Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №953/18707/20 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року

м. Харків

справа № 953/18707/20

провадження № 22-ц/818/967/26

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Маміної О.В., Мальованого Ю.М.

за участі секретаря судового засідання Риндіч О.Б.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2025 року у складі судді Шаренко С.Л.,-

УСТАНОВИВ:

В листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом (уточненим т.1 а.с. 162-166) просив стягнути з ОСОБА_4 3% річних та індексу інфляції за договором позики від 20.12.2007.

Позов обґрунтовано тим, що 20.12.2007 року між ним та відповідачем укладено договір позики, за яким відповідач отримав грошову суму у розмірі 200 000 гр. На підтвердження цього відповідачем була надана розписка, в якій він зазначив, що зобов`язується повернути вказані грошові кошти за першою вимогою. У вересні 2017 року позивач звертався до відповідача з вимогами повернути грошові кошти, проте відповідач відмовлявся повернути кошти та почав уникати зустрічей з позивачем. 20.09.2017 року позивачем було направлено письмову вимогу про повернення боргу за договором позики, яку відповідач особисто отримав 26.09.2017 року, однак ОСОБА_4 жодної відповіді на заявлену вимогу не надав, а тому строк виконання укладеного договору становить 27.10.2017 року. Тому ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Харкова з позовом про стягнення суми позики та процентів за користування грошовими коштами у розмірі 220 962, 98 гр. за період з 20.12.2007 по 27.10.2017 року. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 27.02.2020 в цивільній справі №640/17418/18, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 31.07.2024, позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені. Однак рішення суду відповідач ОСОБА_4 не виконав до цього часу, що змусило позивача ОСОБА_1 звернутись з цим позовом до суду.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних в розмірі 44 498, 63 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в розмірі 213 990, 13 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3015, 51 грн.

Рішення мотивовано тим, що рішення Київського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2020 року набрало чинності, боргові зобов`язання ОСОБА_4 перед ОСОБА_1 виконані не були, тому позовні вимоги підлягають задоволенню. Відповідачем не надані належні та допустимі докази того, що ОСОБА_2 як правонаступник та спадкоємець майна після смерті ОСОБА_4 отримала у спадщину лише 1/3 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , тому з неї належить стягнути суму боргу у повному обсязі.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким обмежити суму стягнення з відповідача розміром вартості успадкованого майна, визначеного звітом про оцінку від 12.06.2025.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не встановив склад та вартість спадкової маси, хоча мав витребувати відомості у нотаріуса та реєстраційних органів, чим переклав на спадкоємця необмежений обов`язок погашення боргу. Звіт про оцінку відповідає вимогам закону і є належним письмовим доказом у розумінні ст. 76, 95 ЦПК України. У справі №640/17418/18 рішенням Київського районного суду м. Харкова від 27.02.2020, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 31.07.2024, з ОСОБА_4 вже було стягнуто основний борг та проценти за користування позикою (220 962,98 грн). А тому допускається подвійне стягнення за один і той самий період. Суд мав розмежувати договірні проценти та 3% річних за прострочення (ст. 625 ЦК) і уникнути дублювання. Суд застосував ч. 2 ст. 625 ЦК та нарахував 3% річних та інфляційні втрати за період з 2017 року, хоча спадкодавець ОСОБА_4 помер у 2021 році, тому відповідальність відповідача як спадкоємця могла настати лише з 2021 року.

Заслухавши головуючого суддю, дослідивши наявні у справі докази, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що відповідно до рішення Київського районного суду м. Харкова від від 27 лютого 2020 року у справі №640/17418/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за розпискою, позовні вимоги задоволено, з відповідача ОСОБА_4 стягнуто заборгованість за розпискою від 20.12.2007 року в сумі 200 000 гр. та суму процентів за період з 20.12.2007 - 27.10.2017 в сумі 220 962 гр. 98 коп.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 31 липня 2024 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2020 року у справі №640/17418/18 залишено без змін.

Однак, незважаючи на набрання рішенням Київського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2020 року чинності, боргові зобов`язання ОСОБА_4 перед ОСОБА_1 виконані не були.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с. 31).

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 24.04.2025 року залучено до участі у справі в якості правонаступника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 (т.1 а.с. 149).

Згідно копії спадкової справи №16/2021 відкритої після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 вбачається, що ОСОБА_2 звернулась с заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_4 (т.1 а.с. 137)

Згідно звіту про оцінку майна від 12.06.2025 будинку за адресою: АДРЕСА_1 ринкова вартість будинку без врахування ПДВ становить 618 200 грн (т.1 а.с. 192-218).

Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, правонаступництва, а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять права та обов`язки, що належали спадкодавцям на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини 1 ст.1219 ЦК України, не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Так, відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 по справі №127/15672/16-ц вказано, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтю 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Отже, в даному випадку наявний спір, пов`язаний з неналежним виконанням зобов`язань, що випливають з договору позики, тому позивач вправі вимагати від відповідача застосування наслідків із застосуванням ч.2 ст.625 ЦК України.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються за період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

Інфляційні втрати обраховуються, шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ), що набрав чинності 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 18, за змістом якого в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Закон № 2120-ІХ виключив можливість нарахування сум за статтею 625 ЦК України з 24 лютого 2022 року.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Відповідно до приписів статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 4 ст. 86 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до рішення Київського районного суду м. Харкова від від 27 лютого 2020 року у справі №640/17418/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за розпискою, позовні вимоги задоволено, з відповідача ОСОБА_4 стягнуто заборгованість за розпискою від 20.12.2007 року в сумі 200 000 грн та суму процентів за період з 20.12.2007 - 27.10.2017 в сумі 220 962 грн 98 коп.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 31 липня 2024 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2020 року у справі № 640/17418/18 залишено без змін.

У позовній заяві ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_4 % річних та індексу інфляції за договором позики від 20.12.2007 року за період з 01.12.2017 по 01.05.2025.

Проте, Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ), що набрав чинності 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 18, за змістом якого в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Закон № 2120-ІХ виключив можливість нарахування сум за статтею 625 ЦК України з 24 лютого 2022 року.

Заяви про застосування строку позовної давності відповідачем подано не було.

Розрахунок 3% річних за період з 01.12.2017 по 23.02.2022 здійснюється з формулою: (200 000,00 грн (сума боргу) ? 3,0% (процентна ставка) / 100% ? 1546 (кількість днів) / 365 (днів у році)=25 397, 26 грн.

Оскільки, ОСОБА_4 неналежним чином не виконує грошове зобов`язання за рішенням Київського районного суду м. Харкова від від 27 лютого 2020 року у справі №640/17418/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за розпискою. Вона вчасно не погашає заборгованість за кредитом, тому з неї на користь відповідача слід стягнути три проценти річних на суму простроченого основного зобов`язання 200 000 грн на підставі частини другої статті 625 ЦК України у розмірі 25 397,26 грн та інфляційних втрат у розмірі 74 305,62 грн, які нараховані за період з 01.12.2017 до 23.02.2022, тобто до періоду дії в Україні воєнного стану.

З Єдиного реєстру судових рішень вбачається, що 20.09.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Харкова з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за розпискою від 20.12.2007 року у розмірі 200 000 грн, відсотки у розмірі 236549 грн 32 коп за користування грошима; судові витрати.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 27.02.2020 у справі № 640/17418/18 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 стягнення заборгованості за розпискою задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 20.12.2007 року у розмірі 200 000 грн, суму процентів за договором позики у розмірі 220 962, 98 грн за період з 20.12.2007 по 27.10.2017 та судовий збір у розмірі 4365,50 грн.

В справі що переглядається, позивач просить стягнути з ОСОБА_4 3% річних та індексу інфляції за договором позики від 20.12.2007 за період з 01.12.2017 по 01.05.2025.

Таким чином вказні вимоги не були предметом розгляду справи №640/17418/18.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 , як правонаступник та спадкоємець після смерті ОСОБА_4 , повинна відповідати за зобов`язаннями спадкодавця виключно в межах вартості успадкованого майна, а саме 1/3 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , то судова колегія зазначає, що стягнення заборгованості 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.12.2017 по 23.02.2022 відповідає вимогам ст. 1282 ЦК України, тобто здійснюється у обсязі зобов`язання, що існувало у спадкодавця на час його смерті та в межах вартості майна, одержаного відповідачкою у спадщину.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції, визначивши стягнення основного боргу, відсотків та 3% річних за період з 01.12.2017 року по 01.05.2025, неправильно застосував норми матеріального права, оскільки Закон № 2120-ІХ виключив можливість нарахування сум за статтею 625 ЦК України з 24 лютого 2022 року.

Водночас судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції про недопустимість наданого представником ОСОБА_2 звіту про оцінку майна від 12.06.2025 як належного доказу у справі.

Судова колегія виходить із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на спростування визначеної у звіті ринкової вартості об`єкта нерухомого майна у розмірі 618 200 грн, а також не заявлено клопотання про призначення судової експертизи для перевірки правильності проведеної оцінки.

За таких обставин підстав для неврахування зазначеного звіту як доказу у справі судова колегія не вбачає, у зв`язку із чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні в цій частині шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до пунктів 3,4 ч. 1, ч.4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та ( або) резолютивної частини.

Оскільки доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 частково знайшли своє підтвердження, судова колегія прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміні оскаржуваного рішення суду в частині визначеного судом розміру заборгованості. Мотивувальну частину рішення необхідно викласти в редакції цієї постанови.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Частиною 1статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки позовні вимоги задоволені частково, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 998,17 грн.

Оскільки апеляційна скарга задоволена частково, тому з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2392,64 грн.

Шляхом взаємозаліку зазначених сум судового збору з відповідачів на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1394,47 (2392,64-998,17) грн.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2025 року – змінити в частині визначеного розміру заборгованості процентів за борговою розпискою від 20.12.2007. Викласти мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних в розмірі 25 397 (двадцять п`ять тисяч триста дев`яносто сім) гривень 26 копійки та інфляційні втрати в розмірі 74305,62 (сімдесят чотири тисячі триста п`ять) гривень 62 копійок за період з 01.12.2017 до 23.02.2022 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1394 (одна тисяча триста дев`яносто чотири) гривні 47 копійки.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю.Тичкова

Судді О.В.Маміна

О.Ю. Мальований