Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №501/3610/25 — Чорноморський міський суд Одеської області

Суд: Чорноморський міський суд Одеської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 03 червня 2026 р.

Справа: №501/3610/25

Суддя: Петрюченко М. І.

Дата документу 04.06.2026

Справа № 501/3610/25

2/501/486/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року Чорноморський міський суд Одеської області у складі:

головуючого судді Петрюченко М.І.,

за участю секретаря судового засідання Тейбаш Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чорноморську Одеської області цивільну справу за

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ»

до

відповідача: ОСОБА_1

предмет та підстави позову: про стягнення заборгованості за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

І. Виклад позиції позивача та відповідача.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (далі позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач), в якому просить стягнути з останнього на користь позивача суму заборгованості за договором позики №75659485 в розмірі 21051,22 грн., з яких 6250,00 грн. – сума заборгованості за основою сумою боргу, 14 801,22 грн. – сума заборгованості за відсотками.

Позов обґрунтовано тим, що 11.07.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір позики №75659485, за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 6 250,00 грн., строк позики – 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99 % в день.

На виконання умов зазначеного вище договору, 11.07.2021 позикодавець надав відповідачу вказану вище суму грошових коштів, шляхом її перерахування на банківський картковий рахунок позичальника.

Відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання, грошові кошти та проценти за їх користування не сплатив.

21.12.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» укладено договір факторингу №2112, за умовами якого ТОВ «Фінансова компанія управління активами» набуло право вимоги до відповідача за договором позики №75659485 від 11.07.2021.

31.03.2023 між ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» укладено договір факторингу договір факторингу №310323-ФМ, за умовами якого ТОВ «Фінансова компанія управління активами» набуло право вимоги до відповідача за договором позики №75659485 від 11.07.2021.

Відповідач добровільно не виконував своїх зобов`язань, у звязку з чим утворилась заборгованості за договором позики №75659485 в розмірі 21051,22 грн., з яких 6250,00 грн. – сума заборгованості за основою сумою боргу, 14 801,22 грн. – сума заборгованості за відсотками.

На підставі викладеного позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Відповідач 27.04.2026 надав до суду відзив на позов (а.с.88-96), просить суд позов задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитом в розмірі в розмірі 6250,00 грн. – тіло кредиту, 1000,00 грн. – витрати на професійну правничу допомогу та 715,09 грн. – судовий збір. Заявник у відзиві посилається на те, що:

- позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 6250,00 грн., що визнається відповідачем;

- позивачем незаконно нараховані проценти за вказаним договором, оскільки відповідач є військовослужбовцем та на момент укладення договору вже був діючим військовослужбовцем, має статус учасника бойових дій;

- сторонами було погоджено строк дії кредиту 30 днів з 10.08.2021, умови договору не передбачають пролонгацію, тому відсотки нараховані поза межами встановленого строку 30 днів, не підлягають стягненню з відповідача;

- витрати на правову допомогу у заявленому позивачем розмірі не підтверджені належним чином та підлягають зменшенню до 1000,00 грн.;

- судовий збір підлягає стягненню у розмірі задоволених вимог (29,52%), що становить 715,09 грн.

Представник позивача 29.04.2026 надав до суду відповідь на відзив, просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а.с.114-115).

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Представник позивача просив суд проводити розгляд справи без його участі (а.с.2-3).

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу від 18.08.2025 справа розподілена для розгляду судді ОСОБА_2 (а.с.49).

Ухвалою судді від 28.08.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження (а.с.51).

У зв`язку із звільненням судді ОСОБА_2 у відставку, розпорядженням в.о.керівника апарату №338 від 17.02.2026 призначено повторний автоматизований розподіл судових справ (а.с.76).

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу від 17.02.2026 справа повторно розподілена для подальшого розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.77).

Ухвалою судді від 18.02.2026 прийнято справу до свого провадження (а.с.78).

Сторони були належним чином сповіщені про судовий розгляд справи, однак до суду не з`явились, що не перешкоджає продовженню розгляду справи без їх участі на підставі доказів, наявних в матеріалах даної цивільної справи з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

Розгляд справи здійснювався судом в порядку спрощеного позовного провадження, явка сторін не визнавалась судом обов`язковою.

Якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які не з`явились до судового засідання.

Крім того, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Суд звертає увагу, що провадження в цій справі відкрито ще 28.08.2025 (існує тривалий розгляд справи), тому з метою уникнення порушень вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна та яка гарантує кожному учаснику процесу право на розгляд його справи судом упродовж розумного строку, суд дійшов до висновку про продовження розгляду справи без участі сторін на підставі доказів, наявних в матеріалах даної цивільної справи.

Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 11.07.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір позики №75659485, за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 6 250,00 грн., строк позики – 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99 % в день.

31.03.2023 між ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» укладено договір факторингу №310323-ФМ, за умовами якого ТОВ «Фінансова компанія управління активами» набуло право вимоги до відповідача за договором позики №75659485 від 11.07.2021.

Відповідач добровільно не виконував своїх зобов`язань, у зв`язку з чим утворилась заборгованості за договором позики №75659485 в розмірі 21051,22 грн., з яких 6250,00 грн. – сума заборгованості за основою сумою боргу, 14 801,22 грн. – сума заборгованості за відсотками.

V. Оцінка Суду.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.(ст.526 ЦК України).

За ч.1 ст.599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст.639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України').

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, між сторонами склались кредитні правовідносини.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідач на момент укладання Договору позики був діючим військовим, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_1 від 02.03.2026 та наразі продовжує виконувати свій військовий обов`язок по захисту держави в лавах ЗСУ (а.с.108-109).

Також, відповідач має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення ветерана НОМЕР_2 , виданого 21.09.2020 в/ч НОМЕР_3 (а.с.110).

Згідно довідки в/ч НОМЕР_4 від 11.05.2026 по Формі 5, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_4 (а.с.175).

Тобто, під час виникнення спірних правовідносин, на дату укладення Кредитного договору, позичальник перебував на військовій службі. Проценти та пеня за Кредитним договором також були нараховані в період перебування позичальника на військовій службі.

Відповідно до частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі у тексті Закон № 2011-XII, у редакції, що діяла станом на час виникнення та існування спірних правовідносин) військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України №303/2014 від 17 березня 2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України №1126-VII від 17.03.2014, оголошено про проведення часткової мобілізації, а отже з цього моменту в Україні настав особливий період.

Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 №2102-ІХ в Україні введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався і який триває дотепер.

Указом Президента України №65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03.03.2022 №2105-IX, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, строк проведення якої неодноразово продовжувався і триває дотепер.

Таким чином, особливий період, який почався з 17.03.2014, триває досі.

Зі змісту Кредитного договору слідує, що цей договір є договором споживчого кредиту та не є кредитним договором щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

З огляду на наведені вище положення законодавства позивачу, як військовослужбовцю Збройних сил України, який був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, проценти та штрафні санкції за кредитним договором не повинні нараховуватися, оскільки на нього поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.12.2018 у справі №522/12270/15-ц (провадження № 61-21025св18).

Окрім того, відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином позивач не вправі вимагати від позивача стягнення заборгованості за нарахованими процентами та неустойкою.

За встановлених обставин, ураховуючи визнання позову відповідачем в частині стягнення боргу за тілом кредиту в сумі 6250,00 грн., позов слід задовольнити частково у цій частині, а в частині стягнення процентів відмовити.

Таким чином, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи дане судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Таке рішення суду буде відповідати вимогам Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме ст. 6 (право на справедливий суд), ст.13 (право на ефективний засіб юридичного захисту відповідача від неправомірних вимог позивача), ст.17 (заборона зловживання правами передбаченими цією Конвенцією), ст.1 Протоколу 1 (захист власності, право мирно володіти своїм майном).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування правової позиції, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до статті 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір, витрати по сплаті якого понесені позивачем і документально підтвердженні.

Зокрема, згідно платіжної інструкції від 15.08.2025 (а.с.7) позивачем при подачі позову сплачено 2422,40 грн. судового збору.

Позовні вимоги позивача задоволено на 29,52%.

За таких обставин, з урахуванням принципу пропорційності при розподілі судових витрат між сторонами, суд вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору у розмірі 715,09 грн. (2422,4 х 29,52%)

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, які позивач просить стягнути з відповідача у розмірі 3500,00 грн., суд керується наступним.

При визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерій реальності витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна та інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 (провадження №61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

До матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги № 01-11/24 від 01.11.2024 (а.с.30-32), акт приймання-передачі наданої правничої допомоги за Договором про надання правничої допомоги № 01-11/24 від 01.11.2024 (а.с.33), витяг з акту приймання передачі справ на надання правничої допомоги за Договором про надання правничої допомоги № 01-11/24 від 01.11.2024 (а.с.34), платіжна інструкція на підтвердження оплати наданої правничої допомоги (а.с.36).

Розмір витрат на професійну правничу допомогу з врахування задоволених вимог (29,52%) складатиме 1033,20 грн. (3500,00 грн. * 29,52%), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

З цих підстав, керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 141, 258-259, 263 Цивільного процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (ЄДРПОУ 43311346) суму заборгованості за договором позики №75659485 в розмірі 6250,00 грн. (сума заборгованості за основою сумою боргу, судовий збір у розмірі 715,09 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1033,20 грн.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Чорноморського міського

суду Одеської області М.І.Петрюченко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua