Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №203/6120/25 — Центральний районний суд міста Дніпра

Справа № 203/6120/25

Провадження № 2/0203/359/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.04.2026 року Центральний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді – Єдаменко С.В.,

при секретарі – Пархоменко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог – орган опіки та піклування – виконавчий комітет Павлоградської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, –

встановив:

28 серпня 2025 року до Центрального районного суду міста Дніпра звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини. В обґрунтування позову зазначено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 27 травня 2011 року, який було розірвано заочним рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 01 березня 2021 року. Від шлюбу мають сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З середини 2016 року позивачка з дитиною проживають окремо від відповідача, а з початком повномасштабної агресії у 2022 році – вони переїхали до м. Павлограда Дніпропетровської області. 25 березня 2022 р. позивачка вийшла заміж та змінила прізвище на « ОСОБА_4 ». Дитина повністю перебуває на утриманні позиваки. Батько не приймає участі у його вихованні та утриманні з півторарічного віку, не цікавиться долею дитини. У зв`язку з викладеним, позивачка просить позбавити відповідача батьківських прав та стягнути з нього аліменти на утриманні дитини, судові витрати покласти на відповідача (а.с. а.с. 1 – 2).

Після надходження з Єдиного державного демографічного реєстру відповіді № 1722933 щодо зареєстрованого місця проживання відповідача фізичної особи ОСОБА_2 (а.с. 16) та відповіді з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери № 18739093 від 09 жовтня 2025 року (а.с. 20) ухвалою судді від 09 жовтня 2025 року відкрито провадження у цивільній справі, призначено її до судового розгляду в порядку загального позовного провадження з викликом сторін, а також залучено в якості третьої особи без самостійних вимог орган опіки та піклування – виконавчий комітет павлоградської міської ради (а.с. а.с. 21 – 22).

Справа розглянута Центральним районним судом міста Дніпра згідно ч. 1 ст. 27 ЦПК України за загальною підсудність за зареєстрованим місцем проживання відповідача за зміненою підсудністю Селидівського міського суду Донецької області.

В підготовче судове засідання 24 листопада 2025 року з`явилась позивачка ОСОБА_1 , в режимі відеоконференції з`явився представник позивачки адвокат Мелешко І.В. Відповідач в підготовче судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, повідомлявся про час і місце судового засідання шляхом розміщення оголошення на веб-сайті судової влади (а.с. 25). Судом було продовжено підготовче провадження на 30 днів, за клопотанням представника позивачки суд визнав обов`язковою явку представника органу опіки та піклування. Підготовче засідання було відкладене на 17 грудня 2025 року(а.с. 33).

В підготовче судове засідання 17 грудня 2025 року учасники справи не з`явились, від представника позивачки та третьої особи без самостійних вимог надійшли заяви про проведення підготовчого засідання за їх відсутності (а.с. а.с. 28, 45). Відповідач в підготовче судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, повідомлявся про час і місце судового засідання шляхом розміщення оголошення на веб-сайті судової влади (а.с. 36). В підготовчому засіданні судом було задоволено клопотання представника позивачки про виклик свідків, про що зазначено в ухвалі суду за результатами підготовчого провадження (а.с. 47).

Ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 17 грудня 2025 року закрито підготовче провадження у цивільній справі № 203/6120/25 та призначено її до розгляду по суті в судовому засіданні 29 січня 2026 року (а.с. 47).

В судове засідання 29 січня 2026 року з`явилась позивачка ОСОБА_1 , в режимі відеоконференції з`явились представник позивачки адвокат Мелешко І.В. та представник третьої особи без самостійних вимог – Щербина Н.В. Відповідач в судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, повідомлявся про час і місце судового засідання шляхом розміщення оголошення на веб-сайті судової влади (а.с. 50).

Представник третьої особи без самостійних вимог пояснила, що висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав було ухвалено, оскільки позивачкою не було надано жодних документів, які б могли стати підставою для позбавлення батька таких прав.

Судовий розгляд справи по суті було відкладено на 26 лютого 2026 року для повторного виклику відповідача.

