Рішення від 02 червня 2026 р. у справі №711/3007/26 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/3007/26

Номер провадження2/711/2112/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді: Казидуб О. Г.

при секретарі: Шульга А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Представник Колеснікова Ірина Олександрівна, яка діє в інтересах позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, ЄДРПОУ 37356833) звернулася через систему «Електронний суд» до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги мотивує тим, що 26 липня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та відповідачем укладено Кредитний договір (оферти) № 26.07.2025-100001834.

Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі 8000 грн. 00 коп.

Відповідно до умов кредитного договору № 26.07.2025-100001834 позичальнику надається кредит на наступних умовах: дата видачі кредиту – 26.07.2025 року; сума кредиту 8000 грн. 00 коп.; строк, на який надається кредит – 168 днів з дати його надання; дата повернення (виплати) кредиту – 09 січня 2026 року; продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування та строку виплати кредиту передбачена. Продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування не передбачена; процентна ставка «Стандарт» – фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит; денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Розрахунок денної процентної ставки: 0,91 % (денна процентна ставка) = (12240/8000)/168х100%. Проценти (економічна сутність – плата за користування Кредитом) розраховується шляхом множення всієї суми кредиту (включаючи всі Транши) (залишку від всієї суми кредиту) (база розрахунку) на кількість днів користування Кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку.

Відповідно до п. 3.1. Договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію.

Відповідно до п. 3.2. Договору, кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Позичальник зобов`язується не використовувати кредит для участі в азартних іграх та не перераховувати кредит на рахунки організаторів азартних ігор.

Згідно з п. 4.1. Договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, укладаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4323-34ХХ-ХХХХ-1358.

Відповідно до п. 9.1. – у разі несплати кредиту та/або процентів та/або комісії у встановлені договором терміни/строки, сума зобов`язань по погашенню кредиту та/або процентів та/або комісії з наступного за останнім для сплати днем вважається простроченою. У разі несвоєчасного повернення позичальником обумовленої суми кредиту та/або несплати нарахованих процентів та/або комісії до позичальника може бути застосована неустойка згідно п. 7.6. кредитного договору. Також, позичальник, який прострочив виконання грошового зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України на вимогу кредитодавця зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також, проценти річних від простроченої суми (база розрахунку) у розмірі, встановленому у заявці, яка є невід`ємною частиною кредитного договору.

Вказують, що відповідно до Договору від 26 липня 2025 року та квитанції про перерахунок коштів кредитором надано позичальнику кредит у розмірі 8000 грн. 00 коп., ОСОБА_2 отримала кредитні кошти в розмірі 8000 грн. 00 коп.

Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за Договором виконано в повному обсязі.

В свою чергу, відповідач за Договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на дату подання позову утворилась заборгованість у розмірі 24240 грн. 00 коп., що складається з тіла кредиту – 8000 грн. 00 коп., процентів – 10640 грн. 00 коп., комісії (повязаної з наданням кредиту) – 400 грн. 00 коп., додаткової комісії (за обслуговування кредитної заборгованості) – 1200 грн. 00 коп., відсотків, нарахованих по ст. 625 ЦК України, - 4000 грн. 00 коп.

Просять стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором № 26.07.2025-100001834 від 26.07.2025 року у розмірі 24240 грн. 00 коп.

30 березня 2026 року ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси відкрито провадження по справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

01 травня 2026 року через систему «Електронний суд» адвокат Ліннік Микола Сергійович, який діє в інтересах відповідача ОСОБА_1 , надав Відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач визнає факт отримання по кредитному договору коштів в сумі 8000 грн. 00 коп. та їх використання. Також, пояснює, що грошові кошти витрачала на особисті потреби та на виховання двох неповнолітніх дітей, які хворіють та мають певні проблеми зі здоров`ям, потребують систематичного лікування та звернення до експертних комісій з приводу встановлення дітям інвалідності. Сама вона не працює, в зв`язку з тим, що займається доглядом дітей. В шлюбі не знаходиться, аліментів на утримання дітей не отримує. Матеріально їй потроху допомагають родичі.

Вказує, що відповідач визнає вимогу прострочених платежів по тілу кредиту в розмірі 8000 грн. 00 коп. Інші вимоги відповідач не визнає, в зв`язку з тим, що, на її думку, ці нарахування не відповідають вимогам Закону і не підлягають до задоволення. В цій частині просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Також, повідомляє, що у відповідача склалася складна матеріальна ситуація, а тому, просить суд про розстрочку проведення стягнення по рішенню суду.

14 травня 2026 року через систему «Електронний суд» представник ТОВ «Споживчий центр» за дорученням Ларінов Костянтин Олександрович надав Відповідь на відзив, в якій зазначено, що загальні витрати за споживчим кредитуванням є спів мірними, враховуючи строк кредитування. Жодних нарахувань поза межами строку кредитування, зокрема, у порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, позивачем не здійснювалось, а позовні вимоги не заявлялись.

Звертають увагу, що ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набув чинності 24.12.2023. Отже, враховуючи дату укладення кредитного договору, денна процентна ставка передбачена договором є застосованою та законною.

Просить позовні вимоги задоволити.

Представник позивача ТОВ «Споживчий центр» не з`явився, у прохальній частині позовної заяви просив проводити розгляд справи за відсутності представника ТОВ «Споживчий центр», не заперечував проти винесення заочного рішення.

Адвокат Ліннік Микола Сергійович, який діє в інтересах відповідача ОСОБА_1 , в судове засідання надав заяву, в якій просить проводити судове засідання за його відсутності. Позицію на позовні вимоги, викладені у Відзиві на позовну заяву підтримує в повному обсязі.

Суд, дослідивши та вивчивши письмові матеріали справи, приходить до висновку про задоволення позову, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Частиною другою статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли всіх істотних умов договору. За правилами ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Частиною першою статті 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

В судовому засіданні встановлено, що 26 липня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та відповідачем укладено Кредитний договір (оферти) № 26.07.2025-100001834.

Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі 8000 грн. 00 коп.

Відповідно до умов кредитного договору № 26.07.2025-100001834 позичальнику надається кредит на наступних умовах: дата видачі кредиту – 26.07.2025 року; сума кредиту 8000 грн. 00 коп.; строк, на який надається кредит – 168 днів з дати його надання; дата повернення (виплати) кредиту – 09 січня 2026 року; продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування та строку виплати кредиту передбачена. Продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування не передбачена; процентна ставка «Стандарт» – фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит; денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Розрахунок денної процентної ставки: 0,91 % (денна процентна ставка) = (12240/8000)/168х100%. Проценти (економічна сутність – плата за користування Кредитом) розраховується шляхом множення всієї суми кредиту (включаючи всі Транши) (залишку від всієї суми кредиту) (база розрахунку) на кількість днів користування Кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку.

Відповідачем електронним цифровим підписом підписано, підтверджено укладення кредитного договору та отримано на свій рахунок кошти у розмірі 8000 грн. 00 коп., отже, акцептовано умови Договору.

Відповідачем ОСОБА_3 під час укладання кредитного договору пройдено ідентифікацію шляхом використання Системи BankID Національного банку.

В судовому засіданні встановлено, що Пропозиція про укладення Кредитного договору (оферта) (Кредитної лінії), Заявка Кредитного договору № 26.07.2025-100001834 від 26 липня 2025 року (Кредитної лінії), Відповідь позичальника про прийняття пропозиції (Акцепт) Кредитного договору № 26.07.2025-100001834 від 26 липня 2025 року (Кредитної лінії), Інформаційне повідомлення позичальника підписані відповідачем ОСОБА_3 з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором Е 231. Підписанням відповідач підтвердив отримання та ознайомлення з інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту.

Згідно Листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 1-20403 від 04.03.2026, між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «Споживчий центр» укладено Договір на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024. Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну карту клієнта: 26.07.2025 16:42:22 на суму 8000 грн. 00 коп., номер картки 4323345033161358, номер транзакції в системі iPay.ua – 814726743, призначення платежу: Видача за договором кредиту № 26.07.2025-100001834.

Крім того, сторона відповідача не заперечувала, що ОСОБА_2 отримала кредитні кошти в розмірі 8000 грн. 00 коп.

А тому, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача тіла кредиту в розмірі 8000 грн. 00 коп. підлягають до задоволення.

Відносно позовної вимоги ТОВ «Споживчий центр» про стягнення з ОСОБА_1 процентів в розмірі 10640 грн. 00 коп., суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3.3.7. Пропозиції про укладення кредитної лінії від 26.07.2025, проценти за користування кредитом (проценти) встановлюються у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти.

Відповідно до п. 6 Заявки Кредитного договору № 26.07.2025-100001834 (Кредитної лінії) від 26.07.2025, процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 7 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Відповідно до п. 7 Заявки Кредитного договору № 26.07.2025-100001834 (Кредитної лінії) від 26.07.2025, процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових пкеріодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт». Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений законом чи договором строк, одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Відповідно до статей 1048-1052, 1054 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику та сплатити відсотки за користування коштами у строк та у порядку, що встановлені договором.

Із змісту статей 1054, 1055 ЦК України слідує, що за кредитним договором, укладеним у письмовій формі, банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 26.07.2025-100001834 від 26 липня 2025 року, заборгованість ОСОБА_1 складає 8000 грн. 00 коп. – основний борг, 10640 грн. 00 коп. – проценти, 400 грн. 00 коп. – комісія за надання; 1200 грн. 00 коп. – комісія за обслуговування; 4000 грн. 00 коп. – неустойка. Разом 24240 грн. 00 коп. Проценти по кредиту нараховані за період з 26 липня 2025 року по 09 січня 2026 року.

На думку суду, вищезазначений розрахунок розміру заборгованості відповідає умовам Договору кредиту № 26.07.2025-100001834 від 26 липня 2025 року

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК зміст принципу свободи договору передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Тлумачення як статті 3 ЦК загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК, свідчить, що принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки (постанова Верховного Суду від 10.09.2018р. у справі № 920/739/17).

В судовому засіданні встановлено, що нарахування процентів ТОВ «Споживчий центр» здійснювалося у повній відповідності до умов договору та у визначені ним строки.

Посилання відповідача на той факт, що

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підписуючи кредитний договір відповідач ОСОБА_2 добровільно погодилася з усіма його умовами, зокрема, з розміром процентної ставки, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому статтею 627 ЦК України.

Тлумачення як ст. 3 ЦК загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК, свідчить, що принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки (постанова Верховного Суду від 10.09.2018р. у справі № 920/739/17).

Верховний Суд у постанові від 08.05.2018р. у справі № 910/1873/17 вказав, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

На думку суду, відповідач ОСОБА_2 мала можливість не вступати у кредитні відносини з ТОВ «Споживчий центр», якщо вважала встановлений розмір процентів несправедливим. Натомість, вона свідомо та без будь-яких застережень погодила умови договору, що підтверджується її підписом. Отже, умови договору, в тому числі щодо сплати відсотків, є обов`язковими для виконання сторонами.

Встановлено, що ОСОБА_2 , згідно укладеного з ТОВ «Споживчий центр» кредитного договору № 26.07.2025-100001834 від 26 липня 2025 року взяла на себе зобов`язання погашати кредит у визначений договором строк, та вказаний обов`язок нею був порушений.

Відповідач ОСОБА_2 не надала суду доказів, які спростовували б розмір заборгованості (за відсотками), а тому наданий позивачем розрахунок заборгованості в цій частині, приймається судом як достовірний.

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором.

А тому, суд приходить до висновку, що позовна вимога в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованості за відсотками в розмірі 10640 грн. 00 коп. підлягає до задоволення.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача комісії за надання в розмірі 400 грн. 00 коп., комісії за обслуговування в розмірі 1200 грн. 00 коп., неустойки в розмірі 4000 грн. 00 коп., то суд приходить до наступного.

Позивач в позовній заяві зазначає, що п. 6.1. Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування», який передбачав, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення, виключено відповідно до ЗУ № 3498-ІХ від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Зазначають, що на підставі змін за договорами укладеними з 24.01.2024 року кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань.

Проте, суд наголошує, що відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Оскільки, ОСОБА_2 уклала кредитний договір № 26.07.2025-100001834 26 липня 2025 року, тобто, у період дії в Україні воєнного стану, дія якого продовжена, то відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, комісія за надання в розмірі 400 грн. 00 коп., комісія за обслуговування в розмірі 1200 грн. 00 коп., неустойка в розмірі 4000 грн. 00 коп. не підлягають стягненню з відповідача, а підлягають списанню позивачем.

А тому, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме, стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість в загальному розмірі 18640 грн. 00 коп.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачений судовий збір у розмірі 2662 грн. 40 коп.., з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією № СЦ00087102 від 12 березня 2026 року.

Таким чином, оскільки, позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» задоволено частково на суму 18640 грн. 00 коп. (76,9 % позовних вимог), то з відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2047 грн. 39коп. (2662 грн. 40 коп. х 76,9%/100%).

Щодо вимоги відповідача про можливість відстрочення виконання рішення суду в порядку ст. 267 ЦПК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Статтею 267 ЦПК України регламентовано визначення порядку і строку виконання рішення суду, забезпечення його виконання. Так, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. Забезпечення виконання рішення здійснюється в порядку забезпечення позову. Забезпечення виконання рішення скасовується після повного виконання відповідачем рішення суду.

З аналізу вказаних вище норм права вбачається, що відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду (судова дискреція або "суддівський розсуд"), яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав. При вирішенні питання про відстрочку виконання судового рішення враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Тобто, закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для відстрочення (розстрочення) виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.

Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки (розстрочки) виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування. Тобто особа, яка подала заяву про відстрочку (розстрочку) виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення у даній справі або роблять таке виконання неможливим.

Питання про відстрочення (розстрочення) виконання рішення суду повинно вирішуватися з урахуванням балансу інтересів сторін, слугувати досягненню мети виконання судового рішення з максимальним дотриманням співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи і заперечення як позивача, так і відповідача.

Відстрочення (розстрочення) виконання судового рішення не повинно сприяти ухиленню від його виконання та впливати на фінансовий стан позивача.

Конституційний Суд України у рішенні від 26.06.2013 № 5-пр/2013 вказав, що підставою для застосування відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є наявність обставин, які ускладнюють або роблять неможливим застосування загального порядку примусового виконання рішень. Розстрочка або відстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування заяви про відстрочення виконання судового рішення, відповідач посилається на скрутне матеріальне становище, наявність двох неповнолітніх дітей, які хворіють та мають певні проблеми із здоров`ям та її не працевлаштування.

Суд звертає увагу на те, що основною конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов`язковість судового рішення (пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України, частина друга статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"), що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

До того ж, суд враховує, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2012 від 13.12.2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 11-рп/2012 від 25.04.2012).

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини, право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Horsby v. Greece" від 19.03.1997, пункт 40); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі "Immobiliare Saffi v. Italy" № 22774/93, пункт 74).

На державу покладено позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява № 6962/02).

Враховуючи те, що існування заборгованості відповідача перед позивачем, встановлене в судовому засіданні, і надає позивачу "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання ухваленого на її користь судового рішення та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

У цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів, обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої ухвалено рішення. Тобто відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

З огляду на наведене та враховуючи, що надання відстрочки виконання судового рішення є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками обґрунтувань та дослідження доказів, суд, проаналізувавши всі обставини справи, вважає, що у задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання судового рішення, слід відмовити.

На підставі наведеного, керуючись статтями 525-527, 530, 610, 611, 629, 1048- 1050, 1054 ЦК України, статтями 13, 43, 76-81, 141, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором № 26.07.2025-100001834 від 26 липня 2025 року в розмірі 18640 грн. 00 коп. та судовий збір в розмірі 2047 грн. 39 коп.

Решті відмовити.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочку виконання судового рішення - відмовити.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: О. Г. Казидуб