Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №587/578/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №587/578/26 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Гончаренко Л. М.

Номер провадження 33/816/1156/26 Суддя-доповідач Басова В. І.

Категорія 130 КУпАП

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 травня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Басова В.І., з участю захисника Скородеда С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Суми апеляційну скаргу захисника особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвоката Скородед Сергія Івановича на постанову судді Сумського районного суду Сумської області від 30 березня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця, проживаючого АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130, ст. 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 665 грн. 60 коп.

установила:

Постановою судді Сумського районного суду Сумської області від 30 березня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ч.1 ст. 130 КУпАП за наступних обставин.

13.02.2026 року о 08 год 30 хв на 3 км в с. Загірське на території Сумського району, Сумської області, ОСОБА_1 керував транспортним засобом Peugeot Landtreк д.н.з. НОМЕР_2 у стані алкогольного сп`яніння. Стан алкогольного сп`яніння стверджується висновком КНП Сумської обласної ради «Обласний клінічний медичний центр соціально-небезпечних захворювань» від 13.02.2026 року № 363, чим порушив п. 2.9А ПДР України

Крім того, 13.02.2026 року о 08 год 30 хв на 3 км в с. Загірське на території Сумського району, Сумської області, ОСОБА_1 керував транспортним засобом Peugeot Landtreк д.н.з. НОМЕР_2 не вибрав безпечної швидкості не врахував дорожньої обстановки здійснив виїзд за межі проїзної частини з подальшим перекиданням на дах автомобіля. Внаслідок ДТП автомобіль зазнав механічних пошкоджень з матеріальними збитками. Водій та пасажир не постраждали, чим порушив п.2.3 б ПДР України, п. 12.1ПДР України.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, захисник Скородед С.І. в інтересах ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою та просив скасувати постанову судді, а провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю складу правопорушення у діях його підзахисного.

В обґрунтовування апеляційних вимог посилається на те, що постанова суду першої інстанції є необґрунтованою та незаконною.

Зазначає, що працівниками поліції допущено істотні порушення: відеозапис має перерву понад 2 години; огляд проведено із значним порушенням встановленого часу; протокол містить виправлення та нерозбірливі записи, що прямо заборонено відомчими інструкціями, і тому протокол не може вважатися належним та допустимим доказом.

Крім того, судом першої інстанції не встановлено всі обставини справи, зокрема не надано оцінки факту перебування особи у стані крайньої необхідності.

ОСОБА_1 є військовослужбовцем Національної гвардії України та 13.02.2026 виконував бойове розпорядження, прямуючи до місця розташування бойових позицій. Ці обставини підтверджені офіційною інформацією військової частини, однак суд їх проігнорував.

Таким чином, дії ОСОБА_1 були вчинені в умовах крайньої необхідності, оскільки: існувала реальна загроза державним інтересам; виконання наказу не могло бути відкладене чи здійснене іншим способом; відвернена шкода є значно більшою за потенційно заподіяну.

Апелянт зазначає, що суд безпідставно обмежився формальним дослідженням доказів та не врахував обставини, що спростовують склад правопорушення.

У даній справі наявні істотні сумніви щодо: допустимості доказів; дотримання процедури; наявності складу правопорушення, які не усунуті стороною обвинувачення.

В судовому засіданні захисник - адвокат Скородед С.І. апеляційну скаргу підтримав з підстав, викладених у ній, просив скасувати постанову судді, а провадження у справі закрити через відсутність складу правопорушення у діях його підзахисного.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення захисника, який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційного перегляду, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Згідно з ч.7 ст.294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду скарги буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог статей 245, 251, 252 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дослідити в судовому засіданні наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, прийняти мотивоване, законне рішення.

У відповідності з вимогами ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, орган (посадова особа), відповідно до ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови доведеності всіх елементів складу адміністративного правопорушення, як то об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони правопорушення на підставі належних, допустимих та достатніх доказів, які в сукупності підтверджують винуватість особи поза розумним сумнівом.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги про перебування ОСОБА_1 у стані крайньої необхідності, апеляційний суд вважає їх необґрунтованими.

