Постанова від 28 травня 2026 р. у справі №285/5832/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 року

м. Київ

справа № 285/5832/24

провадження № 61-15044св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюка В. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 29 травня 2025 року у складі судді Васильчук Л. Й. та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Коломієць О.С., Борисюка Р.М., Талько О. Б.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов`язати відповідача усунути перешкоди у здійсненні права вільного користування, володіння та розпорядження належним йому нерухомим майном шляхом демонтажу пристроїв відеоспостереження, ліхтаря та налаштування інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів на земельну ділянку.

Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку та земельної ділянки АДРЕСА_1 . Власником сусідньої земельної ділянки та житлового будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 . Відповідачка та її чоловік не дотримуються правил добросусідства, чинять протиправні дії, не бажають врегульовувати спір у позасудовому порядку. Вказував, що покрівля житлового будинку відповідача має водовідвідну систему атмосферних дощових вод. В місці зливної системи з покрівлі житлового будинку на тротуарній плитці встановлено жолоб для відводу води, який виведено в сторону земельної ділянки позивача, внаслідок чого відбувається підтоплення його земельної ділянки дощовими, атмосферними водами. Окрім того, сусіди встановили ліхтар та камеру відеоспостереження, які направлені у бік будинку позивача, котрі фактично, розташовані навпроти вікна його спальної кімнати. Зазначає, що на підставі звернень до Звягельської міської ради, інспектором благоустрою було складено акти від 07 липня 2023 року та від 04 липня 2024 року щодо виявлених порушень та надано термін для їх усунення, однак відповідачкою зазначені правопорушення не було усунуто.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 29 травня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 27 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 29 травня 2025 року залишено без змін.

Рішення суду першої інстанції з яким погодився суд апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено обставин, на які він посилався на обґрунтування своєї позовної вимоги в частині зобов`язання відповідачки вжити інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів на його земельну ділянку. Разом з тим, позивачем в цілому не доведено, що встановлена відповідачем відеокамера здійснює відеозйомку території його домоволодіння, і таким чином це посягає на його право на приватне життя чи членів його сім`ї.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

25 листопада 2025 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 29 травня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 жовтня 2025 року (повний текст складено 29 жовтня 2025 року), в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 576/910/15-ц, від 23 листопада 2022 року у справі № 523/11819/15-ц, від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18, що передбачає вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 грудня 2025 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу з Звягельського міськрайонного суду Житомирської області.

06 січня 2026 року справа № 285/5832/24 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди залишили поза увагою можливість фіксувати встановленою камерою інформацію про особисте та сімейне життя особи в розумінні тлумачення, наданого Конституційним Судом України. Зокрема, мова йде про національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, матеріальний стан, адресу, дату і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім`ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Відеокамери, які встановила відповідачка фіксують прибудинкову територію, вхід та вихід з будинку, якими користується позивач та члени його сім`ї.

Звертає увагу суду, що відповідач сама в судовому засіданні підвередила обставину, що камера працює та ведеться відеофіксація.

Відеоспостереження, приховане чи відкрите, визнається серйозним втручанням в приватне життя (рішення Європейського суду з прав людини у справі № 70838/13 Antovic and Mirkovic v. Montenegro від 28 листопада 2017 v-poky, § 44).

Хоча мета статті 8 Конвенції переважно полягає у тому, щоб захистити осіб від свавільного втручання з боку органів державної влади, окрім цього первинно негативного зобов`язання, можуть існувати і позитивні зобов`язання, невід`ємні від дійсної поваги до приватного життя. Ці зобов`язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на гарантування поваги до приватного життя навіть у сфері стосунків між приватними особами (рішення Європейського суду з прав людини у справі № 6339/05 Evans v. The United Kingdom від 07 березня 2006 року, § 75).

Вважає, що спірна камера відеоспостереження встановлена на фасадній частині будинку відповідача, вище висоти паркану та направлена на будинок позивача, суди попередньої інстанції не звернули уваги на те, що як норми міжнародного права, так і національне законодавство не допускають проведення однією особою відеоспостереження та збору відомостей про іншу особу за відсутності її згоди з певними виключеннями (наприклад, якщо зйомка проводиться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру (частина перша статті 307 ЦК України). При цьому, виходячи із обставин цієї справи, задоволення позовних, вимог про зобов`язання відповідача демонтувати камеру відеоспостереження вважає достатньою та справедливою сатисфакцією, спрямованою на відновлення його порушеного права на повагу до приватного і сімейного життя, закріпленого у статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що узгоджується із висновками Постанови ВС від 23 листопада 2022 року (справа № 523/11819/15-ц, провадження №61-6672св22).

Вважає, що незважаючи на беззаперечні письмові докази, покази свідків (представників благоустрою), судом проігноровано факт затоплення його земельної ділянки, та те, що згідно пунктів г), е) частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що позивач та відповідач проживають по сусідству та є власниками суміжних земельних ділянок.

ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку та свідоцтвом про право власності на житловий будинок (а. с. 6).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 8)

Позивач неодноразово звертався до Звягельської міської ради щодо порушень «Правил благоустрою території Звягельської міської територіальної громади» та добросусідства (а. с. 9-12).

На підставі заяв ОСОБА_1 до Звягельської міської ради інспектором благоустрою при УЖКГЕ міської ради складено акт від 07 липня 2023 року № 190, відповідно висновку якого виявлено факти порушень: розміщення компостної ями, висадження кущів смородини, розміщення водовідвідної системи з покрівлі будинку атмосферних дощових вод в сторону сусідньої земельної ділянки, які є порушенням Правил благоустрою Звягельської міської територіальної громади та підлягають усуненню. Крім того надано термін власнику домоволодіння АДРЕСА_2 ОСОБА_3 на усунення виявлених порушень в місячний строк до 08 серпня 2023 року (а. с. 13)

Актом проведення комісійного обстеження домоволодіння щодо порушення правил благоустрою на АДРЕСА_2 від 04 липня 2024 року встановлено, що ОСОБА_3 облаштував водовідведення стічних дощових вод з покрівлі житлового будинку в напрямку земельної ділянки ОСОБА_1 . На думку ОСОБА_1 атмосферні дощові опади створюють неприпустимий вплив внаслідок підтоплення земельної ділянки № 23. Рекомендовано власнику житлового будинку АДРЕСА_2 ( ОСОБА_3 ) провести додаткові інженерно-технічні заходи щодо запобіганню підтоплення земельної ділянки ОСОБА_1 .

Роз`яснено ОСОБА_1 , що він має право звернутися до суду за захистом своїх прав чи законних інтересів.(а. с. 15)

Відповідно до повідомлення від 08 квітня 2024 року та 03 березня 2025 року, наданого ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , інспекцією благоустрою міста Управління житлово-комунального господарства та екології Звягельської міської ради Кундельським О. Б. були усунені порушення та забезпечено виконання необхідних інженерно - технічних заходів, що запобігатимуть попаданню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок. Вказані у актах обстеження земельних ділянок від 07 липня 2023 року та 04 липня 2024 року порушення у сфері благоустрою на земельній ділянці відповідача, на теперішній час усунені (а. с. 46-47)

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачений статтею 16 ЦК України.

Звернувшись з відповідним позовом, позивач в силу вимог статті 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги.

Іншими словами, основоположні принципи цивільного процесуального права - диспозитивність та змагальність процесу полягають у тому, що особи, які беруть участь у справі, самі визначають свою процесуальну поведінку, при цьому у змагальному процесі обов`язки мають як сторони, так і суд, який зобов`язаний забезпечити змагальність процесу.

Поряд з цим, будь яких доказів порушення обов`язку щодо забезпечення змагальності процесу зі сторони суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (частина перша статті 270 ЦК України).

Частиною першою статті 275 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив) (частини перша та друга статті 103 ЗК України).

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків.

Згідно частини першої статті 158 ЗК України, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Відповідно до частини другої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Відповідно до частин першої, третьої, п`ятої статті 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Землекористувачі зобов`язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів (стаття 96 ЗК України).

Згідно з частиною третьою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Судами попередніх інстанцій зроблено висновок, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що саме внаслідок дій відповідачки створено негативні наслідки для господарства позивача, таким чином суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги в частині зобов`язання відповідачки вжити інженерно - технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів на земельну ділянку позивача. Про призначення судом відповідних експертиз позивач не клопотав.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Судами встановлено, що на фотокартках зображено одну відеокамеру, встановлену на житловому будинку, що розташований поруч з домоволодінням позивача (ріг фасаду будинку і стіни будинку, яка іде паралельно до межі домоволодінь сторін), позивач здійснив фотофіксацію місця розташування камери із своєї земельної ділянки. Відповідачка визнала, що це її будинок, на якому вона встановила камеру відеоспостереження, а також заперечила, здійснення відеофіксації території домоволодіння позивача або членів його сім`ї.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій що відеонагляд встановлено відповідачкою виключно з метою створення безпечних умов проживання і цим права сусідів не порушуються, у приватне життя громадян вона не втручається.

Встановивши зазначені обставини, суди дійшли правильного висновку про те, що позивачем не надано жодних належних та допустимих, достатніх, достовірних доказів, що відповідачем порушуються права позивача внаслідок встановлення камер відеоспостереження чи ліхтаря, а дії відповідача є непропорційним втручанням у право на повагу до приватного і сімейного життя, в зв`язку з чим колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Суди попередніх інстанцій правильно визначились з характером спірних правовідносин, їх правовою кваліфікацією, повно і всебічно встановили обставини справи та надали належну правову оцінку наявним у справі доказам.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, зводяться в загальному до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, яким суди надали належну та обґрунтовану правову оцінку.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами обставини справи, посилання заявників в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 576/910/15-ц, від 23 листопада 2022 року у справі № 523/11819/15-ц, від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 29 травня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Сердюк