Вирок від 03 червня 2026 р. у справі №627/526/26 — Краснокутський районний суд Харківської області

Справа № 627/526/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.06.2026с-ще Краснокутськ

Краснокутський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників справи кримінальне провадження №12026226010000025, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.03.2026, за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Тарасівка Куп`янського району Харківської області, українця, громадянина України, не одруженого, має середню освіту, військовослужбовця військової служби за мобілізацією, який проходить службу на посаді номера обслуги кулеметного взводу 2 штурмового батальйону НОМЕР_1 , визнаного відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №122 від 24.04.2025 таким, що самовільно залишив частину, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 , перебуваючи на посаді номера обслуги кулеметного взводу 2 штурмового батальйону НОМЕР_1 , визнаний відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №122 від 24.04.2025 таким, що самовільно залишив частину.

Проходячи військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_3 , відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, повинен був свято і беззаперечно дотримуватися Конституції України і законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, берегти військову честь і поважати гідність інших людей, не допускати негідних вчинків, виконувати свої службові обов`язки, які визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, та дотримуватися вимог статутів Збройних Сил України.

Проте, солдат ОСОБА_3 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та скоїв кримінальний проступок за наступних обставин.

ОСОБА_3 11.03.2026 року близько 18.00 години, перебуваючи за місцем мешкання за адресою: АДРЕСА_2 , на ґрунті особистих неприязних відносин, що обумовлені сімейним конфліктом та побутовою сваркою, під час розпиття спиртних напоїв вступив у словесний конфлікт зі своєю співмешканкою ОСОБА_4 .

Діючи з прямим умислом, спрямованим на нанесення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно-небезпечні наслідки у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень і свідомо бажаючи їх настання, ОСОБА_3 , перебуваючи в положенні стоячи навпроти потерпілої ОСОБА_4 , яка сиділа на стільці, обличчям до обличчя на відстані витягнутої руки, наніс три удари кулаком правої руки в область чола та один удар по обличчю в область губ.

У результаті умисних протиправних дій з боку ОСОБА_3 згідно з висновком експерта №12-14/8-КК/26 від 18.03.2026 року спричинено наступні тілесні ушкодження: гематоми в лобній області голови, садна по внутрішній поверхі верхньої губи.

За ступенем тяжкості, гематоми в лобній області голови, садна по внутрішній поверхні верхньої губи, що встановлені на тілі гр. ОСОБА_4 кожен окремо, за критерієм тривалості розладу здоров`я є легкими тілесними ушкодженнями, відповідно до п.п. 2.3.5. Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995 року.

Враховуючи, що ступінь родинних відносин, спорідненості між потерпілою ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а також характер насильства відповідають критеріям, визначених у ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», дане кримінальне правопорушення відноситься до кримінальних правопорушень, пов`язаних із домашнім насильством.

Отже, ОСОБА_3 вчинив кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України, тобто спричинення умисного легкого тілесного ушкодження.

Винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, встановлена судом поза розумним сумнівом з наступних підстав.

29 травня 2026 року до Краснокутського районного суду Харківської області надійшов обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 за обвинуваченням у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, у якому міститься клопотання прокурора Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_5 про розгляд обвинувального акту в спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.

До обвинувального акту додані: письмова заява обвинуваченого ОСОБА_3 , складена в присутності захисника ОСОБА_6 , щодо беззаперечного визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з частиною другою ст. 302 КПК України та згоди з розглядом обвинувального акту в спрощеному провадженні; матеріали досудового розслідування.

У заяві підозрюваний зазначив, що його згода на розгляд обвинувального акту у спрощеному провадженні без його участі є добровільною, а також про його обізнаність у тому, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку він буде позбавлений права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Враховуючи те, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального проступку, приймаючи до уваги його заяву, в якій зазначено, що він не оспорює встановлені під час досудового розслідування обставини і згоден на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку без його участі, відсутність сумнівів в добровільності такої позиції, суд приходить до висновку, що обвинувальний акт має бути розглянутий в порядку, визначеному статтями 381-382 КПК України.

Потерпіла ОСОБА_4 подала заяву щодо згоди із встановленими досудовим розслідування обставинами, ознайомлена з обмеженням права апеляційного оскарження та згодна на розгляд обвинувального акту у спрощеному провадженні.

