП України, при цьому матеріали справи не містять доказів того, що позивачка вчиняла дії для поновлення свого порушеного права.

Суд апеляційної інстанції з урахуванням того, що позивачкою не наведено поважності причин пропуску строку звернення до суду, дійшов висновку, що суд першої інстанції загалом правильно виснував про відмову у позові ОСОБА_1 про визнання бездіяльності відповідача протиправною, зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, стягнення моральної шкоди через порушення трудових прав у зв`язку з затримкою виплати заробітної плати, однак помилився з мотивами такої відмови. Тому апеляційний суд вказав, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з підстав пропуску позивачкою строку звернення до суду з позовом.

З урахуванням зміни апеляційним судом мотивів відмови у позові судом першої інстанції з висновками судів колегія суддів погоджується.

Доводи касаційної скарги про незгоду з мотивами судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог не спростовують правильність висновків апеляційного суду, який, змінюючи мотиви рішення суду першої інстанції, вказав на те, що за встановлених фактичних обставин у цій справі підлягає зміні мотивувальна частина рішення місцевого суду, оскільки відмова суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог з мотивів відсутністю звернення позивачки до відповідача із заявою про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати є помилковою, так як суду належало відмовити у позові з тих мотивів, що позивачкою пропущено тримісячний строк на звернення до суду.

Крім того, за своїм змістом стаття 233 КЗпП України визначає строки, в межах яких є можливим судовий захист трудових прав, ці строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Наслідком пропуску таких строків є відмова у задоволенні позову, тобто відмова у наданні судового захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23, провадження № 11-90заі24, на яку міститься посилання у касаційній скарзі).

Щодо доводів касаційної скарги про те, що поза розумним сумнівом позивачці завдано моральну шкоду, яку вона оцінила у 800 000, 00 грн, колегія суддів звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, обґрунтовано вказав на пропуск позивачкою строку на звернення до суду, передбаченого частинами першою, другою статті 233 КЗпП України, що виключає як задоволення позовних вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, так і позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди як похідної від зазначених.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 та постановах Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 607/1429/17, від 27 лютого 2022 року у справі № 560/898/16, від 14 вересня 2023 року у справі № 400/5837/23, від 07 січня 2024 року у справі № 420/32001/23, від 22 січня 2025 року у справі № 757/5467/21, від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, колегія суддів до уваги не бере, оскільки надані для порівняння постанови Верховного Суду ухвалені за фактичних обставин, які є відмінними з фактичними обставинами, встановленими у справі, яка переглядається, що обумовлює і різність правового регулювання спірних правовідносин. Тому посилання на вказані постанови суду касаційної інстанції є нерелевантним.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин та переоцінки доказів, яким апеляційний суд надав належну правову оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», заява № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли

під час кваліфікації спірних відносин.

Наявність у заявниці іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого апеляційним судом судового рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.

Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду - без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 23 травня 2025 року у незміненій частині та постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара