Вирок від 17 травня 2026 р. у справі №367/4024/26 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/4024/26

Провадження по справі № 1-кп/367/844/2026

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі: секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12026111040000209 від 01.03.2026 за обвинуваченням: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Київ, Київської області, громадянин України, українець, тимчасово не працевлаштований, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого: 18.08.2022 року Ірпінським міським судом Київської області за ст. 126-1 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 2 роки. 16.08.2024 року звільнений на підставі відбуття строку покарання. 24.08.2023 року Ірпінським міським судом Київської області за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки. Згідно ч. 4 ст. 70 КК України з урахуванням вироку Ірпінського міського суду Київської області від 18.08.2022 року до відбуття покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць, зараховано з 26.09.2018, 27.09.2018 та з 18.08.2022 по 24.08.2023 року. 16.08.2024 року звільнений на підставі відбуття строку покарання, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України суд,-

ВСТАНОВИВ:

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджено Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, який неодноразово продовжувався, останній раз Указом Президента України № 40/2026 від 12 січня 2026 року № 4757-IX, яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 3 лютого 2026 року строком на 90 діб (до 4 травня 2026 року).

ОСОБА_4 , 01.03.2026 року приблизно о 14 год. 07 хв., перебуваючи у приміщенні магазину «Vodafone», розташованому за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Центральна, 6-Г/8, оглядав мобільні пристрої, які були закріплені на магнітних тримачах на стендах біля стіни. У цей час у ОСОБА_4 виник злочинний корисливий умисел на таємне заволодіння чужим майном, що перебувало у вільному доступі на вітрині магазину «Vodafone». Надалі ОСОБА_4 , реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на вчинення таємного заволодіння чужим майном, перебуваючи у тому ж місці та в той же час, знаходячись біля стенду з мобільними пристроями, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків і бажаючи їх настання, діючи умисно, з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану, реалізуючи протиправний корисливий умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна а саме мобільного телефону марки «HMD ARC TA-1682 DS 2/64», IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , поклав його до задньої правої кишені штанів, у які був одягнений, знявши його із магнітної кліпси, та попрямував до виходу з магазину. Після цього одна з відвідувачів магазину голосно повідомила, що ОСОБА_4 викрав мобільний пристрій, у зв`язку з чим останній усвідомлюючи, що його протиправні дії були викриті вчинення злочину не припинив та вибіг з приміщення магазину на вулицю.

У подальшому ОСОБА_4 , усвідомлюючи, що його злочині дії були викриті, продовжив реалізацію свого злочинного умислу направленого на відкрите викрадення чого майна, вчинене в умовах військового стану та з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ФОП ОСОБА_6 матеріальну шкоду на суму в 2999,00 грн.

Таким чином, ОСОБА_4 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченому ч. 4 ст. 186 КК України – відкритому заволодінні чужим майном (грабежі), вчиненому в умовах воєнного стану.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у злочині, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, визнав та підтвердив обставини вчинення ним злочину, викладені в даному вироку суду. Також, обвинувачений пояснив, що у вчиненому щиро розкаявся та просив його суворо не карати й дати шанс на виправлення. Просив врахувати, тяжких наслідків ним завдано не було та майно одразу було повернуто. Також зазначив, що з моменту його вчинення до теперішнього часу зробив для себе висновки, дуже шкодує про свій вчинок, який був вчинений внаслідок збігу тяжких особистих та сімейних обставин.

У відповідності до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України зі згоди учасників судового провадження, які на думку суду правильно розуміють зміст обставин по справі і не оспорюють їх, та немає сумнівів у добровільності їх позиції, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються і визначив обсяг доказів, що підлягає дослідженню в судовому засіданні, обмежившись допитом обвинуваченого ОСОБА_4 показання, якого відповідають фактичним обставинам справи та дослідженням документів, що характеризують особу обвинуваченого. При цьому судом було роз`яснено учасникам судового провадження, що в цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці фактичні обставини в апеляційному порядку.

За таких обставин, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 доведена у вчиненні злочину викладеного у даному вироку суду доведена та його дії суд кваліфікує за ч. 4 ст. 186 КК України – відкритому заволодінні чужим майном (грабежі), вчиненому в умовах воєнного стану.

В ході судового розгляду судом детально проаналізовано поведінку обвинуваченого ОСОБА_4 після вчинення злочину, наслідки суспільно-небезпечного діяння останнього, особу обвинуваченого, його спосіб життя, ймовірність вчинення ним нових кримінальних правопорушень, зважено на усі обставини кримінального провадження в їх сукупності.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує положення ст. 65 КК України, відповідно до яких, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Також, суд враховує, що згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Отже, суд виходить з того, що положення Кримінального кодексу України наділяють його правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Таким чином, обираючи вид та міру покарання обвинуваченому, суд бере до уваги характер та тяжкість вчиненого ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, форму вини, спосіб вчинення злочину, стадію злочину, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, відношення обвинуваченого до скоєного.