Як убачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваної постанови, суд першої інстанції надав належну оцінку доводам сторони захисту щодо застосування положень ст.18 КУпАП та обґрунтовано дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання дій ОСОБА_1 такими, що вчинені в стані крайньої необхідності. При цьому місцевий суд правильно виходив з того, що сам факт виконання військовослужбовцем службових завдань не свідчить про наявність стану крайньої необхідності, оскільки матеріали справи не містять доказів існування безпосередньої небезпеки, яку за конкретних обставин неможливо було усунути іншими засобами, а також доказів того, що заподіяна шкода була менш значною, ніж шкода відвернена. В цій частині висновки суду першої інстанції є законними та належним чином мотивованими.

Разом з тим апеляційний суд не може погодитися з висновком місцевого суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до вимог статей 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 цього Кодексу.

Відповідно до ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови доведеності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі вини особи у його вчиненні, на підставі належних та допустимих доказів. Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

Вказаних вимог закону суд першої інстанції в повному обсязі не дотримався, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 130 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, полягає у керуванні транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, передачі керування такій особі або відмові від проходження огляду на стан сп`яніння.

Відповідно до п.2.9 «а» Правил дорожнього руху, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Суддя суду першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, фактично обмежилась посиланням на протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 590387 від 13.02.2026, висновок щодо результатів медичного огляду з метою встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів КНП Сумської обласної ради «Обласний клінічний медичний центр соціально-небезпечних захворювань» від 13.02.2026 року № 363 та відеозаписи.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не здійснив належної перевірки доказів, покладених в основу рішення, не встановив у повному обсязі фактичні обставини події та, фактично, не дослідив матеріали справи з дотриманням принципів всебічності, повноти й об`єктивності, що призвело до передчасного та необґрунтованого висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 266-1 КУпАП огляд військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Тобто із системного аналізу наведеного законодавства слідує, що Військова служба правопорядку є належним органом по складанню протоколу відносно лише тих військовослужбовців, які безпосередньо в момент вчинення (припинення або виявлення) правопорушення виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин.

Частиною 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 травня 1992 року №2232-XII встановлено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби:

1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);

2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;

3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);

4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою;

5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

З матеріалів справи встановлено, що на момент події ОСОБА_1 проходив військову службу у складі Національної гвардії України на посаді водія 3-го відділення 1-го кулеметного взводу роти прикриття повітряного простору загону прикриття повітряного простору та 13.02.2026 був залучений до виконання завдань, згідно бойового розпорядження командира загону прикриття повітряного простору № 781 від 15.12.25. Наведені обставини свідчать про те, що на момент події ОСОБА_1 виконував обов`язки військової служби у розумінні п.3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

А тому, за підозри, що останній керував транспортним засобом у стані сп`яніння, його огляд на визначення такого стану мав відбуватись тільки посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів, відповідно до порядку, встановленого ч. 2-7 ст. 266-1 КУпАП.

Проте матеріали справи свідчать, що огляд ОСОБА_1 на стан сп`яніння був проведений працівниками поліції в порядку, передбаченому ст. 266 КУпАП, а не спеціальним порядком, встановленим для військовослужбовців, які виконують обов`язки військової служби.

Суд першої інстанції, відхиляючи доводи захисту, виходив з того, що факт виконання ОСОБА_1 обов`язків військової служби не підтверджений.

Однак такий висновок спростовується наявною в матеріалах справи відповіддю командира військової частини НОМЕР_3 , якій належної оцінки суд першої інстанції не надав.

Відповідно до ч. 9 ст. 266-1 КУпАП огляд, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.

За наведених обставин результати огляду ОСОБА_1 на стан сп`яніння та похідні від них докази не можуть бути визнані належними і допустимими доказами у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Оскільки вищезазначені обставини суддею суду першої інстанції враховано не було, вважати законною та обґрунтованою оскаржувану постанову підстави відсутні.

Таким чином, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, належними та допустимими доказами не доведена, а тому постанова суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, а провадження у справі закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Щодо наявності в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, апеляційний суд зазначає наступне.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року.

За порушення зазначених вимог ПДР України передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП. При цьому умовою відповідальності за вказаною нормою є сукупність таких обставин: встановлення факту порушення особою ПДР, наслідки у вигляді пошкодження транспортного засобу (засобів) чи іншого майна, а також причинно-наслідковий зв`язок між порушенням ПДР і виявленими пошкодженнями.

Чинне законодавство України та нормативно-правові акти покладають обов`язок на водіїв не лише знати та безумовно виконувати правила ПДР України, а також враховувати особливості та технічний стан транспортного засобу.

Під час апеляційного розгляду встановлено, що ОСОБА_1 , 13.02.2026 року о 08 год 30 хв в с. Загірське дорога Р-44 ( Суми –Путивль-Глухів) керував транспортним засобом Peugeot Landtreк д.н.з. НОМЕР_2 не вибрав безпечної швидкості, не врахував дорожньої обстановки та здійснив виїзд за межі проїзної частини з подальшим перекиданням на дах автомобіля. Внаслідок ДТП автомобіль зазнав механічних пошкоджень з матеріальними збитками. Водій та пасажир не постраждали, що відповідає фактичним обставинам справи і об`єктивно підтверджується доказами у справі, зокрема:

- схемою місця ДТП від 13.02.2026, в якій зафіксовано дорожню обстановку, розташування та пошкодження т/з, відповідні заміри;

- письмовими поясненнями потерпілого ОСОБА_2 ;

- письмовими поясненнями ОСОБА_1 ;

- відеодиском.

Адміністративна відповідальність за ст. 124 КУпАП, настає за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження, крім іншого, т/з. Оскільки зазначена норма матеріального закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки учасників дорожнього руху, у тому числі осіб, які керують т/з, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, то у протоколі мається посилання на порушення водієм ОСОБА_1 вимог п. 2.3 б, п.12.1, згідно яких: для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

При цьому апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції під час розгляду справи всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини дорожньо-транспортної пригоди, надав належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності та взаємозв`язку, правильно встановив фактичні обставини справи й дійшов обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та застосував стягнення у виді 850 (вісімсот п`ятдесяти) гривень, яке відповідає вимогам статей 33-34 КУпАП, з урахуванням особи винного, характеру вчиненого правопорушення, в межах санкції ст.124 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги не містять переконливих аргументів щодо незаконності чи необґрунтованості постанови суду першої інстанції в цій частині, не спростовують установлених судом фактичних обставин та належної оцінки доказів, а тому не дають підстав для іншого висновку щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного адміністративного правопорушення.

Таким чином, апеляційний суд приходить до переконання, що протокол про адміністративне правопорушення разом з іншими дослідженими в судовому засіданні доказами, наведеними вище, у своїй сукупності та взаємозв`язку є достатніми для прийняття рішення про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП поза розумним сумнівом.

Як убачається з резолютивної частини постанови, суд першої інстанції окремо вирішив питання про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та наклав за цією статтею адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн. Лише після цього, застосувавши положення ст. 36 КУпАП, суд визначив остаточне адміністративне стягнення за більш серйозне правопорушення.

Отже, на момент ухвалення постанови питання про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП було вирішено по суті. Тому скасування постанови в частині притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП не тягне закриття провадження за ст. 124 КУпАП та не впливає на законність висновків суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні цього адміністративного правопорушення.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції зміні в частині вирішення питання про відповідальність ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Інші доводи апеляційної скарги щодо незаконності постанови суду першої інстанції не спростовують встановлених у справі обставин та не впливають на висновки апеляційного суду за результатами перегляду справи, у зв`язку з чим не потребують додаткового детального аналізу.

Керуючись статтями 294, 295 КУпАП України,

постановила:

Апеляційну скаргу захисника Скородеда Сергія Івановича задовольнити частково.

Постанову Сумського районного суду Сумської області від 30 березня 2026 року щодо ОСОБА_1 змінити.

Скасувати постанову в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, як таку, що ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Провадження у справі в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Вважати ОСОБА_1 підданим адміністративному стягненню за ст. 124 КУпАП у виді штрафу в розмірі 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

У решті постанову суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Басова В. І.