Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №592/17604/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №592/17604/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Литовченко О. В.

Номер провадження 33/816/751/26 Суддя-доповідач Рунов В. Ю.

Категорія 126 КУпАП

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 квітня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., з участю секретаря судового засідання Кислої Ю. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 592/17604/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 11.11.2025, якою

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1

визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП,

учасників провадження в справі про адміністративне правопорушення:

захисника – адвоката Кари Ю. М.,

установив:

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову судді скасувати, а провадження у справі закрити через відсутність складу правопорушення, оскільки суд не врахував, що він ніколи не отримував водійського посвідчення, про розгляд справи повідомлений не був, в матеріалах справи відсутні докази повторності, у протоколі відсутні підписи понятих, відео не долучено до справи належним чином, а накладене стягнення не враховує його майновий стан і те, що він не має права керування.

Постановою судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 11.11.2025 ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, і на нього накладене стягнення у виді штрафу у розмірі 2400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 грн, із позбавленням права керування т/з на строк 5 років та без оплатного вилучення т/з. Стягнуто на користь держави судовий збір в сумі 605,60 грн.

Згідно постанови судді, ОСОБА_3 25.10.2025 о 21:37 по вул. Гетьмана П. Скоропадського, 8 в м. Суми керував т/з ВАЗ 21112, д. н. з. НОМЕР_1 без посвідчення водія відповідної категорії. Правопорушення вчинене повторно протягом року. Зафіксовано на відеореєстратор Xiomi Yi Car DVR Motorola Solution VB 471974, 471988, чим порушив п. 2.1а ПДР.

Вислухавши доводи захисника Кари Ю. М., який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вказана вище апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Зокрема, розглянувши протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 494008 від 25.10.2025, суддя суду першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_3 керував т/з без посвідчення водія відповідної категорії і правопорушення вчинив повторно протягом року, що відповідає фактичним обставинам справи, належним чином умотивовано і, крім протоколу, об`єктивно підтверджується наявними у справі доказами, а саме:

- довідкою старшого інспектора з ОД відділу адміністративної практики УПП в Сумській області ДПП від 28.10.2025 (а. с. 4), згідно якої ОСОБА_3 за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, був притягнутий до адміністративної відповідальності 24.05.2025 у виді штрафу в розмірі 3400 грн;

- витягом з постанови старшого лейтенанта поліції ВП № 4 (м. Суми) Сумського РУП ГУНП в Сумській області Бойка Д. В. про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕНА № 4806539 від 24.05.2025, згідно якої ОСОБА_3 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП і на нього було накладене стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн (а. с. 5);

- відеозаписами події правопорушення зі спеціальних технічних пристроїв поліцейських.

Оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для ухвалення відповідного процесуального рішення, апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП), не убачає будь-яких підстав не довіряти цим доказам.

Адміністративна відповідальність за ч. 5 ст. 126 КУпАП настає за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених ч. 2-4 цієї статті (керування т/з особою, яка не має права керування таким т/з, або передача керування т/з особі, яка не має права керування таким т/з; керування т/з особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування т/з; керування т/з особою, позбавленою права керування т/з). Оскільки зазначена норма матеріального закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки учасників дорожнього руху, у тому числі осіб, які керують т/з, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, тому в протоколі поліцейського та у постанові судді присутнє посилання на порушення ОСОБА_3 вимог п. 2.1а ПДР, згідно яких водій механічного т/з повинен мати при собі посвідчення водія на право керування т/з відповідної категорії.

Необхідно зауважити, що керування т/з означає не тільки виконання водієм технічних дій для приведення т/з в рух та зміни його напрямку або швидкості, але й включає також усі дії, пов`язані з наданням, зупиненням та маневруванням автомобілем. Тобто, керуванням т/з є процес управління та експлуатації будь-якого т/з, який використовується для пересування людей або вантажів, із дотримання правил дорожнього руху та забезпечення безпеки, ураховуючи мету поїздки, її особливості, термін, маршрут руху, дорожні умови, швидкісний режим на різних ділянках, зупинки.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України (абз. 3 і 4 п. 27 постанови № 14 Пленуму від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (із послідуючими змінами), згідно якої «керування т/з необхідно розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу, незалежно від того, керує особа т/з, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування».

Тобто, особі забороняється керувати т/з у будь-якому випадку, коли ця особа не має при собі посвідчення водія на право керування т/з відповідної категорії, оскільки водій – це особа, яка керує т/з і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування т/з, тимчасовий талон на право керування т/з) відповідної категорії; водієм також є особа, яка навчає керуванню т/з, перебуваючи безпосередньо в т/з.

У свою чергу, посвідчення водія (водійське посвідчення) – це не тільки офіційний документ, що підтверджує право фізичної особи керувати т/з відповідної категорії, а ще й документ, що засвідчує спеціальний статус водія, який видається виключно після проходження навчання, успішної здачі теоретичних і практичних іспитів у сервісних центрах МВС та є дійсним в Україні і, згідно з міжнародними угодами, за її межами.

З огляду на викладене, саме недотримання ОСОБА_3 вимог п. 2.1а ПДР призвело до складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 5 ст. 126 КУпАП, який містить всі обов`язкові елементи, які закон встановлює до його змісту (ст. 256 КУпАП), зокрема суть правопорушення (об`єктивна сторона) – керування особою т/з без посвідчення водія відповідної категорії повторно протягом року; конкретний пункт ПДР – п. 2.1а і нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за невиконання певного обов`язку – ч. 5 ст. 126 КУпАП, у зв`язку з чим апеляційний суд вважає, що поліцейським при складанні цього протоколу дотримані в повному обсязі усі вимоги процесуальних норм, права та законні інтереси ОСОБА_3 як учасника дорожнього руху. При цьому колегія суддів ураховує, що доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність складу правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які установлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, свідків, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису тощо (ч. 1 ст. 251 КУпАП), тому доводи апеляційної скарги про відсутність доказів вчинення правопорушення і його повторності не заслуговують на увагу апеляційного суду і задоволенню не підлягають, так як суперечать наведеним вище доказам у справі.

Апеляційний суд вважає, що у дані справі дотриманий принцип «жоден доказ не має наперед встановленої сили», оскільки суддя суду першої інстанції автоматично не вважав певні докази більш важливими, ніж інші, оцінивши усі наявні у справі докази за внутрішнім переконанням на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності для ухвалення відповідного процесуального рішення.

Виключно Правила дорожнього руху України відповідно ЗУ «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, а інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація т/з окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил, а учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил (п. 1.1, 1.3).

Так, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог ПДР, а також: а) пред`явити для перевірки документи, зазначені в п. 2.1; б) дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність т/з; в) дати можливість оглянути т/з відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) перевірку технічного стану т/з, які відповідно до законодавства підлягають обов`язковому технічному контролю (п. 2.4 ПДР), тому вимога поліцейських до ОСОБА_3 про пред`явлення посвідчення водія на право керування т/з відповідної категорії у передбачений законом спосіб відповідає легітимній меті та завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення, якими є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП), а застосування уповноваженими на те посадовими особами Національної поліції заходів адміністративного впливу провадилось в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (ч. 3 ст. 7 КУпАП), внаслідок чого і ці доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Є безпідставними і доводи ОСОБА_3 в своїй апеляційній скарзі про незаконність позбавлення його права керування т/з.

Так, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом; провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності; застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (ч. 1-3 ст. 7 КУпАП), а особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення (ч. 1 ст. 8 КУпАП).

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (ст. 23 КУпАП).

Відповідно ч. 2-4 ст. 30 КУпАП, позбавлення наданого даному громадянинові права керування т/з застосовується на строк до трьох років за грубе або повторне порушення порядку користування цим правом або на строк до десяти років за систематичне порушення порядку користування цим правом. Якщо особою, позбавленою права керування т/з, до закінчення строку дії такого стягнення вчинено нове адміністративне правопорушення, за яке застосовано стягнення у виді позбавлення права керування т/з, до стягнення за вчинення нового адміністративного правопорушення приєднується невідбута частина стягнення. При цьому загальний строк позбавлення права керування т/з може перевищувати гранично допустимий строк, передбачений ч. 2 цієї статті. Позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами в зв`язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також у разі невиконання вимоги поліцейського про зупинку т/з, залишення на порушення вимог встановлених правил місця ДТП, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених КУпАП та іншими законами України (ч. 1 ст. 33 КУпАП), при цьому санкція ч. 5 ст. 126 КУпАП передбачає стягнення у виді штрафу в розмірі 2400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування т/з на строк від 5 до 7 років та з оплатним вилученням т/з чи без такого.

Аналізуючи положення міжнародних актів, Конституційний Суд України у справі № 10-рп/2011 (п. 3.4 і 3.6 рішення від 11.10.2011) наголосив, що не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям правопорушення, а відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним. У цьому рішенні Суд поширив певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Крім того, Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду в справах № 753/18479/16-к від 22.05.2018 і № 171/869/21 від 21.06.2022 виснував правову позицію, згідно якої рівними перед законом у частині призначення покарання та реалізації своїх прав будуть як особи, які на час вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 286-1 КК, мали право на керування т/з, так і особи, які його не мали. Тому та обставина, що обвинувачений вчинив злочин, передбачений ч. 4 ст. 286-1 КК, не маючи права на керування т/з, не є перешкодою для застосування до нього обов`язкового додаткового покарання у виді позбавлення права на керування т/з, оскільки після відбуття основного покарання останній може мати змогу набути відповідне право, отримавши посвідчення водія.

Позбавляючи права мати посвідчення водія на право керування т/з як офіційного документу, що підтверджує спеціальний статус його власника, а саме права керувати т/з навіть у випадках, коли особа на час вчинення адміністративного правопорушення офіційно не отримала посвідчення водія, однак фактично здійснювала керування т/з, законодавець таким чином позбавляє особу можливості реалізації такого права у законний спосіб на певний строк у подальшому, що, в даному випадку, узгоджується з наведеними вище положеннями КУпАП.

З аналогічних підстав апеляційний суд вважає необґрунтованими і доводи сторони захисту про застосування до ОСОБА_3 аналогії закону та накладення на нього більш м`якого стягнення, ніж передбачено санкцією ч. 5 ст. 126 КУпАП, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах законодавства України про адміністративні правопорушення. При цьому аналогія закону – це застосування до не врегульованих конкретною нормою правовідносин норм закону, які регламентують подібні відносини. Необхідність застосування даного прийому обумовлена тим, що рішення у будь-якій судовій справі обов`язково має мати правову підставу, тому в разі відсутності норми, яка прямо передбачає спірний випадок, потрібно відшукати норму, регулюючу максимально подібні зі спірним відносини.

Разом з тим, за аналогією закону не можуть застосовуватись норми, які встановлюють виключення або спеціальне правове регулювання. У галузях права, основним методом правового регулювання в яких є встановлення імперативних приписів (податкове, митне, фінансове законодавство), аналогія можлива лише щодо тих правовідносин, які не передбачають встановлення прав і обов`язків суб`єктів, тобто коли ці права і обов`язки встановлені законом, але не передбачено порядок їх реалізації. В межах названих галузей права можна використовувати правову аналогію з метою подолання процесуальних прогалин, але не матеріальних.

Іншими словами, забороняється застосування аналогії при заповненні прогалин у праві, пов`язаному із кваліфікацією діяння правопорушення або злочину та визначенням міри відповідальності (виду та розміру покарання чи стягнення) за їх вчинення, а наявні тут прогалини можуть бути усунуті виключно законодавцем, так як застосування аналогії закону в публічному праві не припускається тим же законодавцем.

Зокрема, Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням, і для здійснення цього завдання визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (ст. 1 КК). При цьому відповідно ч. 4 ст. 3 КК, застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.

Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 про неповідомлення його про час і місце судового розгляду, то апеляційний суд вважає їх необґрунтованими, оскільки останній повідомлявся судом першої інстанції згідно вимог ст. 277-2 КУпАП про час і місце розгляду справи. При цьому про час і місце розгляду протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_3 також був повідомлений і поліцейськими, про що свідчить відповідний запис у графі протоколу та відеозапис події правопорушення, незважаючи на те, що ОСОБА_3 відмовився отримувати копію протоколу.

Згідно ч. 2 ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 132-2 цього Кодексу, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування т/з, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), не враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, тому відповідні доводи апеляційної скарги задоволенню не підлягають.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП), тому послідовність викладення в диспозиціях наведених правових норм завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів адміністративного судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, сумлінного виконання своїх обов`язків.

Належна правова процедура – це форма здійснення правосуддя, яку утворюють сукупність гарантій прав людини процесуального характеру, спрямовані на досягнення процедурної справедливості правосуддя, а застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.

Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини, тобто імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини.

Відтак, у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України, тому вирішуючи питання про вплив будь-яких порушень порядку отримання доказів або відомостей чи допущення недоліків при складанні протоколу про адміністративні правопорушення (інших процесуальних документів) тощо, суддя повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень і недоліків на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні порушення/недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.

Суддя суду першої інстанції не вийшов за межі зазначених у протоколі обставин, розглянувши справу на підставі наданих сторонами (у тому числі й уповноваженою особою національної поліції, яка склала протокол про адміністративне правопорушення ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП) та досліджених у судовому засіданні доказів, достатніх у своїй сукупності і взаємозв`язку для доведення вини ОСОБА_3 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП. При розгляді справи в повному обсязі дотримані положення ст. 268, 279, 280 КУпАП, постанова судді є законною, обґрунтованою і належним чином умотивованою, тому вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.

Керуючись ст. 294 КУпАП,

постановив:

Постанову судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 11.11.2025 відносно ОСОБА_4 залишити без змін, а його апеляційну скаргу на цю постанову – без задоволення.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя В. Ю. Рунов