Суд враховує фактичні обставини справи і тяжкість заподіяних злочином наслідків, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку в лікаря психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце проживання, де характеризується позитивно, має на утриманні неповнолітню дитину. Також, суд враховує факт повернення потерпілому викраденого майна та, що з моменту вчинення ним злочину викладеного у даному вироку суду, обвинувачений щиро розкаявся. Внаслідок вчинення ОСОБА_4 злочину не настало тяжких наслідків.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_4 , згідно ст. 66 КК України, суд визнає його щире каяття, вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих та сімейних обставин.

Відповідно до ст. 67 КК України обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого судом встановлено, рецидив злочинів.

Відповідно до правових орієнтирів, визначених у ст.ст. 50, 65 КК України, метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України, завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.

При цьому, суд враховує положення ч.ч. 1,2 ст. 50 КК України, згідно яких, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Визначаючи вид та розмір покарання, суд також, виходить з того, що каральна функція, тобто акт покарання від імені держави, як засіб запобігання нових правопорушень, що є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення, не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.

Отже, покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки особи. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

При призначенні покарання обвинуваченому, суд застосовує судову дискрецію (судовий розсуд), тобто поняття яке у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Також, визначаючи обвинуваченому вид і розмір покарання, суд виходить з того, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Крім того, суд враховує те, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.

Частина 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Системний аналіз та юридичний зміст положень ч.2 ст. 61 Конституції України свідчить про те, що в основу притягнення до юридичної відповідальності має бути покладений конкретний склад правопорушення, яке скоїла особа.

При розгляді даного кримінального провадження суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством, як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. В свою чергу, справедливість – це одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Вищенаведені та встановлені судом дані свідчать про наявність обґрунтованих підстав для застосування до ОСОБА_4 положень ст. 69 КК України при призначенні покарання.

Згідно ч. 1 ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», у кожному випадку застосування ст. 69 КК України, суд зобов`язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання.

Приймаючи до уваги вищенаведене, а саме щире каяття обвинуваченого, відсутність у потерпілого претензій морального та матеріального характеру до обвинуваченого, тобто добровільне відшкодування завданого збитку та вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих та сімейних обставин, суд приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, необхідного й достатнього для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, за ч. 4 ст. 186 КК України, із застосуванням положень ст. 69 КК України.

Водночас, вирішуючи питання про можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд доходить висновку про неможливість прийняття такого рішення.

При цьому суд враховує, що обвинувачений вчинив злочин за наявності рецидиву, що згідно зі ст. 67 КК України є обставиною, яка обтяжує покарання. Вчинення нового злочину особою, яка раніше вже притягувалася до кримінальної відповідальності, свідчить про стійку протиправну установку особи, небажання стати на шлях виправлення та недостатність виховного впливу попереднього покарання.

З огляду на викладене, суд вважає, що виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових злочинів можливе виключно в умовах ізоляції від суспільства, а тому підстави для застосування ст. 75 КК України відсутні.»

Наявність рецидиву вказує на те, що попередні заходи виправлення (покарання) не досягли своєї мети, і особа продовжує злочинну діяльність.

На переконання суду, таке покарання для засудженого відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності. Таке покарання також перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Запобіжний захід до обвинуваченого до набрання вироком законної сили суд не застосовує.

Речовими доказами суд розпоряджається відповідно до ст. 100 КПК України.

Цивільний позов в даному кримінальному провадженні не заявлявся.

Процесуальні витрати по даному кримінальному провадженню слід покласти на обвинуваченого.

На підставі викладеного та керуючись статтями 349, 369-374, 394 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України та призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 , рахувати з 01.03.2026 року.

Речові докази по даному кримінальному провадженню

- мобільний телефон марки «HMD ARC TA-1682 DS 2/64», чорного кольору, із SIM-картою, IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , який поміщено до сейф-пакета № WAR1156222 – повернути власнику.

- спортивну кофту чорного кольору із застібкою, куртку темно-синього кольору та джинси синього кольору, які поміщено до паперової коробки та опломбовано пломбою № NPU-4948500 – повернути власнику ОСОБА_4 .

Вирок суду першої інстанції, в частині встановлення обставин справи, дослідження яких було визнане недоцільним, відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України, оскарженню не підлягає. В іншій частині, може бути оскаржено учасниками процесу, протягом 30-ти діб з моменту його проголошення, до Київського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги до Ірпінського міського суду Київської області.

Вирок суду набирає законної чинності після закінчення строку подання апеляційних скарг, якщо такі скарги не будо подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копії вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя: ОСОБА_1