Рішення від 02 червня 2026 р. у справі №619/2789/26 — Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 619/2789/26

провадження № 2/619/1809/26

Рішення

іменем України

03 червня 2026 року,

м. Дергачі,

Дергачівський районний суд Харківської області у складі: головуючого судді Нечипоренко І.М., за участю секретаря судового засідання Міщенко О.О., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу № 619/2789/26,

ім`я (найменування) сторін:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика»,

відповідачка: ОСОБА_1 ,

вимоги позивача: про стягнення заборгованості,

представник позивача: Басалига Д.М.

Стислий виклад позиції позивача та заперечення відповідачки.

ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» у системі «Електронний суд» 27.04.2026 звернулося до суду з позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором №552161-КС-003 від 18.09.2025 у розмірі 169500,00 грн. У обґрунтування позову зазначено, що 18.09.2025 між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено Договір № 552161-КС-003 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». ТОВ «БІЗПОЗИКА» 18.09.2025 направило відповідачці пропозицію (оферту) укласти Договір № 552161-КС-003 про надання кредиту, і того ж дня відповідачка прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договір № 552161-КС-003 про надання кредиту, на умовах визначених офертою. Зважаючи на ті обставини, що ОСОБА_1 належним чином не виконує свої зобов`язання за договором № 552161-КС-003 про надання кредиту сума заборгованості становить 169500,00 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту – 50000,00 грн; суми прострочених платежів по процентах – 84500,00 грн; суми заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦКУ - 25000,00 грн; суми прострочених платежів за комісією – 10000,00 грн.

Відповідачкою надано відзив на позовну заяву, у якому вона просить відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення суми, що перевищує 50000,00 грн основного боргу, посилаючись на неналежну оцінку позивачем її кредитоспроможності під час укладення кредитного договору та несправедливість його умов. Також просить врахувати її складне матеріальне становище, зумовлене самостійним вихованням малолітньої дитини, перебуванням у відпустці по догляду за дитиною, статусом внутрішньо переміщеної особи, відсутністю інших доходів, окрім соціальних виплат, та проживанням у прифронтовій місцевості. На обґрунтування своїх заперечень відповідачка зазначає, що на момент укладення договору перебувала у декретній відпустці, самостійно утримувала малолітню дитину, не отримувала матеріальної підтримки від батька дитини та мала єдиним джерелом доходу соціальні виплати. Крім того, на її фінансовий стан негативно вплинули наслідки воєнного стану та проживання у Харківській області, яка зазнає постійних обстрілів. Відповідачка вважає, що позивач, надаючи кредит за відсутності у неї достатніх доходів для його обслуговування, не здійснив належної оцінки її кредитоспроможності. Також вона стверджує, що умови договору щодо розміру процентної ставки є несправедливими та призводять до надмірного збільшення загальної суми заборгованості. Окремо зазначає, що заявлена до стягнення сума є непропорційною та значно перевищує розмір отриманого кредиту.

Представницею позивача до суду надано відповідь на відзив, в яких зазначила, що доводи відповідачки про скрутне матеріальне становище, сімейні обставини чи вплив воєнного стану не мають значення для вирішення спору про стягнення заборгованості за кредитним договором та не звільняють від виконання взятих на себе зобов`язань. На її думку, відповідачка не надала належних доказів того, що обставини, на які він посилається, об`єктивно унеможливили виконання кредитного договору. Кредитний договір був укладений добровільно, відповідачка була ознайомлена з усіма його умовами та погодилася з ними шляхом підписання договору в електронній формі. Умовами договору було передбачено порядок нарахування процентів, графік платежів, а також можливість застосування стандартної процентної ставки у разі порушення графіка погашення кредиту. Збільшення загальної суми заборгованості стало наслідком неналежного виконання відповідачкою своїх зобов`язань, оскільки проценти нараховувалися на фактичний залишок заборгованості, а несвоєчасне внесення платежів призвело до застосування стандартної процентної ставки. Відповідачка не надала доказів належного виконання договору та не спростував розрахунок заборгованості власним контррозрахунком. Проценти нараховувалися лише протягом строку дії кредитного договору, а після його закінчення їх нарахування не здійснювалося. Відображення у розрахунку дат після завершення строку договору пояснюється особливостями автоматичного формування документа і не свідчить про подальше нарахування процентів. Правомірність стягнення комісії за надання кредиту, яка була прямо передбачена умовами договору, включена до графіка платежів та була відома відповідачці на момент його укладення. Всі істотні умови кредитування були чітко визначені в договорі та прийняті відповідачкою без зауважень. Крім того, наданий до позову розрахунок заборгованості є детальним, містить усі складові боргу, відомості про нарахування та платежі, а тому дозволяє перевірити правильність заявлених до стягнення сум. Відповідачка не навела переконливих аргументів щодо його недостовірності та не надав альтернативного розрахунку заборгованості.

Відповідачкою надано до суду заперечення, у яких вона зазначає, що позивач посилається лише на судові рішення, ухвалені на його користь, водночас ігноруючи правові висновки Верховного Суду щодо оцінки справедливості умов споживчих кредитних договорів. На її думку, умови спірного договору, зокрема реальна річна процентна ставка 6918,26 %, є несправедливими та такими, що ставлять споживача у вкрай невигідне становище. Також відповідачка вказала, що позивач не спростував доводи про відсутність належної оцінки її кредитоспроможності перед укладенням договору. Вона зазначила, що на момент отримання кредиту перебувала у відпустці по догляду за дитиною, мала статус внутрішньо переміщеної особи та отримувала лише соціальні виплати, що, на її думку, унеможливлювало відповідальне кредитування на запропонованих умовах. Крім того, відповідачка звернула увагу на положення самого договору, яким обмежено розмір нарахувань за порушення зобов`язань, та вважає, що заявлена до стягнення сума перевищує встановлений договором ліміт.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

На виконання вимог ч. 8 ст. 187 ЦПК України, судом 28.04.2026 було сформовано засобами підсистеми «Електронний суд» з Єдиного державного демографічного реєстру відповідь № 2662920 щодо місця перебування та місця проживання відповідачки.

Ухвалою суду від 29.04.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 03.06.2026.

Представниця позивача у судове засідання не з`явилася, надіславши суду заяву, у якій просить здійснити розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, надавши до суду заяву, у якій провести здійснити розгляд справи за її відсутності.

Частиною 3 статті 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

ТОВ «БІЗПОЗИКА» 18.09.2025 направило відповідачці ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір № 552161-КС-003 про надання кредиту, і того ж дня вона прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору № 552161-КС-003 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.

18.09.2025 між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено Договір № 552161-КС-003 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію», електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-7258, відповідно до умов якого, кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 50000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим договором та правилами надання споживчого кредиту. Кредит надано строком на 24 тижні. Стандартна процентна ставка за Кредитом: в день 1%, фіксована. Комісія за видачу кредиту (надалі - Комісія): 10 000,00 грн.

ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором UA-7947 підписала паспорт споживчого кредиту, тим самим підтвердила отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, що були надані виходячи із обраних ним умов кредитування.

Згідно витягу з інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Бізнес Позика», в анкеті клієнта ОСОБА_1 міститься інформація щодо бажаної суми кредиту - 50000,00 грн та дати отримання кредитних коштів – 18.09.2025. Також, матеріали справи містять візуальну схему послідовності дій клієнта при отриманні кредиту.

Отримання кредитних коштів ОСОБА_1 підтверджується листом ТОВ «ПрофітГід» про здійснення переказу грошових коштів 18.09.2025 в сумі 50000,00 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 .

За змістом ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

При цьому, в ч. 1 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Внаслідок невиконання умов договору у відповідачки утворилася заборгованість, яка відповідно до наданого розрахунку, становить 169500,00 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту – 50000,00 грн; суми прострочених платежів по процентах – 84500,00 грн; суми заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦКУ - 25000,00 грн; суми прострочених платежів за комісією – 10000,00 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦКУ у розмірі 25000,00 грн суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, який доповнений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX та набрав чинності 17 березня 2022 року, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Так, 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 год 30 хв, який діє до теперішнього часу.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦКУ у розмірі 25000,00 грн не підлягають задоволенню.

Крім того, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині стягнення заборгованості по комісії в сумі 10000,00 грн за договором №552161-КС-003 від 18.09.2025, з огляду на те, що умова кредитного договору про покладання на відповідачку обов`язку зі сплати комісії є нікчемною.

Як передбачено 2.5. Комісія за видачу кредиту: 10000,00 грн.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст.11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення ч.ч.1, 2, 5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

За п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом – витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно з ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі №194/1387/19, провадження № 61-7416св20.

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч.2 ст.215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Такі висновки зроблені в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі №359/12165/14-ц.

Тлумачення ч.1 ст.203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених у ст.4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року в справі №613/1436/17.

Так, зазначена умова договору не містить розмежування платних та безоплатних послуг, а також не визначає найменування таких послуг, а отже, фактично передбачаює виключно платні послуги з обслуговування кредиту. При цьому до таких платних послуг, зокрема, слід відносити й послуги щодо надання споживачеві, на його вимогу, не частіше одного разу на місяць інформації про поточний розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, а також надання виписки з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, у тому числі інформації про платежі за цим Договором, які сплачені або підлягають сплаті, дати чи періоди сплати та умови такої сплати (за можливості зазначення відповідних умов у виписці).

Разом із тим, включення зазначених послуг до платних суперечить вимогам ч.ч.1, 2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до яких надання таких послуг здійснюється безоплатно.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі №496/3134/19, зроблені наступні висновки: якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи. Виконання цього обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту є обов`язком фінансової установи за кредитним договором, такі дії, як надання фінансового інструменту або моніторинг заборгованості за кредитом, не є самостійними послугами, що замовляються та підлягають оплаті позичальником на користь фінансової установи.

Надання фінансового інструменту фактично є наданням кредиту позичальнику. Операції, такі як моніторинг заборгованості за кредитом, відповідають економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюються у межах виконання прав та обов`язків за кредитним договором. Тому такі дії фінансової установи не є послугами, які об`єктивно надаються позичальнику.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі №524/5152/15.

Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року в справі №677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі №751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі №209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі №640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі №343/557/15-ц.

Крім того, у п.п.31.29 та 32.8 Постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №496/3134/19 від 13 липня 2022 року зазначено, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, якщо споживач вимагає таку інформацію частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року) щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування». Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

Отже, відповідно до п. 2.5 договору встановлено комісію за видачу кредиту у розмірі 10000,00 грн, тобто фактично на позичальника покладено оплату за послугу, яка згідно із Законом України «Про споживче кредитування» повинна надаватися безоплатно.

Крім того, суд відхиляє доводи відповідачки щодо необхідності відмови у задоволенні позовних вимог з підстав її складного матеріального становища, перебування у відпустці по догляду за дитиною, наявності статусу внутрішньо переміщеної особи, проживання у прифронтовій місцевості та відсутності інших доходів, окрім соціальних виплат.

Відповідно до ч. 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом установлено, що між сторонами було укладено кредитний договір, на виконання умов якого позивач надав відповідачці кредитні кошти, які остання отримала та використала на власний розсуд. Доказів оспорювання договору, визнання його недійсним чи неукладеним матеріали справи не містять.

Посилання відповідачки на скрутне матеріальне становище не можуть бути підставою для звільнення від виконання взятих на себе договірних зобов`язань, оскільки чинне законодавство не пов`язує виникнення або припинення обов`язку повернути кредитні кошти із майновим станом боржника.

Відповідно до частини першої статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. При цьому згідно з частиною другою зазначеної статті не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Суд також не приймає доводи відповідачки щодо неналежної оцінки позивачем її кредитоспроможності під час укладення договору.

За змістом статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Разом із тим відповідачкою не надано доказів того, що позивачу на момент укладення договору були відомі обставини, які б свідчили про неможливість виконання нею кредитних зобов`язань, або що позивачем було порушено встановлений законом порядок укладення кредитного договору.

Крім того, укладаючи кредитний договір, відповідачка добровільно погодилася з його умовами та прийняла на себе обов`язок повернути отримані кошти і сплачувати платежі, передбачені договором. Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Доводи відповідачки про несправедливість умов договору та надмірність розміру заборгованості суд оцінює критично, оскільки вони фактично зводяться до незгоди з умовами кредитування після отримання кредитних коштів. При цьому відповідачкою не заявлено вимог про визнання недійсними окремих положень договору або договору в цілому, а також не надано належних доказів на підтвердження наявності передбачених законом підстав для застосування наслідків недійсності правочину.

Сам по собі факт того, що загальний розмір заявлених до стягнення платежів перевищує суму отриманого кредиту, не свідчить про неправомірність вимог позивача, оскільки є наслідком невиконання відповідачкою взятих на себе договірних зобов`язань та нарахування платежів відповідно до умов укладеного сторонами договору.

Таким чином, наведені відповідачкою обставини не спростовують факту укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів та виникнення обов`язку щодо належного виконання взятих на себе зобов`язань.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, в сумі 134500,00 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика» підлягають задоволенню частково (79,35%), то розмір сплаченого судового збору при зверненні до суду (2662,40 грн) з цим позовом підлягає стягненню з відповідачки на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме в розмірі 2112,61 грн.

Керуючись ст. 7, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за договором №552161-КС-003 від 18.09.2025 в сумі 134500,00 грн (сто тридцять чотири тисячі п`ятсот гривень 00 копійок).

В іншій частину позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2112,61 грн (дві тисячі сто дванадцять гривень 61 копійка).

Надіслати учасникам справи копію судового рішення в електронній формі у порядку, визначеному законом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», код ЄДРПОУ 41084239, місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 411.

відповідачка: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя І. М. Нечипоренко