В судове засідання 26 лютого 2026 року з`явилась позивачка ОСОБА_1 та свідки: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , в режимі відеоконференції з`явився представник позивачки адвокат Мелешко І.В.. Відповідач в судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, повідомлявся про час і місце судового засідання шляхом розміщення оголошення на веб-сайті судової влади (а.с. 60).

Позивачка та її представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити з мотивів, зазначених в позовній заяві. Позивачка пояснила, що відповідач не приймав жодної участі в житті дитини та її вихованні, не надавав матеріальної підтримки, вона сама займалась вихованням дитини. Представник позивачки просив суд не брати до уваги висновок органу опіки та піклування через його необґрунтованість.

Свідок ОСОБА_1 пояснив, що він є нинішнім чоловіком позивачки. За час спільного проживання понад 6 років ніколи не бачив відповідача і чув про нього лише від працівників поліції. Вихованням та забезпеченням дитини займаються вони з позивачкою. Відповідач чи його родичі кошти на утримання дитини не надавали, її розвитком не цікавились, відповідач дитині не телефонував. Свідок жодного разу не бачив відповідача особисто.

Свідок ОСОБА_7 – ОСОБА_8 пояснила суду, що знайома з родиною позивачки більше 10 років, вони часто спілкуються з позивачкою, в телефонному режимі майже щодня, тому свідок обізнана про обставини життя цієї родини. Під час відвідування родини позивачки свідок жодного разу не бачила там відповідача після народження дитини. У вихованні дитини позивачці допомагали її батьки та сестра. Під час спільного життя позивачки з відповідачем він вживав алкоголь, мали місце неоднократні виклики поліції.

В судовому засіданні 26 лютого 2026 року було оголошено перерву до 31 березня 2026 року для повторного виклику свідка ОСОБА_9 (а.с. 65).

В судове засідання 31 березня 2026 року учасники справи не з`явились, у зв`язку з цим розгляд справи було відкладено на 21 квітня 2026 року (а.с. 70).

В судове засідання 21 квітня 2026 року з`явилась позивачка ОСОБА_1 та свідок ОСОБА_9 , в режимі відеоконференції з`явився представник позивачки адвокат Мелешко І.В. Відповідач в судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, повідомлявся про час і місце судового засідання шляхом розміщення оголошення на веб-сайті судової влади (а.с. 60).

Свідок ОСОБА_9 пояснила, що є рідною сестрою позивачки. На час народження дитини відповідач вже не проживав з позивачкою. Після народження дитини відповідач не з`являвся, долею дитини не цікавився, її вихованням не займався, не брав жодної участі в утриманні дитини. Родичі відповідача також не проявляли жодної цікавості до дитини.

В судовому засіданні 21 квітня 2026 року розгляд цивільної справи було завершено.

Відповідач в жодне судове засідання не з`явився, відзив на позов до суду не надходив. Відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом розміщення оголошень про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України у відповідності до ст.ст.128, 129 ЦПК України (а.с. а.с. 25, 36, 50, 60, 68, 73). Клопотань про розгляд справи за його відсутності відповідач не надав, про причини неявки не повідомив. У зв`язку з цим, на підставі ст.ст.280, 287, 288 ЦПК України, розгляд справи проведено в заочному порядку.

Третя особа без самостійних вимог – орган опіки та піклування надав заяву про розгляд цивільної справи за відсутності її представника (а.с. 28).

Заслухавши думку учасників справи, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Встановлюючи фактичні обставини справ суд враховує положення ч. 4 ст. 82 ЦПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивачка та відповідач перебували в шлюбі, зареєстрованому 27 травня 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Селидівського міського управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 52. При цьому, позивачка змінила дошлюбне прізвище « ОСОБА_10 » на « ОСОБА_11 ». Вказане підтверджується заочним рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 01 березня 2021 року у цивільній справі № 242/5056/20 (а.с. 6).

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 17 травня 2016 року, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Селидівського міського управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 139, ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 (батько – ОСОБА_2 , мати – ОСОБА_12 ) (а.с.5)

Заочним рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 01 березня 2021 року у цивільній справі № 242/5056/20 шлюб між позивачкою та відповідачем було розірвано (а.с. 6).

25 березня 2022 року позивачка вступила в шлюб з ОСОБА_5 , змінила прізвище « ОСОБА_11 » на « ОСОБА_4 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого Новогродівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), актовий запис № 22 (а.с. 9).

Згідно акту комісії правління ОСББ «Будівельна 29» Іванченко Артем Адамович проживає разом з матір`ю та сестрою за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7).

Згідно характеристики б/н, виданої Павлоградським міським ліцеєм Павлоградської міської ради Дніпропетровської області, зазначено, що ОСОБА_3 є учнем 2-Б класу, за час навчання зарекомендував себе старанним учнем. Вихованням дитини займається мати. Батько за період навчання в ліцеї батьківські збори не відвідував, успіхами дитини не цікавився, на зв`язок з класним керівником не виходив (а.с. 8).

Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Павлоградської міської ради Дніпропетровської області від 18 липня 2025 року № 2199/0/2-25 визнано недоцільним позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки відсутні матеріали, які підтверджують злісне невиконання батьком його батьківських обов`язків та немає інформації стосовно його місяця перебування (а.с. 12).

Стосовно позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав суд виходить з наступного.

При визначенні якнайкращих інтересів дитини суд враховує необхідність збереження її зав`язків із сім`єю, про що вказав у справі «Мамчур проти України» (рішення від 17.07.2015) Європейський суд з прав людини.

Крім цього, у рішенні по справі «Савіни проти України» (рішення від 18.12.2008) Європейський суд з прав людини звертає увагу на те, що розірвання сімейних зав`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20)).

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Проживання дитини на час розгляду справи разом із матір`ю та її чоловіком, які займаються вихованням і розвитком дитини, не свідчить про те, що батько дитини остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. В ході розгляду цивільної справи не було встановлено, що неналежне виконання батьком його обов`язків не було пов`язано з об`єктивними обставинами, що в умовах повномасштабної війни та окупації частини території потребує додаткової перевірки.

Крім того, у спірних правовідносинах не встановлено, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із ним сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для батька, так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Подібні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 645/1592/24.

Суд враховує висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав та погоджується з цим висновком.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 753/2025/19 вказав, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

При таких обставинах позовні вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання стягнення аліментів, суд виходить із принципу рівності прав та обов`язків батьків що до своїх дітей, передбаченогост.141 СК України, а також приділяє першочергову увагу якнайкращому забезпеченню інтересів дітей, у відповідності до ст.3 Конвенції про права дитини, ухваленої Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1989 р., ратифікованої Постановою ВРУ від 27.02.1991 р.

Статтею 51 Конституції України передбачені права дітей на матеріальне утримання з боку батька та права на їх повноцінне життя та всебічний розвиток.

Згідно із ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 2 ст.182 СК України визначено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Частинами 1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, проголошено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Пленумом Верховного Суду України в абз.3 п.17 Постанови «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 року надано роз`яснення, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Отже метою законодавчого закріплення права матері на отримання аліментів на дитину і на своє утримання є, перш за все, захист інтересів дитини, забезпечення її грошовими коштами, необхідними для її життєдіяльності.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 зазначено, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

З`ясовуючи обставини справи, судом встановлено, що дитина проживає разом з позивачкою, яка самостійно займається вихованням дитини і її утриманням.

Оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в даній частині підлягають задоволенню, а саме з відповідача на користь позивачки слід стягнути аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частини доходів відповідача.

У відповідності до ст.430 ЦПК України рішення в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав витрати позивачки по сплаті судового збору за цими вимогами відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи, що позивачка при подачі позову була звільнена від сплати судового збору в частині вимог про стягнення аліментів, судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1 211,20 грн. слід стягнути з відповідача на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 81, 141, 258, 259, 263-268, 273, 274, 280-282 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів– задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП – НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_4 ; адреса: АДРЕСА_3 ; адреса як ВПО: АДРЕСА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання малолітньої дитини: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 28 серпня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

В решті позову – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП – НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь держави судовий збір в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.

Заочне рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.ст.273, 289 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня підписання його повного тексту. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його підписання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня підписання повного судового рішення. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст заочного рішення складено 11 травня 2026 року.

Суддя С.В. Єдаменко