Обвинувальний акт розглядається у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, на підставі вивчення обвинувального акту та доданих до нього матеріалів із ухваленням вироку без зазначення доказів на підтвердження встановлених обставин, відповідно до ч. 2 ст. 382 КПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

Наведене повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації №6 R (87) 18 Комітету Міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно з яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Згідно з ч. 3 ст. 381 КПК України спрощене провадження щодо кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами судового провадження, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цього параграфа.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 КПК України, вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку зазначаються, у разі визнання особи винуватою, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Окрім беззаперечного визнання у повному обсязі ОСОБА_3 вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, його винуватість підтверджується відповідно до ч. 2 ст. 382 КПК України обставинами, встановленими органом досудового розслідування, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Суд дослідив обвинувальний акт та додані до нього матеріали досудового розслідування.

Діючи відповідно до вимог ч. 2 ст. 17, ст. 369-371, 374, ч. 3 ст. 381, ч. 2 ст. 382 КПК України, суд перевірив обставини, які встановлені органом досудового розслідування, та які не оспорюються учасниками судового провадження. Зокрема, з обвинувального акта вбачається, що ОСОБА_3 , перебуваючи на посаді номера обслуги кулеметного взводу 2 штурмового батальйону НОМЕР_1 , визнаний відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №122 від 24.04.2025 таким, що самовільно залишив частину.

Проходячи військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_3 , відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних сил України повинен був свято і беззаперечно дотримуватися Конституції України і законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, берегти військову честь і поважати гідність інших людей, не допускати негідних вчинків, виконувати свої службові обов`язки, які визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, та дотримуватися вимог статутів Збройних Сил України.

Проте, солдат ОСОБА_3 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та скоїв кримінальний проступок за наступних обставин.

ОСОБА_3 11.03.2026 року близько 18.00 години, перебуваючи за місцем мешкання за адресою: АДРЕСА_2 , на ґрунті особистих неприязних відносин, що обумовлені сімейним конфліктом та побутовою сваркою, під час розпиття спиртних напоїв вступив у словесний конфлікт зі своєю співмешканкою ОСОБА_4 .

Діючи з прямим умислом, спрямованим на нанесення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно-небезпечні наслідки у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень і свідомо бажаючи їх настання, ОСОБА_3 , перебуваючи в положенні стоячи навпроти потерпілої ОСОБА_4 , яка сиділа на стільці, обличчям до обличчя на відстані витягнутої руки наніс три удари кулаком правої руки в область чола та один удар по обличчю в область губ.

У результаті умисних протиправних дій з боку ОСОБА_3 згідно з висновком експерта №12-14/8-КК/26 від 18.03.2026 року спричинено наступні тілесні ушкодження: гематоми в лобній області голови, садна по внутрішній поверхі верхньої губи.

За ступенем тяжкості гематоми в лобній області голови, садна по внутрішній поверхні верхньої губи, що встановлені на тілі ОСОБА_7 кожен окремо, за критерієм тривалості розладу здоров`я є легкими тілесними ушкодженнями, відповідно до п.п. 2.3.5. Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995 року.

Враховуючи, що ступінь родинних відносин, спорідненості між потерпілою ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а також характер насильства відповідають критеріям, визначених у ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», дане кримінальне правопорушення відноситься до кримінальних правопорушень, пов`язаних із домашнім насильством.

Встановлені органом досудового розслідування та судом обставини не оспорюються учасниками судового провадження, так як під час досудового розслідування обвинувачений беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності.

Окрім того, обвинувачений ознайомлений з обмеженням права на апеляційне оскарження з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Виходячи з такого, суд дійшов висновку про доведеність поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, а саме: своїми умисними діями ОСОБА_3 вчинив кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України, тобто спричинення умисних легких тілесних ушкоджень.

Вивченням обставин справи, оцінкою особистих якісних характеристик ОСОБА_3 встановлено, що обставиною, яка відповідно до ст. 66 КК України пом`якшує покарання останнього, є щире каяття, та яка згідно зі ст. 67 КК України обтяжує його покарання, вчинення злочину щодо особи, з якою винний перебуває у близьких відносинах.

Суд вважає, що підстави застосування ст. 69, ст. 69-1 КК України при призначенні покарання відсутні.

Призначаючи обвинуваченому покарання, суд враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки, як самого правопорушення, так і особи, яка його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості, як у потерпілого, так і суспільства.

Згідно з приписами ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з дотриманням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За змістом статей 50, 65 КК України, особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості кримінального правопорушення.

З урахуванням викладених обставин у справі, особистості обвинуваченого, який в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, тяжкості вчиненого кримінального проступку, покарання, яке передбачено за вчинений кримінальний проступок, відсутності суттєвих обставин, що пом`якшують покарання, суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливо шляхом призначення ОСОБА_3 покарання у вигляді штрафу.

Окрім того, відповідно до частини першої статті 91-1 КК України в інтересах потерпілого від злочину, пов`язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених Кримінальним кодексом України, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов`язки: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства; 2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності; 3) заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв`язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин; 4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв`язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб; 5) направлення для проходження програми для кривдників.

Такі заходи застосовуються до особи, яка на момент вчинення домашнього насильства досягла 18-річного віку, на строк від одного до трьох місяців і за потреби можуть бути продовжені на визначений судом строк, але не більше як на 12 місяців.

Вирішуючи питання щодо необхідності застосування до обвинуваченого обмежувальних заходів, суд враховує, що захист від домашнього насильства є надзвичайно важливим, соціально значущим і актуальним завданням, вирішення якого носить важливий характер, оскільки домашнє насильство починається з «незначних дрібниць», а потерпілим від нього здебільшого стають жінки та діти.

У свою чергу, програма для кривдника - комплекс заходів, що формується на основі результатів оцінки ризиків та спрямований на зміну насильницької поведінки кривдника, формування у нього нової, неагресивної психологічної моделі поведінки у приватних стосунках, відповідального ставлення до своїх вчинків та їх наслідків, у тому числі до виховання дітей, на викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків (стаття 1 Закону України "Про запобігання та протидії домашньому насильству").

Метою корекційної програми є допомога особі, яка вчинила насильство, в осмисленні власної насильницької поведінки, усвідомленні її витоків, проявів, наслідків для особистого життя та життя оточуючих, налагодженні гармонійного життя з родиною та в суспільстві, а також в усвідомленні того, що домашнє насильство - це порушення прав людини, яке карається відповідно до чинного законодавства.

Завданнями програми є: сприяння зміні насильницької поведінки кривдника; сприяння засвоєнню кривдником моделі сімейного життя на засадах гендерної рівності, взаєморозуміння, взаємоповаги і дотримання прав усіх членів родини, формування у кривдника конструктивної моделі поведінки у приватних стосунках; сприяння оволодінню кривдником знаннями про основні норми законодавства в сфері запобігання та протидії домашньому насильству та/або насильству за ознакою статі, а також про види відповідальності за його вчинення; формування у кривдника відповідального ставлення до власної поведінки та її наслідків для себе та оточуючих; сприяння розвитку у кривдника емоційного інтелекту та самосвідомості; розвиток навичок кривдника до конструктивного безконфліктного спілкування, ефективної та ненасильницької комунікації; розвиток здатності кривдника виявляти, аналізувати та усвідомлювати свої негативні думки, когнітивні фільтри, помилки, емоції, керувати ними, розуміти їх наслідки.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що застосування обмежувального заходу у виді направлення для проходження програми для кривдників щодо ОСОБА_3 строком на 1 місяць, є доречним та необхідним.

Цивільний позов не заявлений. Процесуальні витрати у справі відсутні.

Речові докази відсутні.

Прокурором подано до суду матеріали досудового розслідування №12026226010000025 від 02 березня 2026 року щодо ОСОБА_3 , які зібрані відповідно до вимог КПК України, та підлягають зберіганню разом зі справою.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 368, 370, 374, 376, 381, 382 КПК України, суд-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Застосувати до ОСОБА_3 на строк один місяць обмежувальний захід, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України, а саме направити його до Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області для проходження програми для кривдників та покласти на нього обов`язок пройти цю програму.

Роз`яснити ОСОБА_3 , що умисне невиконання обмежувальних заходів, передбачених ст.91-1 КК України, або умисне ухилення від проходження програми для кривдників особою, щодо якої такі заходи застосовані судом, є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності, передбаченої ст. 390-1 КК України.

Запобіжний захід ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не обирати.

Відповідно до ч. 4 ст. 382 КПК України копію вироку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 394 КПК України вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статями 381 та 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

З інших підстав вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Краснокутський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня отримання копії судового рішення, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 394 КПК України.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_1