Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №191/5211/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4530/26 Справа № 191/5211/24 Суддя у 1-й інстанції - Окладнікова О. І. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

судді - доповідача Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на заочне рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання (суддя першої інстанції Окладникова О.І., повний текст складено 12 травня 2025 року), -

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2024 року ОСОБА_3 звернулась до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_4 в якому просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання повнолітньої дитини – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, до досягнення дитиною двадцяти трьох років.

Заочним рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання повнолітньої дитини – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 06.11.2024 року і до закінчення дитиною навчання, але не більше, ніж до досягнення нею двадцяти трьох років.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.

Стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Із вказаним рішенням суду не погодилась представник ОСОБА_4 – адвокат Красюк І.В. та подав апеляційну скаргу, в якій вказав, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також із не відповідністю висновків суду обставинам справи.

Зокрема зазначав, що позивачка на підтвердження своїх аргументів до позовних вимог, не надає будь-яких доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про понесення витрат у зв`язку із навчанням, зокрема витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників тощо. Крім того звертає вагу, що відповідач в силу того, що його не повідомили про розгляд справи не зміг надати до суду першої інстанції відзив на позовну заяву та повідомити суд про те, що на його утриманні перебуває дружина - ОСОБА_6 та друга дитини ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також зазначає, що окрім роботи у Дніпровський регіональний відділ організації роботи станції ВП «Служба роботи станції» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» не має інших видів доходу.

Враховуючи наведене просив скасувати рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2025 року та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 у повному обсязі, а також стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої дитини, яка продовжує навчання – ОСОБА_5 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/8 частки заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 07.05.2025 року і до закінчення дитиною навчання, але не більше, ніж до досягнення нею двадцяти трьох років

дитина сторін потребує постійного догляду, оскільки матеріали справи не містять висновку медико-санітарної комісії або індивідуальної програми реабілітації в яких би вказувалось на те, що їх дочка не може обходитись без постійного стороннього догляду. А вказана обставина є обов`язковою умовою при реалізації позивачкою права на її утримання у зв`язку із проживанням із нею такої дитини. Наявні в матеріалах справи документи лише підтверджують статус дочки як дитини з інвалідністю. Також звертає увагу, що позивачем не доведено факту неможливості працевлаштування через догляд за дитиною, а третя група інвалідності встановлена позивачу не зводить нанівець можливість працевлаштування позивачки, оскільки їй протипоказана лише важка фізична праця. Крім того судом не наведено відхилення аргументів відповідача щодо того що з нього стягуються аліменти на утримання дочки, а також він допомагає батькам, які є особами похилого віку, мають проблеми зі здоров`ям та не отримують пенсії і соціальні виплати. Позивачем не було доведено факт матеріальної спроможності сплати аліментів відповідачем, зокрема факту наявності у останнього нерухомого майна та грошових коштів.

Враховуючи наведене представник відповідача просив рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 15 січня 2026 року скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволення позовних вимог ОСОБА_8 .

Позивач не скористалась своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянути справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексації аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно частини.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

В даній справі позовні вимоги про стягнення аліментів, а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у шлюбі, який рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.03.2009 року було розірвано (а.с.8).

У сторін є спільна дитина – ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.13).

29.09.2014 року позивач змінила прізвище з ОСОБА_10 на ОСОБА_11 у зв`язку із реєстрацією шлюбу з ОСОБА_12 , який було зареєстровано 29.09.2014 виконавчим комітетом Новогнідської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області.

ОСОБА_9 є студентом другого курсу ФКС факультету Придніпровської державної академії фізичної культури і спорту денного відділення. Навчання на контрактній основі (а.с.3).

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що повнолітня дочка сторін проживає разом із матір`ю, продовжує навчання, не працює, потребує у зв`язку з цим матеріальної допомоги, і на відповідача, який є її батьком, законом покладено обов`язок щодо її утримання.

Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції у повній мірі з огляду на наступне.

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються СК України та передбачають обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, та спосіб сплати аліментів. При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (частина друга статті 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України на батьків покладено обов`язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст.53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих (ч.3 ст.3 ЗУ «Про освіту»).

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст.ст.199, 200, 201 СК України).

Батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати (ст.198 СК України).

Статтею 199 СК України передбачено обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

Згідно зі ст.200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Аналізуючи викладене, стягнення із батьків аліментів на повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, є одним із механізмів забезпечення реалізації особою права на освіту, який узгоджується із соціальною спрямованістю держави та моральними засадами суспільства.

Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення ними повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

У постанові від 16 лютого 2022 року у справі №381/2423/20 Верховний Суд виснував, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Крім того, законодавство, яке регулює питання стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, встановлює вичерпний перелік підстав, які суди повинні враховувати вирішуючи таку позовну вимогу. До такої підстави, зокрема належить стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що відповідач є батьком ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка продовжує навчання у Придніпровській державній академії фізичної культури та спорту на контрактній основі та проживає разом із позивачем як матір`ю, отже відповідно до положень закону має право на отримання аліментів на навчання.

Однак слід звернути увагу, що відповідно до вимог закону такі аліменти можуть бути стягнуті з батьків тільки за наявності в останніх можливості їх сплати.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі № 748/2340/17 зроблено висновок по застосуванню статті 199 СК України, який полягає в тому, що «обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв`язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину)».

Зазначена постанова підтримана постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року по справі № 754/866/18.

За змістом ч. 1 ст. 199 СК України батьки зобов`язані утримувати повнолітню дочку, сина які продовжують навчання, однак при цьому СК України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону надавати матеріальну допомогу повнолітнім сину чи донці, які продовжують навчання, зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає їх дитина.

Таким чином, встановивши необхідність у додатковій матеріальній допомозі, зумовленій платним навчанням та супутніми витратами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач зобов`язаний надавати таку допомогу дочці, яка продовжує навчатися.

Проте при визначенні розміру аліментів, суд не в повній мірі взяв до уваги рівність обох батьків щодо надання такого утримання.

Також з матеріалів справи вбачається, що відповідач офіційно працює у Дніпровський регіональний відділ організації роботи станції ВП «Служба роботи станції» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» та має дохід за 6 місяців у розмірі 163 781,53 грн. Також на утриманні відповідача знаходиться неповнолітня дитина ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Проте судом першої інстанції не надано оцінку цим обставинам та не встановлено спроможність відповідача сплачувати аліменти у розмірі, визначеному оскаржуваним рішенням.

Отже, враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що розмір аліментів необхідно зменшити з 1/4 до 1/8 частини заробітку відповідача.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.

Враховуючи те, що позивачка як мати дитини з якою вона проживає та яка продовжує навчання, має право на отримання аліментів на навчання дитини, однак при визначенні розміру таких аліментів судом першої інстанції не було враховано спроможність відповідача сплачувати такі аліменти, а також той факт що утримання дитини в рівній мірі покладено як на батька дитини так і на матір, суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам закону, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру стягнутих з відповідача аліментів з 1/4 до 1/8 частини доходу.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Згідно ч.ч. 1, 2, ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, а у разі у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, як і вимоги апеляційної скарги відповідача, а позивач звільнений від сплати судового збору на підстав п.3 ч.1 ст. 5 Закону України «При судовий збір», то витрати зі сплати судового збору у суді першої та апеляційної інстанції не підлягають відшкодуванню у порядку взаємо зарахування передбаченого ч.10 ст. 141 ЦПК України. А тому заочне рішення від 07 травня 2025 року підлягає скасуванню у частині стягнутих з відповідача судових витрат у вигляді судового збору у розмірі 1 211,20 грн.

Керуючись ст. 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2025 року змінити в частині розміру стягнутих з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 , аліментів на утримання повнолітньої дитини – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/4 на 1/8 частки заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 06.11.2024 року і до закінчення дитиною навчання, але не більше, ніж до досягнення нею двадцяти трьох років.

Заочне рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2025 року скасувати в частині стягнутого з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , в дохід держави судового збору у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк