Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №727/9974/25 — Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 727/9974/25

Номер провадження 2/350/331/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2026 року селище Рожнятів

Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

в складі головуючого судді Пулика М.В.,

секретаря судового засідання Юречко Т.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів) -

установив:

Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Поляк Петро Петрович звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів), у якому просив стягнути з відповідачки на користь позивачки 174 914 грн 71 коп. безпідставно набутих грошових коштів, а також понесені судові витрати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 з 2017 року є засновником та директором Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОФІ БЮРО». У межах здійснення господарської діяльності товариства позивачка укладала договори, здійснювала розрахунки з контрагентами, проводила платежі та перекази грошових коштів, у тому числі з використанням власного банківського рахунку, що, за її твердженням, було звичайною практикою ведення господарської діяльності.

Наприкінці 2023 року під час проведення внутрішньої бухгалтерської перевірки та фінансової звірки було виявлено низку невідповідностей у русі грошових коштів. У ході такої перевірки встановлено, що протягом 2022-2023 років із особистого банківського рахунку позивачки систематично здійснювалися перекази грошових коштів на банківський рахунок ОСОБА_2 .

Загальна сума зазначених платежів становить 174 914 грн 71 коп., так на рахунок відповідачки було перераховано грошові кошти: 06 квітня 2022 року - 48 025 грн, 30 вересня 2022 року - 4 522 грн 61 коп., 27 жовтня 2022 року - 16 050 грн, 04 листопада 2022 року - 24 050 грн, 07 грудня 2022 року - 10 050 грн, 23 грудня 2022 року - 6 331 грн 66 коп., 29 грудня 2022 року - 6 331 грн 66 коп., 05 січня 2023 року - 8 040 грн 20 коп., 17 січня 2023 року - 4 271 грн 36 коп., 31 січня 2023 року - 20 050 грн, 14 лютого 2023 року - 8 442 грн 21 коп. та 23 лютого 2023 року - 18 750 грн.

Після виявлення вказаних переказів було проведено аналіз бухгалтерської документації ТОВ «ПРОФІ БЮРО», фінансової звітності товариства, первинних бухгалтерських документів, а також особистих документів та записів позивачки. За результатами такого аналізу не було виявлено жодних договорів, рахунків-фактур, актів приймання-передачі виконаних робіт чи наданих послуг, розписок, платіжних доручень або інших документів, які б підтверджували існування між позивачкою та відповідачкою будь-яких договірних, господарських, трудових чи інших правовідносин.

Відповідачка не перебувала із позивачкою у цивільно-правових чи господарських відносинах, не виконувала для неї будь-яких робіт, не надавала послуг та не мала інших правових підстав для отримання спірних грошових коштів. Відповідачка набула спірні кошти без достатньої правової підстави, а тому зобов`язана повернути їх особі, за рахунок якої вони були набуті.

Представником відповідачки ОСОБА_2 - адвокатом Донцем Юрієм Борисовичем подано відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечено у повному обсязі.

У відзиві зазначено, що відповідачка визнає факт отримання від позивачки грошових коштів, однак категорично заперечує твердження про їх безпідставне набуття та не погоджується із правовою оцінкою спірних правовідносин, наведеною у позовній заяві. Позивачка вводить суд в оману, стверджуючи про відсутність будь-яких правовідносин між сторонами, оскільки спірні грошові кошти були отримані відповідачкою в межах фактичних домовленостей та правовідносин, які існували між сторонами протягом тривалого часу.

Як зазначено у відзиві, 28 жовтня 2021 року ОСОБА_3 на ім`я позивачки була видана довіреність строком на три роки, відповідно до якої остання отримала широкі повноваження щодо представництва інтересів довірителя та управління належним їй нерухомим майном. До кола таких повноважень входило, зокрема, супроводження договорів оренди нерухомого майна, взаємодія з орендарями, узгодження розміру орендної плати та отримання орендних платежів. ОСОБА_3 є матір`ю відповідачки, а тому остання фактично здійснювала комунікацію з позивачкою та іншими особами з питань, пов`язаних із передачею майна в оренду, визначенням розміру орендних платежів та розпорядженням отриманими коштами. У межах зазначених правовідносин позивачка отримувала від орендарів грошові кошти та за погодженням із відповідачкою здійснювала їх подальше перерахування на банківські рахунки різних осіб, у тому числі на рахунок відповідачки. Саме у зв`язку з виконанням таких домовленостей, і були здійснені спірні платежі.

Крім того, у відзиві зазначено, що між сторонами існували тривалі взаємовідносини майнового характеру, а тому сам по собі факт перерахування коштів не свідчить про виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення. Просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, а також стягнути з позивачки на користь відповідачки понесені нею витрати на професійну правничу допомогу.

В судове засідання представник позивачки не прибув, направив суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позов підтримав.

В судове засідання представник відповідачки не прибув, направив суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позов не визнав.

Розглянувши подані документи та матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.ст. 1-4 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону ( ст. 5 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Судом встановлено, що відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 25 липня 2025 року з банківського рахунку ОСОБА_1 протягом періоду з квітня 2022 року по лютий 2023 року на банківський рахунок ОСОБА_2 здійснювалися перекази грошових коштів. 06 квітня 2022 року було перераховано 48 025 грн, 30 вересня 2022 року - 4 522 грн 61 коп., 27 жовтня 2022 року - 16 050 грн, 04 листопада 2022 року - 24 050 грн, 07 грудня 2022 року - 10 050 грн, 23 грудня 2022 року - 6 331 грн 66 коп., 29 грудня 2022 року - 6 331 грн 66 коп., 05 січня 2023 року – 8 040 грн 20 коп., 17 січня 2023 року - 4 271 грн 36 коп., 31 січня 2023 року - 20 050 грн, 14 лютого 2023 року - 8 442 грн 21 коп. та 23 лютого 2023 року - 18 750 грн. Загальна сума зазначених платежів становить 174 914 грн 71 коп (а.с.5-5 зворот).

Факт здійснення вказаних платежів сторонами не заперечується.

Відповідачкою на підтвердження своїх заперечень проти позову подано копію довіреності від 28 жовтня 2021 року, виданої ОСОБА_3 на ім`я позивачки ОСОБА_1 , відповідно до якої остання була уповноважена представляти інтереси довірителя з питань управління та розпорядження належним їй майном, у тому числі щодо взаємовідносин з орендарями нерухомого майна (а.с.48-54).

Відповідачка не заперечує отримання спірних грошових коштів, однак заперечує факт їх безпідставного набуття та стверджує, що зазначені кошти були перераховані позивачкою у межах фактичних домовленостей між сторонами, пов`язаних із виконанням позивачкою повноважень представника ОСОБА_3 та здійсненням розрахунків, пов`язаних із орендними правовідносинами.

Будь-яких доказів того, що спірні грошові кошти були перераховані внаслідок помилки банківської установи, технічного збою, неправомірного втручання третіх осіб або без волевиявлення позивачки, матеріали справи не містять. Позивачка не зверталася до відповідачки з вимогою про повернення помилково перерахованих коштів, не повідомляла банківську установу про помилковість платежів або вживала інших заходів, спрямованих на їх повернення.

Копія довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 25 липня 2025 року з банківського рахунку ОСОБА_1 підтверджує факт проведення позивачкою кількість банківських операцій та розмір перерахованих коштів зазначених в цій довідці, однак встановити з якою метою позивачка надсилала спірні кошти суд не має можливості, оскільки копія цієї довідки в колонці "Деталі опису" читається тільки частково, тобто читається слово "Призначення" і не рокриває суті призначення платежів.

Позивачка не виконала ухвалу Шевченківського районного суду м.Чернівців від 12.08.2025 , якою ОСОБА_1 , крім іншого, зобов`яно надати в розпорядження суду читабельну довідку АТ КБ «ПриватБанк» від 25 липня 2025 року.

Для того, щоб з`ясувати мету неодноразового перерахування спірних коштів суд оголошував перерву у судовому засіданні, запрошував позивачку для надання пояснень, однак вона чи її представник не прибули.

Згідно статей 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як на підставу заявлених позовних вимог представник позивачки посилається на те, що відповідачкою отримано від позивачки грошові кошти у загальному розмірі 174 914 грн 71 коп., які, були набуті без достатньої правової підстави та підлягають поверненню в порядку статті 1212 ЦК України. Вказані платежі були здійснені за відсутності будь-яких цивільно-правових, господарських чи інших правовідносин між сторонами, оскільки під час проведення внутрішньої бухгалтерської перевірки та фінансової звірки не було виявлено договорів, рахунків-фактур, актів виконаних робіт, розписок або інших документів, які б підтверджували наявність правових підстав для перерахування спірних коштів відповідачці.

Саме відсутність у позивачки документального підтвердження підстав здійснення спірних платежів сторона позивача вважає доказом безпідставності набуття відповідачкою спірних коштів та підставою для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України.

Разом з тим суд зазначає, що відсутність у позивачки документів, які б підтверджували підстави здійснення платежів, сама по собі не є належним доказом відсутності таких підстав у розумінні статті 1212 ЦК України. Обов`язок доведення безпідставності набуття майна не може зводитися виключно до посилання на відсутність у сторони відповідних документів чи відомостей.

Як зазначив суд вище, ОСОБА_1 не надала в розпорядження суду довідку АТ КБ «ПриватБанк» від 25 липня 2025 року з її банківських рахунків, на підставі якої суд, ймовірно, міг би встановити мету перерахування відповідачці спірних коштів.

За таких обставин суд, на підставі повного, всебічного, безпосереднього та об`єктивного дослідження наявних у справі доказів, оцінивши кожен доказ окремо та їх сукупність відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, перевіривши доводи сторін і надані ними докази, приходить до висновку, що позивачкою не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами одну з обов`язкових умов виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення, а саме відсутність правової підстави набуття відповідачкою спірних грошових коштів.

Сам по собі факт перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідачки за відсутності доказів помилковості таких платежів чи доказів відсутності будь-яких правовідносин між сторонами не може свідчити про виникнення у відповідачки обов`язку щодо їх повернення в порядку статті 1212 ЦК України. Натомість встановлені судом обставини свідчать про наявність спору щодо підстав та правової природи здійснених платежів, а також про систематичний характер їх перерахування, що виключає можливість висновку про очевидну та безумовну відсутність правової підстави набуття відповідачкою спірних коштів.

Суд також бере до уваги, що спірні грошові кошти не були перераховані одноразово чи внаслідок однієї помилкової операції, а переказувалися позивачкою на рахунок відповідачки неодноразово протягом тривалого періоду часу - з квітня 2022 року по лютий 2023 року, окремими платежами різного розміру. Здійснення дванадцяти окремих переказів упродовж майже року свідчить про систематичний характер таких платежів та не узгоджується з доводами позивачки про випадковість, технічну помилку або відсутність усвідомлення підстав їх здійснення. Спірні платежі здійснювалися у різний час, різними сумами та протягом тривалого періоду, що свідчить про послідовний характер дій позивачки та виключає висновок про випадкове або одноразове помилкове перерахування коштів.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що після здійснення будь-якого із зазначених платежів позивачка зверталася до банківської установи щодо їх відкликання, повідомляла відповідачку про помилковість переказів чи вживала інших заходів, спрямованих на негайне повернення коштів.

Наведені обставини у своїй сукупності свідчать про те, що спірні платежі здійснювалися позивачкою добровільно та послідовно, а тому сам по собі подальший перегляд позивачкою підстав їх здійснення не може бути достатньою підставою для висновку про безпідставність набуття відповідачкою спірних грошових коштів.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачкою не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами відсутність правової підстави набуття відповідачкою спірних грошових коштів. Відповідачкою надано документи, якими обґрунтовується існування певних майнових та фактичних взаємовідносин між сторонами та пов`язаними з ними особами. Незалежно від остаточної правової оцінки таких взаємовідносин, сам факт їх існування та наявність спору щодо підстав здійснення платежів спростовує доводи сторони позивача про повну відсутність будь-яких підстав для перерахування спірних коштів.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про недоведеність заявлених позовних вимог, а тому у їх задоволенні слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі відмови в позові - на позивача.

Представником відповідачки заявлено вимогу про стягнення з позивачки витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25000 грн та надано відповідні докази на підтвердження їх понесення.

Разом з тим відповідно до практики Верховного Суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі заявлені нею витрати, якщо встановить, що їх розмір не відповідає критеріям реальності, необхідності та розумності.

Зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі №909/116/19, від 18 листопада 2021 року у справі №910/15621/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності понесених витрат, їх необхідності, а також розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин справи.

Оцінивши подані докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи характер спірних правовідносин, обсяг підготовлених представником відповідачки процесуальних документів, зокрема відзиву на позовну заяву, заяв та клопотань, а також інші надані адвокатом послуги у межах розгляду даної справи, суд доходить висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 25000 грн не повною мірою відповідає критерію співмірності та підлягає зменшенню.

З урахуванням критеріїв, визначених статтями 137, 141 ЦПК України, принципів розумності та справедливості, конкретних обставин справи, обсягу наданої правничої допомоги та фактично виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з позивачки на користь відповідачки витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн, що є співмірним та достатнім розміром компенсації понесених відповідачкою витрат у зв`язку з розглядом даної справи.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279 ЦПК України, суд -

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів) - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 , витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень.

На рішення може бути подана апеляція до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 04.06.2026.

Суддя: