Вирок від 01 червня 2026 р. у справі №686/16307/26 — Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/16307/26

Провадження № 1-кп/686/1948/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі головуючої - судді ОСОБА_1 , розглянувши у порядку спрощеного провадження без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження обвинувальний акт, із доданими до нього матеріалами, у кримінальному провадженні № 12026243060000139 за обвинуваченням

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Надвірна Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, не працюючого, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ст.390-1 КК України,

встановив:

ОСОБА_2 умисно не виконав обмежувальний припис, будучи особою, щодо якої такий захід застосований судом, за таких обставин.

Так, Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області 14.04.2026 р. у цивільній справі №686/11257/26 винесено рішення про видачу обмежувального припису строком на шість місяців, згідно з яким ОСОБА_2 заборонено: перебувати за місцем реєстрації та проживання ОСОБА_3 – у кв. АДРЕСА_3 , та наближатись до цього місця на відстань менше 300 метрів; вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_3 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку; особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_3 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватись із нею, яке набрало законної сили та з яким ОСОБА_2 був особисто ознайомлений.

Однак, ОСОБА_2 , нехтуючи обов`язковими приписами та обмеженнями суду, переслідуючи умисел, спрямований на порушення нормальної діяльності органів правосуддя по забезпеченню виконання рішення суду, всупереч вимог ч.4 ст.350-6 ЦПК України, відповідно до якої видача обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження - не зупиняє його виконання, діючи умисно, близько 18 год. 00 хв. 28.04.2026 р. та о 17 год. 00 хв. 21.05.2026 р. прийшов до місця проживання ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , де перебував, вчинив конфлікт та контактував із ОСОБА_3 . Означеними діями, які виразились в умисному невиконанні обмежувального припису, ОСОБА_2 порушив встановлені судом заходи тимчасового обмеження щодо заборони перебувати за місцем проживання ОСОБА_3 , наближатися та контактувати з нею, чим заподіяв шкоду суспільним інтересам, що забезпечують нормальну, регламентовану законодавством діяльність суду і органів, які йому сприяють, щодо реалізації завдань і цілей у сфері здійснення правосуддя, державній політиці у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямованій на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

За умисне невиконання обмежувального припису особою, щодо якої такий захід застосований судом, ОСОБА_2 підлягає кримінальній відповідальності за ст.390-1 КК України.

ОСОБА_2 вчинив кримінальний проступок, беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини, погодився з розглядом обвинувального акта за його відсутності та ознайомлений з обмеженням права апеляційного оскарження, згідно з ч.2 ст.302 КПК України.

Вищевказані, встановлені органом досудового розслідування обставини, не оспорюються й іншими учасниками кримінального провадження.

Вивчивши обвинувальний акт та додані до нього матеріали, які містять належні, допустимі, достовірні та достатні докази винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального проступку, оцінені відповідно до ст.94 КПК України, суд дійшов висновку про те, що мало місце діяння, в якому обвинувачується ОСОБА_2 , про винуватість останнього в його вчиненні, наявність фактичних підстав для визнання ОСОБА_2 винуватості та про відповідність встановлених органом досудового розслідування обставин наявним матеріалам досудового розслідування та формулюванню обвинувачення, визнаного судом доведеним. Суд також погоджується з кваліфікацією дій обвинуваченого за ознаками кримінального проступку, передбаченого ст.390-1 КК України, як умисне невиконання обмежувального припису особою, щодо якої такий захід застосований судом.

Обвинувачений ОСОБА_2 на момент вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність, будь-яким психічним захворюванням чи тимчасовим розладом психічної діяльності, які б позбавляли його можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними, на той час не страждав, не страждає на такі і в теперішній час. Тому суд визнає ОСОБА_2 осудним та відповідальним за скоєне.

При обранні обвинуваченому виду та міри покарання, судом враховуються визначенні ст.65 КК України загальні засади призначення покарання, у тому числі: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особа виного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також положення ч.2 ст.50 КК України, згідно з якими, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Суд враховує, що ОСОБА_2 вчинив умисне кримінальне правопорушення, передбачене ст.390-1 КК України, яке визначається середнім ступенем небезпечності для суспільства, проте ОСОБА_2 повністю визнав свою винуватість у вчиненні вказаного кримінального проступку та щиро розкаявся, що пом`якшує йому покарання. Обставини, які б обтяжували покарання, відсутні.

Також суд враховує, що ОСОБА_2 є раніше не судимою особою, яка негативно характеризується, офіційно не працевлаштований та неодружений, утриманців не має, на обліках у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України віднесено до категорії проступків, від якого негативні наслідки для життя і здоров`я людей не настали.

Норми кримінального законодавства наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Така функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 15.01.2024 р. у справі №722/594/22 вказала: виправлення як мета покарання - це той наслідок, якого прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримають його в подальшому від вчинення нових кримінальних правопорушень. З моральної точки зору, виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Санкція ст.390-1 КК України передбачає покарання у виді пробаційного нагляду на строк до двох років або обмеження волі на той самий строк

Відповідно до ч.2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Приймаючи до уваги характер діяння і спосіб його вчинення, суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, зазначеної в обвинувальному акті обставини, яка пом`якшує покарання та знижує ступінь небезпечності обвинуваченого для суспільства, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 слід призначити покарання у виді пробаційного нагляду в межах санкції ст.390-1 КК України у мінімальному розмірі та покласти на нього передбачені ч.ч.2, 3 ст.59-1 КК України обов`язки.

Окрім того, в інтересах ОСОБА_3 , з урахуванням вищеозначених обставин вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання суд вважає за необхідне до ОСОБА_2 застосувати, строком на три місяці, обмежувальний захід, згідно з п.5 ч.1 ст.91-1 КК України, у виді направлення його для проходження програми для кривдників.

На переконання суду, вищеозначене покарання, яке призначається ОСОБА_2 , буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами.

Підстав для призначення обвинуваченому більш суворого виду покарання, передбаченого ст.390-1 КК України, у виді обмеження волі, враховуючи характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, а також положення ст.65 КК України, суд не вбачає.

Відповідно до ст.100 КПК України, речові докази: 4 оптичні диски з відеозаписами (т.1 а.с.31, 37, 50, 57) слід залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Надані сторонами документи слід зберігати у матеріалах кримінального провадження.

Кримінальним правопорушенням майнової шкоди не завдано, цивільний позов не заявлявся, процесуальні витрати відсутні, запобіжний захід стосовно обвинуваченого під час досудового розслідування не обирався і підстав для його застосування до набрання вироком законної сили суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 368 - 371, 374 - 376, 381 – 382, 394, 395, 532 КПК України,

ухвалив:

ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.390-1 КК України, та призначити йому покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 (один) рік.

У відповідності до ч.ч.2, 3 ст. 59-1 КК України, покласти на ОСОБА_2 такі обов`язки: - періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; - повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; - не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; - виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою «Подолання домашнього насильства».

Застосувати до ОСОБА_2 обмежувальний захід, передбачений п.5 ч.1 ст.91-1 КК України, та направити для проходження програми для кривдників на строк три місяці.

Строк покарання у виді пробаційного нагляду ОСОБА_2 обчислювати з дня постановки його на облік уповноваженим органом з питань пробації.

Речові докази: 4 оптичні диски з відеозаписами – залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Документи, надані сторонами кримінального провадження, зберігати в матеріалах справи.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня отримання його копії. Апеляційна скарга подається через Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області.

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.

Суддя